Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №520/1391/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Мельников Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 р.Справа № 520/1391/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/1391/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДСНС у Харківській області) , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 – 2025 роки пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2025 роки пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що проходив службу у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2025 роки.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статусветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 – 2025 роки пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2025 роки пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що законом віднесено додаткову відпустку учасникам бойових дій до щорічних, та відповідно до положень КЦЗУ додаткові відпустки учасникам бойових дій відносяться до інших щорічних додаткових відпусток, тому дійшов висновку, що позивач, як особа, яка проходила службу цивільного захисту та якій надано статус учасника бойових дій, мав право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», а у разі її невикористання у році звільнення - і на виплату грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить у зв`язку із неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі 520/1391/26, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив право на додаткову соціальну гарантію у вигляді відпустки як учаснику бойових дій із безумовним правом на грошову компенсацію у разі її невикористання, не врахувавши особливостей проходження служби цивільного захисту та спеціального правового регулювання грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу. Вказує, що законодавством про державний бюджет та відомчими кошторисами не передбачено окремих бюджетних асигнувань на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій для осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту у період проходження служби.

Зазначає, що відповідач не заперечує щодо права позивача на одержання ним відпустки у відповідності до (п. 12 ч. 1 ст. 12) вище вказаної статті Закону, однак вважає, що вказаною нормою Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено виплату компенсацій за невикористану додаткову відпустку, а лише саму додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, тобто законодавством не передбачено можливості заміни цієї відпустки грошовою компенсацією, в тому числі і при звільненні.

Зауважує, що позивач не мав статусу військовослужбовця, оскільки особи рядового і начальницького складу не набувають статусу військовослужбовців, на них не поширюється дія законодавства, що регламентує проходження військової служби, порядок грошового забезпечення та спеціальні гарантії, встановлені саме для військовослужбовців, якщо таке поширення прямо не передбачене законом.

Вважає, що суд фактично застосував аналогію правового регулювання, що є неприпустимим у сфері публічно-службових правовідносин, де права та обов`язки сторін визначаються виключно нормами прямої дії.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, що підтверджується витягом із Наказу від 24.09.2025 №680.

07 квітня 2005 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 24.09.2025 №680 позивача звільнено зі служби цивільного захисту 24.09.2025.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача стосовно виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки як учасника бойових дій, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області листом №65040-13953/65190 від 31.12.2025 повідомило, що додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів, яка надається учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не належить до щорічних відпусток. У зв`язку з цим положення статті 24 Закону України «Про відпустки» щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток на таку відпустку не поширюються, а законодавством не передбачено можливості її заміни грошовою компенсацією.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України “Про відпустки” №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

З аналізу змісту вказаних норм слід дійти висновку, що зазначена відпустка надається учасникам бойових дій тривалістю 14 днів на рік, що свідчить про її щорічний характер.

Проходження служби цивільного захисту врегульовано главою 23 Кодексу цивільного захисту України.

Соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту передбачено глави 24 Кодексу цивільного захисту України.

Статтею 115 глави 24 цього Кодексу передбачено що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Главою 29 Кодексу цивільного захисту України урегульовано питання робочого часу та відпусток.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 129 КЦЗУ особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на такі види відпусток: інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до частини 16 статті 129 КЦЗУ особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткова відпустка у зв`язку з навчанням, творча відпустка та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші види відпусток надаються на підставах та в порядку, визначених законодавством.

Частиною 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що у рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки.

Згідно з частиною 31 статті 129 Кодексу цивільного захисту України працівникам органів та підрозділів цивільного захисту відпустки надаються на підставах та в порядку, визначених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. № 593 “Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України” відповідно до частини другої статті 101 Кодексу цивільного захисту України Кабінет Міністрів України затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.

Пунктом 137 цього Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу мають право на такі види відпусток, зокрема: 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відтак, законом віднесено додаткову відпустку учасникам бойових дій до щорічних, та відповідно до положень КЦЗУ додаткові відпустки учасникам бойових дій відносяться до інших щорічних додаткових відпусток.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не заперечується наявність у позивача статусу учасника бойових дій, а також право позивача на додаткові відпустки як учаснику бойових дій, факт не надання позивачу додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій та відповідно не нарахування компенсації за невикористання такої відпустки.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, як особа, яка проходила службу цивільного захисту та якій надано статус учасника бойових дій, мав право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», а у разі її невикористання у році звільнення - і на виплату грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.

При цьому приписи статті 129 Кодексу цивільного захисту України у системному зв`язку з положеннями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про відпустки» свідчать про те, що додаткова відпустка учаснику бойових дій є передбаченим законом видом додаткової відпустки, право на яку зберігається за особою рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, а тому її невикористання на день звільнення є підставою для виплати відповідної грошової компенсації. Відтак ненарахування та невиплата позивачу такої компенсації є протиправними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частиною першою статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 по справі № 520/1391/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко