Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №200/2708/25
Суддя: П’янова Я.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 р.Справа № 200/2708/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на окрему ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 29.06.26 у справі № 200/2708/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.10.2024 року у розмірі меншому за шестикратний розмір мінімальної пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.10.2024 року згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком; провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.
Представник позивачки звернувся до Донецького окружного адміністративного суду у порядку, встановленому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, із заявою, в якій просив:
- постановити ухвалу про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про перерахунок пенсії ОСОБА_1 по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, всупереч нормам, передбаченим ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025р. № 4695-IX, ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії»№ 2017-III від 5.10.2000р., та 10 абзацу 13 пункту Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р. № 1210, та порушення цими діями прав позивача на стадії виконання рішення Донецьким окружним адміністративним судом від 02 липня 2025 року в адміністративній справі № 200/2708/25.
Окремою ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2026 заяву, подану представником позивача – адвокатом Сокиркою І.І. в порядку ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, вчинені на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 200/2708/25, щодо нарахування ОСОБА_1 основної пенсії за період з 01.10.2024 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом станом на 01.01.2024, а не згідно із Законом про Державний бюджет України на календарний рік нарахування та виплати пенсії.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 200/2708/25 в частині здійснення нарахування та виплати основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області строк для надання Донецькому окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою тридцять календарних днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
27.05.2026 відповідач подав заяву про виконання окремої ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2026.
08.06.2026 представник позивачки подав до суду заяву в порядку ст. 383 КАС України, в якій просить суд постановити ухвалу про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на стадії виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року в адміністративній справі № 200/2708/25, вчинених всупереч нормам Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 821, та порушення цими діями прав позивача ОСОБА_1 на стадії виконання судового рішення.
В обґрунтування заяви представник позивачки зазначив, що за змістом заяви відповідача від 27.05.2026 про виконання окремої ухвали суду, постановленої в цій справі 07.05.2026, причина невиконання вищенаведеного судового рішення полягає в наявності певних перешкод внаслідок застосування відповідачем приписів Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 821. У відповідності до пункту 5 якого виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсії за минулий час проводяться щомісячно в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік. За доводами позивача, таке застосування відповідачем приписів і положень Порядку від 14.07.2025 № 821 є безпідставними і необґрунтованими, оскільки у відповідності до його 2 абзацу 1 пункту, його дія не поширюється на виплату нарахованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили, пенсій за минулий час внутрішньо переміщеним особам, до кола яких також відноситься і позивач.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивачки в порядку ст. 383 КАС України. Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області інформацію щодо виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 200/2708/25. Витребувані докази зобов`язано надати до суду протягом трьох днів з дня отримання копії ухвали.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало до суду заяву щодо виконання ухвали суду, в якій зазначило, що Головним управлінням з 01.10.2024 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96- ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком. Відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, яка набрала чинності 17.07.2025, затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. У 2026 році відповідно до Порядку № 821 ОСОБА_1 здійснено виплату боргу, нарахованого на виконання рішення суду, в межах виділених бюджетних призначень у загальній сумі 3808,73 грн. Станом на теперішній час загальний залишок заборгованості складає 174662,43 грн. За доводами відповідача, ним вчиняються всі необхідні дії задля виконання судового рішення у справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 задоволено заяву представника позивачки в порядку статті 383 КАС України за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі сум пенсії, нарахованих на виконання зазначеного судового рішення.
Окремою ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню виконання рішення Харківського окружного адміністративного від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25, яке набрало законної сили 29.01.2026, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.
Направлено окрему ухвалу до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли невиконанню рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25, яке набрало законної сили 29.01.2026.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області строк для надання відповіді про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли невиконанню рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 - 90 днів з моменту отримання копії окремої ухвали.
Не погодившись із окремою ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати окрему ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити позивачу у задоволенні заяви.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник, із посиланням на обставини справи, указує на те, що окрема ухвала фактично не містить належного мотивування та не відповідає вимогам статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України. Також відповідач зазначає, що Головне управління не наділене повноваженнями самостійно визначати порядок фінансування та здійснення видатків на виплату сум, нарахованих за рішеннями судів, або здійснювати видатки поза межами бюджетних призначень. Відповідачем були вчинені всі дії, які залежали від його компетенції: проведено перерахунок пенсії, визначено суму до виплати, забезпечено включення нарахованих сум до механізму фінансування та здійснено виплати в межах бюджетних призначень. Покладення судом на територіальний орган Пенсійного фонду України відповідальності за відсутність законодавчо визначеного механізму фінансування або бюджетних асигнувань суперечить принципу законності, закріпленому статтею 19 Конституції України. Фактично суд поклав на відповідача обов`язок діяти в умовах відсутності встановленого Кабінетом Міністрів України механізму здійснення відповідних видатків, що є несумісним із вимогами статті 19 Конституції України. Окрім того Головне управління вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка зазначає про безпідставність її доводів, а тому просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а окрему ухвалу залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Приймаючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що судовим розглядом установлено порушення посадовими особами відповідача вимог ст.129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст. 14 КАС України в частині неналежного виконання вищевказаного судового рішення, що має наслідком постановлення окремої ухвали.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами першою, другою, четвертою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України”, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України” від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України” від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia” від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (ч. 2 ст. 383 КАС України).
Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 383 КАС України).
Отже, стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України “Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах” і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон установив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Частиною 6 статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ,4, 5, 6, 9 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
Як слідує з матеріалів справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 задоволено заяву представника позивачки в порядку статті 383 КАС України за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 при виконанні рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі сум пенсії, нарахованих на виконання зазначеного судового рішення.
Відповідно до частини шостої статті 383 КАС України за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Керуючись зазначеною нормою КАС України, суд першої інстанції постановив окрему ухвалу в порядку ст. 249 КАС України, яка за своїм змістом ґрунтується на висновках, викладених в ухвалі від 29.06.2026 в цьому ж провадженні, про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі сум пенсії, нарахованих на виконання зазначеного судового рішення.
Ухвалення цих двох процесуальних рішень в одному провадженні, які логічно поєднані між собою і своїм змістом доповнюють одне одного, прямо не заборонено процесуальним законом, а тому не суперечить вимогам ст. 249 КАС України.
В ухвалі від 29.06.2026 суд першої інстанції зазначив, що позивачка належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, на правовідносини щодо виплати їй сум пенсії за минулий час, нарахованих на виконання судового рішення, дія Порядку № 821 не поширюється.
Незважаючи на це, відповідач, обґрунтовуючи часткову виплату нарахованої заборгованості та невиплату її залишку, посилається саме на положення зазначеного Порядку, якими передбачено здійснення таких виплат у межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Таким чином наведені відповідачем обставини не можуть вважатися належним та достатнім обґрунтуванням невиконання судового рішення, оскільки ґрунтуються на нормативному регулюванні, яке не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Станом на день розгляду заяви матеріали справи не містять доказів виплати позивачці всієї суми заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, а тому суд дійшов висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 відповідачем у повному обсязі не виконано.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність фінансування чи правового механізму є безпідставними, оскільки суперечать статті 129-1 Конституції України, відповідно до якої судове рішення є обов`язковим до виконання. Обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, є абсолютним і не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань, підзаконних актів або внутрішніх процедур розпорядників бюджетних коштів.
Посилання ГУ ПФУ на пункт 25 розділу “Прикінцеві положення” Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та пункт 14 розділу “Прикінцеві положення” Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дані норми регулюють загальний порядок бюджетних асигнувань для органів влади, проте вони не скасовують і не можуть скасувати дію судового рішення, яке набрало законної сили.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
За таких обставин дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування до спірних правовідносин положень Порядку № 821 та невиконання рішення суду у повному обсязі порушують права позивачки, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та є підставою для задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.
При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, керуючись положеннями ст. 383 КАС України та 249 КАС України, суд першої інстанції постановив окрему ухвалу, яка за своїм змістом ґрунтується на висновках, викладених в ухвалі від 29.06.2026 в цьому ж провадженні, якою правомірно зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню виконання рішення Харківського окружного адміністративного від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25, яке набрало законної сили 29.01.2026, а також установив відповідачу строк для надання відповіді про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли невиконанню рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 - 90 днів з моменту отримання копії окремої ухвали.
Зазначення у тексті окремої ухвали "рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/2708/25" замість "рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2708/25" у розумінні ст. 253 КАС України є технічною опискою, яка може бути виправлена судом з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи.
Посилання відповідача на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки предметом дослідження в даному провадженні стало вирішення питання про правомірність дій відповідача, викладених ним у заяві від 27.05.2026 про виконання окремої ухвали суду, постановленої у цій справі 07.05.2026, за якою причина невиконання вищенаведеного судового рішення про перерахунок та виплату пенсії полягає в наявності певних перешкод внаслідок застосування відповідачем приписів Порядку від 14.07.2025 за № 821.
Так, 07 травня 2026 року Донецьким окружним адміністративним судом у цій адміністративній справі № 200/2708/25 постановлена окрема ухвала, якою, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 200/2708/25 в частині здійснення нарахування та виплати основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом станом на 1 січня календарного року виплати пенсії. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області строк для надання Донецькому окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою тридцять календарних днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
27.05.2026 відповідач подав заяву про виконання окремої ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2026, зі змісту якої випливає, що виплата нарахованої заборгованості за минулий час здійснюється відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.
У зв`язку з чим 08 червня 2026 року (понеділок, тобто в останній день перебігу десятиденного процесуального строку за ст. 120 ч. 6 КАС України) позивачкою знову було подано нову заяву в порядку ст. 383 КАС України щодо вирішення питання про правомірність дій відповідача у виконавчому провадженні № 80604694 з виконання судового рішення про перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , і тепер це звернення ґрунтується на обставинах, викладених у вищенаведеній заяві Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 травня 2026 року.
Тобто звернення до суду із заявою від 08 червня 2026 року ґрунтується виключно на обставинах, що виникли з 07 травня 2026 року (день ухвалення Донецьким окружним адміністративним судом першої окремої ухвали), що спростовує доводи апеляційної скарги про порушення позивачкою строку звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України.
Також колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, викладеними в ухвалі від 29.06.2026, про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 520/2708/25 та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі сум пенсії, нарахованих на виконання зазначеного судового рішення, яка фактично прийнята у зв`язку з неналежним виконанням окремої ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2026.
При цьому, ані окрема ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2026, ані ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 в апеляційному порядку відповідачем не оскаржувались.
Колегія суддів також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, судом надано відповіді на всі ключові питання спору.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування окремої ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 249, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі № 200/2708/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua