Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №200/2045/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року справа №200/2045/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року (головуючий суддя І інстанції – Льговська Ю.М.), складене у повному обсязі 26 травня 2026 року, у справі № 200/2045/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 про:

визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані 23 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, з обчисленням її суми, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу частини - 22 травня 2023 року, розрахованого з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року – 2 684 грн;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані 23 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, з обчисленням її суми, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу частини - 22 травня 2023 року, розрахованого з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року – 2 684 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що він має право на отримання спірної компенсації при виключенні із списків особового складу частини.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_2 з 05 березня 2022 року.

Наказом Військової частини НОМЕР_2 від 22 травня 2023 року № 145 особу з 22 травня 2023 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням до нового місця служби.

Вказаним наказом визначено, що щорічна основна відпустка за 2022 рік у кількості 23 доби не надавалася.

За довідкою про виплачені види грошового забезпечення від 22 січня 2025 року грошова компенсація за невикористані 23 дні щорічної основної відпустки за 2022 рік не здійснювалася.

Спірним питанням даної справи є правомірність заявлених вимог позивача.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом 3 пункт 21 статті 10-1 Закону № 2011-XII доповнено на підставі Закону України від 04 червня 2025 року № 4470-IX, тобто після виключення статті 81 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX та скасування механізму, який передбачав можливість працівників при переведенні з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку, отримати невикористану частину відпустки за новим місцем роботи.

Крім того, відповідно до пунктів 3, 5 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Норма діяла станом на 22 травня 2023 року – день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням до нового місця служби.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Подібні правові висновки також викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 420/9834/22.

Водночас, відповідно до частини тринадцятої статті 6 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням зі списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули.

За матеріалами справи позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням до нового місця служби, а не у зв`язку зі звільненням, таким чином, підстави для виплати позивачу компенсації за всі невикористані ними дні щорічної відпустки відсутні.

Відтак, позивача не було звільнено з військової служби, та виключення зі списків особового складу військової частини з метою подальшого проходження служби не є тотожним звільненню з військової служби.

Враховуючи те, що позивач продовжує проходити військову службу, підстави для виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за спірний період, на час звернення позивача до суду з цим позовом, відсутні.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі № 200/2045/25– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.В. Пивовар