Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №200/1393/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

Суд: Перший апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №200/1393/26

Суддя: Блохін Анатолій Андрійович

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року справа №200/1393/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гайдар А.В., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 200/1393/26 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ про: визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати при звільненні за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2022 рік – 14 календарних днів, за 2024 рік – 14 календарних днів, за 2025 рік – 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні; зобов`язати зарахувати та виплатити за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2022 рік – 14 календарних днів, за 2024 рік – 14 календарних днів, за 2025 рік – 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

В обґрунтування позову зазначає з 02.03.2021 по 08.12.2025 проходив службу в ТУ ДБР у м. Краматорську на посадах начальницького складу ДБР.

Наказом ТУ ДБР у м. Краматорську від 02.12.2025 № 325-ос/ДСК звільнено з 08.12.2025 зі служби в Державному бюро розслідувань позивач звільнений, за угодою сторін з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

З 10.06.2015 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням УБД серії НОМЕР_1 .

При звільненні зі служби ОСОБА_1 за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” - виплачена не була. 03.02.2026 ОСОБА_2 через свого представника звернувся до ТУ ДБР у м. Краматорську з адвокатським запитом за вих. № 01-11/5/18-26 у якому просив надати, зокрема, інформацію щодо кількості використаних ним днів додаткової відпустки, як учасник бойових дій (ст. 16-2 Закону України “Про відпустки”) у кожному році за період проходження служби в ТУ ДБР у м. Краматорську.

У відповідь ТУ ДБР у м. Краматорську в листі від 09.02.2026 за вих. № 13-10 3178/26-кр серед іншого зазначило, що ОСОБА_1 були надані відпустки: 1) за 2021 рік відпустка, як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 28.12.2021 по 10.01.2022; 2) за 2023 рік відпустка, як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 26.12.2023 по 08.01.2024.

Таким чином ОСОБА_1 за час проходження служби в ТУ ДБР у м. Краматорську за період з 02.03.2021 по 08.12.2025 не використав додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2022 рік – 14 календарних днів, за 2024 рік – 14 календарних днів, за 2025 рік – 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Краматорську із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткових оплачуваних відпусток.

Додатково до заяви спрямував довідку Донецької обласної прокуратури від 19.02.2026 за вих. № 07-2301ВН-26 згідно якої з 11.12.2025 відпустку, як один з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, відповідно до ст. 19 Закону України “Про відпустки” та додаткову відпустку як учасник бойових дій відповідно ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” в грудні 2025 року не використовував.

Грошову компенсацію за вказані відпустки у 2025 році не отримував.

У відповідь ТУ ДБР у м. Краматорську листом від 20.02.2026 за вих. № С-144/13 10-173/26 серед іншого ОСОБА_1 повідомило, що додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” не є щорічною, тому на неї не поширюються правила компенсації невикористаних днів при звільненні, які застосовуються до щорічних відпусток.

Законодавство не містить норми щодо грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки УБД при звільненні, як це передбачено для щорічних відпусток. Отже ТУ ДБР у м. Краматорську ОСОБА_1 при звільненні за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 не виплатило грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2022 рік – 14 календарних днів, за 2024 рік – 14 календарних днів, за 2025 рік – 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 200/1393/26 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2022 рік – 14 календарних днів, за 2024 рік – 14 календарних днів, за 2025 рік – 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні; Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” за 2022 рік – 14 календарних днів, за 2024 рік – 14 календарних днів, за 2025 рік – 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Судом встановленог, що позивач, зокрема, з 02.03.2021 по 08.12.2025 проходив службу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську.

Відповідно до листа відповідача від 09.02.2026 № 13-10-3178/26-кр, позивачем за час служби (в межах спірних правовідносин) використана відпустка як учаснику бойових дій у розмірі 14 днів в 2021 та 2023 роках.

Суд зазначає, що не нарахування позивачу компенсації за невикористані ним дні відпустки як учасником бойових дій за 2022, 2024, 2025 роки не є спірним в цій справі та визнається відповідачем.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України “Про Державне бюро розслідувань” від 12 листопада 2015 року № 794-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина 2 статті 14 Закону № 794-VIII).

Положеннями частини 5 статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України “Про державну службу”. Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

При цьому частиною 6 статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі також - Положення № 743).

Пунктами 81-82 Положення № 743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.

Згідно з пунктом 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.

За правилами пункту 89 Положення № 743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.

Відповідно до пункту 94 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.

Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Згідно з пунктами 95-96 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.

Згідно з пунктом 97 Положення № 743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.

Відповідно до пункту 99 Положення № 743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.

Наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року № 348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція № 348).

За змістом пункту 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про Державне бюро розслідувань”, відповідно до частини другої статті 20 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.

Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції № 348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.

Положеннями частини 1 статті 12 Закону № 2136-IX встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки”.

Законом України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення передбачені частиною 1 статті 83 КЗпП України.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час звільнення) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2, 19 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1ст. 12 Закону № 3551-ХІІ пропорційно часу служби в році звільнення.

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справах № 420/3971/23, № 380/16768/22 під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо застосування статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України - в контексті наявності в осіб, що відносяться до начальницького складу ДБР права на компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за попередні роки служби при звільненні.

Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 зазначив, що особи рядового та начальницького складу ДБР користуються спеціальним правовим захистом, зокрема соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” та інших законів України, з урахуванням положень, встановлених Законом України “Про Державне бюро розслідувань”. Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за невикористані відпустки.

Закон № 794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743.

Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП України та Закону № 504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.

Верховний Суд вказав на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Аналізуючи Положення № 743 (норми спеціального законодавства) в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, Верховний Суд звернув увагу, що норми цього Положення встановлюють спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року.

Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.

Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.

Навпаки, Положення № 743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.

Пункт 95 Положення № 743 вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була “надана” в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про “невикористану” в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.

Попри це, варто відзначити, що Положення № 743 та Інструкція № 348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.

Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.

Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

У підсумку Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23, зважаючи на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, виснував, що до застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, від 14 листопада 2024 року у справі № 380/16768/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23, від 29 листопада 2024 року у справі № 560/19513/23.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав право на компенсацію невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024, 2025 роки у загальній кількості 42 дні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 200/1393/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 200/1393/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді А.В. Гайдар

І.В. Сіваченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua