Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №200/10336/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року справа №200/10336/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (повне судове рішення складено 29 травня 2026 року) у справі № 200/10336/25 (суддя в І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Управління) про

- визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення нарахування та виплати пенсії за вислугу років з листопада 2014 року;

- зобов`язання відновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 7 листопада 2014 року, виходячи з розрахунку 80% відповідного грошового забезпечення, згідно з наявною вислугою 30 років у пільговому обчисленні (відповідно до ст.13 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262-ХІІ);

- зобов`язання провести перерахунок пенсії з урахуванням оновлених довідок про розмір грошового забезпечення за посадою старшого оперуповноваженого СБУ, що включають усі щомісячні додаткові забезпечення (надбавки, доплати, премії) за відповідною посадою;

- зобов`язання виплатити одноразово однією сумою заборгованість по пенсії за період з листопада 2014 року по дату фактичного поновлення виплат з урахуванням компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, без обмеження будь-яким строком, відповідно до ч.2 ст.46 Закону України №2262-ХІІ;

- зобов`язання здійснювати виплату заборгованості та призначеної пенсії за вислугу років шляхом перерахування коштів на банківський рахунок за вибором позивача, а саме: у Республіці Польща: 1.Отримувач: Kostyantyn Romanyuk, Назва банку: PKO Bank Polski S.A., Номер рахунку (IBAN): НОМЕР_1 , SWIFT/BIC: BPKOPLPW Валюта рахунку: Польський злотий (PLN) 2.Отримувач: Kostyantyn Romanyuk, Назва банку: PKO Bank Polski S.A., Номер рахунку (IBAN): НОМЕР_2 , SWIFT/BIC: BPKOPLPW Валюта рахунку: Євро (EUR) в Україні: 3. Отримувач: Романюк Костянтин Станіславович Назва банку: АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Номер рахунку(IBAN): НОМЕР_3 Валюта рахунку: ОСОБА_2 (UAH).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що до 07.11.2014 перебував на обліку відповідача як отримувач пенсії за вислугу років, проте відповідач припинив виплату йому пенсії у зв`язку з тим, що позивач був евакуйований до Польщі у січні 2015 року. Крім того, зазначив, що його загальна вислуга років становить 30 років, водночас, відповідач розрахував основний розмір пенсії 50%. Бездіяльність відповідача щодо не поновлення нарахування та виплати пенсії за вислугу років з листопада 2014 року вважає протиправною, просив задовольнити позов.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.12.2014.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років з 01.12.2014, виходячи з розрахунку 80% відповідного грошового забезпечення.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач отримував пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». За даними підсистеми «ПВП ДКГ», з 26.07.2017 його пенсійну справу закрито.

Відповідно до Порядку № 3-1 поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі відповідної заяви, поданої з дотриманням установлених вимог щодо ідентифікації особи та оформлення документів. Позивач із заявою про поновлення пенсії у встановленому порядку до Головного управління не звертався, а тому підстав для вчинення відповідних дій щодо поновлення виплати та зміни її розміру у відповідача не було.

Зазначене узгоджується з правовим підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 640/28815/21. На звернення Позивача від 07 липня 2025 року Головним управлінням надано вичерпну відповідь щодо порядку поновлення пенсійних виплат.

Отже, невчинення Головним управлінням дій щодо поновлення виплати пенсії зумовлено відсутністю належного звернення Позивача, а не протиправною бездіяльністю відповідача. Позивач, будучи обізнаним про припинення виплати пенсії та порядок її поновлення, не вжив необхідних дій для реалізації відповідного права.

За таких обставин покладення на Головне управління обов`язку поновити виплату пенсії без належного звернення Позивача суперечило б установленому порядку та виходило б за межі повноважень Пенсійного фонду України.

Крім того, підстав для визначення розміру пенсії у 80 % грошового забезпечення немає, оскільки Позивач не має необхідної вислуги років для застосування такого розміру.

Відповідно до розрахунку за пенсійною справою позивача №1370, розмір пенсії останнього на час її призначення становив 50% від суми грошового забезпечення (календарна і загальна вислуга становить 20 років), тому у Головного управління відсутні правові підстави для встановлення іншого відсоткового розміру пенсійної виплати позивача ніж той, що визначений на час первинного призначення пенсії.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 10 вересня 1997 року), та пенсіонером за вислугу років, що не є спірною обставиною між сторонами.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13322403) є суб`єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7, 8 пункту 4 Положення).

Суд встановив на підставі посвідчення серії НОМЕР_6 від 05 жовтня 2006 року, що ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років 20, по інвалідності з 01 січня 2000 року, пенсійна справа №1370.

Згідно повідомлення Управління по Донецькій області Служби безпеки України від 26 січня 2000 року №42, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років з 01 січня 2000 року безстроково.

Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі №1370 від 01.12.2008, ОСОБА_1 обчислено основний розмір пенсії в розмірі 50% грошового забезпечення (вислуга років 20).

05.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про поновлення виплати пенсії, до якої додав реквізити відкритого рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

05.07.2025 ОСОБА_1 додатково подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заяву про не одержання пенсії, страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відповідь листом від 31.07.2025 № 27706-24599/Р-02/8-0500/25, відповідно до якої зазначив, що для поновлення виплати пенсії відповідно до п. 10 Постанови №299 позивачу необхідно надати заяву на поновлення виплати пенсії; оригінал паспорту та номеру платника податків; оригінал заяви з банківської установи про відкриття поточного рахунку згідно чинних вимог; заяву про неодержання пенсії, страхових виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відповідь листом від 17.09.2025 №38020-34150/Р-02/8-0500/2, відповідно до якої позивач перебуває на обліку Головному управлінні як отримувач пенсії відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пенсію призначено з 01.01.2000. Згідно з електронною пенсійною справою загальна вислуга років —30, календарна вислуга років - 20.

Відповідно до витягу з електронної пенсійної справи, місяцем останньої виплати зазначено листопад 2014 року, причиною звільнення з органів Служби безпеки України зазначено у запас – за станом здоров`я.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для припинення нарахування та виплати позивачу пенсії за вислугу років з 01.12.2014, обчислення основного розміру пенсії в розмірі 50% грошового забезпечення, не здійснення перерахунку пенсії на підставі оновлених довідок про розмір грошового забезпечення.

При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України № 2262-ХІІ). Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно зі статтею 58-1 Закону №2262-ХІІ припинення та поновлення виплати пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей проводиться в порядку, встановленому цим Законом та статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону №1058-IV, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно ч.2 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно зі статтею 51 Закону №2262-ХІІ, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено у Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 п.4 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 у справі №1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Отже, рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235-III), громадянство України визначається як правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках, а громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Згідно зі ст. 2 Закону №2235-III, законодавство України про громадянство ґрунтується, у т. ч., на принципі неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.

Положеннями ст.ст.17-19 Закону №2235-III встановлено, що громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; набуття особою громадянства України на підставі ст.9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Цей перелік є вичерпним.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

У свою чергу, відомостей щодо існування обставин, з якими вказані законодавчі положення пов`язують припинення громадянства України, відповідач в апеляційній скарзі не вказав та належних і допустимих доказів припинення позивачем громадянства України ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав.

Отже, позивач, як громадянин України, проживаючи у Республіці Польща, має такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. Відповідач зобов`язаний здійснювати виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Більше того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Стаття 49 Закону №1058-ІV регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Стосовно посилань відповідача про те, що виплату пенсії було призупинено у зв`язку з тим, що позивач не перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа, суд зазначає таке.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII).

За ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

За ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

За змістом зазначеної норми «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

За ч. 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.

Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України №637, №299, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховав правову позицію Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 в рішенні від 3 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04 вересня 2018 року.

За частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, пенсійним органом припинено виплату пенсії позивача за відсутності законодавчих підстав без прийняття відповідного рішення згідно Закону № 1058-IV.

Беручи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.12.2014 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

При цьому, судовим розглядом не підтверджується обставина не нарахування позивачу пенсії з 07.11.2014.

Враховуючи викладене, окружний суд дійшов вірного висновку, що належним способом захисту є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком з 01.12.2014.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років, виходячи з розрахунку 80% відповідного грошового забезпечення, згідно з наявною вислугою 30 років у пільговому обчисленні, суд зазначає таке.

Статтею 13 Закону №2262-ХІІ у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу, передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції послався на наступне.

Так, листом від 17.09.2025 № 38020-34150/Р-02/8-0500/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача про те, що з електронною пенсійною справою загальна вислуга років – 30, календарна вислуга років – 20.

Водночас, відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років від 01.12.2008, відповідач застосував при обчисленні пенсії позивача основний розмір пенсії 50% грошового забезпечення за вислугу років 20.

При цьому, згідно пояснень у відзиві на позовну заяву, єдиною підставою для розрахунку пенсії позивача, виходячи з 80 % грошового забезпечення відповідач вказує те, що відсутні правові підстави для встановлення іншого відсоткового розміру пенсійної виплати позивача ніж той, що визначений на час первинного призначення пенсії.

Водночас, відповідач не надав жодних обґрунтованих заперечень з посиланням на відповідні докази про наявність у позивача 30 років загальної вислуги років.

Отже, суд встановив, що первісно при призначенні пенсії позивачу відповідач неправомірно обрахував основний розмір пенсії у розмірі 50% грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Так, у відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, в тому числі, в частині визначення 80%, а не 50% від суми грошового забезпечення, які були застосовані при призначенні пенсії.

Суд першої інстанції як підставу для задоволення позову зазначив лист від 17.09.2025 № 38020-34150/Р-02/8-0500/25, де Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача про те, що з електронною пенсійною справою загальна вислуга років – 30, календарна вислуга років – 20.

За вказаних суперечливих фактичних обставин окружному суду слід було з`ясувати наявність у позивача пільгової (а не загальної як зазначено в листі УПФ) вислуги років.

На виконання ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомлено, що архів пенсійних справ знаходиться в м. Донецьк, який згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 428-р від 05 травня 2015 року «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085» відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не виконують, в повному обсязі, свої повноваження. Згідно даних електронної пенсійної справи, ОСОБА_1 призначено пенсію по лінії Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262) з 01 січня 2000 року. З 10 травня 2007 року Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262. Відповідно до даних електронної пенсійної справи вислуга років Позивача на момент призначення пенсії склала 20 років. Основний розмір пенсії ОСОБА_1 обчислювався виходячи з грошового забезпечення на рівні 50% та складав 1302,95 грн (2605,89 грн х 50% відповідних сум грошового забезпечення).

Відомості про вислугу років Позивача, наведені в листі від 17 вересня 2025 року № 38020-34150/Р-02/8-0500/25, були зазначені помилково та не ґрунтувалися на належним чином перевірених даних управління пенсійного забезпечення. Під час підготовки зазначеного листа спеціалістом управління обслуговування громадян Головного управління було допущено технічну (механічну) помилку, внаслідок якої помилково зазначено розмір вислуги років Позивача - 30%. У зв`язку з цим зазначена інформація не може вважатися достовірним підтвердженням фактичного розміру вислуги років ОСОБА_1 .

Відтак, відомості про вислугу років Позивача, наведені в листі від 17 вересня 2025 року № 38020-34150/Р-02/8-0500/25, не можуть вважатися достовірним підтвердженням фактичного розміру пільгової вислуги років ОСОБА_1 .

Посилання окружного суду на те, що відповідач не надав жодних обґрунтованих заперечень з посиланням на відповідні докази про наявність у позивача 30 років загальної вислуги років, також не можуть бути визнані апеляційним судом обґрунтованими.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 245 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Так, позивач отримує пенсію з 2000 року й до пред`явлення позову в цій справі не оспорював відсоткового розміру від суми грошового забезпечення при обчисленні пенсії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем вказано, що обсяг пільгової вислуги років (додаткові 10 років) сформувався на абсолютно законних та беззаперечних підставах у зв`язку зі службою Позивача в особливих умовах — на кораблях військово-морського флоту та в бойовій обстановці, що офіційно та безповоротно зафіксовано у його особовій справі № Р-327488.

Проте, будь-яких доказів про це позивач не надав, а матеріали справи таких не містять.

При цьому згідно пункту 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393 (в редакції на час призначення позивачу пенсії), до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах:

а) один місяць служби за три місяці:

участь у бойових діях у воєнний час;

час перебування під вартою, час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих;

час виконання робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до 1 січня 1988 року;

таємно;

б) один місяць служби за два місяці:

у з`єднаннях, частинах і підрозділах, що беруть участь у підтриманні режиму надзвичайного стану;

на льотній роботі у реактивній та турбогвинтовій авіації - на умовах, що визначаються відповідно Міністерством оборони, Головним управлінням командуючого Національною гвардією та Державним комітетом у справах охорони державного кордону України;

на атомних підводних крейсерах, атомних підводних човнах, дизельних підводних човнах, обладнаних допоміжними атомними енергетичними установками, і підводних човнах із спеціальними енергетичними установками - за умовами, що визначаються Міністерством оборони, Центральним управлінням Служби безпеки України;

на посадах водолазів, які виконують роботу в умовах тривалого перебування під підвищеним тиском під водою або у барокамерах, на умовах, що визначаються відповідно Міністерством оборони та Державним комітетом у справах охорони державного кордону України;

час служби у лепрозорних і протичумних відділеннях військових госпіталів, у відділеннях військових госпіталів по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СПІД, у патолого-анатомічних відділеннях та лабораторіях і реанімаційних відділеннях військових госпіталів;

таємно;

в) один місяць служби за півтора місяця:

на льотній роботі в авіації (за винятком видів авіації, зазначених у підпункті "б" цього пункту) – на умовах, що визначаються відповідно Міністерством оборони, Головним управлінням командуючого Національною гвардією та Державним комітетом у справах охорони державного кордону України;

на атомних надводних кораблях - із строків, установлених Міністерством оборони, Центральним управлінням Служби безпеки України;

на підводних човнах (крім зазначених у підпункті "б" цього пункту) в період перебування їх у строю;

на мінних тральщиках під час тралення бойових мін;

в управліннях з`єднань підводних човнів, що перебувають у строю, і з`єднань мінних тральщиків під час тралення бойових мін на умовах, визначених Міністерством оборони України;

на посадах водолазів усіх найменувань і спеціальностей (крім водолазів, зазначених у підпункті "б" цього пункту);

на посадах, де виконання обов`язків пов`язане з систематичними стрибками з парашутом, при виконанні річних норм, що визначаються відповідно Міністерством оборони, Центральним управлінням Служби безпеки, Головним управлінням командуючого

Національною гвардією та Державним комітетом у справах охорони державного кордону України;

у підрозділах Національної гвардії з охорони дипломатичних і консульських представництв іноземних держав, у підрозділах Управління державної охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, у частинах і підрозділах спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами, що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств;

на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах прикордонних військ за Переліком, затверджуваним Державним комітетом у справах охорони державного кордону України;

у складі других екіпажів дизель-електричних підводних човнів, що перебувають у строю;

у високогірних місцевостях на висоті від 1000 до 1500 метрів над рівнем моря, а у виняткових випадках - і нижче згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваних відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Центральним управлінням Служби безпеки, Головним управлінням командуючого Національною гвардією, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України та Управлінням державної охорони;

в укріплених районах військовослужбовцям, які несуть (несли) бойове чергування в спорудах оборонних позицій у складі бойових обслуг;

на роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, - з 1 січня 1988 по 31 грудня 1993 року;

у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12), - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Центральним управлінням Служби безпеки, Головним управлінням командуючого Національною гвардією, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Управлінням державної охорони;

на посадах, де виконання обов`язків пов`язано з роботами по знешкодженню вибухонебезпечних предметів, у період виконання робіт, переліки яких визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств;

проходження служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України військовослужбовцями, які виконують обов`язки з охорони атомних електростанцій, ядерних установок і матеріалів та транспортних засобів під час перевезення ядерного палива та інших радіоактивних речовин;

проходження служби особами рядового і начальницького складу державної пожежної охорони в її підрозділах на атомних електростанціях, об`єктах з ядерними установками і матеріалами;

проходження служби на посадах рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарень при виправно-трудових установах для утримання інфекційно хворих засуджених;

таємно;

г) один місяць служби за сорок днів:

особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовцям, які працюють у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ і Центральним управлінням Служби безпеки.

Позивач так і не зазначив, який з абзаців пункту 3 цього Порядку він вважає застосовним до себе, за який період служби та які є цьому докази.

При цьому посилання позивача на службу в особливих умовах — на кораблях військово-морського флоту та в бойовій обстановці не передбачено пунктом 3 Порядку № 393.

В свою чергу, відсутні будь-які відомості про те, що Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях або інший орган чи сам позивач надавав відповідачеві для призначення пенсії (або в майбутньому) документи про наявність у позивача 30 років пільгової вислуги, у зв`язку з чим не можна стверджувати про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності.

Отже, підстав для задоволення цієї частини позовних вимог немає.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

В іншій частині позовних вимог судом першої інстанції відмовлено, і позивачем рішення суду не оскаржено, тому в цій частині воно апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 200/10336/25 – скасувати частково, внаслідок чого в абзаці третьому резолютивної частини виключити фрагмент тексту «виходячи з розрахунку 80% відповідного грошового забезпечення», відмовивши в задоволенні цієї частини позовних вимог.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 200/10336/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 04 листопада 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

І. В. Пивовар