Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №200/1615/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

Суд: Перший апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №200/1615/26

Суддя: Гаврищук Тетяна Григорівна

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року справа №200/1615/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 200/1615/26 (головуючий І інстанції Крилова М.М.) за позовом Верченко Ольги Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просила:

визнання протиправним та скасування рішення від 30.01.2026 року № 046450017994 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08.11.2025 року;

зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , період роботи з 15.08.1989 по 07.06.1990, та період отримання допомоги по безробіттю з 04.10.2002 по 07.08.2003;

зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.11.2025 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 30.01.2026 року № 046450017994 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2026 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.08.1989 по 31.05.1990 та період отримання допомоги по безробіттю з 04.10.2002 по 07.08.2003.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що за результатами розгляду звернення позивача відповідачем було винесено Рішення від 30.01.2026 року № 046450017994 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

За позицією апелянта, до страхового стажу правомірно не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 з 15.08.1989 по 07.06.1990, оскільки вбачається розбіжність між датами у наказі та записі про прийняття на роботу, що суперечить вимогам пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 (та діючої раніше Постанови Держкомітету СРСР № 162).

Крім того, апелянт зазначає, що період отримання допомоги по безробіттю з 04.10.2002 по 07.08.2003 потребує додаткового уточнення через відсутність у матеріалах справи первинних наказів про початок та припинення виплати допомоги та невідокремленість виду виплати, що виключає можливість безперешкодного зарахування вказаних періодів до загального страхового стажу позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

22 січня 2026 року позивач, через відділ обслуговування громадян № 22 (сервісний центр ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача від 22 січня 2026 року про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 30.01.2026 № 046450017994 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж особи становить — 31 рік 8 місяців 17 днів.

До страхового стажу не зараховано:

період навчання згідно диплому № НОМЕР_3 з 01.09.1983 по 27.06.1990, оскільки перевищує нормативний термін навчання у вищих навчальних закладах, крім того перетинається з періодами роботи;

періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 15.08.1989 по 07.06.1990, оскільки міститься розбіжність між датами у наказі та записі про прийняття на роботу, що суперечить пункту 2.4 частини 2 “Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мін`юсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, (до цього-Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань №162 від 20.06.1974р.), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку.

Також додатково потребує уточнення період отримання допомоги по безробіттю з 04.10.2002 по 07.08.2003, оскільки відсутні накази на початок та припинення допомоги, крім того вид виплати.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно статті 56 Закону України № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не враховано періоди роботи з 15.08.1989 року по 07.06.1990 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.08.1982, оскільки вона заповнена з порушенням законодавства (міститься розбіжність між датами у наказі та записі про прийняття на роботу, відсутні накази на початок та припинення допомоги та вид виплати), суд зазначає наступне.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 30.08.1982, копія якої наявна в матеріалах справи, видана на ім`я ОСОБА_1 містить наступні записи про роботу позивача у спірних періодах:

з 15.08.1989 по 31.05.1990 працювала на посаді коменданта АГВ на строковий трудовий договір.

з 04.10.2002 по 07.08.2003 здійснювалась виплата допомоги по безробіттю (за 308 календарних днів) відповідно до п. 7 ст. 22, п. 5 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Доводи скаржника про порушення вимог пункту 2.4 Інструкції №58 (та Постанови Держкомітету СРСР №162) є безпідставними, а рішення органу Пенсійного фонду про виключення цього періоду зі стажу є протиправним з огляду на таке.

Відповідно до нормативно-правових актів, що регулювали порядок ведення трудових книжок як у 1989–1990 роках, так і сьогодні, обов`язок щодо належного оформлення, обліку, ведення та заповнення трудових книжок покладається виключно на власника підприємства або уповноважений ним орган (роботодавця).

Позивач, будучи найманим працівником, жодним чином не міг впливати на кадрове діловодство підприємства, не контролював дотримання уповноваженою особою тижневого строку внесення записів після видання наказів і не може нести відповідальність за його технічні неточності.

Враховуючи наведене, стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці.

Щодо посилання відповідача, як підставу не врахування спірного періоду до стажу на те, що трудова книжка заповнена з порушенням законодавства (міститься розбіжність між датами у наказі та записі про прийняття на роботу, відсутні накази на початок та припинення допомоги та вид виплати), суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі - Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців».

Згідно положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі - Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, до трудової книжки колгоспника заносились такі дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до приписів ч.2 ст.56 Закону №1788-XII та п.5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310, якими передбачена наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов`язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.

При цьому, відповідно до п.13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 р. та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975р. №310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 р. №310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачею та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.

Відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», трудові книжки раніше встановленого зразка обмінові не підлягають (пункт 1); відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4).

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Крім того, відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обмежений у праві здійснити запити щодо надання інформації необхідної для призначення / відмови у призначенні пенсії.

Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Проте, доказів вчинення відповідачем дій спрямованих на підтвердження достовірності записів в трудовій книжці позивача, які на думку відповідача є недостовірними, до суду відповідачем надано не було.

За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Суд вважає за можливе визначати страховий стаж позивача за період роботи з 15.08.1989 по 31.05.1990 на посаді коменданта АГВ за строковим трудовим договором, за правилом календарного обчислення фактичної тривалості роботи на підставі записів у трудовій книжці, відповідно до норм законодавства, що діяло на час набуття такого стажу (ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Наявність строкового характеру трудових правовідносин, як і технічні неточності кадрової служби роботодавця, не змінюють загального календарного порядку врахування цього періоду до страхового стажу.

Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу позивача не враховано періоди перебування на обліку в центрі зайнятості з 04.10.2002 року по 07.08.2003 року, оскільки відсутні накази на початок та припинення допомоги, крім того вид виплати.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 01.07.1982), копія якої наявна в матеріалах справи, видана на ім`я ОСОБА_1 про виплату допомоги по безробіттю відповідно до п.7 статті 22, п. 5 статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

з 04.10.2002 по 07.08.2003 здійснювалась виплата допомоги по безробіттю (за 308 календарних днів) відповідно до п. 7 ст. 22, п. 5 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду перебування на обліку в центрі зайнятості та отримання виплат з 04.10.2002 року по 07.08.2003 року з мотивів відсутності в матеріалах справи внутрішніх розпорядчих наказів про початок та припинення виплати допомоги, а також нечіткого зазначення виду виплати, з огляду на таке.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 01.07.1982), міститься належним чином оформлений, послідовний та завірений печаткою уповноваженої установи запис про те, що позивач у період з 04.10.2002 року по 07.08.2003 року перебував на обліку в центрі зайнятості та йому здійснювалась виплата допомоги по безробіттю відповідно до п. 7 ст. 22, п.5 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Зазначений запис є чітким, внесений у хронологічному порядку, не містить підчисток, виправлень чи інших дефектів, які б викликали сумнів у його правомірності та достовірності.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Згідно з статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи прямо зараховується період одержання допомоги по безробіттю.

Внесення до трудової книжки відомостей про виплату допомоги із прямим посиланням на нормативно-правові акти (п. 7 ст. 22, п. 5 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття») повністю ідентифікує характер виплат та підтверджує факт отримання особою саме допомоги по безробіттю у зазначений проміжок часу.

Колегія суддів наголошує, що відсутність у розпорядженні пенсійного органу внутрішніх розпорядчих наказів уповноваженого органу працевлаштування про початок чи припинення виплат є виключно недоліком діловодства та обліку самого державного органу. Позивач, як слабша сторона у правовідносинах із державою, не є суб`єктом, відповідальним за збереження чи надання внутрішньої управлінської документації центру зайнятості.

Враховуючи, що правові підстави та факт перебування позивача на обліку в центрі зайнятості з отриманням відповідних виплат підтверджено основним документом — трудовою книжкою особи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність зарахування спірного періоду з 04.10.2002 року по 07.08.2003 року до страхового стажу позивача, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2026 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.08.1989 року по 31.05.1990 року та період отримання допомоги по безробіттю з 04.10.2002 року по 07.08.2003 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 200/1615/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 200/1615/26 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 04 листопада 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua