Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №200/645/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року справа №200/645/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 200/645/26 ( суддя 1 інстанції Троянова О.В., повний текст 30 березня 2026) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення від 25 грудня 2025 року №045750035349 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній до 01 квітня 2015 року), з 17 грудня 2025 року;

зобов`язати зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1991 у ПТУ № 129 м. Курахове Донецької області, а також періоди роботи: з 27.08.1991 по 11.11.1991 (Селидовський міський вузол зв`язку м. Селидове Донецької області); з 10.07.1992 по 11.05.1993 (будівельно-монтажне управління Курахівської ГРЕС м. Курахове Донецької області); з 23.09.1993 по 29.08.1994 (Донецьке МРСУ № 2); з 07.09.1995 по 31.07.1996 (ВАТ «Укрэнерготеплоизоляция», Курахівська дільниця), які в сукупності охоплюють увесь спірний період з 27.08.1991 по 31.07.1996.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 045750035349 від 25.12.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 з 17.12.2025 року пенсію за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1991 року та періоди роботи з 27.08.1991 по 11.11.1991 року, з 10.07.1992 по 11.05.1993 року, з 23.09.1993 по 29.08.1994 року, з 07.09.1995 по 31.07.1996 року.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відсутні правові підстави для зарахування спірного пільгового стажу (Списку № 2). Порушення умов атестації робочих місць: за період з 25.10.1999 по 31.03.2002 у СО ВАТ «Донбасенерго» наданий позивачем витяг із Додатку № 2 до наказу № 211 від 25.10.1999 «Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці» не містить штатної посади «ізолювальник з термоізоляції цеху централізованого ремонту № 4», що суперечить вимогам пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV та Порядку КМУ № 442.

Недотримання процедури підтвердження стажу на ліквідованому підприємстві: Період роботи з 01.04.2002 по 31.08.2012 у СО «Кураховська ТЕС» ТОВ «Східенерго» не підлягає зарахуванню до пільгового стажу, оскільки підприємство ліквідовано, а позивачем не надано відповідного рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, утвореної відповідно до Порядку ПФУ № 18-1

Також відповідач зазначив, що період навчання у ПТУ № 129 (з 01.09.1988 по 24.06.1991) не зараховано до страхового стажу, оскільки диплом серії НОМЕР_1 видано на дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 », а долучене свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 від 21.08.1998 не містить обов`язкового реквізиту - підпису завідувача відділу запису актів громадянського стану, що нівелює його юридичну силу в розумінні Порядку № 22-1.

Періоди роботи з 1991 по 1996 роки за записами трудової книжки серії НОМЕР_3 відсутні правові підстави зарахувати до страхового стажу, оскільки титульна сторінка містить виправлення на декілька прізвищ (« ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 »), проте позивачем не надано належних доказів (свідоцтва) про зміну прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_3 ».

Недосягнення встановленого законом пільгового пенсійного віку, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 для жінок виникає виключно після досягнення 55 років. Станом на дату подання заяви (17.12.2025) позивачка досягла лише 52 років, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у призначенні виплати у зв`язку із відсутністю повного складу юридичного факту.

Згідно зі статтею 58 Закону № 1058-IV та ч. 5 ст. 45 цього ж Закону, територіальні органи Пенсійного фонду України наділені виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями) щодо правової оцінки документів та прийняття рішень про призначення або відмову в призначенні пенсій. Позовна вимога в частині зобов`язання відповідача призначити (перерахувати) пенсію суперечить принципу розподілу влади та практики Верхового Суду (зокрема, постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17), оскільки суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

ОСОБА_1 , є особою, що претендує на призначення пенсії за віком.

Суд встановив, що 17.12.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу обслуговування громадян №2 Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Суд встановив на підставі свідоцтва про одруження НОМЕР_4 від 21 серпня 1998 року, виданого Виконкомом Курахівської міської ради Мар`їнського району Донецької області, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одружились 21 серпня 1998 року, про що зроблено запис №89. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_8 .

Суд встановив на підставі диплома серії НОМЕР_1 від 25 червня 1991 року, що ОСОБА_7 01 вересня 1988 року вступила та 24 червня 1991 року закінчила повний курс ПТУ №129 м. Курахове Донецької області з одержанням середньої освіти за професією токар. Рішенням екзаменаційної комісії присвоєно кваліфікацію токар третього розряду.

Суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27 серпня 1991 року, що ОСОБА_9 працювала у Селидівському міському вузлі зв`язку м. Селидове Донецької області у період з 27.08.1991 по 11.11.1991 року, а саме:

- на підставі наказу №162-к від 27.08.1991 року прийнято поштарем з доставки телеграм;

- на підставі наказу №223-к від 11.11.1991 року звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП УРСР.

Крім того, суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27 серпня 1991 року, що ОСОБА_9 працювала у Будівельно-монтажному управлінні Курахівської ГРЕС м. Курахове Донецької області у період з 10.07.1992 по 11.05.1993 року, а саме:

- на підставі наказу №120к від 08.07.1992 року прийнято учнем штукатура;

- на підставі наказу №231 від 10.11.1992 року присвоєно 2 розряд штукатура;

- на підставі наказу №64к від 13.05.1993 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

Окрім того, суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27 серпня 1991 року, що ОСОБА_9 працювала у Донецькому МРСУ №2 у період з 23.09.1993 по 29.08.1994 року, а саме:

- на підставі наказу №40 від 23.09.1993 року прийнято маляром-штукатуром;

- на підставі наказу №27 від 29.08.1994 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

Крім того, суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27 серпня 1991 року, що ОСОБА_9 працювала у ВАТ «Укренерготеплоізоляція» у період з 07.09.1995 по 31.07.1996 року, а саме:

- на підставі наказу №457 від 07.09.1995 року прийнято ізолювальником на термоізоляції 3 розряду;

- на підставі наказу №345 від 31.07.1996 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

25.12.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняло рішення №045750035349 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Рішення обґрунтоване тим, що вік заявниці 52 роки 8 місяців 17 днів. Страховий стаж складає 29 років 1 місяць 3 дні (з 01.01.2004 обчислено за даними Реєстру з урахуванням відомостей про сплату страхових внесків), у тому числі пільговий стаж роботи за списком №2 складає 15 років 9 місяців 22 дні, який обчислено за даними Реєстру з урахуванням відомостей по спеціальному стажу. До страхового стажу не зараховано періоди: навчання з 01.09.1988 по 24.06.1991 у ПТУ №129 м. Курахово Донецької області за даними диплому від 25.06.1991 серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_7 , оскільки до заяви долучено свідоцтво про одруження ОСОБА_7 з ОСОБА_6 (зі зміною прізвища на ОСОБА_8 ), яке не містить підпису завідувача відділом запису актів громадянського стану (потребує уточнення документом про зміну прізвища); роботи за записами трудової книжки від 27.08.1991 серії НОМЕР_3 , виданої на ім`я “ ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ” (мовою оригіналу-російською), ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки до заяви не долучено свідоцтво про зміну прізвища з ОСОБА_4 на ОСОБА_3 (потребує уточнення документом). До пільгового стажу роботи за списком №2 не зараховано періоди: з 25.10.1999 по 31.03.2002 у Структурній одиниці ВАТ “Донбасенерго” “Курахівська ДРЕС” за довідкою про підтвердження наявного страхового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.07.2025 №43/04, оскільки до заяви долучено витяг із Додатку №2 до наказу від 25.10.1999 №211 “Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці”, який не містить посади ізолювальник з термоізоляції цеху централізованого ремонту №4 (потребує уточнення); з 01.04.2002 по 31.08.2012 у СО “Кураховська ТЕС” ТОВ “Східенерго” за архівною довідкою від 21.07.2025 №Т-40, виданою КП “Міський архів” Виконавчого комітету Харківської міської ради, оскільки підприємство визнано ліквідованим. Рішення комісії, відповідно до пункту 3 Порядку №18-1, до заяви не долучено. Відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 за нормами пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1991 року, періоди роботи з 27.08.1991 по 11.11.1991 року, з 10.07.1992 по 11.05.1993 року, з 23.09.1993 по 29.08.1994 року, з 07.09.1995 по 31.07.1996.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Згідно до п. «б» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII, далі – Закон №1788-XII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі – Закон №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII.

Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону №1058-IV доповнено ст.114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом №2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «б» статті 13 Закону №1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».

Згідно п.п.1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (17.12.2025 року) позивачка досягла віку 52 роки.

Щодо позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 50 років за статтею 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.

Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Відповідно до положень частини 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі – Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

Враховуючи викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблено з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно пункту 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Відповідно до пункту 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.

Відповідно до пункту 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, Конституційний Суд в рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону №1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

При цьому, норми пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.

На противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачкою 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Оскільки позивач на час звернення (17.12.2025 року) із заявою про перерахунок пенсії досягла віку 50 років, мала страховий стаж роботи більше 20 років, з них не менше ніж 10 років на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позивачка має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.

Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача № 045750035349 від 25.12.2025 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії є протиправним.

Суд зазначає, що зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційними повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Щодо не зарахування до страхового стажу спірних періодів навчання та роботи суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (надалі – Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі – Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.

20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі -Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11 пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до підпункту 2.12 пункту 2 Інструкції №162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по-батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по-батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по-батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

При цьому, з 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі – Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 2.13 глави 2 Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по-батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по-батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по-батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Так, відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання згідно диплому від 25.06.1991 серії НОМЕР_1 , оскільки до заяви долучене свідоцтво про одруження, яке не містить підпису завідувача відділом запису актів громадянського стану, та спірних періодів роботи за записами трудової книжки від 27.08.1991 серії НОМЕР_3 , оскільки до заяви не долучено свідоцтво про зміну прізвища.

Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Пунктом 4.7 Порядку №637 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Так, диплом серії НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_7 професійно-технічним училищем №129 м. Курахове Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.08.1991 року роботодавець позивачки Будівельно-монтажне управління Курахівської ГРЕС здійснив запис про те, що прізвище ОСОБА_2 змінено на прізвище ОСОБА_10 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 21.01.1992 року.

Крім того, суд встановив, що на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.08.1991 року роботодавець позивачки Курахівська ГРЕС ВАТ «Донбасенерго» здійснив запис про те, що прізвище ОСОБА_10 змінено на прізвище ОСОБА_8 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого 21.08.1998 року.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.

Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов`язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивачки, її конституційного права на пенсійне забезпечення.

Доказів визнання недостовірними записів у дипломі та трудовій книжці щодо спірних періодів навчання та роботи позивачки відповідач суду не надав, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що у разі відсутності відповідної уточнюючої довідки відповідач повинен був повідомити позивачку у визначений Порядком №22-1 спосіб про необхідність подання відповідної уточнюючої довідки, водночас, доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, спірні періоди навчання та роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 045750035349 від 25.12.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії; зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 17.12.2025 року відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1991 року та періоди роботи з 27.08.1991 по 11.11.1991 року, з 10.07.1992 по 11.05.1993 року, з 23.09.1993 по 29.08.1994 року, з 07.09.1995 по 31.07.1996 року.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 200/645/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 200/645/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв