Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №200/10222/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року справа №200/10222/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/10222/25 (головуючий І інстанції Загацька Т.В., повне судове рішення складено 24 березня 2026) за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.05.2024 по 28.11.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

зобов`язати НОМЕР_4 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.05.2024 по 28.11.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по 28.11.2025 - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати НОМЕР_4 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по 28.11.2025 - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по 28.11.2025 - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по 28.11.2025 - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 по 17.11.2024.

Стягнуто з НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 по 17.11.2024 у розмірі 47 836,58 грн.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.11.2025.

Зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.11.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, Військовою частиною НОМЕР_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач вважає, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є умисне порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Отже, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з умисним несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації вважаємо умисне невиконання в/ч НОМЕР_2 вимог щодо нарахування та виплати вказаних доходів.

Відповідач наголошує на тому, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, введенням воєнного стану, переведення військової частини НОМЕР_2 на воєнний стан і залучення персоналу в/ч НОМЕР_2 разом з Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями утворених відповідно до законів України, до забезпечення оборони України, стримання та відсічі окупаційних військ російської федерації, захисту безпеки населення у районі ведення бойових дій на сході України, не вбачається умисних порушень з боку військової частини НОМЕР_2 встановлених строків виплати коштів позивачу.

Військова частина НОМЕР_1 також не погодилась з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач вважає, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у даній справі.

Судом першої інстанції не було враховано, що позивач проходив військову службу у Головному відділі внутрішньої та власної безпеки «Центр» Державної прикордонної служби України на посаді техніка – водія відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_4 мобільному прикордонному загону з 02.12.2023 по 17.05.2024, що підтверджується наказом Голови державної прикордонної служби України від 05.12.2023 №1751-ОС (додається) та витягом з наказу Голови державної прикордонної служби України від 17.05.2024 №858-ОС. Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026 №08/1613 позивач не перебував у списках особового складу з моменту створення НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) і до теперішнього часу.

Окрім того, судом першої інстанції не були враховані визначені Великою Палатою Верховного Суду критерії при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач також вважає, що позивачем пропущено трьохмісячний строк для звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він довідався 17.05.2024.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, дійшов висновку про наступне.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.

Згідно довідки НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №37 від 30.01.2026 року позивач в грудні 2023 року був переведений для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17.05.2024 року №858-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України майстер-сержанта ОСОБА_1 , техніка-водія відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_4 мобільному прикордонному загону, звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17.05.2024 №853-ос згідно з підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 17 травня 2024 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі №200/3559/25( набрало законної сили 06.11.2025) зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї за вказаний період, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

Військова частина НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) перерахувала позивачу на виконання вищезазначеного рішення грошові кошти в розмірі 203010,11 грн 28.11.2025, які зараховано на картковий рахунок позивача.

Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення при звільненні від 21.01.2026 №94, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу при звільненні виплачено грошове забезпечення за травень 2024 у розмірі 94 557,77 грн, також у червні компенсовано невикористані щорічні та додаткові відпустки та виплачено одноразово грошову допомогу при звільненні у розмірі 377 360,57 грн, разом 471 918,34 грн.

Відповідно до довідки про середньоденного грошового забезпечення позивача №95 від 21.01.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, становить 864,30 грн.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.11.2025 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі – Закон № 1282-XII), індексація грошових доходів населення-встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації-це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 вказаного Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Частинами 1 та 2 ст.5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17).

Як свідчать матеріали справи, 28.11.2025 на виконання рішення суду у справі №200/3559/25 Військова частина НОМЕР_2 виплатила позивачу перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 у розмірі 203 010,11 грн.

Отже, несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням позивачеві грошового забезпечення за період служби, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що призначає і виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати. При цьому, компенсація, передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплачується у разі порушення строків виплати доходу (грошового забезпечення), а не порушення строків виконання рішення.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині.

Доводи апеляційної скарги з приводу відсутності умисних порушень з боку Військової частини НОМЕР_2 щодо встановлених строків виплати коштів позивачу, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки викладене не позбавляє права позивача на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002р. 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Колегія суддів вважає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов правомірного висновку про можливість застосування норм ст.117 Кодексу законів про працю України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Саме невиконання цього обов`язку при звільненні спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

В межах цієї справи, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.

Згідно довідки НОМЕР_3 прикордонного загону №37 від 30.01.2026 позивач в грудні 2023 року був переведений для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17.05.2024 року №858-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України майстер-сержанта ОСОБА_1 , техніка-водія відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_4 мобільному прикордонному загону, звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17.05.2024 №853-ос згідно з підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 17 травня 2024 року.

Предметом позову у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме при виплаті позивачеві суми у розмірі 203 010,11 гривень на виконання рішення суду у справі №200/3559/25.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі №200/3559/25 було зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату позивачеві відповідних сум грошового забезпечення.

На виконання цього судового рішення 28.11.12025року саме Військовою частиною НОМЕР_2 було виплачено позивачеві 203 010,11 грн.

Колегія суддів також звертає увагу, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі №200/3559/25 набрало законної сили 06.11.2025, тобто після звільнення позивача з військової служби 17 травня 2024 року.

З викладеного вбачається, що на Військову частину НОМЕР_1 обов`язок щодо виплати позивачеві суми у розмірі 203 010,11 гривень не покладався, а тому відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Відтак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позов в цій частині.

Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки в межах спірних правовідносин про порушення своїх прав позивач дізнався 28.11.2025 при виплаті йому суми на виконання судового рішення у справі №200/3559/25.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду – частковому скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/10222/25 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/10222/25 – задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/10222/25 – скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 по 17.11.2024; стягнення з НОМЕР_4 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 по 17.11.2024 у розмірі 47 836,58 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/10222/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв