Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №757/27203/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 757/27203/25-ц

номер провадження № 22-ц/824/11083/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року /суддя Остапчук Т.В./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Сервіс груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 54 883,60 грн, з яких: 50 845,11 грн - основний борг, 776,00 грн - 3% річних, 3 262,49 грн - інфляційні втрати, а також судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК СЕРВІС ГРУП» заборгованість за житлово-комунальні послуги та послуги з охорони в сумі 54 883,60 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. /т. 2 а.с. 220-224/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалася на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, недоведені обставини, які суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, істотно порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Зазначала, що ключовим питанням справи є не абстрактний обов`язок власника брати участь в утриманні майна, а доведеність конкретної грошової вимоги конкретного кредитора у конкретному розмірі: належного статусу позивача як управителя, правової підстави виникнення зобов`язання, законності тарифу, фактичного обсягу наданих послуг, правильності розрахунку боргу та похідних нарахувань. Стверджувала, що суд першої інстанції ці елементи окремо не встановив, а замінив загальним посиланням на ст. 322 ЦК України, яка сама по собі не визначає ні належного кредитора, ні ціни послуги, ні порядку формування заборгованості. Посилалася на те, що позивач не надав рішення зборів співвласників про обрання його управителем, а наказ забудовника не є законною підставою для виникнення грошового зобов`язання у співвласника. Зазначала, що тарифи встановлені внутрішніми наказами директора позивача в обхід процедури, передбаченої ст. 10, 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Вказувала на порушення її права на доступ до доказів, оскільки вона неодноразово зверталася з клопотаннями про надання доступу до додатків до позову, зокрема розрахунку заборгованості, розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, довідки про заборгованість, проте суд ці клопотання не вирішив, а використав «неспростованість розрахунку» як мотив стягнення. Також посилалася на внутрішню суперечність рішення, оскільки суд встановив неукладення договору між сторонами, але застосував його умови для визначення ціни та строків оплати. Крім того, зазначала, що попередні судові рішення у справах № 757/15802/25-ц, № 757/16188/23-ц, № 757/45015/24-ц стосуються квартири АДРЕСА_1 та договору № 114/13, а не квартири АДРЕСА_2 , а тому правова оцінка, надана в тих справах, не є преюдиційною для цієї справи. Також вказувала на недоведеність похідних вимог, оскільки база 19 471,00 грн та 485 днів не підтверджені належним розрахунком.

Позивач ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначав, що доводи апелянта про посилання суду на договір № 114/13 та квартиру АДРЕСА_1 є недостовірними, оскільки такі реквізити в тексті рішення відсутні. Стверджував, що позивач здійснює управління будинком на підставі наказу забудовника, а обов`язок співвласника брати участь у витратах на утримання спільного майна виникає з факту набуття права власності, а не з підписання договору. Посилався на сталу практику Верховного Суду (постанови від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, від 10.12.2018 у справі № 638/11034/15, від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13) про те, що відсутність договору не звільняє споживача від оплати фактично наданих послуг. Зазначав, що факти здійснення позивачем управління будинком вже встановлені рішеннями, які набрали законної сили, а саме: постановами Київського апеляційного суду від 29.10.2025 у справі № 757/15802/25-ц, від 14.11.2023 у справі № 757/16188/23-ц, від 17.09.2025 у справі № 757/45015/24-ц, а тому відповідно до ст. 82 ЦПК України ці обставини не потребують доказування. Також зазначав, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 757/15802/25-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.10.2025, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів про встановлення тарифів відмовлено, а тому накази є чинними. Стверджував, що акт-претензія від 06.01.2023 не подавався до суду першої інстанції та, відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17.02.2025 у справі № 757/14879/24-ц, складений з порушенням вимог ст. 27, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та п. 45-47 Правил, затверджених постановою КМУ № 712. Також зазначав, що відповідач не надала контррозрахунку заборгованості, не довела неналежної якості чи ненадання послуг, не надала доказів оплати.

Апелянт ОСОБА_1 подала письмові пояснення щодо відзиву позивача від 29.09.2026, в яких зазначила, що не підтримує доводи про наявність у рішенні посилань на договір № 114/13 та квартиру АДРЕСА_1 , оскільки такі фрагменти в рішенні відсутні. Водночас наполягала на тому, що рішення містить суперечність між висновком про неукладення договору та застосуванням його умов. Зазначала, що отримала лише текст позовної заяви без додатків, а надісланий судом 04.12.2025 архів містив лише 12 сторінок тексту позову з переліком додатків, але не самі докази. Вказувала, що неодноразово зверталася з клопотаннями про надання доступу до доказів, проте суд їх не вирішив. Також зазначала, що договір № 148/13-А від 24.12.2021 та оферта № 148/1/13-А від 23.04.2024 є різними документами, а право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано 27.01.2022, що унеможливлює нарахування за 2021 рік. Крім того, вказувала, що внутрішні накази позивача не є належною підставою для встановлення ціни послуги, а повідомлення в Telegram-каналі не замінює погодження тарифу. Також зазначала, що позивач не довів загальну базу розподілу витрат, а відсутність правовстановлюючих документів на прибудинкову територію є підставою для відмови у стягненні витрат на її обслуговування. Вказувала, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат виконаний з використанням єдиної незмінної бази 19 471,00 грн, що є неправильним, оскільки окремі частини заборгованості виникали, погашалися чи коригувалися у різні дати. Також зазначала, що відмовляється від посилання на акт-претензію від 06.01.2023 як на доказ у цій справі.

Позивач ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» подав заперечення на письмові пояснення апелянта від 01.10.2026, в яких зазначав, що доводи апелянта є безпідставними. Стверджував, що обов`язок брати участь у витратах на утримання спільного майна виникає з факту набуття права власності, а не з підписання договору. Зазначав, що факти здійснення позивачем управління будинком встановлені рішеннями, які набрали законної сили. Також зазначав, що акт-претензія від 06.01.2023 не подавався до суду першої інстанції та визнаний недопустимим доказом постановою Київського апеляційного суду від 17.02.2025 у справі №757/14879/24-ц.

Апелянт ОСОБА_1 подала додаткові пояснення щодо меж преюдиції та оцінки вирішальних доводів від 03.10.2026, в яких зазначала, що загального обов`язку співвласника утримувати спільне майно не заперечує, однак спір стосується підстав застосування конкретних умов і цін, індивідуального розрахунку та можливості перевірити докази. Вказувала, що станом на подання пояснень додатки до позову їй недоступні, зокрема НОМЕР_3, № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 . Зазначала, що відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів заздалегідь надсилаються іншим учасникам справи, а суд не бере до уваги докази у разі відсутності підтвердження їх надсилання. Стверджувала, що суд першої інстанції, не вирішивши клопотання про витребування доказів, використав «неспростованість розрахунку» як мотив стягнення, що є порушенням принципів змагальності та рівності сторін. Також зазначала, що попередні судові рішення містять правову оцінку, а не встановлені факти, а тому відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України не є обов`язковими для суду. Крім того, вказувала, що позивач не довів належної правової підстави визначення та зміни ціни, а внутрішні накази є односторонніми діями позивача. Також зазначала, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат виконаний з використанням хибної бази, що є фундаментальним порушенням норм матеріального права. Вказувала, що відмовляється від посилання на акт-претензію від 06.01.2023 як на доказ у цій справі.

22 жовтня 2026 року апелянт ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення доступу до доказів та визначення порядку подальшого апеляційного розгляду. У заяві апелянт просила забезпечити їй електронний доступ через електронний кабінет до додатків НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 до позовної заяви, які, за її твердженням, залишалися недоступними; встановити п`ятиденний строк для подання письмових пояснень щодо першочергово запитаних документів; вирішити питання про призначення судового засідання з повідомленням учасників справи та про її участь у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; у разі необхідності продовжити строк апеляційного розгляду на п`ятнадцять днів відповідно до частини другої статті 371 ЦПК України. Апелянт посилалася на те, що листом Київського апеляційного суду від 06.10.2026 їй було повідомлено, що матеріали справи не переводилися в електронну форму, а внесення РНОКПП до картки справи не забезпечило доступу до змісту запитаних доказів. Зазначала, що тимчасово перебуває за межами України, а її представник також перебуває за кордоном, тому електронне ознайомлення є реально доступним для неї способом своєчасно дослідити документи та підготувати заперечення.

28 жовтня 2026 року апелянт подала заяву про неповний доступ до доказів та заперечення щодо вже отриманих документів. У заяві апелянт зазначила, що 27.10.2026 о 17:53 до її електронного кабінету доставлено лист Київського апеляційного суду від 27.10.2026 № 757/27203/25-ц/230412/2026, до якого додано копії додатків НОМЕР_4, НОМЕР_7 до позовної заяви в одному файлі SCAN0000.PDF обсягом 29 сторінок. Водночас апелянт зазначила про неповноту наданих копій, зокрема: відсутність окремої калькуляції до наказу № 46 а/г від 01.04.2021; відсутність розшифровки нарахування інших послуг та перерахунків за додатком НОМЕР_3; неповний розрахунок інфляційних втрат за додатком НОМЕР_5 (таблиця закінчується травнем 2024 року, повного обчислення заявлених 3 262,49 грн немає); дефект сканування сторінки 26, що перешкоджає прочитанню частини даних за січень-березень 2024 року; відсутність у наданому пакеті актів виконаних робіт і наданих послуг, зазначених у складі додатків № 12-20 та № 22-25 до позову, а також графіків прибирання за додатком № 21. Апелянт навела заперечення щодо змісту отриманих документів, зокрема щодо періоду та об`єкта нарахувань (включення до розрахунку нарахувань за 01-26.01.2022 на площу 133,5 кв. м, тоді як у прохальній частині позову період визначено з 27.01.2022); щодо двох колонок цін із позначкою «договор» і без неї та підстав їх застосування; щодо відсутності актів виконаних робіт і первинних документів, які підтверджують фактично понесені витрати; щодо різних ставок для квартир і нежитлових приміщень; щодо необхідності перевірки пропорційного розподілу витрат між усіма співвласниками. Апелянт просила врахувати ці заперечення під час перевірки доводів апеляційної скарги, надати повні читабельні копії запитаних документів, встановити строк для подання пояснень та, за необхідності, продовжити строк апеляційного розгляду.

31 жовтня 2026 року апелянт подала клопотання про витребування копій документів із цивільної справи № 757/4354/23-ц. У клопотанні апелянт просила витребувати у Печерського районного суду міста Києва засвідчені судом повні читабельні копії розрахунку заборгованості, на який рішення від 06.06.2024 у справі № 757/4354/23-ц посилається як на аркуш справи 212, та заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, поданої 06.06.2024, разом із доданими до неї розрахунками й документами. Апелянт зазначила, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 757/4354/23-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.12.2025, з неї на користь того самого позивача стягнуто 16 071,13 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 31.12.2021 по 31.12.2022, тоді як у додатку НОМЕР_3 до позову в поточній справі відображено нарахування за 2022 рік і сальдо на кінець грудня 2022 року 14 930,76 грн, а різниця між цими сумами становить 1 140,37 грн. На думку апелянта, ці документи необхідні для зіставлення складу та обсягу конкретних зобов`язань і перевірки, чи не заявлено повторно вимоги, які вже вирішені судом, та чи немає підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

31 жовтня 2026 року апелянт подала додаткові письмові пояснення щодо структури нарахувань, перевірки можливого повторного стягнення та забезпечення повного доступу до доказів, до яких долучила Додаток 1 «Розподіл нарахувань і контрольні розрахунки у справі № 757/27203/25-ц». У поясненнях апелянт, зокрема, зазначила, що після отримання 27.10.2026 частини додатків до позову вона вперше отримала реальну можливість перевірити конкретну структуру нарахувань, відображення оплат і дані за 2022 рік та предметно зіставити їх із вимогами попередньої справи №757/4354/23-ц. Апелянт навела детальний аналіз структури нарахувань за документами позивача, зазначивши, зокрема, що загальна сума нарахувань за особовим рахунком становить 59 062,86 грн, оплати - 8 217,75 грн, залишок - 50 845,11 грн; що сальдо на кінець грудня 2022 року становить 14 930,76 грн; що існує різниця між раніше присудженими 16 071,13 грн та зазначеним сальдо; що потребує перевірки порядок зарахування оплат та можливе повторне включення до заявленої суми зобов`язань за 2022 рік, вимоги щодо яких уже вирішені судом. Апелянт також навела аналіз похідних вимог за статтею 625 ЦК України, зазначивши, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат виконаний з використанням єдиної незмінної бази 19 471,00 грн, що потребує перевірки з огляду на те, що окремі частини заборгованості виникали, погашалися чи коригувалися у різні дати. Апелянт просила дозволити подання цих пояснень, долучити Додаток 1, врахувати викладені в ньому заперечення під час апеляційного перегляду, вирішити питання про витребування копій документів із попередньої справи, забезпечити доступ до решти доказів та, за необхідності, продовжити строк апеляційного розгляду.

Колегія суддів зазначає, що подані апелянтом заяви та пояснення стосуються переважно процесуальних питань забезпечення доступу до доказів, які вже містяться в матеріалах справи, та перевірки можливого повторного вирішення тотожних вимог. Ці документи враховуються колегією суддів під час апеляційного перегляду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України та дотримання процесуальних строків на їх подачу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК СЕРВІС ГРУП» здійснює обслуговування, утримання та експлуатацію багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі наказу ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 21.06.2019 № 00046/0/8-19 «Про передачу на обслуговування і експлуатацію житлових будинків».

Розпорядженням Печерської РДА від 13.11.2019 № 750 «Про присвоєння поштової адреси закінченому будівництвом об`єкту» присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Між ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» та відповідачем не укладено Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.

На вимогу норм чинного законодавства ТОВ «ЖК «СЕРВІС ГРУП» підготовлено Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.

Позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та надсилав на адресу відповідача цінним листом з описом за вих. № 135 від 23.04.2024.

Відповідач не вважає зобов`язання перед позивачем припиненими та продовжує користуватися послугами, які надає позивач. Від житлово-комунальних послуг не відмовлялась.

Згідно даних відомості по особовому рахунку, АДРЕСА_5 , за період з 01.01.2022 по 30.04.2025 відповідачу проводились нарахування за житлово-комунальні послуги та послуги з управління будинком.

На виконання покладених на ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» обов`язків підприємство уклало договори з підрядними організаціями, а саме: договір № 25/02-2020 Ф про надання послуг (з охорони) від 25.02.2020 з ТОВ «Три ААА»; договір НОМЕР_6/04-2020 Ф від 28.04.2022 з ФОП ОСОБА_2 ; договір № 22/06-2023 Ф від 22.06.2023 з ТОВ «Три ААА»; договір № КЛ-20181119/004 з ТОВ «Еко-Грінко» про вивезення та знешкодження твердих побутових відходів від 19.11.2018; договір № 01072023/003 від 01.07.2023; договір № 2019-10-19 з ТОВ «ВІЛМАТ-Україна» від 23.10.2019; договір № 15/07/20/ПС-Л13А з ТОВ «ДОРН» від 15.07.2020; договір № 01/10/24/ПС-Л13А з ТОВ «ДОРН-СБ» від 01.10.2024; договір № 03/03-19 з ПП «СПС-А» від 01.07.2019; договір № 240206ЖКЗ-П1 з ТОВ «УТІЛІКС.УАН» від 06.02.2024; договір НОМЕР_6/09-19 з ТОВ «ВІРРА СВТ» від 28.09.2019. Акти виконаних робіт долучені до матеріалів справи.

З моменту отримання витягу на квартиру відповідач користується послугами, проте не оплачує їх. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за відповідачем утворилась заборгованість перед ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» за період з 01.01.2022 по 30.04.2025 на суму 50 845,11 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався ст. 322 ЦК України про те, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», абз. 2 п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою КМУ № 45 від 24.01.2006, ст. 6 Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою КМУ № 712 від 05.09.2018, про те, що кожен із співвласників зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку за ціною та у строки, встановлені цим договором; ст. 66, 67, 68 Житлового кодексу Української РСР про те, що плата за користування житлом обчислюється виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами, наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за утримання багатоквартирним будинком та плату за комунальні послуги; ст. 625 ЦК України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язань; розмір суми заборгованості, наданий позивачем, відповідачем у розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований, заяв щодо застосування строків позовної давності не подано; усі доводи відповідача, докази і аргументи не спростовують висновків суду; позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Доводи апеляційної скарги та письмових пояснень апелянта про те, що позивач не довів належного статусу управителя багатоквартирного будинку, відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплатити фактично отримані житлово-комунальні послуги, навіть якщо між сторонами не укладено відповідного договору.

Верховний Суд України у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 дійшов висновку, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними; факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13 та Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 638/11034/15.

Крім того, факт здійснення ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_3 , вже неодноразово встановлений рішеннями, які набрали законної сили, а саме: постановою Київського апеляційного суду від 29.10.2025 у справі № 757/15802/25-ц, постановою Київського апеляційного суду від 14.11.2023 у справі № 757/16188/23-ц, постановою Київського апеляційного суду від 17.09.2025 у справі № 757/45015/24-ц. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини не потребують доказування.

Посилання апелянта на те, що зазначені рішення стосуються квартири АДРЕСА_1 та договору № 114/13, а тому правова оцінка, надана в тих справах, не є преюдиційною для цієї справи, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом доказування в тих справах та в цій справі є факт здійснення позивачем управління саме будинком АДРЕСА_3 , що стосується всіх співвласників цього будинку незалежно від номера квартири. При цьому сама апелянт у письмових поясненнях від 29.09.2026 та від 03.10.2026 зазначила, що не підтримує доводи про наявність у рішенні посилань на договір № 114/13 та квартиру АДРЕСА_1 , а також не заперечує загального обов`язку співвласника утримувати спільне майно та оплачувати фактично отримані послуги.

Доводи апеляційної скарги про те, що тарифи встановлені внутрішніми наказами директора позивача в обхід процедури, передбаченої ст. 10, 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відхиляються з таких підстав.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.06.2025 у справі № 757/15802/25-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.10.2025, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП», третя особа: ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», про визнання недійсними наказів про встановлення тарифів, стягнення безпідставно набутих коштів та інші вимоги відмовлено в повному обсязі. Зазначені накази є чинними та не скасовані у встановленому законом порядку, а тому є обов`язковими до застосування.

Крім того, відповідно до протоколу власників (співвласників) квартир багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , щодо визначення переліку та розміру витрат (ціни, тарифу) на управління багатоквартирним будинком від 01.08.2019 базовий тариф та перелік послуг погоджено співвласниками.

Доводи апеляційної скарги про те, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано 27.01.2022, а не 27.01.2021, що унеможливлює нарахування за 2021 рік, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки період стягнення заборгованості заявлено позивачем з 01.01.2022, тобто після набуття відповідачем права власності на новостворений об`єкт нерухомості. Зазначення в рішенні суду дати реєстрації права власності 27.01.2021 є технічною опискою, яка не впливає на правильність висновків суду по суті спору та може бути виправлена в порядку ст. 269 ЦПК України.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, не вирішивши клопотання про витребування доказів, використав «неспростованість розрахунку» як мотив стягнення, відхиляються, оскільки відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надала суду контррозрахунку заборгованості, не довела неналежної якості чи ненадання послуг, не надала доказів оплати. Саме по собі незадоволення клопотання про витребування доказів не свідчить про неправильність рішення суду по суті, якщо в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги про внутрішню суперечність рішення, а саме: суд встановив неукладення договору між сторонами, але застосував його умови для визначення ціни та строків оплати, відхиляються з таких підстав.

Застосування судом першої інстанції умов договору (п. 1.2, 2.3.2, 2.4.4, 3.3) за встановленого факту неукладення договору не є підставою для скасування рішення, оскільки ці умови відображають звичаєві норми та типові умови надання послуг з управління багатоквартирним будинком, а обов`язок оплати виникає з закону (ст. 322 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), а не з договору. Крім того, ціна послуги визначена чинними наказами позивача, законність яких підтверджена судом у справі № 757/15802/25-ц.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів загальну базу розподілу витрат, а відсутність правовстановлюючих документів на прибудинкову територію є підставою для відмови у стягненні витрат на її обслуговування, відхиляються, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з управління багатоквартирним будинком включає забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території. Факт надання цих послуг підтверджується договорами з підрядними організаціями та актами виконаних робіт, долученими до матеріалів справи. Відсутність окремого правовстановлюючого документа на прибудинкову територію не звільняє співвласника від обов`язку брати участь у витратах на утримання спільного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат виконаний з використанням єдиної незмінної бази 19 471,00 грн, що є неправильним, оскільки окремі частини заборгованості виникали, погашалися чи коригувалися у різні дати, відхиляються, оскільки відповідач не надала суду контррозрахунку похідних нарахувань, не довела фактів часткових оплат або коригувань заборгованості, які б впливали на базу нарахування. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з розрахунку, наданого позивачем.

Доводи апелянта про те, що договір № 148/13-А від 24.12.2021 та оферта № 148/1/13-А від 23.04.2024 є різними документами, а позивач не довів, який саме договір та які його умови поширюються на новостворений об`єкт нерухомості, відхиляються, оскільки, як зазначено вище, обов`язок оплати житлово-комунальних послуг виникає з закону та факту набуття права власності, а не з договору. Крім того, відповідно до протоколу власників (співвласників) квартир багатоквартирного будинку від 01.08.2019 базовий тариф та перелік послуг погоджено співвласниками, а наступні зміни тарифу оформлені наказами позивача, які є чинними.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2024 року у справі № 757/4354/23-ц, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, є тотожним із вимогами, заявленими у цій справі в частині стягнення заборгованості за 2022 рік, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Для застосування цієї норми необхідна наявність одночасно трьох елементів тотожності: сторін, предмета та підстав позову. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає тотожність і, відповідно, підстави для закриття провадження.

Колегія суддів встановила, що у справі № 757/4354/23-ц підставою позову був договір № 148/13-А від 24 грудня 2021 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладений між ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» та ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_6 . Позовні вимоги ґрунтувалися саме на умовах цього договору, зокрема пунктів 2.3.2, 2.4.4 та 3.3, які визначали порядок оплати, право управителя на одностороннє коригування розміру плати та порядок відшкодування вартості спожитої електроенергії.

Натомість у справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком між ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» та ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_2 не укладено. Позовні вимоги обґрунтовані фактичним наданням позивачем житлово-комунальних послуг та обов`язком співвласника брати участь у витратах на утримання спільного майна, що виникає з закону та факту набуття права власності, а не з договору. Отже, підстави позовів у цих справах є різними.

Крім того, 27 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ квартири АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. за реєстровим № 107. Внаслідок поділу утворилися два окремі об`єкти нерухомого майна: квартира АДРЕСА_2 загальною площею 85,1 кв. м, власником якої стала ОСОБА_1 , та інша частина, власником якої став ОСОБА_3 . Право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 зареєстровано 27 січня 2022 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 296687047 та № 296695262.

Таким чином, об`єкт, щодо якого укладався договір № 148/13-А від 24 грудня 2021 року, після поділу квартири припинив існування як такий. Договір № 148/13-А укладався щодо квартири АДРЕСА_7 як єдиного об`єкта нерухомості, а не щодо новоствореної квартири АДРЕСА_2 . Доказів укладення нового договору щодо квартири № 148/1 матеріали справи не містять, що не заперечується сторонами. Відповідно, підстави позову у справі № 757/4354/23-ц (договір № 148/13-А) та у справі, що переглядається (фактичне надання послуг за відсутності укладеного договору), є різними, що виключає тотожність вимог у розумінні пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що суми, стягнуті у справі № 757/4354/23-ц та заявлені до стягнення у цій справі за 2022 рік, є різними. У справі № 757/4354/23-ц стягнуто 16 071,13 грн заборгованості за період з 31 грудня 2021 року по 31 грудня 2022 року. У справі, що переглядається, згідно з додатком НОМЕР_3 до позовної заяви, сальдо на кінець грудня 2022 року становить 14 930,76 грн. Різниця між цими сумами становить 1 140,37 грн. Це свідчить про те, що позивач у даній справі врахував уже стягнуту суму або здійснив перерахунок заборгованості з урахуванням платежів, здійснених відповідачем, зокрема 8 217,75 грн, відображених у березні 2024 року. За таких обставин вимога за 2022 рік у поточній справі не є тотожною тій, що була предметом розгляду у справі № 757/4354/23-ц, оскільки стосується іншої суми заборгованості, розрахованої з урахуванням інших вихідних даних.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що відсутність тотожності вимог не позбавляє відповідача права заявляти про проведення взаємних розрахунків та врахування вже стягнутих сум, апелянт повинна це довести. Однак це не є підставою для закриття провадження у справі в частині 2022 року, оскільки підстави позовів є різними, а суми - відмінними. У даній справі заборгованість нарахована після поділу квартири на дві окремі квартири. Питання врахування вже стягнутої суми за 2022 рік підлягає вирішенню під час перевірки правильності розрахунку заборгованості, наданого позивачем, підстав вважати його невірним апеляційний суд не вбачає, оскільки надані апелянтом розрахунки, створені штучним інтелектом не мають жодного реального відношення до матеріалів справи. В суді першої інстанції щодо перевірки правильності розрахунків також не заявлено, жодної квитанції на погашення боргу не надано.

Наголошує апеляційний суд і на строку на подання доповнень до апеляційної скарги та процесуальних наслідків його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її виключно протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Законодавство не передбачає можливості поновлення пропущеного строку на подання доповнень до апеляційної скарги, зміни її змісту і вимог, а тому доповнення, подані після закінчення цього строку, залишаються без розгляду.

Рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/27203/25-ц ухвалено 11 березня 2026 року. Строк на апеляційне оскарження становить тридцять днів і, з урахуванням правил обчислення процесуальних строків, спливав 10 квітня 2026 року. 14 вересня 2026 року апеляційним судом було поновлено строки на апеляційне оскарження і відкрито провадження, апеляційну скаргу подано 25.04.2026 р.

Разом із тим, апелянт подав численні заяви, пояснення та клопотання протягом вересня-жовтня 2026 року, зокрема: письмові пояснення щодо відзиву позивача від 29 вересня 2026 року, додаткові пояснення щодо меж преюдиції та оцінки вирішальних доводів від 03 жовтня 2026 року, заяву про забезпечення доступу до доказів та визначення порядку подальшого апеляційного розгляду від 22 жовтня 2026 року, заяву про неповний доступ до доказів та заперечення щодо вже отриманих документів від 28 жовтня 2026 року, клопотання про витребування копій документів із цивільної справи від 31 жовтня 2026 року та додаткові письмові пояснення щодо структури нарахувань від 31 жовтня 2026 року. Усі ці документи подані після закінчення строку, встановленого статтею 364 ЦПК України, а тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції як доповнення до апеляційної скарги та зміна її доводів і вимог, та залишаються без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що подані апелянтом документи стосуються переважно переоцінки доказів, наданих суду першої інстанції, та вимог до позивача і суду щодо надання додаткових доказів і здійснення перерахунків.

Водночас відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не здійснює збір доказів за власною ініціативою та не проводить розрахунків за сторін, а лише оцінює ті докази, які були надані сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції, в межах, визначених статтею 367 ЦПК України.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення її права на доступ до доказів та матеріалів справи з огляду на таке.

На виконання клопотань апелянта про забезпечення доступу до доказів, судом апеляційної інстанції було відскановано та надіслано апелянту через її електронний кабінет копії додатків НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 до позовної заяви, які містяться в матеріалах справи, в тій якості, в якій вони перебувають у справі. Листом Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2026 року № 757/27203/25-ц/230412/2026 апелянту було надіслано копії цих документів в одному файлі SCAN0000.PDF обсягом 29 сторінок, що підтверджується карткою руху документа в підсистемі «Електронний суд». Той факт, що якість окремих сторінок не дозволяє прочитати частину даних, не свідчить про ненадання доступу до доказів, оскільки суд надав копії в тій якості, в якій документи містяться в матеріалах справи.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що апелянт брала активну участь у розгляді справи судом першої інстанції починаючи з червня 2025 року. У матеріалах справи містяться її численні заяви та клопотання, зокрема клопотання про витребування доказів від 21 січня 2026 року, відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та інші процесуальні документи. Апелянт не була позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи в суді першої інстанції, подавати клопотання про витребування доказів та надавати власні докази на спростування позовних вимог.

Позовна заява з додатками була подана позивачем у паперовому вигляді та направлена на дійсну адресу апелянта, зазначену нею особисто в апеляційній скарзі та підтверджену витягом з реєстру територіальної громади. Той факт, що апелянт не отримує кореспонденцію за цією адресою, не покладає на позивача або суд обов`язку направляти вказані документи виключно через систему електронного суду. Відповідно до частини сьомої статті 14 ЦПК України особа із зареєстрованим Електронним кабінетом має право ознайомлюватися з матеріалами справи в електронній формі; нереалізація цього права не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

Крім того, апелянт не позбавлена права користуватися правовою допомогою. Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Нереалізація цього права не може бути підставою для покладення на суд або позивача обов`язку вчиняти дії, які є реалізацією процесуальних прав апелянта.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що численні клопотання, таблиці, заяви та розрахунки, подані апелянтом протягом вересня-жовтня 2026 року, не мають безпосереднього відношення до матеріалів справи та не ґрунтуються на доказах, які містяться в матеріалах справи. Зокрема, Додаток 1 «Розподіл нарахувань і контрольні розрахунки у справі № 757/27203/25-ц» містить аналітичні розрахунки, побудовані на припущеннях та умовних параметрах, які не підтверджені належними доказами. Ці документи створені з використанням штучного інтелекту та не є процесуальними документами в розумінні ЦПК України, оскільки не містять належного обґрунтування та не ґрунтуються на первинних доказах.

Колегія суддів наголошує, що подані до суду документи повинні створюватися під контролем особи, яка бере участь у справі, з урахуванням вимог процесуального закону та на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи. Використання штучного інтелекту для генерації численних таблиць та розрахунків, які не відповідають матеріалам справи, не може вважатися належним виконанням процесуальних обов`язків та не створює для суду обов`язку досліджувати такі документи.

Отже, колегія суддів зазначає, що з моменту подання позову у апелянта було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, надання власних доказів та спростування доводів позивача. Однак апелянт не надала суду першої інстанції контррозрахунку заборгованості, не довела неналежної якості чи ненадання послуг, не надала доказів оплати. Загальні посилання на незаконність всього, що їй пред`явлено, та вимоги до позивача і судів щодо надання додаткових доказів і здійснення перерахунків не спростовують наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апелянт не виконала свого обов`язку щодо доведення обставин, на які вона посилається, та не надала належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: