Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №761/41452/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №761/41452/25

Суддя: Борисова Олена Василівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/9487/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року місто Київ

справа № 761/41452/25

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., повний текст рішення складено 20 лютого 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2025 року позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №1373-1281 від 30 березня 2024 року у розмірі 70136,28 грн., яка виникла станом на 26 серпня 2025 року та складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 12285 грн.; простроченої заборгованості за процентами - 57851,28 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що 30 березня 2024 року між сторонами за допомогою веб-сайту (https:/navse.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1373-1281 продукту «На Все», який разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір.

Вказував, що кредитний договір, відповідно до норм ч.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Зазначав, що позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор С3033 для підписання кредитного договору №1373-1281 продукту «На Все» від 30 березня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит у розмірі 20400 грн., строк кредитування 300 днів, базовий період - 14 днів, процентна ставка стандартна - 1,50 % від початкової суми кредиту за кожен день користування кредитом; процентна ставка знижена - 1,20 %.

Вказував, що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 12403,20 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 70136,28 грн.

Посилався на те, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачу кредит на картковий рахунок, однак остання умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1373-1281 продукту «На Все» від 30 березня 2024 року в розмірі 70136,28 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що позивачем не доведено належними доказами, що між позивачем та відповідачем було укладено договір кредитної лінії №1373-1281 та не надано первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджували б суму заборгованості ОСОБА_1 та факт видасі їй коштів.

Вказувала, що встановлення в договорі розміру відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язання за кожен день прострочення, що врезультаті становить 57851,28 грн. є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначала, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував факт здійснення відповідачем платежів на виконання зобов`язання за кредитним договором.

10 червня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Вказував на те, що на підтвердження укладання кредитного договору №1373-1281 від 30 березня 2024 року відповідачем з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було надано до суду електронний доказ в паперовій формі (роздруківка тексту кредитного договору) підписаний одноразовим ідентифікатором C3033, що свідчить про укладення договору в електронній формі. Зазначав, що відповідачем задля ідентифікації було використано систему BankID НБУ. Посилався на те, що позивачем до позовної заяви на підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу надавалася квитанція від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay та довідка про перерахування суми кредиту №1373-1281 від 30 березня 2024 року, які підтверджують перерахування грошових коштів ОСОБА_1 . Вказував, що з наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачаються суми основного боргу, нараховані відсотки, суми платежів відповідача та залишок нарахованих не погашених відсотків відповідачем.

15 червня 2026 року від представника відповідача надійшла відповідь на відзив позивача.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, 30 березня 2024 року о 12.31 год. між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1373-1281 продукту «НА ВСЕ» у формі електронного документу, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) С3033, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом перерахування на її банківський рахунок (банківська картка) грошових коштів у розмірі 20400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,50% (стандартна процентна ставка), 1,20% (знижена процентна ставка), строком на 300 календарних днів до 23 січня 2025 року.

Таким чином, без реєстрації на сайті товариства та заповнення форми, отримання смс-повідомлення, а також без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем не був би укладений.

Аналогічний висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Таким чином, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов'язання.

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 20400 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування суми по кредиту №1373-1281 через систему платежів LigРау на картку НОМЕР_1 .

При цьому, системи LiqPay є платіжним сервісом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» призначеним для спрощення проведення платіжних операцій.

На підтвердження перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, позивач надав довідку, з якої вбачається, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» перерахував кошти по кредитного договору №1373-1281 від 30 березня 2024 року: сума 20400 грн., номер картки НОМЕР_1 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що в кредитному договорі у розділі «Реквізити сторін» зазначено номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 - № НОМЕР_1 .

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Отже, з боку позивача порушень не відбулося та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду позивачем довідки та листи є належними та допустимими доказами перерахування коштів на рахунок відповідача.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними доказами, що між позивачем та відповідачем було укладено договір кредитної лінії №1373-1281 та не надано первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджували б суму заборгованості ОСОБА_1 та факт видачі їй коштів є безпідставними та спростовуються вищезазначеним.

При цьому, стороною відповідача не надано доказів, що на картку відповідача 30 березня 2024 року не надходили від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» грошові кошти у розмірі 20400 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів, що відповідач проходила верифікацію при укладенні кредитного договору колегія суддів відхиляє, оскільки як зазначено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем задля ідентифікації було використано систему BankID НБУ, яка є державною системою віддаленої ідентифікації, яка забезпечує передачу персональних даних користувачів від банку, в якому відкрито рахунок до суб'єкта, який надає користувачу послугу

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 26 серпня 2025 року заборгованість відповідача становить 12285 грн. - основний борг та 70254,48 грн. - непогашені відсотки.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказував на те, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» прийняло рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг, а саме частково списання заборгованості за нарахованими процентами до суми 57851,28 грн.

За пунктом 4.9 вищевказаного кредитного договору, строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, складає 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, дата повернення кредиту - 23 січня 2025 року.

Відповідно до п.4.6 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою - 1,50% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).

Згідно з п.10.2 договору визначена знижена процентна ставка - 1,20% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.

Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 30 березня 2024 року по 23 січня 2025 року за користування кредитними коштами.

Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, кредитодавцем за період з 30 березня 2024 року по 12 квітня 2024 року нараховано відсотки за зниженою процентною ставкою - 1.20% в день, з 13 квітня 2024 року по 23 січня 2025 року - за стандартною процентною ставкою 1,50% в день. Після вказаної дати нарахування відсотків не здійснювалося.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України

Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

З викладеного вбачається, що позивачем дотримано вимоги, зокрема ст.ст.1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) відповідачу.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №1373-1281 від 30 березня 2024 року у розмірі 70136,28 грн.

При цьому, колегією суддів перевірено правильність нарахування відсотків з урахуванням змін, які були внесені Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Беручи до уваги формулу розрахунку денної процентної ставки (ДПС) наведену у ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів приходить до висновку, що застосований позивачем розмір стандартної та зниженої процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1%) денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував факт здійснення відповідачем платежів на виконання зобов`язання за кредитним договором колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №1373-1281 від 30 березня 2024 року станом на 26 серпня 2025 року в ньому відображено суми основного боргу ОСОБА_1 , нараховані відсотки, суми та дати платежів відповідача, залишок нарахованих не погашених відсотків відповідачем.

Перевіривши надані апелянтом до апеляційної скарги копії квитанцій про здійснені оплати боргу за договором №1373-1281 від 30 березня 2024 року з розрахунокм заборгованості вбачається, що всі проплати відповідача відображені у розрахунку та були враховані позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості станом на 26 серпня 2025 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що встановлення в договорі розміру відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язання за кожен день прострочення, що врезультаті становить 57851,28 грн. є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів відхиляє, оскільки норма закону, зокрема п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені та штрафу, а не до всіх умов договору.

Так, згідно розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» вбачається, що позивачем не нараховувалось штрафів та пені за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua