Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №754/1063/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12039/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року місто Київ

справа № 754/1063/25

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В.В., повний текст рішення складено 26 січня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №5183044 від 26 квітня 2021 року в розмірі 22375 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту - 5000 грн.; заборгованості по відсоткам - 16875 грн.; заборгованості по комісії - 500 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що 26 квітня 2021 року ОСОБА_3 із ТОВ «МІЛОАН» уклала договір про надання споживчого кредиту №5183044, який підписаний одноразовим ідентифікатором, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти у сумі 5000 грн.

Вказував, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №06Т, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит №5183044 від 26 квітня 2021 року.

Посилався на те, що первісний кредитор виконав свої зобов'язання за кредитом перед відповідачем у повному обсязі, надавши кредитні кошти, а відповідач порушила свої зобов'язання за кредитним договором.

Зазначав, що після відступлення права грошової вимоги відповідач не здійснила платежів для погашення існуючої заборгованості, а тому позивач, як новий кредитор, керуючись ст.ст.514, 1082, 1084 ЦК України просив стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в загальній сумі 22375 грн.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит №5183044 від 26 квітня 2021 року в загальному розмірі 22375 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог посилалася на те, що обґрунтовуючи факт видачі кредиту суд першої інстанції послався на платіжне доручення №4476308 від 26 квітня 2021 року, проте суд проігнорував той факт, що вказане платіжне доручення складене самим первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН», яке не є банківською установою і не має права формувати такі документи.

Вказувала, що надана суду виписка АТ «Універсал Банк» містить лише загальну інформацію про зарахування коштів з деталями операції «Cash2card P2P Credit», що не ідентифікує ці кошти як такі, що видані саме на виконання оскаржуваного кредитного договору №5183044.

Зазначала, що позивачем не доведено набуття права вимоги саме до відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором.

Посилалася на те, що позивач не надав жодних доказів (логів системи, довідки оператора зв'язку), що ідентифікатор надсилався на номер телефону, який належить відповідачу, та що саме відповідач його використала.

Вказувала, що наданий позивачем розрахунок є неповним та недостовірним, оскільки він не враховує часткові оплати, що нібито здійснювались відповідачем на погашення заборгованості.

08 червня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суу першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість апеляційної скарги. Вказував на те, що доказами, які містяться у матеріалах справи підтверджується укладання відповідачем кредитного договору, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету на офіційному сайті первісного кредитора - ТОВ «МІЛОАН». Зазначав, що стороною відповідача не надав жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору або спростування факту перерахування та отримання ним кредитних коштів.

15 червня 2026 року від представника відповідача надійшла відповідь на відзив позивача.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 квітня 2021 року ОСОБА_3 оформлено анкету-заяву на кредит №5183044 на сайті: miloan.ua, в якій вказані персональні дані відповідача, як позичальника, визначена сума кредиту 5000 грн, строк кредитування 30 днів з 26 квітня 2021 року по 26 травня 2021 року, комісія за надання кредиту 500 грн. нараховується одноразово, проценти за користування кредитом 1,25% від фактичного залишку кредиту.

В анкеті-заяві наявна таблиця, яка відображає процес оформлення та розгляду заяви №5183044, зокрема вказано, що заповнення заяви відбулось 26.04.2021 о 09:55:06, а підписання договору 26.04.2021 о 09:56:37.

26 квітня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_3 укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) №5183044, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит у сумі 5000 грн., строком на 30 днів, з 26 квітня 2021 року по 26 травня 2021 року, зі сплатою комісії за надання кредиту 500 грн. (нараховується одноразово) та процентів за користування кредитом 1,25% від фактичного залишку кредиту.

У п.6.1 договору вказано, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

В додатку №1 до договору сторонами визначений графік платежів, згідно з яким позичальник мав повернути суму кредиту з нарахованими відсотками та комісією в розмірі 7375 грн.

Згідно з платіжним доручення №44763308 від 26 квітня 2021 року платник ТОВ «МІЛОАН» здійснив переказ грошових коштів в розмірі 5000 грн. для отримувача ОСОБА_3 , банк отримувача - VISA, кредитний рах. № НОМЕР_1 , призначення платежу - згідно договору 5183044.

Таким чином, позивачем доведено факт укладення 26 квітня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_3 договору про споживчий кредит №5183044 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором W40464, 26.04.2021 о 21:56 год.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання.

А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведено виникнення між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем зобов`язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які були прийняті відповідачем, доведено факт надання відповідачу кредиту (позики).

Доводи апеляційнорї скарги про те, що позивач не надав жодних доказів (логів системи, довідки оператора зв'язку), що ідентифікатор надсилався на номер телефону, який належить відповідачу, та що саме відповідач його використала колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються вищенаведеним.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували, що особистий кабінет на вебсайті первісного кредитора був створений іншою особою та що використані при укладенні договору засоби зв'язку не належали відповідачу.

Як вбачається з листа АТ «Універсал Банк», який надійшов на виконання ухвали суду першої інстанції на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку НОМЕР_2 , фінансовий номер телефону за вказаною платіжною карткою НОМЕР_3 .

Згідно виписки по рахунку наданої АТ «Універсал Банк» вбачається, що 26 квітня 2021 року на вказану картку відповідача були зараховані 5000 грн, деталі операції «Cash2card P2P Credit».

З огляду на те, що суду першої інстанції було підтверджено приналежність картки на яку здійснено перерахунок коштів відповідачу, колегія суддів вважає доведеним факт надання кредитних коштів саме відповідачу ОСОБА_1 .

Відповідач не надала доказів на спростування вказаної обставини, зокрема, щодо відсутності відкритого на її ім`я рахунку у відповідному банку та/або відсутності перерахування коштів первісним кредитором чи сплати боргу у обсязі більшому ніж вказано позивачем.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що платіжне доручення №44763308 від 26 квітня 2021 року складене самим первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН», яке не є банківською установою і не має права формувати такі документи колегія суддів відхиляє, оскільки ТОВ «МІЛОАН» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало кредитні кошти на вже наявну картку, яку відповідач вказала в договорі.

10 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №06Т, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передав (відступив) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняв належні ТОВ «МІЛОАН» право грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «МІЛОАН» і боржниками (портфель заборгованості).

Згідно Витягу з додатку до договору факторингу №06Т від 10 серпня 2021 року відповідач є боржником за кредитним договором №5183044. Загальний розмір заборгованості становить 22375 грн.

Позивачем на підтвердження своїх вимог було надано відомість ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення за договором №5183044, з якої вбачається, що 26 квітня 2021 року нараховано комісію у розмірі 500 грн., 26 квітня 2021 року - надання кредиту у розмірі 5000 грн. та з 27 квітня 2021 року по 26 травня 2021 року відповідачу нараховувалися проценти за п.1.5.2 договору, а з 27 травня 2021 року по 27 липня 2021 року за п.1.6 договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконала, внаслідок чого у останньої виникла заборгованість за тілом кредиту, процентами та комісією.

Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Діджи Фінанс» отриманої у позику за вказаним договором суми у розмірі 5000 грн. та одноразової комісії у розмірі 500 грн., а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» вказаних сум.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 16875 грн. та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невірного нарахування відсотків, виходячи з наступного.

У п.2.2.2 кредитного договору зазначено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.

Згідно з п.2.2.3 після спливу строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Пунктом 2.3.1.2 кредитного договору визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Зазначеним пунктом також передбачено, що користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами.

Оскільки строк кредитування відповідно до умов кредитного договору міг бути продовженим на 60 днів, а тому проценти за користування кредитом нараховувалися на 30 днів (строк початкового кредитування) + 60 днів продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах).

Таким чином, оскільки умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості по відсоткам наданим позивачем та наявністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 16875 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок є неповним та недостовірним, оскільки він не враховує часткові оплати, що нібито здійснювались відповідачем на погашення заборгованості є необгрунтовані, оскільки стороною відповідача не було надано доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплат на погашення заборгованості та що такі оплати не були враховані позивачем.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії: договору про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року; акту про підтвердження надання правової допомоги №5183044 на суму 4000 грн.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивача, представник відповідача просила відмовити у стягненні витрат на правову допомогу позивача у розмірі 4000 грн., посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, часом витраченим на виконання робіт, обсягом виконаних робіт та ціною позову.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

За змістом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги заперечення сторони відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу позивача понесену в суді апеляційної інстанції, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу ТОВ «Діджи Фінанс» робіт, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: Київська область, місто Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 42649746 судові витрати на правову допомогу понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: