Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №369/3287/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 369/3287/23

номер провадження 22-ц/824/15667/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засіданняЄфіменко І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Безпалого Євгенія Петровича

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2026 року /суддя Фінагеєва І.О./

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Гріцик Наталія Михайлівна про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Безпалий Євгеній Петрович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просив суд встановити факт того, що заборони відчуження об`єктів нерухомого майна стосуються іншої особи, а не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Гріцик Наталія Михайлівна про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду на підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК України. /а.с. 35-39/

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Безпалий Є.П. - звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 .

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що метою звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є не скасування арешту з майна, а встановлення факту належності записів про обтяження іншій особі, а не заявнику. Зазначав, що заявник у вересні 2022 року звернулася до приватного нотаріуса з метою оформлення договору купівлі-продажу належного їй нерухомого майна, однак в ході перевірки документів виявилося, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта наявні записи про арешт нерухомого майна № 5219246 від 27.06.2007 та № 12660999 від 25.06.2012, власником якого зазначено « ОСОБА_1 ». Вказував, що заявник ніколи не проживала у м. Одеса, а на момент реєстрації вказаних обтяжень мала прізвище « ОСОБА_2 », яке змінила на « ОСОБА_3 » тільки 14 листопада 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Таким чином, обтяження, зареєстровані 27.06.2007 та 25.06.2012, не можуть стосуватися заявниці. Посилався на ч. 1 ст. 293 ЦПК України, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, ч. 2 ст. 315 ЦПК України, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення». Зазначав, що встановлення факту, що заявник не є тією особою, щодо якої накладено вищезазначені обтяження, має для неї юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати свої охоронювані законом права.

Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що у березні 2023 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Безпалий Євгеній Петрович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт того, що арешт нерухомого майна № 5219246, зареєстрований 27 червня 2007 року реєстратором: П`ята одеська державна нотаріальна контора на підставі постанови В-12/576, 22.06.2007, Друга державна виконавча служба у Малиновському районі м. Одеси, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , заявник: П`ята одеська державна нотаріальна контора, та арешт нерухомого майна № 12660999, зареєстрований 25 червня 2012 року реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-13/694/33180839, 16.05.2012, перший Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Д/в Танасійчук С.В., об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 , обтяжувач: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, стосуються іншої особи, а не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції вірно керувався ч. 1 ст. 293 ЦПК України про те, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав; ч. 6 ст. 294 ЦПК України про те, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах; ч. 4 ст. 315 ЦПК України про те, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду; ст. 321 ЦК України про те, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; ст. 391 ЦК України про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном; ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; ст. 447 ЦПК України про те, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що оскільки метою заявленої ОСОБА_1 заяви про встановлення факту є скасування арешту з майна, який чинить перешкоди у частині можливості реалізації заявником своїх законних прав та інтересів як власника, то зазначене вказує на наявність спору про право матеріальне, та, як наслідок, на неможливість розгляду таких вимог в порядку окремого провадження. З огляду на викладене суд вважав за можливе заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Гріцик Наталія Михайлівна про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду на підставі ч. 6 ст. 294 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що метою звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є не скасування арешту з майна, а встановлення факту належності записів про обтяження іншій особі, а не заявнику, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, ОСОБА_1 посилається на те, що не є тією самою особою, на майно якої виконавчими службами накладені арешти, заявник фактично намагається довести відсутність у неї будь-яких зобов`язань у межах виконавчих проваджень та, як наслідок, - скасувати арешти з майна, які чинять перешкоди у реалізації її права власності.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Одним із засобів юридичного захисту прав сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають під час примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Таким чином, оскільки метою заявленої ОСОБА_1 заяви про встановлення факту є скасування арешту з майна, який чинить перешкоди у частині можливості реалізації заявником своїх законних прав та інтересів як власника, то зазначене вказує на наявність спору про право матеріальне та, як наслідок, на неможливість розгляду таких вимог в порядку окремого провадження.

Посилання апелянта на те, що заявник ніколи не проживала у м. Одеса та на момент реєстрації вказаних обтяжень мала прізвище « ОСОБА_2 », яке змінила на « ОСОБА_3 » тільки 14 листопада 2015 року, не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність спору про право, оскільки ці обставини підлягають встановленню саме під час розгляду спору в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження. Встановлення факту в порядку окремого провадження в подальшому безпосередньо вплине на права третіх осіб (кредиторів, боржника у виконавчому провадженні), що виключає можливість розгляду такої заяви в окремому провадженні.

Посилання апелянта на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зазначена постанова не виключає необхідності дотримання вимог ч. 6 ст. 294 ЦПК України та ч. 4 ст. 315 ЦПК України щодо неможливості розгляду в порядку окремого провадження заяв, у яких вбачається спір про право.

Арешт накладено на майно ОСОБА_1 , будь-які інші ідентифікуючі ознаки боржника відсутні, як і конкретне визначене майно.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наданих судом першої інстанції, та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 03.11.2026 р.

Головуючий: Судді: