Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №760/25044/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 760/25044/20

номер провадження 22-ц/824/10143/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засіданняЄфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача Дубчак Л.С.,

представник третьої особи Шпортило Я.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року /суддя Усатова І.А./

та на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року /суддя Усатова І.А./

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання особи добросовісним набувачем, визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_6 через свого представника звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про визнання особи добросовісним набувачем, визнання права власності на нерухоме майно - машиномісце площею 16,3 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , гараж НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року витребувано матеріали спадкової справи, і відповідно до договору про поділ спадщини від 23 травня 2024 року машиномісце виділено у власність сину ОСОБА_1 , який є правонаступником позивача.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 137-144/

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 - адвоката Шпортила Ярослава Івановича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. /т. 2 а.с. 212-215/

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 05 березня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Дубчак Л.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю: визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем та визнати за ним право власності на машиномісце площею 16,3 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, недоведені обставини, які суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, істотно порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Зазначала, що суд першої інстанції не мотивував свій висновок щодо того, що право власності на машиномісце не було набуто позивачем у порядку, визначеному законом. Право власності було набуто на підставі нотаріально посвідченого оплатного правочину - договору купівлі-продажу з непов`язаною особою. На момент укладення договору державний реєстратор повинен був переконатися в достовірності рішення Апеляційного суду міста Києва, перевірити дієздатність осіб при укладенні договору дарування та договору купівлі-продажу, перевірити наявність чи відсутність обтяжень. ОСОБА_6 не могла дізнатися про арешт на майно ОСОБА_4 при укладенні договору з ОСОБА_3 , оскільки арешт було накладено не на конкретно визначене майно, а на всі об`єкти нерухомого і рухомого майна. Крім того, вона не була зобов`язана дізнаватися про вказану інформацію за її відсутності в офіційних державних реєстрах. Зазначала, що рішенням у справі № 760/21831/18 відбулося втручання у право власності ОСОБА_6 у вигляді непропорційного позбавлення її права власності, що змусило її звернутися до суду з позовом про визнання права власності як за добросовісним набувачем. Вказувала на непослідовність і суперечність позиції суду. В аналогічній справі №760/14055/21 суд задовольнив позов ОСОБА_7 про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру, застосувавши положення ст. 330 ЦК України, тоді як у даній справі відмовив в задоволенні аналогічного позову. Також зазначала, що судом не враховано особистої вразливості ОСОБА_6 як інваліда І групи, та не враховано відсутності умов, передбачених ст. 388 ЦК України, щодо можливості витребування у ОСОБА_6 нерухомого майна. Посилалась на практику Європейського суду з прав людини (справи «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited проти України», «Рисовський проти України», «Аленцева проти Росії»), на постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2/1522/12319/11. Також зазначала, що судом першої інстанції не застосовано ст. 330 та 388 ЦК України як спеціальні норми, покликані забезпечити захист добросовісного набувача, та не перевірено наявність передбачених ними умов.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Дубчак Л.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви адвоката Шпортила Я.І. як представника третьої особи ОСОБА_5 про стягнення витрат на правову допомогу відмовити в повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на незаконність та необґрунтованість додаткового рішення. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч. 8 ст. 141 ЦПК України та без врахування положень ст. 246 ЦПК України. Зазначала, що суд першої інстанції ототожнив заяву по суті спору, подану на початковій стадії розгляду справи, із процесуальною заявою, яка відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України має бути зроблена до закінчення судових дебатів. Однак такі процесуальні дії не є тотожними ні за своїм змістом, ні за своїм процесуальним значенням. Письмові пояснення третьої особи були подані значно раніше завершення розгляду справи та містили лише прохання про стягнення судових витрат і повідомлення про намір подати докази їх понесення у майбутньому. Водночас під час судових дебатів представник третьої особи будь-якої процесуальної заяви, передбаченої ч. 8 ст. 141 ЦПК України, не робив, що підтверджується матеріалами справи та протоколом судового засідання. Також зазначала, що суд першої інстанції помилково ототожнив твердження представника третьої особи про подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення із поважними причинами пропуску строку на подання таких доказів. Обґрунтувань поважності причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі заява представника третьої особи не містить. Посилалась на постанови Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц. Крім того, зазначала, що разом із заявою, поданою після прийняття судового рішення, було подано нові, відсутні в справі документи, а саме: копія акта приймання-передачі послуг від 09.03.2026, копія рахунку-фактури від 09.03.2026 СФ-000005, копія квитанції до платіжної інструкції від 09.03.2026, копія платіжної інструкції про надходження коштів на рахунок адвокатського бюро. При цьому в заяві відсутнє обґрунтування поважних підстав неможливості підписання та подання до суду вищезазначених документів до закінчення судових дебатів або до прийняття рішення в справі. Також зазначала, що адвокат Шпортило Я.І. був присутній 18 лютого 2026 року у судовому засіданні, йому було достовірно відомо про те, що суд перейшов до стадії прийняття рішення, і він не заявляв про понесення ОСОБА_5 будь-яких судових витрат та що докази їх понесення будуть подані до суду. Також суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, поданим на підтвердження фактичного обсягу та реальності наданої професійної правничої допомоги: договір та протокол узгодження договірної ціни не підтверджують фактичного виконання заявленого обсягу робіт; опис наданих послуг не підтверджує фактичного виконання адвокатом заявленого обсягу правничої допомоги, оскільки не містить достатньої деталізації виконаних робіт; значна частина заявлених до компенсації дій не є самостійними видами професійної правничої допомоги та не підтверджує фактичного обсягу виконаних робіт. Суд не перевірив співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не навів мотивування щодо того, у чому саме полягала підвищена складність цієї справи для представника третьої особи, який фактичний обсяг професійної правничої допомоги був ним наданий, які саме процесуальні дії обґрунтовують стягнення всієї заявленої суми, чому кожна із заявлених до компенсації послуг була необхідною для захисту прав третьої особи та чому саме сума 25 000 грн є співмірною з обсягом фактично виконаної роботи.

Представник третьої особи ОСОБА_5 - адвокат Шпортило Я.І. подав відзив на апеляційні скарги, в якому просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначав, що доводи апеляційної скарги на рішення є безпідставними. Вказував, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом за ч. 1 ст. 328 ЦК України. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою. У випадку коли позивач не може довести належними та допустимими доказами факт набуття права власності на спірне майно у передбаченому законом порядку, то за ним не може бути визнано право власності у судовому порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18.10.2019 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними задоволено, визнано недійсним договір дарування машиномісця, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. 09.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 875; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. 10.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 1606. Правочин, який визнаний судом недійсним, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України). За таких обставин ОСОБА_6 не набула у встановленому законом порядку право власності на машиномісце, тому за нею не може бути визнано право власності в судовому порядку. Судами було встановлено, що ОСОБА_6 при придбанні машиномісця діяла необачливо і нерозумно, що виключає її добросовісність. Крім того, зазначав, що належним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 , пов`язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, є повернення покупцю сплачених ним коштів або відшкодування вартості майна іншим способом. Також зазначав, що доводи апелянта про наявність непослідовності і суперечності позиції судді ОСОБА_8 у справі № 760/14055/21 та справі № 760/25044/20 є безпідставними, оскільки справи не є ідентичними, а рішення у справі № 760/14055/21 оскаржується. Доводи про неврахування особливої вразливості ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки предметом дослідження є встановлення законності набуття права власності на машиномісце та наявності підстав для визнання ОСОБА_6 добросовісним набувачем, а така обставина, як «особиста вразливість» позивача, не впливає на вирішення даного спору. На момент вирішення спору у справі № 760/25044/20 ОСОБА_6 померла. ОСОБА_4 набув право власності на машиномісце за ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 760/5144/18, якою була затверджена мирова угода між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018, а отже машиномісце вибуло зі співвласності ОСОБА_9 на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасоване, а отже майно вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, та може бути витребувано. Отже, машиномісце може бути витребувано у ОСОБА_6 .

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення зазначав, що доводи апелянта є безпідставними. Представник третьої особи з поясненнями (відзивом) щодо позову частково надав докази понесення витрат на правову правничу допомогу і повідомив про докази, які не можуть бути подані з відзивом, і строки подання таких доказів. Також у поясненнях (відзиві) щодо позову третя особа повідомила про причини, за яких докази понесення витрат на правову правничу допомогу не подаються до моменту винесення рішення. Фактичне надання послуг АБ «Ярослава Шпортило» підтверджено тим, що документи по суті справи, з процесуальних питань підготовлені та підписані адвокатом Шпортило Я.І., захист прав та інтересів ОСОБА_5 , участь у всіх судових засіданнях приймав адвокат Шпортило Я.І. Щодо співмірності, вказував, що справа у суді першої інстанції розглядалася більше 5 років, містить значну кількість матеріалів, стосується визнання права власності на нерухоме майно, а тому не є простою справою. Вважав, що складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціна позову та значення справи для позивача та третьої особи свідчить, що заявлений до стягнення розмір витрат є розумним та співмірним обсягу наданих послуг. Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Дубчак Л.С. подала додаткові пояснення у справі, в яких зазначала, що постанова Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 760/14055/21 має бути врахована в межах даної справи. Зазначала, що обидві справи виникли з аналогічних правовідносин, стосуються застосування одних і тих самих норм матеріального права та розглядались одним складом суду. Як у справі № 760/14055/21, так і у справі № 760/25044/20 предметом спору є захист прав особи, яка набула право власності на нерухоме майно за відплатним договором та вважає себе добросовісним набувачем; в обох справах заявлено тотожні позовні вимоги; в обох справах спір виник у зв`язку з визнанням недійсними попередніх правочинів щодо відчуження цього майна та необхідністю застосування положень статей 330 і 388 ЦК України. Зазначала, що постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 760/14055/21 апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - адвоката Шпортила Я.І. - залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_7 про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру задоволено, - без змін. Просила врахувати наведені додаткові пояснення та правові висновки, викладені у постанові Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року в справі № 760/14055/21, під час вирішення апеляційної скарги.

Представник третьої особи ОСОБА_5 - адвокат Шпортило Я.І. - подав додаткові пояснення у справі, в яких зазначав, що з доводами ОСОБА_1 погодитися неможливо. Зазначав, що відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 03.08.2022 у справі № 160/5671/21, преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Законодавством не передбачено обов`язку суду враховувати висновки щодо застосування норм права, здійснених судами першої чи апеляційної інстанції. Фактичні обставини справи № 760/14055/21 та справи № 760/25044/20 є різними. Також відрізняються і докази, які наявні в цих справах. На сьогодні справа № 760/14055/21 перебуває на перегляді у Верховному Суді. Отже, висновки, наведені в постанові Київського апеляційного суду у справі № 760/14055/21, не підлягають застосуванню під час розгляду справи № 760/25044/20. Щодо доводів ОСОБА_1 , що добросовісний набувач має право на судовий захист після визнання правочину недійсним, зазначав, що ОСОБА_5 не заперечує права ОСОБА_1 на судовий захист, однак спосіб захисту, що обраний останнім у справі № 760/25044/20, є неналежним.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судові рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 10 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. 10.08.2018 та зареєстровано в реєстрі за № 1606. Пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити вартість машиномісця площею 16,3 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до пункту 1.2 договору машиномісце, що відчужується за цим договором, належить продавцю на підставі договору дарування машиномісця, посвідченого 09 серпня 2018 року Бродським В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером №875.

Право власності на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 серпня 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1368382380000, номер запису про право власності: 27426352.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року у справі № 760/21831/18 позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними задоволено, визнано недійсними договір дарування машиномісця № НОМЕР_1 , загальною площею 16,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 09 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. 09.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 875; договір купівлі-продажу нерухомого майна - машиномісця площею 16,30 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 10 серпня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. 10.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 1606.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 760/21831/18 заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18.10.2019 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_10 , про визнання договорів недійсними задоволено, визнано недійсним договір дарування машиномісця, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. 09.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 875; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. 10.08.2018 та зареєстрований в реєстрі за № 1606.

Постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_10 , що є правонаступником ОСОБА_6 , залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 760/21831/18 - без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) серія НОМЕР_2 .

Відповідно до договору про поділ спадщини від 23 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2361, машиномісце загальною площею 16,3 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , виділено у власність сину ОСОБА_1 .

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 328 ЦК України про те, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; ст. 392 ЦК України про те, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності; ст. 216 ЦК України про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; ст. 330, 388 ЦК України про те, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього, та про те, що власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене, викрадене або вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що право власності на машиномісце не було набуто позивачем в порядку, визначеному законом, а тому звернення позивача до суду з вказаним позовом з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документу та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу позивача.

Постановляючи оскаржене додаткове рішення, суд першої інстанції також вірно керувався ч. 8 ст. 141 ЦПК України про те, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; ст. 137 ЦПК України про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, а розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову; якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; ст. 270 ЦПК України про те, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви; додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що представник третьої особи до закінчення судових дебатів заявив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, у зв`язку з чим подані після ухвалення рішення докази є такими, що подані у встановлений процесуальним законом строк; надані третьою особою договір про надання правничої допомоги, протокол узгодження договірної ціни, опис послуг, акт приймання-передачі наданих послуг та документи про їх оплату є належними і достатніми доказами фактичного понесення витрат; заявлені до відшкодування витрати є реальними, необхідними, співмірними зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги, а підстави для їх зменшення відсутні, у зв`язку з чим дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з позивача на користь третьої особи 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про те, що суд першої інстанції взагалі не мотивував і не пояснив свій висновок щодо того, що право власності на машиномісце не було набуто позивачем у порядку, визначеному законом, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом із тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 760/21831/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.08.2018, за яким ОСОБА_6 набула право власності на спірне машиномісце.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_6 набула право власності на машиномісце, визнано недійсним, вона не набула права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно, і її правонаступник ОСОБА_1 не набув такого права.

Посилання апелянта на те, що право власності було набуто на підставі нотаріально посвідченого оплатного правочину, не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки сам по собі факт нотаріального посвідчення правочину не гарантує його дійсності, а недійсність правочину встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 не могла дізнатися про арешт на майно ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 , апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 760/21831/18 встановлено, що ОСОБА_6 мала можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність судових обмежень чи претензій інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна. Невиконання таких дій з боку ОСОБА_6 не звільняє її від відповідальності за придбання спірного майна, тим більше, коли на майно вже були накладені арешти, а відчуження відбулося на наступний день після укладення договору дарування, що повинно було викликати підозри щодо можливих претензій з боку інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 760/21831/18, мають преюдиційне значення для цієї справи, оскільки у ній беруть участь ті самі особи - ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням у справі № 760/21831/18 відбулося втручання у право власності ОСОБА_6 у вигляді непропорційного позбавлення її права власності, апеляційним судом відхиляються, оскільки зазначені доводи вже були предметом розгляду Верховного Суду у справі № 760/21831/18, який у постанові від 08 січня 2025 року зазначив, що доводи скаржника про те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу є порушенням його права як добросовісного набувача на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними, оскільки після визнання договору купівлі-продажу машиномісця недійсним сторона покупця не буде змушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею втрат, оскільки закон передбачає чіткий механізм захисту прав покупця у такому випадку. Відповідно до положень цивільного законодавства недійсність договору передбачає відновлення сторін у початковий стан, що означає повернення покупцю сплачених ним коштів або відшкодування вартості майна іншим способом, передбаченим законом. Таким чином, інтереси покупця будуть захищені в рамках встановленого правопорядку, і це усуне необхідність у додаткових діях для відшкодування збитків.

На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не звертався до суду з позовом до продавця про повернення сплачених коштів або відшкодування вартості майна.

Доводи апеляційної скарги про непослідовність і суперечність позиції судді Усатової І.А. у справі № 760/14055/21 та справі № 760/25044/20 апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Справи № 760/14055/21 та № 760/25044/20 не є ідентичними, оскільки стосуються різних об`єктів нерухомого майна та різних фактичних обставин їх набуття.

Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Постанова Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року у справі №760/14055/21, на яку посилається апелянт у додаткових поясненнях, на даний час оскаржена в касаційному порядку та перебуває на розгляді у Верховному Суді.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції особистої вразливості ОСОБА_6 як інваліда І групи апеляційним судом відхиляються, оскільки предметом дослідження у даній справі є наявність підстав для визнання ОСОБА_6 добросовісним набувачем, а така обставина, як «особиста вразливість» позивача, не впливає на вирішення даного спору. Крім того, на момент вирішення спору у справі № 760/25044/20 ОСОБА_6 померла.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано відсутності умов, передбачених ст. 388 ЦК України, щодо можливості витребування майна, також апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Разом із тим, як зазначено вище, добросовісність ОСОБА_6 спростована постановою Верховного Суду від 08 січня 2025 року у справі № 760/21831/18, яка встановила, що ОСОБА_6 при придбанні машиномісця діяла необачливо і нерозумно, що виключає її добросовісність.

За таких обставин підстави для застосування ст. 330 та ст. 388 ЦК України відсутні.

Фактично, звернення з даним позовом, розцінюється апеляційним судом як перегляд обставин, оцінка яким вже була надана рішеннями судів.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини та постанови Верховного Суду не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відхиляються також і доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції про те, що суд першої інстанції ототожнив заяву по суті спору, подану на початковій стадії розгляду справи, із процесуальною заявою, яка відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України має бути зроблена до закінчення судових дебатів, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, представник третьої особи у поясненнях (відзиві) щодо позову, які були подані до суду першої інстанції, зазначив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, а також повідомив про причини, за яких такі докази не можуть бути подані до моменту винесення рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦПК України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову у поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ч. 3 ст. 178 ЦПК України відзив повинен містити, в тому числі, перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Отже, зазначення представником третьої особи у поясненнях (відзиві) щодо позову про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу є належною заявою в розумінні ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що разом із заявою, поданою після прийняття судового рішення, було подано нові, відсутні в справі документи, а в заяві відсутнє обґрунтування поважних підстав неможливості їх подання до закінчення судових дебатів, апеляційним судом відхиляються, оскільки, як зазначено вище, представник третьої особи у поясненнях (відзиві) щодо позову повідомив про причини, за яких докази понесення витрат на правову (правничу) допомогу не подаються до моменту винесення рішення, а саме: неможливість підписання акта приймання-передачі наданих послуг до завершення надання послуг та проведення оплати.

Доводи апеляційної скарги про те, що адвокат Шпортило Я.І. був присутній 18 лютого 2026 року у судовому засіданні, йому було достовірно відомо про те, що суд перейшов до стадії прийняття рішення, і він не заявляв про понесення ОСОБА_5 будь-яких судових витрат та що докази їх понесення будуть подані до суду, апеляційним судом відхиляються, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, представник третьої особи у поясненнях (відзиві) щодо позову, які були подані заздалегідь, зазначив про намір подати докази понесених витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що є належною заявою в розумінні ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява адвоката Шпортила Я.І. про стягнення витрат не містить жодних заяв/клопотань про поновлення пропущеного процесуального строку, апеляційним судом відхиляються, оскільки, як зазначено вище, строк на подання доказів понесених витрат не був пропущений, а тому підстави для поновлення строку відсутні.

Відхиляються також апеляційним судом і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, поданим на підтвердження фактичного обсягу та реальності наданої професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг заявником надано: договір про надання послуг з правової (правничої) допомоги від 01.04.2019, протокол узгодження договірної ціни, опис послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактуру, квитанцію до платіжної інструкції, платіжну інструкцію.

Зазначені документи підтверджують реальність понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, справа у суді першої інстанції розглядалася більше 5 років, містить значну кількість матеріалів, стосується визнання права власності на нерухоме майно, а тому не є простою справою. Заявлена сума 25 000,00 грн є співмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача та третьої особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Інші доводи апеляційних скарг та додаткових пояснень апелянта зводяться до переоцінки доказів, наданих судом першої інстанції, та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті спору.

Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року та на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року - залишити без змін.

Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови виготовлено 04.11.2026 р.

Головуючий: Судді: