Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №759/18685/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 759/18685/25

номер провадження 22-ц/824/13809/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засіданняЄфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача Кузьменко А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року /суддя Петренко Н.О./

у справі за позовом комунального підприємства «Київпастранс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вимогами про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що відповідачка перебувала у трудових відносинах з КП «Київпастранс», 06.09.2022 уклала строковий договір найму житлового приміщення у гуртожитку, а після звільнення з роботи наказом від 26.02.2025 № 19-к, з 28.02.2025 займане приміщення не звільнила, чим створює перешкоди у користуванні ним.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року позов задоволено. Усунено Комунальному підприємству «Київпастранс» перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Київпастранс» судовий збір у розмірі 3028 грн 00 коп. /а.с. 173-177/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вважає недоведеним факт перебування гуртожитку на балансі КП «Київпастранс», оскільки наказ Головного управління з питань майна КМДА від 10.04.2002 № 30 не є достатнім доказом. На думку апелянта, на підтвердження цієї обставини необхідно надати рішення органу місцевого самоврядування за п. 30 ч. 1 ст. 26, п.п. 1 п. «а» ст. 29, ч. 5 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», акт приймання-передачі основних засобів, інвентарну картку обліку об`єкта основних засобів за наказом Мінфіну від 13.09.2016 № 818, бухгалтерську довідку відповідно до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Апелянт стверджує, що позивачем не доведено факт надання спірному житловому приміщенню статусу службового. Зазначає, що відповідно до ст. 118, 119 ЖК України, Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Таке рішення повинно бути прийняте до вселення наймача, а при його відсутності житло не може вважатися службовим. Посилалась на постанову Пленуму ВС України від 12.04.1985 № 2, постанову ВС від 04.07.2018 №653/1096/16-ц. Ордер від 06.09.2022 не містить інформації, що жиле приміщення № 113 має статус службового, не визнаний недійсним у судовому порядку, а тому є діючим. У разі якщо житлове приміщення не є службовим, застосування ст. 124 ЖК України в поєднанні зі ст. 130 ЖК України є безпідставним.

Апелянт зазначає, що суд дійшов висновків, які суперечать матеріалам справи, оскільки заява ОСОБА_1 від 06.09.2022 та договір найму від 06.09.2022 не містять інформації про перебування її у трудових відносинах. Відповідно до п. 2.2.7, 2.2.18, 2.2.19 Статуту КП «Київпастранс» до діяльності підприємства відноситься надання в оренду нерухомого майна, утримання і експлуатація житлового фонду, надання побутових послуг юридичним та фізичним особам.

Апелянт посилається на ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, зазначаючи, що виселення має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде втручання пропорційним переслідуваній легітимній меті (рішення ЄСПЛ «Dakus v. Ukraine» від 14.12.2017, постанови ВС від 28.03.2018 № 357/3258/16, від 18.12.2019 № 161/19420/17). Позивач не аргументував легітимну мету та співмірність виселення без надання іншого житлового приміщення.

Апелянт зазначає, що судом не застосовано ст. 763, 764 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Представник позивача підтвердив, що після закінчення строку дії договору 06.09.2023 підприємство протягом одного місяця не зверталося до відповідача із запереченнями, а тому договір вважається поновленим на той самий строк. Посилалась на постанову ВС №910/9949/20.

Отже, вказує, що суд першої інстанції не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, не надав оцінки наявним у справі доказам, не навів мотивів їх прийняття чи відхилення, що є порушенням ст. 263, 265 ЦПК України та підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник КП «Київпастранс» - Кузьменко А.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів скарги, посилалася на те, що наказ Головного управління з питань майна КМДА від 10.04.2002 № 30 у сукупності з договором найму від 06.09.2022 та ордером від 06.09.2022 є належним доказом перебування гуртожитку на балансі позивача, оскільки ЦПК України не встановлює вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватися така обставина. Зазначала, що доводи про відсутність статусу службового приміщення не спростовують висновків суду, оскільки підставою для виселення є припинення трудових відносин та закінчення строку договору найму за ст. 130, 132 ЖК України. Посилання на ст. 764 ЦК України не створює безстрокового права користування, а вимога позивача від 25.06.2025 № 053/01/04-843 про звільнення приміщення є запереченням наймодавця проти подальшого користування. Пропорційність втручання у право на житло судом першої інстанції враховано. Вказувала, що у власності відповідачки перебувають квартира та житловий будинок. Гарантії, передбачені ст. 1, 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», не застосовуються, оскільки відповідачка проживає у гуртожитку менше п`яти років та має інше житло.

Апелянт та її представник в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином. 28.10.2026 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, обґрунтоване непередбачуваними сімейними обставинами. Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки наведені обставини не підтверджені жодними доказами, а участь сторін у судовому засіданні в силу положень ЦПК України не є обов`язковою, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що наказом Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 10 квітня 2002 року № 30 гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває на балансі Комунального підприємства «Київпастранс».

06 вересня 2022 року ОСОБА_1 було видано ордер серії А № 6/н на право зайняття житлової площі у гуртожитку, а саме кімнати АДРЕСА_3 .

06 вересня 2022 року між КП «Київпастранс» та ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення у гуртожитку, відповідно до п. 1.1 якого наймодавець передав наймачу у користування житлову площу 11 кв. м, що складається з кімнати № НОМЕР_1 у зазначеному гуртожитку. Згідно з п. 4.2 договору він набирає чинності з дати підписання сторонами та діє протягом одного року, тобто до 06.09.2023 включно. Відповідно до п. 4.3 договору після припинення його дії наймач зобов`язаний негайно виселитися та повернути приміщення наймодавцю.

Спірне житлове приміщення було надано відповідачці у зв`язку з її перебуванням у трудових відносинах із КП «Київпастранс».

Наказом КП «Київпастранс» від 26 лютого 2025 року № 19-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням з 28 лютого 2025 року.

Після закінчення строку дії договору найму 06.09.2023 новий договір між сторонами не укладався.

25 червня 2025 року КП «Київпастранс» направило ОСОБА_1 вимогу № 053/01/04-843 про звільнення житлового приміщення, яку остання отримала, однак добровільно кімнату № НОМЕР_1 не звільнила.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2025 ОСОБА_1 належить квартира за адресою: АДРЕСА_4 , а також житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 .

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 130 ЖК України про те, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера; ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ щодо необхідності оцінки пропорційності втручання у право на житло.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що оскільки відповідачка звільнилася за власним бажанням з 28.02.2025, будь-які правові підстави для її подальшого перебування у житловому приміщенні позивача, наданому їй на час перебування у трудових відносинах, повністю відпали, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Щодо доводів про недоведеність перебування гуртожитку на балансі КП «Київпастранс» колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 76, ст. 77-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. ЦПК України не встановлює вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватися факт перебування майна на балансі підприємства. Наказ Головного управління з питань майна КМДА від 10.04.2002 № 30 у сукупності з договором найму житлового приміщення від 06.09.2022, ордером від 06.09.2022 та іншими матеріалами справи є достатнім для висновку про те, що спірний гуртожиток перебуває на балансі позивача. Апелянтом не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначену обставину.

Відхиляються також і доводи апелянта про відсутність статусу службового житлового приміщення оскільки підставою для задоволення позову стало не наявність статусу службового житла, а припинення трудових відносин між сторонами та закінчення строку дії договору найму житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера.

Згідно зі ст. 132 ЖК України працівники підприємств, установ, організацій, які поселилися у гуртожиток у зв`язку з роботою, можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення у випадку звільнення за власним бажанням без поважних причин. Отже, посилання апелянта на відсутність рішення виконкому про віднесення приміщення до числа службових та на відсутність у ордері позначки «службове» не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору.

Щодо доводів про відсутність зв`язку між наданням житла та трудовими відносинами колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що спірне приміщення було надано відповідачці саме у зв`язку з її перебуванням у трудових відносинах із КП «Київпастранс». Сам факт укладення договору найму житлового приміщення у гуртожитку підприємства та надання кімнати у зв`язку з роботою підтверджує відповідний характер правовідносин. Посилання апелянта на положення Статуту КП «Київпастранс» щодо надання майна в оренду фізичним особам не спростовує встановлених судом обставин щодо правового характеру користування спірним приміщенням.

Щодо доводів про застосування ст. 764 ЦК України колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Після припинення трудових відносин позивач чітко висловив свою волю щодо припинення користування відповідачкою приміщенням шляхом направлення вимоги від 25.06.2025 № 053/01/04-843, яку відповідачка отримала. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції строк дії будь-якого поновленого договору закінчився, трудові відносини між сторонами припинені, а нового договору укладено не було. За таких обставин посилання апелянта на ст. 764 ЦК України не підтверджує наявності у неї чинного права користування кімнатою № 113.

Відхиляються також і доводи скарги про порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та непропорційність втручання у право на житло. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було надано оцінку питанням законності, необхідності та пропорційності виселення, враховано положення ст. 8 Конвенції та практику ЄСПЛ. Судом встановлено легітимну мету звернення КП «Київпастранс» до суду, яка полягає у необхідності повернення житлового приміщення балансоутримувачу та забезпеченні можливості його використання для проживання інших діючих працівників підприємства, які потребують житлової площі. Судом також враховано особисті обставини відповідачки, зокрема наявність у її власності квартири та житлового будинку, а також нетривалий строк проживання у гуртожитку (з 2022 року). За таких обставин втручання у право відповідачки на житло є пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Щодо посилань апелянта на положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» колегія суддів зазначає, що передбачені ст. 1 та 19 цього Закону гарантії щодо неможливості виселення без попереднього надання іншого житла застосовуються за сукупності визначених законом умов, зокрема проживання у гуртожитку протягом не менше п`яти років та відсутності іншого власного житла, отже до даних правовідносин не застосовуються.

Отже, судом першої інстанції досліджено та встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення справи, надано оцінку наявним у справі доказам. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідачки з правовою оцінкою доказів та встановлених судом обставин, що не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови виготовлено 04.11.2026 р.

Головуючий: Судді: