Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №371/96/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої внаслідок ДТП

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №371/96/26

Суддя: Таргоній Дар'я Олександрівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 371/96/26 Головуючий у І інстанції Гуренко М.О.

Провадження №22-ц/824/13355/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ільченко Наталі Станіславівни на рішення Миронівського районного суду Київської області від 29 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Антохов Я.С. звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що в жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася 23 квітня 2009 року на вул. Дніпровській у м. Києві з вини ОСОБА_1 , який, керуючи автомобілем «ВАЗ-2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2010 року у цивільній справі № 2-814/2010 позов задоволено частково.

07 грудня 2010 року Апеляційним судом м. Києва ухвалено рішення, яким змінено рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2010 року в частині розміру стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 184 407,16 грн, що разом становить 188 235,66 грн.

Відповідач добровільно не відшкодував позивачці зазначені кошти, станом на дату звернення до суду із позовом заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становила 171 835,66 грн.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача - адвокат Антохов Я.С. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 252 528,16 грн, з яких: 43 443,82 грн - 3 % річних та 209 084,34 грн - інфляційні втрати, а також понесені позивачем судові витрати.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 29 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 252 528,16 грн, які складаються із 3% річних в розмірі 43 443, 82 грн та інфляційних втрат в розмірі 209 084,34 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 2525,28 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Ільченко Н.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки запереченням представника відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, суд не врахував, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи та відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, представник відповідача вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат ухвалено з порушенням вимог зазначеного Закону та положень ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких судові витрати в такому випадку мають компенсуватися за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права щодо обчислення строку позовної давності.

Зазначає, що відповідно до Закону України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким скасовано зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану, з 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності відновився.

Таким чином, на думку представника ОСОБА_1 - адвоката Ільченко Н.С., позивачка має право вимагати стягнення 3 % річних та інфляційних втрат лише за період у межах трьох років, що передували зверненню до суду з відповідним позовом.

Також в апеляційній сказі сторона відповідача, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, посилається на втрату працездатності та складне матеріальне становище.

03 серпня 2026 року на поштову адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Антохова Я.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо неправильного визначення періоду стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, представник ОСОБА_4 - адвокат Антохов Я.С. посилається на положення п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповненого Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, яким передбачалося продовження строків позовної давності на період дії карантину.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX пункт 19 зазначеного розділу ЦК України було доповнено положенням про продовження строків позовної давності на період дії воєнного стану, а Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX цей пункт викладено в новій редакції, передбачивши зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.

Сторона позивача вважає, що набрання чинності 04 вересня 2025 року Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким скасовано зупинення перебігу позовної давності на період воєнного стану, не спростовує того, що в період із 02 квітня 2020 року до 03 вересня 2025 року перебіг позовної давності був продовжений, а надалі зупинений відповідно до зазначених законодавчих змін.

Також, представник ОСОБА_4 - адвокат Антохов Я.С. посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), зокрема щодо застосування ст. 625 ЦК України, триваючого характеру порушення грошового зобов`язання, виникнення права на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за кожен місяць прострочення, а також особливостей обчислення позовної давності в період дії карантину та воєнного стану.

З огляду на наведене сторона позивача вважає, що заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за відповідний період є обґрунтованими, оскільки перебіг позовної давності протягом зазначеного часу був продовжений, а згодом зупинений у силу закону.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо життєвих обставин та стану здоров`я відповідача, представник ОСОБА_4 - адвокат Антохов Я.С. у відзиві зазначає, що такі обставини не звільняють його від виконання грошового зобов`язання та відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Антохов Я.С. висловив свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Матеріали справи містять докази належного повідомлення представника ОСОБА_1 - адвоката Ільченко Н.С., а саме звіт про доставку вихідної кореспонденції суду сформований автоматично через систему АСЕД «Апеляція».

ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи в суді апеляційної інстанції через засоби поштового зв`язку.

Таким чином, судова колегія вважає, що сторони даної справи належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження, тому дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 23 квітня 2009 року на вул. Дніпровській у м. Києві з вини ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що відповідач, керуючи автомобілем «ВАЗ-2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого відбулося зіткнення із автомобілем «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_2 , під її керуванням.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 серпня 2010 року у цивільній справі № 2-814/2010 позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 185 133,52 грн, моральної шкоди - 1 000,00 грн, витрат на проведення автотоварознавчого дослідження - 1 000,00 грн, судового збору - 1 708,50 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120,00 грн, а всього - 188 962,02 грн.

Зобов`язано ОСОБА_2 після відшкодування матеріальної шкоди повернути ОСОБА_1 пошкоджені деталі автомобіля «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_2 , а саме: передній та задній бампери, бризковик переднього лівого колеса, задні ліві та передні ліві двері, капот, переднє ліве крило, передній лівий лонжерон, панель радіатора, рамку радіатора, радіатор кондиціонера, дифузор радіатора, підрамник та підсилювач бампера.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів на відшкодування шкоди та постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 184 407,16 грн матеріальної шкоди, а загалом - 188 235,66 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Згідно листа начальника Миронівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кармазіна Р. від 28 березня 2025 року №18690 повідомлено, що на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-814 від 28 січня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 188235,66 грн, залишок боргу станом на 30 липня 2018 року становить 171 835,66 грн.

Таким чином, станом на день звернення до суду з даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем становить 171 835,66 грн.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ч.1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 5 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а також у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Як передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанову Верховного Суду від 04 грудня 2025 року у справі № 757/24181/20-ц (провадження № 61-1080св25)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, в постанові від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята ст. 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої ст. 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Разом з тим, слід зазначити, що оскільки інфляційні втрати та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, їх нарахування проводиться лише на суму основного боргу, яка у даному конкретному випадку становить 171 835,66 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 19 січня 2026 року сума нарахованих 3 % процентів річних складає 434443,82 грн, інфляційні нарахування - 209 084,34 грн, що разом становить 252 528,16 грн.

Враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання, тому наявні підстави для стягнення 3 % процентів річних та інфляційних втрат з останнього на користь позивача в заявленому в позові розмірі.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права щодо обчислення строку позовної давності, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом про стягнення коштів ОСОБА_2 звернулась до суду 19 січня 2026 року, датою початку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, згідно розрахунку заборгованості, є 17 серпня 2017 року.

Верховний Суд неодноразово підкреслював: установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, і до спливу строку звернення до суду.

Сплив цього строку не припиняє саме суб`єктивне право кредитора і не звільняє боржника від зобов`язання: боржник може виконати його добровільно, і таке виконання буде правомірним. Однак, захист прав кредитора в судовому порядку обмежений строком позовної давності.

Перебіг позовної давності може зупинятися (ст. 263 ЦК) або перериватися (ст. 264 ЦК) - це класичні механізми, передбачені самим Кодексом.

З 12 березня 2020 року в Україні розпочався карантин у зв`язку з пандемією COVID-19. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК доповнено п. 12: під час дії карантину строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії карантину.

У постанові Великої Палати ВС від 6 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 суд касаційної інстанції однозначно визначив точку відліку: продовження позовної давності розпочалося не з дня запровадження карантину (12 березня 2020 року), а з моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто з 2 квітня 2020 року, і цей висновок послідовно відтворюється в подальшій практиці.

Карантин було скасовано з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651. Таким чином, карантинне продовження тривало з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК доповнено п. 19 в первісній редакції: у період дії воєнного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-ІХ, що набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 викладено в новій редакції: замість «продовжуються на строк його дії» - «перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану».

В подальшому Законом України № 4434-ІХ від 14 травня 2025 року, що набрав чинності 4 вересня 2025 року, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК виключено. Перебіг позовної давності відновився: строк, що перебував у стані зупинення, продовжує спливати з дати набрання чинності цим законом.

Узагальнюючи вищевикладене можна дійти висновку: якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то перебіг строку звернення до суду спочатку було продовжено до 30 червня 2023 року (карантин), потім до 29 січня 2024 року (воєнний стан, перша редакція), а з 30 січня 2024 року до 3 вересня 2025 року - зупинено. З 4 вересня 2025 року строк поновив свій перебіг.

Саме таку формулу закріплено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 та підтверджено численними постановами касаційних судів.

Таким чином, оскільки в даній справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку не є пропущеним.

За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 17 серпня 2017 року по 19 січня 2026 року є обґрунтованим.

Доводи сторони відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду вказаних висновків не спростовують, а зводяться до незгоди з ухваленим рішенням суду першої інстанції.

Втрата працездатності та складне матеріальне становище відповідача не звільняють ОСОБА_1 від виконання грошового зобов`язання та відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, відповідно не можуть бути підставою для відмови у позові.

В той же час, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про помилкове стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у вигляду судового збору в розмірі в розмірі 2525,28 грн.

Так, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».

Стаття 2 Закону України «Про судовий збір» зазначає, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Тобто, положення цієї норми Закону можуть бути застосовані за загальним правилом як до позивача, так і до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Встановлено, що до відзиву на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Ільченко Н.С. долучила копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 144/25/669/В від 18 березня 2025 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом II групи.

Наведені вище обставини суд першої інстанції залишив поза увагою та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 525,28 грн.

В той же час, за правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, сплачений на підставі платіжної інструкції №02А4-РТ1Т-9355-Н96В від 13 січня 2026 року судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2525,28 грн належить компенсувати ОСОБА_2 у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині, за яким витрати ОСОБА_2 зі плати судового збору за подання позовної заяви належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 141, 374, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільченко Наталі Станіславівни задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 29 квітня 2026 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат у розмірі 2 525,28 грн.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Компенсувати понесені ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 525,28 грн за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 03 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб

Оригінал: reyestr.court.gov.ua