Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №580/9205/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокусправа № 580/9205/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (№ 2927059592-2026-1) від 21.07.2026 про непризначення ОСОБА_1 пільги на оплату житлово-комунальних послуг;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити, нарахувати та виплатити вдові ветерана військової служби ОСОБА_1 з 01 липня 2026 пільгу на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі за користування житлом та житлово-комунальними послугами відповідно до Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, без урахування середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона є вдова ветерана військової служби, перебуває на обліку як пенсіонер Збройних сил України відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі – Закон 2262) та отримує пенсійне забезпечення в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області. 04.07.2026 через особистий електронний кабінет на вебпорталі ПФУ позивач подала заяву про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу. Додатково 05.07.2026 через вебпортал ПФУ позивач направила повторне звернення, яким уточнила відомості до заяви від 04.07.2026 та сформувала остаточні вимоги щодо призначення та надання належної їй пільги. Рішенням відповідача від 21.07.2026 № 2927059592-2026-1, позивачу відмовлено у призначенні пільг на житлово-комунальні послуги на підставі того, що середньомісячний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на отримання пільги. Позивач вважає вказані дії та рішення відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 07.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач 14.09.2026 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Вказав, що постановою Кабінету міністрів України від 25.02.2026 № 269 «Деякі питання реалізації пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону, надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку. Постанова застосовується з 1 січня 2026 року. При розрахунку пільги позивачу, як вдові ветерана військової служби встановлено, що станом на 01.05.2026 середньомісячний дохід за ІV квартал 2025 року та І квартал 2026 року становить 31836,00, до якого згідно з пунктом 5 Порядку включено нараховану пенсію (31836,00 грн), що в розрахунку на одну особу становить 5306,00 грн та перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Таким чином, оскільки в межах встановлених обставин Головне управління діяло з дотриманням встановленого зазначеними нормами права порядку та способу дій, позовні вимоги позивача є необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Позивач 15.09.2026 подала відповідь на відзив в якому зазначила, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо прийняття рішення № 2927059592-2026-1 від 21.07.2026 про відмову у призначенні пільги на оплату житлово-комунальних послуг є протиправними, такими, що суперечать статті 7 Закону № 203/98-ВР та порушують законні права позивача. Також у відповіді на відзив позивач доповнила свої вимоги та додатково просить зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області подати до Черкаського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у справі № 580/9205/26 у строк — протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач є вдовою ветерана військової служби, яка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області й отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Позивач 05.07.2026 відповідно до Порядку № 373 звернулась через вебпортал електронних послуг до Головного управління із заявою для призначення пільг на оплату житлово-комунальних послуг.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на звернення позивача листом від 03.08.2026, повідомило, що відповідно до порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, зокрема особам, які мають право на пільги відповідно до Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 у разі коли середньомісячний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, пільговик має право на отримання пільг протягом 12 місяців із місяця визначення відповідного права, але не більше ніж до останнього дня календарного року визначення такого права.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає, що частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з приписами ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів військової служби та гарантії їх соціального захисту, є Закон України від 24.03.1998 №203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист” (далі - Закон №203/98-ВР).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Згідно з ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР, пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зазначена частина четверта статті 7 Закону №203/98-ВР була введена пунктом 82 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 №107-VI.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі про предмет та зміст закону про Державний бюджет України положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в оспорюваній частині, у тому числі пункт 82 розділу II, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили щодо інших законів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 “Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі” затверджено порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі. Із січня 2023 року виплата таких пільг здійснюється у грошовій готівковій формі органами Пенсійного фонду України.

Пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” (далі - Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР.

На виконання положень п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25.02.2026 №269 “Деякі питання реалізації пункту 6 розділу “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” (далі - Постанова №269), якою постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 “Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї” доповнено новим пунктом, що встановлює надання у 2026 році пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Таким чином, Кабінет Міністрів України на виконання п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX установив додаткову умову для отримання пільги, передбаченої п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, не перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що право ветеранів військової служби на 50-відсоткову знижку плати за житлово-комунальні послуги встановлене спеціальним Законом №203/98-ВР. Умовою надання цієї пільги за змістом ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР було не перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Проте, таку умову до Закону №203/98-ВР було внесено пунктом 82 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 №107-VI, який Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційним. Відтак ч.4 ст.7 Закону №203/98-ВР втратила чинність з 22.05.2008, а станом на час виникнення спірних правовідносин Закон №203/98-ВР не містив умови про залежність права на пільгу, передбачену п.6 ч.1 ст.6 цього Закону, від розміру доходу сім`ї пільговика.

Запровадження умови про не перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, як підстави для надання пільг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, відбулося шляхом прийняття п.7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX, п.6 Прикінцевих положень Закону №4695-IX та прийнятих на їх виконання постанов Кабінету Міністрів України, а не шляхом внесення змін до самого Закону №203/98-ВР.

Згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008, законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони, а Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили щодо інших законів. Отже, закони про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки не могли встановлювати інше, додаткове порівняно із Законом №203/98-ВР правове регулювання умов надання передбачених цим спеціальним законом пільг.

Між положеннями Закону №203/98-ВР, з одного боку, та положеннями Закону №4695-IX і постанов Кабінету Міністрів України, з іншого боку, наявна колізія, яку слід вирішувати із застосуванням принципу пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis derogat generali). За таким підходом до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону №203/98-ВР як спеціального закону, а положення Закону №4695-IX слід вважати загальними нормами (lex generalis).

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом. У постанові від 11.02.2026 у зразковій справі №440/11441/25 (провадження №Пз/990/15/25) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які підпадають під дію, зокрема, Закону №203/98-ВР, можлива лише у випадках внесення змін до цього ж закону, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів. Верховний Суд констатував, що право на пільги ветеранам військової служби та деяким іншим особам щодо оплати житлово-комунальних послуг підлягає захисту й відновленню на підставі принципу пріоритетності спеціальних норм над загальними та законів над підзаконними актами.

Зміни до Закону №203/98-ВР у частині, яка регламентує спірні правовідносини щодо права ветеранів органів внутрішніх справ на пільгу з оплати житлово-комунальних послуг, не вносилися. За таких обставин відмова відповідача у виплаті пільг на оплату житлово-комунальних послуг з тих підстав, що середньомісячний сукупний дохід позивача перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не ґрунтується на нормах спеціального Закону №203/98-ВР.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що Законом №4059-IX, Законом №4695-IX та постановами Кабінету Міністрів України пільги, передбачені п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, не зупинено та не скасовано. Запровадження зазначеними актами додаткової умови для надання передбаченої спеціальним законом пільги, якої сам Закон №203/98-ВР не містить, за своїм правовим наслідком звужує обсяг гарантованого цим законом права на соціальний захист, що відповідно до наведеної правової позиції Конституційного Суду України не може здійснюватися законом про Державний бюджет України та прийнятими на його виконання підзаконними актами.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що відмова відповідача щодо призначення позивачу з 01.07.2026 виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п.6 ч.1 ст.6 Закону №203/98-ВР, є протиправною.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги в цій частині такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У той же час, що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт, суд зазначає наступне.

Суд врахував частину 1 статті 382 КАС України, якою встановлено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, що може використовуватись залежно від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Однак, позивачем не наведено аргументованих доводів та не надано доказів того, що рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконане, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, а тому у задоволенні цієї вимоги позивача належить відмовити, як передчасної.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн, тому понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 1000,00грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача понесені нею судові витрати за оплату професійної правничої допомоги у сумі 6000,00грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, за приписами частини 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 7 ст.139 КАС України унормовує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 60000.00 грн представником позивача надано копії наступних документів:

- договір про надання правової допомоги від 01.07.2026 №01/07/2026;

- додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 01.07.2026, відповідно до якої сторони дійшли згоди про відстрочення оплати терміном на 40 календарних днів з дня набрання рішення законної сили;

- акт приймання - передачі наданих послуг від 23.07.2026;

Надані адвокатом докази понесених витрат на правову допомогу є достатніми.

При цьому, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

З огляду на вказане, у суду наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

Крім того, висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

В свою чергу, суд визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб`єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.

Суд враховує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката.

Більш того, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.

Відтак, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат, пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу, є сума 2500 грн (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у непризначенні ОСОБА_1 пільги на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі за користування житлом та житлово-комунальними послугами відповідно до Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) призначити, нарахувати та виплатити вдові ветерана військової служби ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01 липня 2026 пільгу на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі за користування житлом та житлово-комунальними послугами відповідно до Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп та витрати за надання правової допомоги у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

СуддяСергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ