Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №580/7561/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокусправа № 580/7561/26

м. Черкаси

12 година 23 хвилин.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Орленко В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання — Рибак Є.К.,

представники позивача: Дубинський В.М., Чепурний В.П. згідно ордеру,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Представники позивача, в інтересах позивача (згідно ордерів), звернулися до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.05.2026 яким скасовано раніше прийняте рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період позивачу ОСОБА_1 .

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 травня 2026 р. № 1758 про включення позивача ОСОБА_1 з поіменного списку №3/4517 від 26.05.2026.

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 р. № 149 яким позивач ОСОБА_1 був зарахований до списку особового складу військовослужбовців цієї військової частини.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити позивача ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Відстрочка була надана 15.08.2025 Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки він здійснює постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, потребує постійного стороннього догляду та не має інших працездатних осіб, зобов`язаних її утримувати. Попри наявність законних підстав та відображення статусу відстрочки в системі «Резерв+», 24.05.2026 року працівники ТЦК та СП неправомірно затримали Позивача. Наступного дня, 25.05.2026 року його мобілізували та зарахували до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Сторона позивача наголошує на протиправності дій відповідачів з огляду на такі порушення: - відповідно до пункту 65 Порядку 560, відстрочка може бути скасована виключно в разі втрати або зміни підстав для її надання, чого в даному випадку не відбулося (стан здоров`я та сімейні обставини матері залишаються незмінними); - ТЦК обґрунтовує втрату права на відстрочку ненаданням даних РНОКПП (ІПН) матері у строк до 04.05.2026 року відповідно до оновлень Постанови КМУ №560. Позивач вказує, що чинне законодавство не передбачає автоматичної втрати або скасування вже наданої відстрочки з цієї технічної підстави; оскільки первинне рішення ТЦК про скасування відстрочки та призов є протиправним, то й усі похідні акти, зокрема наказ командира військової частини НОМЕР_1 №149 від 26.05.2026 року, в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, також є незаконними та підлягають скасуванню.

Ухвалою від 27.07.2026 суддею Орленко В.І. відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження. Вказаною ухвалою відповідачам було встановлено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

ІНФОРМАЦІЯ_2 відзив на позову заяву, а також витребувані документи надані не були.

Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що дії військової частини щодо призову та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу здійснювалися у повній відповідності до чинного законодавства. Заперечення Відповідача 2 ґрунтуються на таких ключових аргументах: - станом на дату призову Позивач пройшов військово-лікарську комісію, був визнаний придатним до служби та направлений до військової частини на підставі офіційного розпорядження ТЦК та СП. У військової частини не було правових підстав для відмови у зарахуванні особи до свого особового складу; - на момент оповіщення та призову Позивач не користувався правовими підставами для відстрочки чи бронювання, оскільки порушив граничні строки звернення до 04.05.2026 року та не надав обов`язковий і безальтернативний за змінами до ПКМУ №560 пакет документів через ЦНАП, зокрема РНОКПП (ІПН) особи, за якою здійснюється догляд; - військова частина на момент призову не володіла жодною документально підтвердженою інформацією про наявність у Позивача відстрочки. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-яки докази подання Позивачем рапорту про звільнення у відповідності до встановленого Порядку 531; позовна вимога про звільнення з військової служби та скасування наказу командира про зарахування до списків особового складу є неефективним засобом захисту, виходить за межі публічно-правових відносин сторін та є актом індивідуальної дії, який вже вичерпав свою силу. Питання звільнення чітко регулюються ст. 26 Закону 2232-XII, і підстав для нього немає.

Від Міністерства оборони України надійшли пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки мобілізаційні процедури щодо Позивача здійснювалися у повній відповідності до чинного законодавства. В обгрунтування пояснень зазначено, що відповідно до Порядку проведення призову громадян під час мобілізації (ПКМУ 560, з урахуванням змін від грудня 2025 року), для отримання відстрочки на підставі утримання батьків з інвалідністю обов`язковим є надання РНОКПП особи, яка потребує догляду. Позивач станом на 25.05.2026 року цей обов`язок не виконав і повного пакета документів не надав. Також вказано, що заяви про надання або продовження відстрочки мають подаватися військовозобов`язаним особисто через центри надання адміністративних послуг на ім`я голови Комісії. Позивач порушив граничні строки звернення (04.05.2026). Крім того, подана його адвокатом заява не є належним зверненням, оскільки представництво інтересів не тотожне делегуванню особистих військово-облікових обов`язків. Додатково наголошено, що через невиконання Позивачем військово-облікових обов`язків останній втратив право на відстрочку, тому ІНФОРМАЦІЯ_4 та військова частина НОМЕР_1 діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Питання звільнення вже призваного військовослужбовця регулюється ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження військової служби, що передбачає подання рапорту з підтвердними документами на ім`я безпосереднього командира, чого позивачем зроблено не було.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 21.03.2024 року матір позивача — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнана особою з інвалідністю II групи загального захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ 431974 та посвідченням серії ДДА НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується військово-обліковим документом 020520251458450705400.

15.08.2025 року Комісією для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову при ІНФОРМАЦІЯ_2 офіційно підтверджено та надано Позивачу відстрочку від призову на військову службу на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що також відображено у листі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 27.05.2026 року 8981/11.

В подальшому, Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято рішення від 03.05.2026 року, оформлене протоколом, про скасування раніше наданої позивачу відстрочки від призову у зв`язку із завершенням терміну її дії та автоматичним перерахунком у системі.

24.05.2026 року Позивача було затримано працівниками ТЦК та СП, доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_7 , де у цей же день проведено його медичний огляд військово-лікарською комісією та визнано придатним до військової служби.

25.05.2026 року представником позивача — адвокатом Дубинським В.М. до ІНФОРМАЦІЯ_7 подано та зареєстровано заяву з вимогою продовжити ОСОБА_1 відстрочку від призову та негайно його звільнити. Того ж дня начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 видано наказ 1758 про включення ОСОБА_1 до поіменного списку 3/4517 на призов за мобілізацією.

26.05.2026 року командиром Військової частини НОМЕР_1 на підставі поіменного списку ТЦК та СП видано наказ по стройовій частині 149, згідно з яким ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військовослужбовців та поставлено на всі види забезпечення.

Позивачем було подано рапорт про звільнення, у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю з інвалідністю II групи до командира військової частини НОМЕР_1 , який було залишено без відповіді.

03.06.2026 року за 1/5402 та 1/5401, 09.06.2026 року за 1/5707, 24.06.2026 року 1/6084 ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслано листи-відповіді на адвокатські запити адвоката Чепурного В.П., у яких зазначено, що ОСОБА_1 втратив право на відстрочку через ненадання повного пакета документів, зокрема конкретизовано, що Позивач не надав до 04.05.2026 року нову заяву з урахуванням змін до Порядку 560 із зазначенням РНОКПП матері через ЦНАП. Крім цього зазначено, що положення ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» регулює питання відстрочки виключно для військовозобов`язаних, а не військовослужбовців.

Вважаючи вищевказані рішення Відповідачів, в частині свого призову та зарахування до складу військової частини НОМЕР_1 протиправними, Позивач звернуся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон 2232-XII).

Частиною першою ст.2 Закону 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини другої ст.2 Закону 2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша ст.4 Закону 2232-ХІІ).

Відповідно до абзацу третього частини шостої ст.2 Закону 2232-ХІІ, до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом першим частини першої ст.39 Закону 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон 3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» 3543-XII (далі – Закон 3543-XII) визначено коло осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Пунктом 13 ч.1 ст.23 Закону 3543-XII передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Постановою Кабінету Міністрів Українивід 16 травня 2024 року 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі – Порядок 560), положення кого вживаються в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 56 Порядку 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 58 Порядку 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 та пункту 5 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання (п.58-1 Порядку 560).

Пунктом 60 Порядку 560 передбачено, що на підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пунктів 57-58-1 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується шляхом автоматичної зміни дати про закінчення відстрочки засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (військовозобов`язаним СБУ та розвідувальних органів - видачі нової довідки за формою згідно з додатком 6) за наявності законних підстав на відстрочку (відповідно до раніше поданих військовозобов`язаним документів для оформлення відстрочки або відомостей, отриманих за допомогою застосування електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та іншими державними реєстрами або базами (банками) даних) на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки.

За приписами п.65 Порядку 560, у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

В позовній заяві, а також у наданому відзиві та поясненні на позовну заяву зазначено, що станом на 25.05.2026 року ОСОБА_1 не виконав покладені на нього законом військово-облікові обов`язки, порушив граничні строки звернення (04.05.2026) та не надав повний, законодавчо визначений перелік документів включаючи РНОКПП особи за якою здійснюється догляд через центр адміністративних послуг на ім`я голови Комісії, в зв`язку з чим втратив право на отримання або продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на цей період.

Вказане твердження суд розцінює критично та зазначає наступне.

Так, матеріалами справи встановлено, що 15.08.2025 року Комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивачу була надана відстрочка на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки він здійснює постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, потребує постійного стороннього догляду та не має інших працездатних осіб, зобов`язаних її утримувати.

Докази, які підтверджують інвалідність матері Позивача містяться в матеріалах справи, були досліджені в ході розгляду справи та не ставляться судом під сумнів.

Аналізуючи доводи суб`єкта владних повноважень щодо втрати Позивачем права на відстрочку через нібито неподання оновленого пакета документів та РНОКПП утримуваної особи у строк до 04.05.2026 року суд зазначає, що станом на момент затримання Позивача (24.05.2026 року) обставини, які слугували підставою для звільнення від призову жодним чином не змінилися та не відпали. Мати Позивача не одужала, продовжує бути особою з інвалідністю II групи, за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, а інші особи, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати - відсутні. З огляду на незмінність правового статусу та життєвих обставин Позивача та його матері, право на відстрочку залишалося чинним.

В цьому контексті суд наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 було допущено надмірний формалізм під час перевірки підстав для збереження за Позивачем права на відстрочку від призову. Відповідач 1 обмежився виключно констатацією відсутності окремих додаткових відомостей, не пов`язаних із суттю права на відстрочку, та не здійснив належного дослідження фактичних обставин справи, які є визначальними для встановлення наявності чи відсутності у особи законодавчо визначеного права на звільнення від мобілізаційного призову.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 560 чітко регламентує перелік документів, що подаються для оформлення відстрочки. Додаток 5 до зазначеного Порядку має назву «Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та містить вичерпний перелік документів, які військовозобов`язаний повинен надати для підтвердження права на відстрочку по кожній із підстав визначених ст.23 Закону, в тому чисті і по п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказаний Додаток 5 не містить жодних нормативних вимог чи зобов`язань щодо надання військовозобов`язаним під час подання документів на відсторчку по п.13 ч.1 ст.23 Закону саме реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП/ІПН) особи, яка потребує догляду.

Суд наголошує, що у відповідях на адвокатські запити Відповідач 1 не вказав конкретної імперативної норми права, яку б порушив Позивач у контексті неповноти поданих документів.

Крім того, порядок скасування або зміни раніше прийнятих рішень про надання відстрочки суворо регламентований п.65 Порядку №560. Відповідно до цієї норми, Комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення виключно у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки. Як встановлено судом, підстави для відстрочки у ОСОБА_1 не змінилися, а отже, законні передумови для скасування його відстрочки були повністю відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_2 також було грубо порушено процедуру визначену пунктом 65 Порядку №560. Позивачу не було надіслано чи вручено письмового повідомлення про скасування відстрочки за встановленою формою (Додаток 10 до Порядку №560) із зазначенням конкретних причин та опису причин скасування.

З огляду на вищезазначене, дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо затримання Позивача 24.05.2026, ігнорування заяви про продовження відстрочки від 25.05.2026 та подальший призов на військову службу під час мобілізації за наявності чинного права на відстрочку є протиправними, вчиненими поза межами визначених законом повноважень та з грубим порушенням мобілізаційного законодавства України, що є підставою для визнання протиправним та скасуваня наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 25.05.2026 1758, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 26.05.2026 року № 149, яким ОСОБА_1 був зарахований до списку особового складу військовослужбовців цієї військової частини та зобов`язання військову частину НОМЕР_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 280 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за 1407/38743), затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили).

Відповідно до пункту 3 розділу XII Інструкції 280 військовослужбовці військової служб за призовом під час мобілізації на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку установленому пунктами 13 і14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції 280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого собового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.

З вказаних норм слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на ТЦК та СП.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

В даному випадку, визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: -зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; -визнання протиправними решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень породжує необхідність виправлення таких помилок, як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Оскільки, в судовому порядку встановлено, що Позивача протиправно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то вказане є підставою для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 26.05.2026 року № 149, яким ОСОБА_1 був зарахований до списку особового складу військовослужбовців цієї військової частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 КАС України).

Отже, з метою поновлення прав та інтересів Позивача у спірних правовідносинах, які були порушені прийняттям оскаржуваного індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, суд вправі покласти на такого суб`єкта обов`язок вчинити дії, однак лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Визнання протиправними та скасування у судовому порядку оскаржуваних наказів відповідачів нівелює правові підстави для призову Позивача та прийняття його на військову службу за мобілізацією. Оскільки скасовані акти індивідуальної дії втрачають чинність, на Відповідача 2 покладається кореспондуючий обов`язок щодо врегулювання питання про звільнення Позивача з військової служби. Відтак, похідна позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу є обґрунтованою, правомірною та підлягає задоволенню.

При цьому, суд враховує, що такий спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, підефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відтак, вищевказаний спосіб захисту порушених прав Позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що під час розгляду справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року пункт 1 статті 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Решта доводів Відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують та не змінюють.

Абзацом 2 ч.5 ст.139 КАС України визначено, що вразі якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 2, 5-16, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293-295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.05.2026 № 1758 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №149 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 10649,60 грн (десять тисяч шістсот сорок дев`ятсот) 60 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення складене 04.11.2026.

СуддяВалентина ОРЛЕНКО