Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №597/957/26
Суддя: Хома М. В.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 597/957/26Головуючий у 1-й інстанції Шевчук В.М.
Провадження № 22-ц/817/1251/26Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
секретар - Дідух М.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Данильчука Назарія Богдановича на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 липня 2026 року, ухвалене суддею Шевчук В.М. у цивільній справі №597/957/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , зареєстрований 17 серпня 2021 року Заліщицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 59.
Позов обґрунтовано тим, що 17 серпня 2021 року між сторонами зареєстровано шлюб. На початку 2022 року ОСОБА_1 , за твердженням ОСОБА_2 , залишив спільне місце проживання, після чого його місцеперебування їй невідоме. Відтоді вони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть, не спілкуються та не цікавляться життям одне одного. Шлюб існує формально, а його збереження суперечить інтересам ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 липня 2026 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17 серпня 2021 року, актовий запис № 59. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_4 ». Судові витрати покладено на сторони в понесених ними розмірах.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Данильчук Н.Б. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на неповне з`ясування судом обставин справи та неправильну оцінку доказів. Зазначає, що всупереч викладеному в позовній заяві ОСОБА_1 на початку 2022 року не залишав дружину. Натомість, у вересні 2022 року вони разом із сином перетнули державний кордон України, виїхали до Італії, де спільно проживали та вели господарство як одна сім`я до весни 2026 року.
Стверджує також, що у 2022 році сторони разом усиновили дитину та подавали документи на підтвердження спільного проживання, однак суд не врахував цих обставин. Вважає, що суд безпідставно не надав подружжю строку для примирення, можливість призначення якого передбачена частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Представник ОСОБА_1 , - адвокат Данильчук Н.Б. подав заяву про розгляд справи у відсутності відповідача та його представника.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
17 серпня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Заліщицькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 59, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 23 липня 2022 року.
У липні 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Данильчук Н.Б. подав суду першої інстанції письмову заяву про те, що відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов`язки у шлюбі і сім`ї.
За змістом статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а примушування до шлюбу не допускається.
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини та заборонено примушування до їх збереження.
Згідно з частиною третьою статті 105, частиною першою статті 110 СК України шлюб може бути розірвано за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У постанові від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24 (провадження № 61-15767св25) Верховний Суд зазначив, що суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а оцінка почуттів та емоційного стану одного з подружжя не належить до повноважень суду при вирішенні спору про розірвання шлюбу.
Отже, вирішальне значення для розгляду позову про розірвання шлюбу мають не формальна наявність зареєстрованого шлюбу чи тривалість попереднього спільного проживання, а встановлення того, чи відповідає продовження подружніх відносин інтересам сторін на час вирішення спору.
Звертаючись із позовом та підтримуючи його під час розгляду справи, ОСОБА_2 однозначно висловила волю на припинення шлюбу, зазначивши про фактичний розлад сімейних відносин і неможливість їх подальшого збереження. При цьому, в суді першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника не заперечував проти розірвання шлюбу. Його незгода стосувалася наведених ОСОБА_2 обставин припинення спільного проживання, а не самої позовної вимоги.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбачених статтею 112 СК України підстав для розірвання шлюбу. Збереження його всупереч чітко висловленому волевиявленню ОСОБА_2 не відповідало б принципу добровільності шлюбних відносин.
Доводи апеляційної скарги про спільний виїзд сторін до Італії у вересні 2022 року та проживання однією сім`єю до весни 2026 року цього висновку не спростовують. Навіть за викладеною в апеляційній скарзі версією обставин спільне проживання подружжя припинилося до звернення ОСОБА_2 з позовом.
Сам по собі спір щодо конкретного часу і причин припинення спільного проживання не свідчить про можливість відновлення сімейних відносин та не є підставою для відмови в розірванні шлюбу, якщо їх подальше збереження суперечить інтересам одного з подружжя.
Посилання на подання документів щодо спільного проживання, а також твердження про усиновлення дитини у 2022 році стосуються насамперед попереднього періоду сімейного життя. Вони не спростовують наявності волевиявлення ОСОБА_2 на розірвання шлюбу та не змінюють правової оцінки неможливості його подальшого збереження. При цьому питання встановлення чи оспорювання походження дитини, її місця проживання або обсягу батьківських прав не є предметом цього спору.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог закону у зв`язку з ненаданням подружжю строку для примирення.
Згідно з частиною першою статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною сьомою статті 240 ЦПК України передбачено, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
Пунктом 4 частини першої статті 251 ЦПК України встановлено обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі надання подружжю строку для примирення. Отже, обов`язковим є зупинення провадження після призначення відповідного строку, а не саме призначення такого строку в кожній справі про розірвання шлюбу.
У постанові від 30 травня 2019 року у справі № 442/6319/16-ц (провадження № 61-30728св18) Верховний Суд дійшов висновку, що надання додаткового строку для примирення є правом суду, а не його обов`язком.
У постанові від 08 березня 2023 року у справі № 127/16963/22-ц (провадження № 61-203св23) Верховний Суд наголосив, що застосування заходів до примирення не повинно мати формального характеру. Суд має встановити наявність об`єктивних обставин, які свідчать про реальну можливість примирення сторін, а також оцінити дієвість такого заходу з огляду на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду.
У цій справі ОСОБА_2 послідовно наполягала на розірванні шлюбу, тоді як ОСОБА_1 у поданій до місцевого суду заяві не заперечував проти його розірвання та не порушував питання про надання строку для примирення. Апеляційна скарга не містить посилань на конкретні обставини, які б свідчили про реальну перспективу відновлення подружніх відносин. За таких умов саме по собі ненадання строку для примирення не свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Наявність у сторін малолітнього сина також не змінює наведених висновків. Ця обставина підлягає врахуванню при вирішенні питання про розірвання шлюбу, однак не зумовлює обов`язкового збереження сімейних відносин всупереч волі одного з подружжя.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечить інтересам ОСОБА_2 , що відповідно до статті 112 СК України є підставою для його розірвання.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данильчука Назарія Богдановича - залишити без задоволення.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 липня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 4 листопада 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Костів О.З.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua