Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №442/8656/25
Суддя: Левик Я. А.
Справа №442/8656/25 Головуючий у 1 інстанції:Крамар О.В.
Провадження №22-ц/811/371/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретар: Черевко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Крамара О.В. від 12 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держава російська федерація про відшкодування шкоди, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди та збитків, завданих в результаті збройної агресії та експропріації земельного паю – відмовлено.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, нормам процесуального права, були порушені права позивача на справедливий суд у вигляді порушення Конституційних прав громадянина та людини, міжнародних прав, а також, що судом не було проведено правовий аналіз наданих позивачем офіційних документів. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу в позовній заяві на сторінці 5 пункт 5 «Обгрунтування та розрахунок завданої матеріальної та моральної шкоди», проігнорував в додатках офіційні документи та відповіді на запит позивача Міністерства розвитку громад від 20 червня 2025р. Дрогобицької прокуратури про визнання потерпілим, довідки ВПО від 2022 року та інших документів. Відмовляючи позивачу в відшкодуванні моральної шкоди суд, на думку апелянта, порушив Постанову КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» де вказано, що особа, яка отримала від держави Україна довідку ВПО або від іноземної держави статус біженця/тимчасового захисту є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війні, яку здійснює країна-агресор російська федерація та не підлягають доказуванню обставини, визнані судом загальновідомими. Дана довідка є беззаперечним доказом врятування особи від вбивства, тілесних ушкоджень тощо шляхом виїзду з постійного місця проживання/реєстрації де відбуваються бойові, військові дії в більш безпечний населений пункт, область тощо, та не потребує додаткових доказів. Звертає увагу на те, що в додатках до позовної заяви наявна офіційна відповідь Міністерства розвитку громад та територій України на запит позивача від 16 червня 2025 року про території, які окуповані на даний час в тому числі і населений пункт, де знаходилось житло позивача та його земельна ділянка. Також, в додатках були надані офіційні документи про відкриття кримінального провадження та копія. Однак, суд першої інстанції вказав, що позивач не надав необхідних доказів, що не відповідає дійсності так як дана довідка надана в додатках і з такої вбачається, що територія на якій проживав позивач, вже четвертий рік знаходиться в окупації. Що, на думку позивача, підкреслює поверхневе вивчення справи з боку суду. Підсумовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив, що внаслідок саме збройної агресії російської федерації на частині території України було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на працю, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії, право на безпечне довкілля. Крім цього, умови, в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе до чого позивач прагнув раніше тепер є неможливим, оскільки дуже гостро стало питання з приводу житла та фінансів, працювати за фахом, що безперечно позначилися на моральному та фізичному стані. Втративши житло, можливість проживати на рідній землі, працювати за фахом, можливість спілкуватися з близькими людьми позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає йому моральну шкоду. Позивач вимушений витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів. Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача вже четвертий рік, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, позивач вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.129 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 1166, 1167, 1192 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 76, 81-82, 89, 223, 247, 258, 263-264, 265, 268 ЦПК, ст.ст.48-51 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19, постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №760/17232/20-ц, постанову Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справі №463/14365/21, постанову Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справі №463/14366/21, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі №214/7462/20, постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №753/15095/17, постанову Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №760/17232/20-ц, п.5, 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та відмовляючи в задоволені позову, – виходив з того, що, відповідно до паспорту громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Подоле Новотроїцького району Херсонської області. З довідки від 29.04.2022 №1302-5001457586 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 6524483300:03:005:0032 за адресою – Херсонська область, Новотроїцький район, Подовська сільська рада площею 5,2865 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12024141110001259 від 17.12.2024 та заявою ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінального правопорушення з боку військовослужбовців зс рф у травні 2022 року, які пошкодили його квартиру, магазини, сільгосптехніку та земельні угіддя на території Подовської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області площами 5,2865 га та 2,2798 га. Відповідно до постанови від 17.12.2024 ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному №12024141110001259 від 17.12.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України. Суд зазначав, що 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX). Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. В даній справі позивач на доведення завдання матеріальної шкоди долучив лише витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 5,2865 га. Отже, жодних відомостей про те, що вказану земельну ділянку позивач використовував за призначенням і отримував прибуток з неї, в якому розмірі, суду не надано, а відтак, розмір завданої матеріальної шкоди – не доведено. Суд також вважав, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди, а саме по собі твердження позивача про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацію частини території України, до складу якої входить належна йому земельна ділянка, він зазнав душевних страждань і приниження, переніс неодноразові стреси, переживання, були порушені його нормальні життєві зв`язки, не є належними та допустимими доказами спричинення позивачу моральної шкоди. У матеріалах справи відсутні та в ході розгляду справи позивачем суду не було надано відповідних висновків експертів з приводу причинного зв`язку між станом його здоров`я та спричиненою йому з боку відповідача моральною шкодою. Отримання направлення від лікаря щодо необхідності консультації у лікаря-невролога не доводять завдання моральної шкоди позивачу та її розмір. Отже, доводи позивача про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації, йому було завдано моральну шкоду є безпідставними, оскільки попри загально відомий факт збройної агресії російської федерації, вказане не звільняє позивача від доведення наявності шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, а тому суд вважав позов необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, – не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до держави російська федерація про відшкодування шкоди, в якому просив:
- стягнути з держави російська федерація за порушення позивачу шкоди та збитків завданих в результаті збройної агресії та експропріації 5.2865га земельного паю на загальну суму 65594,00 доларів США на користь позивача ОСОБА_1 та відшкодування моральної шкоди 35000,00 євро;
В обґрунтування позову покликався на те, що він, ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , на даний час є (відповідно до довідки №29.04.2022 №1302-5001457586) внутрішньо переміщеною особою та на даний час проживає на АДРЕСА_2 . Вказував, що відповідно до наказу № 376 Каховська міська територіальна громада відноситься до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України з 24 лютого 2022 року (дата завершення тимчасової окупації - не визначена). Відповідач, російська федерація, своїми агресивними протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької, Луганської обл., Херсонської та Запорізької областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та незаконну експропріацію майна, корисних копалини, нанесення шкоди навколишньому природному середовищу та природним ресурсам громадян України, які проживають на її території. При розрахунку збитків позивач звертав увагу на те, що своїми діями держава окупант рф порушила 13 статтю Конституції України, порушила право власності і господарювання, заподіяла матеріальну шкоду, порушила право мирно володіти та розпоряджатись своїм майном і майновими правами, незаконно провела експропріацію належного йому об`єкта нерухомого майна у вигляді земельної ділянки 5,2865 га., згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про ресторації права власності кадастровий №6524483300:03:005:0032 дата реєстрації майна 26.12.2002р. Розраховуючи збитки від агресії позивач взяв за основу, що він вже чотири сезони втратив та не в змозі отримувати прибутки від вирощування зернових культур кукурудзи та отримувати по 11 т/га врожаю під зрошенням, а також реалізувати по закупівельній ціні згідно офіційних даних на сайті Української універсальної біржі на 04.09.2025 року по 216.5долара за одну тонну. Отже, 11 т/га Х 5,2865=58,1515 тон за один сезон, а так як втрачено вже 4 сезони то разом збитки склали 232,606 тон зерна, що при розрахунку можливого продажу збитки від неотриманих прибутків 232,606 тон зерна X 216.5=50359,199 доларів за 4 сезони втрачених прибутків за вказаний період окупації. Також, позивач вказував, що в зв`язку з окупацією рф даної території він втратив можливість отримувати прибуток на своїй земельній ділянці та яка була незаконно експропрійована, яку він оцінив згідно офіційних даних на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України середня ціна землі на зрошенні за 1 гектар землі зафіксована та сягає 445 445 гривень за 1 гектар. Факт анексій території та викрадення його майна зафіксований у постанові про визнання його потерпілим від 17 грудня 2024 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування (ЄДР) за №12024141110001259 від 17.12.2024р. за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Вказував, що через окупацію змушений був переселитися до іншого населеного пункту України. Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту, можливість проживати та працювати на рідній землі. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Вже три роки як позивач змушений жити на іншій території як вимушено переміщена особа (ВПО), що накладає на нього постійне розчарування, безсилля та безпорадність. Тривалість страждань, істотність вимушених змін життя позивача, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність призвели до моральних та душевних страждань позивача, змушує його звертатись до суду за захистом своїх порушених прав, що потребує не лише матеріальних витрат, а й витрат часу, емоційних затрат, що також впливає на його здоров`я. Завдану моральну шкоду оцінював в 35000 тис. євро та просив стягнути її з відповідача.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі – ЄСПЛ).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому матеріальної та моральної шкоди в результаті навмисної збройної агресії російської федерації.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування – частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН.
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, колегія суддів враховую таке: предметом позову є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі – громадянину України.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24).
Збройна агресія – це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також, відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.
Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.
Колегія суддів звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не оскаржувалось, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Подоле Новотроїцького району Херсонської області.
З довідки від 29.04.2022 №1302-5001457586 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 6524483300:03:005:0032 за адресою – Херсонська область, Новотроїцький район, Подовська сільська рада площею 5,2865 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12024141110001259 від 17.12.2024 та заявою ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінального правопорушення з боку військовослужбовців зс рф у травні 2022 року, які пошкодили його квартиру, магазини, сільгосптехніку та земельні угіддя на території Подовської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області площами 5,2865 га та 2,2798 га.
Відповідно до постанови від 17.12.2024 ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному №12024141110001259 від 17.12.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
Як вбачається з матеріалів справи та відповідачем не спростовано, в результаті збройної агресії російської федерації було окуповано Каховську міську територіальну громаду до складу якої входить село Коробки, в якому, зокрема, перебуває земельна ділянка позивача, а також де він проживав та зареєстроване його місце проживання (а.с. 10, 13).
Визначаючи розмір майнової шкоди, завданої збройною агресією російської федерації, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, щ о розмір завданої матеріальної шкоди – не доведено.
Однак, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №88368144 від 30.05.2017 (а.с.18), земельна ділянка кадастровий номер 6524483300:03:005:0032, площею 5,2865 га, цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить ОСОБА_1 .
З відповіді Міністерства розвитку громад та територій України вбачається, що Каховська міська територіальна громада відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 24 лютого 2022 року.
Окрім цього позивач провів свій розрахунок згідно якого, вважає, що матеріальна шкода завдана йому становить 65594 доларів США.
Відповідач факту заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди не заперечив.
Відтак, колегія суддів вважає доведеним факт заподіяння позивачу відповідачем як майнової так і моральної шкоди внаслідок збройної агресії
Однак, колегія суддів не погоджується з визначеною позивачем сумою майнового відшкодування, з огляду на таке.
У позовній заяві позивач надав свій розрахунок матеріальної шкоди, в якому посилався на офіційні дані з веб сайту Міністерства аграрної політики та продовольства України, а також офіційні дані Української універсальної біржі станом на 2025 рік.
Оскільки позивач не долучив до матеріалів справи, письмові докази на підтвердження свого розрахунку, колегія суддів самостійно дослідила та проаналізувала дані з офіційних веб сайтів, на які посилається позивач та які знаходяться у відкритому доступі.
З дослідженої судом інформації вбачається, що станом на 2025 рік згідно офіційних даних на єдиному веб-порталі органів державної влади «Урядовий портал» зазначається, що з січня до середини грудня 2025 року було відчужено 115,6 тис. земельних ділянок загальною площею понад 340 тис. га, з яких: юридичними особами викуплено 43 012 земельні ділянки загальною площею 128 212 га, середня вартість за 1 га склала 74 323 грн.; фізичними особами викуплено 72 597 земельних ділянок загальною площею 211 962 га, середня вартість за 1 га – 47 246 грн.
Тобто середня вартість за 1 га сільськогосподарської земельної ділянки для фізичних осіб за 2025 рік склала 47246 грн.
Згідно офіційних даних Української універсальної біржі за період з 3 по 10 вересня 2025 року вартість зернових культур кукурудзи на внутрішньому ринку України становила 216,6 доларів США або 8902,26 грн. (за офіційним курсом НБУ станом на 2025 рік) за тонну .
Відтак, колегія суддів вважає, що з держави російська федерація на користь позивача слід стягнути матеріальну шкоду у сумі 641465,41 грн., що складається з 391699,44 грн. упущеної вигоди ( 8902,26 грн. (вартість однієї тони зернових культур кукурудзи) * 11 тон * 4 (кількість пропущених сезонів збору урожаю)) та 249765,97 грн. за незаконно експропрійовану земельну ділянку (47246 грн. (середня вартість 1 га сільськогосподарської землі) * 5,2865 га (земельної ділянки позивача)).
Колегія судів, також, не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди, зважаючи на таке.
Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Тому, беручи до уваги те, що через збройну агресію російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнав моральних переживань, унаслідок вимушеного переселення, втрати постійного місця проживання, втрати майна, втрати доходів від вказаного майна, яка, зокрема, полягає у душевних стражданнях, які полягають у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, страху, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки, – колегія суддів, вважає факт заподіяння йому моральної шкоди доведеним та, що слід визначити розмір компенсації позивачу моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн., оскільки заявлений позивачем є надмірним та вираженим не у національній грошовій одиниці гривні, що законом не передбачено.
Враховуючи вказане, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Оскаржуване ж рішення суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, яким слід стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 641465,41 грн. та стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.
В задоволенні решти позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 січня 2026 року – скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до держави російська федерація про відшкодування шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 641465,45 грн.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2026 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра
Оригінал: reyestr.court.gov.ua