Суд: Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №676/8593/26
Суддя: Пилипенко І. О.
Справа №676/8593/26
Номер провадження 2-а/676/120/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року
Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:
головуючої судді – Пилипенко І.О.,
за участю секретаря судового засідання – Райтаровського В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2026 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом посилаючись на те, що 25 вересня 2026 року поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області ДПП старшим сержантом поліції Соловей Миколою Сергійовичем було складено стосовно ОСОБА_1 постанову серія ЕНА №7943936 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. У оскаржуваній постанові вказується, що 25.09.2020 16:02:41 у м. Кам`янець-Подільський, вул. Привокзальна, 12 водій керував ТЗ обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР - Поруш. правил користування ременями безпеки. Згідно даної постанови на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 (п`ятсот десять) гривень 00 копійок за ч.5 ст.121 КУпАП. Позивач переконаний, що дії посадової особи відповідача щодо винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП є протиправними, оскільки постанова не відображає дійсних обставин справи, винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства України щодо її змісту та процедури складання, є незаконною, а тому підлягає скасуванню. ОСОБА_1 не здійснював керування ТЗ з непристебнутий ременем безпеки. Крім того, на вимогу позивача, працівниками поліції не було надано належних та беззаперечних доказів, які б у встановленому законом порядку б доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому, вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Проте, на вимогу позивача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції було надано на ознайомлення відеозапис, на якому не вбачається жодної фіксації керування позивачем ТЗ з непристебнутим ременем безпеки. Попри зауваження позивача, про відсутність доказів порушення, працівники поліції все одно склали оскаржувану постанову.
Просить суд постанову серії ЕНА №7943936 від 25.09.2026 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за ч.5 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі та стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень – визнати протиправною та скасувати. Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 . Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) гривень.
04.02.2026 року від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Дідура І.І. через електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого 25 вересня 2026 року під час виконання службових обов`язків поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону управління патрульної поліції в Хмельницькій області ДПП старшим сержантом поліції Соловей Миколою Сергійовичем було виявлено, що водій транспортного засобу ВАЗ 2110 н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у м. Кам`янці-Подільському по вул. Привокзальній, 12, був непристебнутий ременем безпеки. Вказаними діями водій порушив вимоги п. 2.3 «в» Правил дорожнього руху України, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки, користуватися ними. Після зупинки транспортного засобу особу водія було встановлено, ним виявився позивач – ОСОБА_1 . Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу було роз`яснено його права та обов`язки, передбачені КУпАП, зокрема положення статті 268 КУпАП, а також вимоги статті 63 Конституції України. За результатами розгляду справи поліцейським було винесено постанову серії ЕНА № 7943936 від 25.09.2026 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема відеозаписом із персонального відеореєстратора поліцейського та службового авто. На відеозаписі зафіксовано момент руху транспортного засобу до його зупинки, під час якого водій перебуває за кермом без пристебнутого ременя безпеки. Після зупинки водій перекидає попереду себе відповідний ремінь. Оскільки відповідний ремінь, якщо водій ним користується, має бути натягнутий та чітко ідентифікуватись від місця кріплення стійки авто через тулуб водія до місця фіксації. Разом з цим на відео зафіксовано, що спочатку між стійкою авто і водієм не вбачається натягнутого ременя, а після зупинки водій рукою знімає ремінь з стійки та перекидає через свій тулуб до місця фіксації. Таким чином, відеозапис у сукупності з іншими матеріалами справи підтверджує встановлені поліцейським обставини та спростовує твердження позивача про відсутність доказів вчинення адміністративного правопорушення.
Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Відповідач заперечує проти задоволення зазначеної вимоги, оскільки подані позивачем документи не підтверджують належним чином ні фактичного обсягу наданих послуг, ні реальності понесених витрат, ні їх співмірності із складністю даної справи. Так, до позовної заяви долучено лише: копію договору про надання правничої допомоги; документ під назвою «Квитанція до прибуткового касового ордера» від 01.10.2026 року, який заповнений та підписаний виключно адвокатом і містить лише запис про прийняття від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 5000 грн. Разом з тим, матеріали справи не містять: детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; відомостей про час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт; акту приймання-передачі наданих послуг; рахунків, звітів або інших документів, які б підтверджували обсяг фактично наданої правничої допомоги; доказів, що саме заявлена сума стосується розгляду цієї конкретної адміністративної справи. Дана справа є справою незначної складності, предметом якої є оскарження постанови про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП із розміром штрафу 510 грн. Позовна заява не містить складних правових конструкцій чи значного обсягу доказів, а її зміст переважно складається із стандартних цитувань норм законодавства та судової практики. Отже, навіть у разі визнання судом наявності підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, заявлений розмір 5000 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та обґрунтованості, визначеним статтями 134, 139 КАС України.
12.10.2026 року від представника позивача адвоката Ейбатова З.М. огли через системи електронний суд надійшов відповідь на відзив, згідно з яким у відзиві відповідач стверджує, що факт порушення позивачем (керування ТЗ із непристебнутим ременем безпеки) підтверджується відеозаписами з відеореєстратора службового авто та персонального відеореєстратора (бодікамери) поліцейського. Зокрема, відповідач у відзиві зазначає вигадані обставини про те, що на відеозаписі нібито «зафіксовано момент руху транспортного засобу до його зупинки, під час якого водій перебуває за кермом без пристебнутого ременя безпеки», а також що «після зупинки водій перекидає попереду себе відповідний ремінь... знімає ремінь з стійки та перекидає через свій тулуб». Такі твердження відповідача є суб`єктивними домислами, які повністю суперечать фактичному змісту доданих ним же відеозаписів, що випливає з наступного. Так, відеозапис зі службового автомобіля починається в моменту, коли транспортний засіб позивача вже перебуває у нерухомому стані. На відео повністю відсутній момент руху автомобіля позивача під керуванням водія до його зупинки, а також відсутній сам процес зупинки транспортного засобу. Також, з цього відеозапису вбачається, що транспортний засіб ВАЗ 2110 (н.з. НОМЕР_1 ) має тоноване заднє скло, через що з відеозапису реєстратора поліцейського авто, розташованого позаду і досить на великій відстані, абсолютно неможливо розгледіти салон автомобіля, положення тулуба водія, наявність чи відсутність натягнутого ременя безпеки під час руху чи після зупинки. Інший відеозапис, а саме з персонального відеореєстратора (бодікамери) поліцейського починається тоді, коли поліцейський підходить до вже зупиненого транспортного засобу та розпочинає спілкування з водієм. Жодних дій щодо «перекидання ременя», «знімання його зі стійки» чи керування непристебнутим у момент руху даний відеозапис не містить і містити не може. Відповідно, з цього відео вбачається і те, що водій не визнає порушення, не погоджується твердженнями поліцейських про фіксацію порушення на відео, адже водію було показано те ж відео, що і надано до суду, на якому абсолютно не проглядається ділянка лівого плеча водія та інкриміноване йому порушення у вигляді непристебнутого ременя безпеки. Оскільки жоден із наданих відповідачем відеозаписів не фіксує транспортний засіб у русі та водія за кермом під час руху, то можна обґрунтовано стверджувати, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження самого факту (події) адміністративного правопорушення.
13.10.2026 року 04.02.2026 року від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Дідура І.І. через систему електронний суд надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з яким як убачається з відеозапису з персонального відеореєстратора поліцейського, після зупинки транспортного засобу поліцейський повідомляє водію про виявлене порушення, пояснює необхідність користування ременем безпеки до початку руху та зазначає, що під час руху автомобіля водій був непристебнутий, а після зупинки почав пристібатися. Отже, відеозапис містить не лише фіксацію процесуального спілкування, а й безпосереднє повідомлення водію про обставини виявленого правопорушення, яке поліцейський спостерігав під час виконання службових обов`язків. При цьому водій не погоджується з оцінкою поліцейського та намагається спростувати її посиланням на те, що на відеозаписах неможливо чітко розгледіти відповідну ділянку салону автомобіля. Однак відсутність на окремому відеозаписі достатньої деталізації певної обставини не означає автоматично, що така обставина не могла бути безпосередньо сприйнята поліцейським під час руху транспортного засобу. Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА № 7943936 від 25.09.2026 року відмовити повністю. У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн відмовити. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для їх часткового відшкодування — зменшити розмір таких витрат до співмірної суми.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився: його представник адвокат Ейбатов З.М. огли у судовому засіданні позовні вимоги підтримав із підстав зазначених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача Департаменту патрульної поліції Дідур І.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав із підстав зазначених у відзиві.
Суд, заслухавши сторін, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, приходить до наступного висновку.
В силу ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що 25.09.2026 року інспектором поліції 2 взводу 2 роти батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам`янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції старшим сержантом Соловей М.С. складено постанову серії ЕНА №7943936 від 25.09.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.5 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Постанова мотивована тим, що позивач 25.09.2020 о 16:02:41 у м. Кам`янець-Подільський, вул. Привокзальна, 12 керував транспортним засобом ВАЗ 2110, реєстраційний номер НОМЕР_1 обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР - порушення правил користування ременями безпеки.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні показала, що вона працює поліцейською 2 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області. 25.09.2026 року під час патрулювання виявили, що їм назустріч їхав водій, який не користувався паском безпеки. Вони розвернулися і поїхали за ним, під час його зупинки водій застібнувся паском безпеки. Рух транспортного засобу на відео відсутній у зв`язку із технічною несправністю відеореєстратора.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП).
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ч.5 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до п.п.«в» п.2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255цього Кодексу.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до матеріалів справи на підтвердження факту вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, відповідач надав відеозапис з відеореєстратора поліцейського автомобіля та відеозапис із нагрудної камери поліцейського №473168.
Оглянувши відеозаписи з відеореєстратора поліцейського автомобіля та із нагрудної камери поліцейського, суд встановив, що на відеозаписі з відеореєстратора поліцейського автомобіля зафіксовано те, що автомобіль патрульної поліції під`їжджає до транспортного засобу ВАЗ 2110, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який стояв в нерухомому стані на узбіччі дороги із увімкненим аварійним сигналом, після цього до вказаного авто підійшли працівники поліції.
Із відеозапису із нагрудної камери поліцейського №473168, який долучено представником відповідача до відзиву на позовну заяву слідує, що даний відеозапис починається з моменту коли поліцейський підходить до водія автомобіля засобу ВАЗ 2110, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач і повідомляє йому, що він рухався непристебнутим ременем безпеки, просить позивача пред`явити документи, зокрема реєстраційне посвідчення водія та технічний паспорт на автомобіль. В цей момент автомобіль стоїть на узбіччі, а позивач знаходиться за кермом автомобіля. Також з долученого Департаментом патрульної поліції до справи відеозапису вбачається, що інспектор Соловей М.С. проводив розгляд справи, представився та ознайомив позивача з його правами, передбаченими ст.268 КУпАП, повідомив останнього, що на нього буде накладено стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Також інспектором вносилися дані позивача в службовий планшет та друкувалася постанова, яка вручена була позивачу.
Дослідивши ці докази, суд встановив те, що вони не підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП - керування автомобілем ВАЗ 2110, реєстраційний номер НОМЕР_1 з непристебнутим ременем безпеки, оскільки, не фіксують факту керування позивачем автомобілем без пристебнутого ременя безпеки.
Таким чином, відповідачем не доведено факт руху позивачем на автомобілі з непристебнутим ременем безпеки.
Інших доказів вчинення позивачем правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП стороною відповідача не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 п.п.«в» п.2.3 ПДР України, а відтак і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.
Враховуючи вказане вище та положення ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд першої інстанції слушно зауважив, що у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В свою чергу, належним доказом правопорушення є зокрема фото або відеофіксація вчиненого правопорушення, а непідтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17.
Таким чином, суд зазначає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, не відповідає вимогами чинного законодавства за відсутності підтвердження об`єктивної сторони вчиненого адміністративного правопорушення.
Посилання представника позивача щодо відсутності доказів фіксації вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП знайшли своє відображення в матеріалах справи.
Разом з цим судом за клопотанням представника відповідача була допитана працівник поліції 2 взводу 2 роти батальйону Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Коротинська К.О.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Частина друга статті 73 КАС України визначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилами частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1,2 ст.91 КАСУ показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17 зазначив, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставин справи та відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи, а обставини, що підтверджуються показаннями свідка, повинні узгоджуватися з іншими доказами у справі, щоб такі показання могли бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.
Разом із тим, у матеріалах справи відсутній відеозапис, який би підтверджував факт керування позивачем ОСОБА_1 транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки. Посилання свідка на технічну несправність відеореєстратора саме по собі не підтверджує обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
За таких обставин суд вважає, що показання допитаного свідка ОСОБА_2 , з огляду на відсутність інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували обставини, викладені в оскаржуваній постанові, не є достатніми для висновку про доведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, а тому такі визнаються недостатніми з урахуванням положень КАС України.
Суд зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд дійшов висновку щодо не доведення відповідачем факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення від 25.09.2026 року слід визнати протиправною та скасувати, а провадження по справі закрити.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору осіб з інвалідністю I та II груп.
Крім того, вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення судового збору з відповідача на користь держави, суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 09 вересня 2026 року № 10-р(ІІ)/2026 у справі № 3-148/2025(288/25).
Зазначеним рішення м Конституційний Суд України надав конституційно узгоджене тлумачення положенням абзацу сьомого підпункту 1 та підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого такі приписи не передбачають справляння судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені.
За таких обставин, враховуючи, що предметом спору у цій справі є оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, за подання такого позову судовий збір не справляється, а позивач, крім того, є особою з інвалідністю II групи, суд доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача судового збору на користь держави.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 134 КАС України.
Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 4-5 ст. 134 КАС України).
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокатом Ейбатовим З.М. огли суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 30 вересня 2026 року, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги №48А/2026 від 30.09.2026 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН №5552 від 31 липня 2019 року, копію договору про надання правової допомоги №48А/2026 від 30.09.2026 року укладеного між адвокатом Ейбатовим Заур Мардан Огли та ОСОБА_1 , копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 01 жовтня 20126 року про сплату Рожковим О.М. 5000 грн за надання адвокатом Ейбатовим З.М. правничої допомоги за договором №48А/2026.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі – Закон № 5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Приписами ст. 30 Закону № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, відтак суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у додатковій постанові від 07.07.2021 року в рамках справи № 910/12876/19.
При цьому, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція щодо вищенаведеного, до прикладу, міститься у постановах Верховного Суду у справі № 910/4881/18 від 18.12.2018, у справі № 810/3806/18 від 17.09.2019, у справі № 905/1795/18 від 07.11.2019, у справі № 920/653/19 від 03.04.2020, у справі № 922/2685/19 від 08.04.2020, у справі № 320/11366/20 від 13.05.2022.
Судом встановлено, що 30 вересня 2026 року між адвокатом Ейбатовим З.М. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги. Проаналізувавши документи щодо витрат на правничу допомогу суд вважає доведеним факт понесення позивачем витрат на отримання професійної правничої допомоги в цій справі, враховуючи задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 , останній має право на відшкодування витрат за рахунок відповідача.
Разом з цим, відповідно до відзиву на позовну заяву, представник відповідача просить суд зменшити розміру витрат на правничу допомогу з підстав того, що дана справа є справою незначної складності, предметом якої є оскарження постанови про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП із розміром штрафу 510 грн. Позовна заява не містить складних правових конструкцій чи значного обсягу доказів, а її зміст переважно складається із стандартних цитувань норм законодавства та судової практики, а тому заявлений розмір 5000 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та обґрунтованості, визначеним статтями 134, 139 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. не є співмірним із складністю справи.
Спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, а тому не потребує значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної та технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору доказів до них. Враховуючи предмет спору, а також зважаючи на заперечення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Відтак, з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, суд виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача слід зменшити до 2 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 72-78, 245, 246, 255, 271, 272, 286 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №7943936 від 25.09.2026 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за ч.5 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень та провадження по справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн.
Рішення підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач- ОСОБА_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідач -Департамент патрульної поліції адреса м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.
Суддя І.О. Пилипенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua