Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №599/1161/26 — Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №599/1161/26

Провадження № 2/601/1261/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Клим Т.П.

з участю секретаря судового засідання Мельничук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика», Позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути заборгованість за договором № 489503-КС-001 про надання кредиту від 10 лютого 2024 року у розмірі 9 495,09 грн, а також сплачений судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 10 лютого 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 489503-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір кредиту), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 1,15514127 процентів за кожен день користування Кредитом.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про перерахування коштів.

Позивач вказав, що Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором № 489503-КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти на загальну суму 3 905,35 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у відповідача станом на 23 липня 2026 року утворилась заборгованість за Договором № 489503-КС-001 про надання кредиту, в розмірі 9 495,09 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 4 272,18 грн; суми прострочених платежів по процентах – 5 222,91 грн; яку позивач просить стягнути у свою користь.

Ухвалою судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 вересня 2026 року витребувано у АТ КБ «Приват Банк» інформацію щодо карткового рахунку ОСОБА_1 ..

У судове засідання представник позивача ТОВ «Бізнес Позика» не з`явився, однак у прохальній частині позову просив розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився без повідомлення про причини неявки. Правом подання відзиву відповідач не скористався. Заяви чи клопотання на день розгляду справи від відповідача до суду не надходили.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

За вказаних обставин, з підстав, визначених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

10 лютого 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання кредиту № 489503-КС-001, який підписано електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором «UA-8821».

Згідно п. 2.1 Договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит.

Строк кредитування – 113 днів (16 тижнів). Знижена процентна ставка за кредитом в день 1,15514127, стандартна процентна ставка 2, фіксована. Комісія за надання кредиту 750,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту 5 000,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту 10 480,00 грн. Загальні витрати за кредитом 5 480,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 11956,93 %.

Згідно п. 3.2 Договору, протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються за ставкою в казаною в п. 2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів в п. 3.2.3 та додатку №1.

У анкеті клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи) вказані анкетні дані ОСОБА_1 , серія та номер паспорта, сума бажаного кредиту, а також номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів.

Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який також підписано електронним підписом відповідача, та в якому містяться відомості про кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.

Відповідно до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, ТОВ «ПрофітГід» підтверджує, що 10 лютого 2024 року було здійснено перерахування коштів в сумі 5 000,00 грн на картку № НОМЕР_2 . Призначення переказу: перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року.

Згідно розрахунку заборгованості, складеного позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року станом на 23 липня 2026 року становить 9 495,09 грн, з яких: 4 272,18 грн – заборгованість за тілом кредиту; 5 222,91 грн – заборгованість за відсотками. Відповідачем здійснено часткові оплати в погашення заборгованості за вказаним договором в загальній сумі 3 905,35 грн.

Відповідно до інформації, викладеній у листі АТ КБ «Приват Банк» від 21 жовтня 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 банком емітована платіжна картка НОМЕР_1 . Також з руху коштів (виписки) за картковим рахунком відповідача вбачається, що 10 лютого 2024 року на його картку зараховано грошові кошти в сумі 5 000,00 грн.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) . Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові № 561/77/19 від 16 грудня 2020 року вказав, що із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Із матеріалів справи вбачається, що договір № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року ОСОБА_1 підписав електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що підтверджується візуальними формами послідовності дій Клієнта.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Надані представником позивача документи є належними та достатніми для того, щоб суд виснував про те, що зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем, згідно кредитного договору № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року, є не виконаними.

Водночас, визначаючи суму відсотків, яка підлягає стягненню із відповідача, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX внесені зміни, зокрема, до Закону України «Про споживче кредитування».

Так, пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України Про споживче кредитування» визначено, що денна процентна ставка це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Стаття 8 Закону України Про споживче кредитування визначила, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів -1,5%.

При цьому, відповідно до п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки з 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%, а щодо договорів, які укладені до набрання Законом України № 3498-IX: протягом перших 120 днів - 2,5% (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів 1,5% (до 20.08.2024 включно); починаючи з 241 дня 1% (з 21.08.2024).

Кредитний договір № 489503-КС-001 укладений між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 10 лютого 2024 року, тобто уже після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення Закону про обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються до даних правовідносин у порядку передбаченому ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у розмірі не більшому, ніж 1%.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року, позивачем в межах строку кредитування, нараховувались відсотки за різними відсотковими ставками, що перевищували 1%, а саме : 2% та 1,155141272%. Відповідачем здійснювались часткові сплати за кредитом в погашення заборгованості, з яких позивачем віднесено в погашення заборгованості за відсотками суму 2427,53 грн., отже сума відсотків, визначена позивачем до стягнення – 5222,91 грн.

Однак, суд враховуючи наведені вимоги Закону України «Про споживче кредитування» нарахування Відповідачу відсотків за період кредитування не повинні перевищувати 1% у день. Відтак, розмір відсотків за період з 10 лютого 2024 року по 01 червня 2024 року повинен складати 5091,62 грн.

За період з 10.02. 2024 року по 23.02. 2024 року розмір відсотків повинен складати 700,00 грн. (5000,00х1%х14 днів).

За період з 24 лютого 2024 року по 07 березня 2024 року розмір відсотків повинен складати 642,19 грн. (4942,24 (5000,00-57,76) х 1% х 13 днів).

За період з 08 березня 2024 року по 25 березня 2024 року розмір відсотків повинен складати 844,35 грн. (4690,86 (4942,24 -251,38) х 1% х 18 днів).

За період з 26 березня 2024 року по 01 червня 2024 року розмір відсотків повинен складати 2905,08 грн. (4272,18 (4690,86 -418,68) х 1% х 68 днів).

Отже, загальна сума відсотків за період кредитування повинна складати 5091,62 грн.

Разом з тим, відповідачем здійснено часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у частині сплати відсотків на загальну суму 2427.53 грн. Таким чином, з урахуванням здійснених відповідачем платежів, сума відсотків, які залишились непогашеними повинні складати 2664,09 грн.

Щодо вимог позивача у частині стягнення із відповідача комісії за кредитним договором № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року, яка нарахована відповідачу в розмірі 750,00 грн, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі №204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, у кредитному договорі № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика» містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 750,00 грн.

Як убачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року, ОСОБА_1 нараховано комісію в розмірі 750,00 грн.

Водночас вбачається, що із платежів, здійснених відповідачем, позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості за комісією грошові кошти в сумі 750,00 грн, унаслідок чого заборгованість за цією складовою є погашеною в повному обсязі.

Проте, суд звертає увагу, що в кредитному договорі, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), прийняття пропозиції (акцепт), в тому числі пункт 2.5 Договору не містять зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту.

ТОВ «Бізнес Позика» не надало доказів наявності, переліку послуги, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу і погодження її зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. В зв`язку з чим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 січня 2024 року в справі 727/5461/23, від 09 жовтня 2024 року в справі 582/202/22.

Отже, грошові кошти в сумі 750,00 грн, сплачені відповідачем та зараховані позивачем у рахунок погашення заборгованості за комісією, слід зарахувати в рахунок погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом (2664,09 – 750,00).

За змістом частин 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь–які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1–3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд оцінивши та дослідивши докази, а також у їх сукупності, вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнувши із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року в розмірі 6186,27 грн, з яких: 4272,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1914,09 грн - заборгованість за відсотками.

У решті вимог, слід відмовити за наведених вище підстав.

Також на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 1734,61 грн (6186,27 * 2 662,40 : 9495,09), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України). Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування понесених судових витрат в розмірі 10000,00 грн позивачем ТОВ «Бізнес позика» надало: копію договору про надання правничої допомоги від 15.05.2026; рахунок-фактуру № 05-489503-КС-001 від 15.05.2026; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ТЕР №000217 від 31.08.2017.

Суд враховує, що відповідач не подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим суд приймає до уваги незначну складність та характер даної справи, сталу судову практику з розгляду справ даної категорії, наданий адвокатом обсяг послуг, невеликий обсяг наданих суду доказів, а також неявку представника позивача у судове засідання, затрачений час на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат та з врахуванням часткового задоволення позовних вимог.

Одночасно при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому справа є малозначною в силу вимог закону.

За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу позивача за розгляд справи в суді у розмірі 10000,00 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Дослідивши докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «Бізнес позика» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 3000,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 247, 258, 259, 264, 265, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 489503-КС-001 від 10 лютого 2024 року у сумі 6186,27 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1734,61 грн., а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30–денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані про учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ: 41084239, адреса місцезнаходження: бульв. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий: