Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №352/275/26
Суддя: Маркарова С. В.
Хаджибейський районний суд міста Одеси
Справа №352/275/26
Провадження №2/251/4150/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
судді Маркарової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Баханастюк К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
позивач : ОСОБА_1
відповідач : ОСОБА_2
предмет позову : стягнення коштів за договором позики,-
ВСТАНОВИВ :
Позивач звернулась до суду із вищезазначеним позовом.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послалась на те, що в жовтні 2023 року між сторонами в усній формі укладений договір позики, за яким вона передала ОСОБА_2 30 000 доларів США зі сплатою останнім 3% річних за користування грошима.
Строк повернення коштів обумовлений сторонами до липня 2024 року.
Відповідач в досудовому порядку повернув 5000 доларів зі спірних грошей.
Решту в розмірі 25 000 доларів США позивач просила стягнути за судовим рішенням із відсотками, які складають 72 816 грн.
Позивач в процесі розгляду позов підтримала.
Відповідач позов не визнав, скористався процесуальним правом надання відзиву.
Так, останній стверджував, що жодної домовленості з приводу позики на 30 000 доларів США між сторонами не існувало, спірні грошові кошти ним не отримувались.
Розгляд справи завершений судом 20.10.2026, проголошення рішення призначено судом на 03.11.2026.
З`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, на які сторони послались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав :
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принципами судового доказування є обов`язковість доказування (оскільки всі обставини справи підлягають доказуванню; належність, допустимість, достовірність, достатність, доказів (Глава 5 Розділу І ЦПК України).
Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони в цивільному процесі мають широкий спектр засобів доказування, що включає подання документів, свідчень, речових доказів, експертних висновків, електронних доказів, тощо.
Суд не входить до складу суб`єктів доказування.
При цьому сторони користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Здійснюючи правосуддя, суд ухвалює судове рішення у справі лише на підставі юридичних фактів.
Кінцевою метою судового доказування сторін є переконання суду в правильності своєї правової позиції, а функція суду в доказуванні полягає у створені умови для виконання сторонами їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.
Суб`єкти доказування наділяються певними правами та обов`язками, що дозволяють їм брати активну участь у процесі доказування.
Учасники справи, надаючи докази, аналізують докази протилежної сторони, здійснюють порівняння власної позиції з позицією протилежної сторони.
Обов`язок доказування це необхідність здійснення комплексу дій з доказування, що визначається не вільним розсудом суб`єкта доказування, а загрозою настання несприятливих наслідків у разі їх невиконання.
Сторона, надаючи докази, реалізує своє право на доказування та одночасно виконує обов`язок доказування, оскільки саме сторони повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Правовою основою правовідносин позики є Цивільний кодекс України: ст. 1046–1048 регулюють договір позики та вимоги до його форми.
За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Боргова розписка або інший письмовий документ є не самим договором, а підтвердженням його укладення та факту передачі певної суми коштів від позикодавця позичальникові.
Розписка має юридичну силу, якщо вона підписана боржником власноруч, містить дату складання, чітко вказує суму і валюту, ідентифікує обидві сторони, вказує строк повернення або умови повернення.
Нотаріальне посвідчення розписки законом не вимагається.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики між фізичними особами укладається у письмовій формі, якщо сума перевищує 170 гривень (10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
З матеріалів справи вбачається, що письмовий договір позики між сторонами не укладався.
Боргова розписка або інший письмовий документ на підтвердження укладення договору позики, факту передачі певної суми коштів від позикодавця позичальникові не оформлювались.
Жодні банківські документи: квитанції про переказ грошей на картку боржника із призначенням платежу «позика грошей», «поворотна фінансова допомога» «в борг до певної дати» чи виписка за рахунком сторін, тощо відсутні.
Голосові повідомлення у месенджерах, де б відповідач звернувся до позивача із проханням про отримання грошей в борг та визнавав наявність заборгованості позивачем суду не надані.
Записи телефонних розмови сторін або особистої зустрічі (відео), де чітко можна було б встановити, що сторонами обговорюється сума боргу та строки його повернення; електронні листи, офіційна письмова вимога, відповідь на неї також відсутні.
Надана позивачем роздруківка спілкування сторін в чаті месенджеру не підтверджує факту отримання відповідачем спірних 30 000 доларів США, визнання ним спірного боргу та обіцянок його повернути.
Вимоги статті 1047 ЦК України до позики не дотримані.
Так, матеріали справи не містять доказів факту порушення відповідачем прав позивача, позов не є доведеним позивачем.
Керуючись Главою 9 Розділу ІІІ ЦПК України,-
ВИРІШИВ :
В позові відмовити.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України: Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду.
Суддя Світлана МАРКАРОВА
Повний текст рішення виготовлений 03.11.2026.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua