Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №462/7717/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7717/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Палюх Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором №28970-05/2024 від 24.05.2024 у розмірі 36 000,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20 250,00 грн - заборгованість за процентами; 750,00 грн - сума заборгованості за штрафом та судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що 24.05.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №28970-05/2024, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу фінансовий кредит в розмірі 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань станом на 01.09.2026 у позичальника утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 36 000,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20 250,00 грн - заборгованість за процентами; 750,00 грн - сума заборгованості за штрафом. Окрім цього, 24.09.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №24092024, у відповідності до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 від 24.05.2024. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

04.09.2026 ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.

Відповідач по справі належним чином повідомлявся судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції суду. Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.

Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини 8 статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.05.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №28970-05/2024, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу фінансовий кредит в розмірі 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.2. договору кредит надається строком на 120 днів. Дата погашення кредиту 20.09.2024. Згідно з п.1.4.1 договору денна процентна ставка становить 1,50% та застосовується у межах строку кредитування. Відповідно до п.1.6 договору, кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_4. Сторони також погодили графік платежів (додаток №1 до Договору про надання фінансового кредиту №28970-05/2024).

24.05.2024 ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту де підтвердив: отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування; отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за таким договором; отримання інформації про право кредитодавця залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки), про право на звернення до Національного банку України у разі недотримання таких вимог кредитодавцем та/або колекторською компанією, а також про право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі врегулювання простроченої заборгованості; отримання повідомлення про передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб, персональні дані яких передані кредитодавцю.

Відповідно до п.п. 2.16-2.18 Договору у випадку готовності Клієнта прийняти пропозицію (оферту), Клієнт натискає кнопку «Підписати», після чого Клієнт отримує вхідний дзвінок на номер телефону та вводить отриманий ним на телефон одноразовий ідентифікатор, або йому надсилається смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який Клієнт вводить у відповідне поле. Введенням коду на Сайті Товариства Клієнт підтверджує прийняття (акцепт) пропозиції (оферти). Товариства на укладення кредитного договору (електронний підпис накладається на оригінал Договору). Укладання Договору відбувається згідно Закону України «Про електронну комерцію». Після здійснення акцепту Позичальником оферти Кредитодавця, що є укладенням Договору відповідно до ч.3 cт.11 Закону України «Про електронну комерцію», Кредитодавець накладає на оригінал Договору кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, а примірник Договору Клієнта завантажується (надсилається) в Особистий кабінет Клієнта.

24.05.2024 відповідач підписав договір про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «W3346». Відповідно до довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ідентифікований ТОВ «Стар Файненс Груп», одноразовий ідентифікатор «W3346» відправлений 24.05.2024 на номер телефону НОМЕР_2 .

Згідно з листом директора ТОВ «Пейтек», між Товариством та ТОВ «Стар файненс груп» було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_3 від 2024-02-09. Відповідно до зазначеного договору, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта 24.05.2024 о 23:15:09 на суму 15 000,00 грн, призначення платежу: виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору №28970-05/2024 від 2024-05-24.

Згідно розрахунку заборгованості за Договором №28970-05/2024 від 24.05.2024 ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 36 000,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20 250,00 грн - заборгованість за процентами; 750,00 грн - сума заборгованості за штрафом.

Окрім цього, 24.09.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №24092024, у відповідності до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 від 24.05.2024

Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору факторингу, на умовах встановлених Договором, кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитним Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, Новий Кредитор заміняє Кредитора у Кредитних Договорах, що входять до Портфеля заборгованості та відповідно вказаних у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників неналежного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 24.09.2024 за Договором факторингу №24092024 від 24.09.2024, клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги щодо 6067 боржників.

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №24092024 від 24.09.2024, ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором №28970-05/2024 в сумі 36 000,00 грн.

Строк надання грошових коштів за договорами наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Згідно частин 1, 3 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено у ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо вимоги позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024від 24.05.2024, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, кредитодавцем за період з 24.05.2024 року по 24.09.2024 року нараховано відсотки у розмірі 20 250,00 грн.

Разом з тим, суд не може погодитися з розрахунком заборгованості за процентами, з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24.12.2023 доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що Договір про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 укладено 24.05.2024, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тому до договору слід застосувати положення частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» з урахуванням перехідних та прикінцевих положень.

З вищевказаного розрахунку заборгованості за кредитом убачається, що відповідач не дотримувався, встановленого графіку платежів.

Позивач після 20 серпня 2024 року продовжував нараховувати відсотки за стандартною ставкою 1,5%, а не за ставкою 1,0%, як це передбачено пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що умови укладеного договору позики в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами за ставкою 1,5% у період після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», суперечать діючому законодавству, тому в силу вимог частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемним.

Суд розраховує заборгованість по процентам за укладеним між сторонами договором у період з 20 серпня 2024 року по 24 вересня 2024 року, виходячи з встановленої пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1,0%.

Оскільки з 20 серпня 2024 року по 24 вересня 2024 року пройшло 36 днів та у вказаний період проценти мали бути нараховані за ставкою 1,0% від суми заборгованості, що становить 150,00 грн на день (15 000,00 грн /сума залишку за тілом кредиту/ х 1,0%), то за цей час сума нарахованих процентів становить 5 400,00 грн (36 днів х 150 грн).

З урахуванням того, що до 20 серпня 2024 року проценти нараховувались у відповідності до норм чинного законодавства та станом на 19 серпня 2024 року включно заборгованість за ними становила 12 150,00 грн, а за період з 20 серпня 2024 року по 24 вересня 2024 року підлягає стягненню 5 400,00 грн, то за весь строк користування кредитом розмір заборгованості за процентами складає 17 550,00 грн (12 150+5 400).

Щодо вимоги позову про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 750,00 грн за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 від 24.05.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи зазначене вище, стягнення штрафу у розмірі 750,00 грн за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 від 24.05.2024, тобто у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, суд дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: вимога про стягнення суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 000,00 грн підлягає задоволенню у повному обсязі, а вимога про стягнення суми заборгованості за процентами підлягає частковому задоволенню, і тому на користь позивача слід стягнути 17 550,00 грн. Тобто, всього з відповідача на користь позивача слід стягнути 32 550,00 грн заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 від 24.05.2024.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до такого висновку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).

Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.

Згідно з частини 2 статті 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під ча розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи убачається, що 01.07.2025 року між Адвокатським об`єднанням «Апологет» та ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір про надання правової допомоги №0107 за умовами якого Адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах договору.

Згідно з Актом №2217 наданих послуг від 07.08.2026 Адвокатським об`єднанням «Апологет», загальна вартість юридичних послуг становить 8 000 грн.

Суд вважає, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг правничої допомоги в розмірі 8 000,00 гривень за участь у даній цивільній справі не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, необхідністю подання позову та відповіді на відзив, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5 000 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Окрім цього, відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, а саме з відповідача підлягає стягненню 32 550,00 грн, що складає 90% від суми у розмірі 36 000,00 грн, про стягнення якої позивач просив у позові (32 550,00 грн х 100% : 36 000,00 грн = 90), суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 396,16 грн (2 662,40 грн : 100% х 90%), в іншій частині витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279 ЦПК України, на підставі ст. 525, 526, 610, 611, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №28970-05/2024 від 24.05.2024 у розмірі 32 550 (тринадцять дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» понесені ним судові витрати у розмірі 7 396,16 грн, які складаються з витрат на правову допомогу та судового збору.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького,1, 28 корпус, 4-й поверх.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: