Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №440/4354/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

Суд: Полтавський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №440/4354/25

Суддя: О.О. Кукоба

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2026 рокум. ПолтаваСправа №440/4354/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у березні 2025 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини індексації грошового забезпечення у розмірі 55734,31 грн), який виплачений 07.03.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23, відповідно до методики, наведеної у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (частини індексації грошового забезпечення у розмірі 55734,31 грн), який виплачений 07.03.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23, відповідно до методики, наведеної у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати";

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку частини індексації грошового забезпечення у розмірі 55734,31 грн при звільненні з 08.11.2020 по 06.03.2025;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку частини індексації грошового забезпечення у розмірі 55734,31 грн при звільненні з 08.11.2020 по 18.07.2022 з урахуванням принципу справедливості та співмірності у сумі 94283,09 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів, інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку частини індексації грошового забезпечення у розмірі 55734,31 грн при звільненні з 19.07.2022 по 06.03.2025, але не більше як за шість місяців, у сумі 90645,39 грн з утриманням з присуджених сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.12.2017 по 07.11.2020 та був виключений зі списків особового складу військової частини. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2024, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2017 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в розмірі 4082,67 грн. за період з 01.03.2018 по 06.11.2020 з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із урахуванням раніше проведених виплат; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки, компенсації за дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки (28 діб) з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються відповідні виплати, індексації-різниці у розмірі 4082,67 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. На виконання зазначеного судового рішення 07.03.2025 відповідач виплатив позивачу частину індексації грошового забезпечення у сумі 55734,31 грн. Позивач зазначає, що після здійснення цієї виплати відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати вищевказаної індексації.

2. Позиція відповідача.

Відзив на позов у строк, визначений частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідач не надав.

За змістом частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

А відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4354/25. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.12.2017 №258 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника бази технічних засобів служби пального (по особового складу) від 04.12.2017 №11-РС на посаду оператора відділу зберігання пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 з 04.12.2017 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, і наказано вважати таким, що з 04.12.2017 прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою, з посадовим окладом 565 грн на місяць, шпк "солдат" /а.с. 20/.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2020 №284 старшого солдата ОСОБА_1 07.11.2020 виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення /а.с. 21-22/.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому в повному розмірі індексації та індексації-різниці грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення і компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням такої індексації-різниці, звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2024, зокрема:

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.12.2017 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в розмірі 4082,67 грн. за період з 01.03.2018 по 06.11.2020 з урахуванням абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки, компенсації за дні невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019-2020 роки (28 діб) з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються відповідні виплати, індексації-різниці у розмірі 4082,67 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 /а.с. 23-35/.

Позивач направив до відповідача заяву про добровільне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23 /а.с. 36-39/.

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач направив позивачу розрахунок коштів на виконання рішення суду, з якого слідує, що на виконання судового рішення підлягає виплаті позивачу індексація грошового забезпечення у сумі 141670,08 грн, матеріальна допомога на оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки у сумі 12054,29 грн, компенсація за відпустку як учаснику бойових дій 3667,30 грн /а.с. 41/.

При цьому, листом за №870/2495 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що відповідні виплати будуть здійснені після надходження коштів, необхідних для виконання рішення суду /а.с. 40/.

На виконання зазначеного судового рішення 07.03.2025 на банківський рахунок позивача від відповідача надійшли кошти у сумі 55734,31 грн з позначкою "індексація грошового забезпечення" /а.с. 43/.

Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем несвоєчасно та що у зв`язку із затримкою виплати належних при звільненні сум він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону /частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ/.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є, зокрема, наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати при звільненні усіх належних сум.

Позивач звільнений з військової служби з 07.11.2020 наказом від 06.11.2020 №284, при цьому виплату йому частини індексації грошового забезпечення в сумі 55734,31 грн на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23 військовою частиною НОМЕР_1 проведено лише 07.03.2025 /а.с. 43/.

Отже, станом на день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не було у повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, виплату частини якої здійснено відповідачем 07.03.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, що діяла на дату звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних відносин, які виникли між сторонами, дійшов висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не у повному обсязі нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення, виплату частини якої у сумі 55734,31 грн здійснено лише 07.03.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Затримка розрахунку при звільненні у цій справі виникла у зв`язку з не нарахуванням та невиплатою позивачу належного розміру індексації грошового забезпечення при звільненні позивача зі служби 07.11.2020.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі №440/15575/23 відповідач 07.03.2025 виплатив позивачу частину індексації грошового забезпечення у розмірі 55734,31 грн.

Тож періодом затримки розрахунку є період з 08.11.2020 (перший день після звільнення) по 06.03.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Період з 08.11.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строку виплати шістьма місяцями. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосовуватися принцип співмірності та, відповідно, суд може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 06.03.2025 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Щодо такого обмеження також застосовується оцінка пропорційності сум, що були виплачені зі затримкою сумам, що заявлені до стягнення - згідно правових висновків Верховного суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, де ВП ВС вказала, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Тож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, з урахуванням висновків Верховного суду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, продовжуючи застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (вересень, жовтень 2020 року) становить 22049,98 грн.

Відтак, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за календарний день на момент звільнення становить 361,48 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 08.11.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 618 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 223394,64 грн (361,48 грн х 618 календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 66873,80 грн (361,48 грн х 185 календарних днів).

Надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2020 по 18.07.2022, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром грошового забезпечення виплаченого на виконання судового рішення у справі №440/15575/23 (55734,31 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 08.11.2020 по 18.07.2022 (223394,64 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно її перевищує.

Отож, існує істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2020 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, такий розрахунок.

Як було зазначено вище, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню за період з 08.11.2020 по 18.07.2022 становить 223394,64 грн (361,48 грн х 618 календарних днів).

При звільненні позивача зі служби йому було виплачено 12512,29 грн.

У цій справі загальний розмір належних нарахованих виплат позивачу на день звільнення складав 68246,60 грн (55734,31 грн + 12512,29 грн): з яких 55734,31 грн - сума частини індексації, нарахована на виконання рішення суду у справі №440/15575/23. Вказана сума становить 81,67 % виплат, належних позивачу в день звільнення.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.11.2020 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 182446,41 грн (81,67% від 223394,64 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 06.03.2025 суд зазначає наступне.

Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, тобто не більше ніж за 6 місяців, становить 66873,80 грн (361,48 грн середньоденний заробіток х 185 календарних днів).

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 06.03.2025 має бути виплачений позивачу у розмірі 54615,84 грн (81,67 % від 66873,80 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

У частині визначення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період суд відхиляє розрахунок, наведений позивачем в позові, оскільки позивач безпідставно врахував при розрахунку середньоденного грошового забезпечення суми індексації-різниці, які на момент звільнення фактично нараховані та виплачені не були.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 237062,25 грн: з яких 182446,41 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 08.11.2020 по 18.07.2022) + 54615,84 грн (за період з 19.07.2022 по 06.03.2025).

Враховуючи вищевикладені висновки суду, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 08.11.2020 по 06.03.2025 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 08.11.2020 по 06.03.2025 у розмірі 237062,25 грн.

Зобов`язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Відтак, позовні вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню частково з одночасним виходом за межі позовних вимог в частині здійснення розрахунку суми середнього заробітку.

Поряд з чим, відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону №2050-III обумовлено, що компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (надалі – Порядок №159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є також наявність чи відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.

Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Натомість правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі №686/20861/17.

У постанові від 26.10.2023 у справі №280/6445/19 Верховний Суд зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

У спірних відносинах на виконання судового рішення у справі №440/15575/23 відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення та 07.03.2025 виплатив позивачу частину коштів такої індексації у розмірі 55734,31 грн /а.с. 43/.

З урахуванням наведеного суд констатує, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належної йому суми індексації грошового забезпечення, що є підставою для нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, зважаючи на наявний факт несвоєчасної виплати позивачу частини індексації грошового забезпечення за періоди з 04.12.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 06.11.2020, що фактично виплачена 07.03.2025, та беручи до уваги невчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу одночасно з виплатою таких сум, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Зважаючи на викладене, підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 08.11.2020 по 06.03.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 08.11.2020 по 06.03.2025 у розмірі 237062,25 грн (двісті тридцять сім тисяч шістдесят дві гривні двадцять п`ять копійок), з відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на частину суми невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 07.11.2020 за весь час затримки виплати, а саме - за період з 01.01.2016 по 07.03.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Олександр КУКОБА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua