Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №826/5193/18 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 826/5193/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Костенко Г.В.,

за участю: секретаря судового засідання – Козак А.К.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Кожушко В.Е.,

представника третьої особи – Харенко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, треті особи: Прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №14 дк від 15.04.2015 в частині звільнення із займаної посади з позбавленням класного чину "радник юстиції" заступника прокурора міста Краматорська Гапєєва Р.І.;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора міста Краматорська (заступник прокурора міста Краматорська);

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.04.2015 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2018 зупинено провадження у справі №826/5193/18 до набрання законної сили вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21.12.2016 у кримінальній справі №234/13321/15-к.

На виконання приписів Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" від 16 липня 2024 року № 3863-IX та наказу Державної судової адміністрації України "Про затвердження Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва" від 16 вересня 2024 року № 399, а також згідно розміщеного на офіційному веб-порталі Судової влади України Переліку справ Окружного адміністративного суду міста Києва, що підлягають передачі Полтавському окружному адміністративному суду (додаток 3 до пункту 19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом м. Києва) адміністративну справу №826/5193/18 передано на розгляд та вирішення Полтавському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 адміністративну справу № 826/5193/18 прийнято до провадження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 поновлено провадження у справі №826/5193/18 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, треті особи: Прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку; допущено процесуальне правонаступництво, а саме замінено відповідача Генеральну прокуратуру України її правонаступником Офісом Генерального прокурора.

В подальшому, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи у адміністративній справі № 826/5193/18.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено; призначено в адміністративній справі судову почеркознавчу експертизу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 14.07.2026, що підтверджується даними на штампі реєстрації вхідної кореспонденції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 адміністративну справу №826/5193/18 прийнято до провадження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду справи по суті.

Згідно з позовною заявою та поясненнями позивача в судовому засіданні, вимоги ґрунтуються на тому, що наказ Генерального прокурора України №14 дк від 15.04.2015 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким його звільнено з органів прокуратури, є протиправним, а висновки щодо порушення позивачем вимог Присяги працівника прокуратури, на підставі якого винесено даний наказ, - безпідставними, передчасними та упередженими. Зокрема, в наказі про звільнення зазначено про встановлення того, що " з 2014 року ОСОБА_2 , обіймаючи посаду прокурора м. Краматорськ Донецької обл., та ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника прокурора м. Краматорськ Донецької обл., будучи службовими особами, які займають відповідальне становище, вступили між собою в злочинну змову з метою особистого незаконного збагачення шляхом систематичного одержання від осіб, які займаються підприємницькою діяльністю на території м. Краматорськ Донецької обл., неправомірної вигоди у вигляді щомісячної фіксованої суми грошових коштів за непризначення або неініціювання ними проведення контролюючими та правоохоронними органами перевірок діяльності цих суб`єктів на відповідність вимогам законодавства. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 затримані в порядку ст. 208 КПК України та 07.04.2015 їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України". Позивач покликався на статтю 62 Конституції України, якою закріплено презумпцію невинуватості особи, допоки її вину не буде встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили та вказував, що Генеральний прокурор України вийшов за межі своїх повноважень, перебрав на себе функції судової гілки влади, позаяк заздалегідь визнав винним позивача у інкримінованих йому кримінальних право-порушеннях. Також позивач наголошував на тому, що звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли працівник скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. В свою чергу, працівник, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги. Таким чином, припинення служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності прокурора, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Відповідно до Дисциплінарного Статуту прокуратури України, передумовою звільнення працівника прокуратури за порушення присяги, мають бути насамперед порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. В даному конкретному випадку, підставою для проведення службового розслідування слугувало лише оголошення підозри слідчим Генеральної прокуратури України заступнику прокурора м. Краматорська, Донецької області ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368 КК України. На час проведення службового розслідування матеріали кримінального провадження, в якому ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні низки кримінальних правопорушень, знаходилися на стадії досудового розслідування, як наслідок, вирок суду яким би встановлювалась вина ОСОБА_1 не виносився, а відтак рішення щодо звільнення позивача саме за порушення Присяги є абсолютно необґрунтованим та безпідставним.

Згідно з відзивом на позовну заяву та наданими у судовому засіданні поясненнями представника відповідача, Офіс Генерального прокурора позовних вимог не визнав. В обґрунтування заперечень покликався на те, що виданню наказу Генерального прокурора України №14дк від 15.04.2015 передувало проведення службового розслідування за фактом причетності окремих працівників органів прокуратури м. Краматорська Донецької області в одержанні службовою особою, яка має відповідальне становище, неправомірної вигоди, за попередньою змовою групою осіб. За фактом розслідування, яке проводилось в рамках кримінального провадження №42015000000000186 було встановлено, що ОСОБА_1 , реалізуючи спільний злочинний намір та діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2 , перебуваючи у власному службовому кабінеті та інших приміщеннях прокуратури міста Краматорська Донецької області по вул. Румянцева, 4, місті Краматорськ Донецької області, в період з листопада 2014 по квітень 2015 року, розподілив між собою та ОСОБА_2 отримані через ОСОБА_3 від визначених ними осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, вищевказані грошові кошти в загальному розмірі 118 120,00 грн., що у 100 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та відповідно до ч. 1 Примітки ст. 368 КК України є значним розміром, якими останні розпорядилися на власний розсуд. Як зазначає відповідач було встановлено позаслужбові стосунки ОСОБА_1 з метою одержання неправомірної вигоди, грубе порушення ним Закону України "Про прокуратуру", правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і є несумісним з подальшим перебуванням на посаді та на роботі в органах прокуратури. При цьому сторона відповідача відкидала доводи позивача про те, що його звільнення було можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, покликаючись на те, що відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним застосуванню дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури. Також сторона відповідача доводила, що зазначені в оскаржуваному наказі підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, а це пункти 2, 6 ч. 2 ст. 462 та ст. 48 Закону України "Про прокуратуру", передбачають відповідальність за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а також за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, і вказала, що це було враховано при наданні оцінки діям ОСОБА_1 та при вирішенні питання про застосування до нього дисциплінарного стягнення. За сукупністю наведеного вказувала, що наказ про звільнення позивача з посади заступника прокурора м. Краматорська Донецької області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції" видано відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи підтримав доводи відповідача та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 27.10.2026 оголошено скорочене рішення.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 наказом прокуратури Донецької області від 01.10.2014 призначений на посаду заступника прокурора м. Краматорська Донецької області.

Як зазначає позивач у позовній заяві, його звільнено з посади неуповноваженою на те особою. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" в редакції (від 04.03.2015 р.) (далі - Закон), що діяла на період видання оскаржуваного Наказу зазначено, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 14 та 15 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється керівником місцевої прокуратури. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону, пункт 14 відповідає адміністративній посаді - заступник керівника місцевої І прокуратури, тобто тій посаді, яку займав Позивач. Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону

Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його і адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на І виконання Конституції і законів України. Згідно п. З ч. 2 ст. 51 Закону особами, які : в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є, зокрема, керівник місцевої прокуратури - щодо прокурорів відповідної місцевої прокуратури. Таким чином, видаючи Наказ № 14 дк від 15.04.2015 року, Генеральний прокурор вийшов за рамки своїх повноважень, чим порушив права Позивача.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" Генеральний прокурор і призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних і посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Відповідно до тієї ж статті Закону України "Про прокуратуру" в редакції, що діяла на період видання оскаржуваного Наказу, зазначено, що накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Крім того, наказ № 14 дк від 15.04.2015 року є незаконним, оскільки підставою звільнення з посади стало завідомо встановлена вина Позивача в порушенні Присяги працівника прокуратури, скоєння ним проступку (аналогічно вчинення злочину), хоча, як виходить із відповіді прокуратури Донецької області, дисциплінарне провадження, службова перевірка стосовно ОСОБА_1 не проводилися, а рішення, що набрало законної сили, та яке б встановлювало будь-яку вину Позивача, і досі немає.

Під час розгляду справи у Полтавському окружному адміністративному суді, позивач посилається на те, що вирок Ізюмського міськрайонного суду від 21.12.2016 скасований ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.04.2025 та провадження у справі закрито за закінченням строків давності.

Як зазначає позивач звільненню зі служби за порушення Присяги має передувати встановлення обставин, які слугували підставою для висновку щодо її порушення і, як наслідок, звільнення у зв`язку з таким порушенням.

При цьому, припинення служби в органах прокуратури за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності для працівника прокуратури, який вчинив діяння, несумісне з посадою, а передумовою такого звільнення є ретельне службове розслідування, в ході якого необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення може бути припинення служби в органах прокуратури за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності й не можуть застосовуватися як альтернативні.

Позивач, вважаючи наказ про звільнення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури.

За вимогами частини першої статті 3 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 (в редакції, що діяла на час існування спірних правовідносин і в чинній редакції), діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: 1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності; 3) територіальності; 4) презумпції невинуватості; 5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов`язків; 6) політичної нейтральності прокуратури; 7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади; 8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом; 9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання; 10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

А в силу вимог частин третьої, четвертої статті 19 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014, прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом. Прокурор зобов`язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

На час існування спірних правовідносин (2015 рік) діяв Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердження наказом Генеральної прокуратури України №123 від 28.11.2012 та схвалений Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012.

Статтею 15 вказаного Кодексу було встановлено, що при виконанні службових обов`язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність. Працівник прокуратури повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.

Статтею 18 цього Кодексу були визначені правила щодо недопущення поведінки, що може зашкодити репутації. Зокрема, визначалося, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він повинен вживати усіх можливих передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури велено уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури. Також приписано не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою наказано поводити себе коректно і пристойно, а при з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури, з метою ухилення від відповідальності.

Крім цього, на час існування спірних правовідносин (2015 рік) і на даний час діє затверджений постановою Верховної Ради України №1796-XII від 06.11.1991 Дисциплінарний статут прокуратури України.

За вимогами статті 2 Дисциплінарного статуту, працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

В свою чергу, за правилами частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 (в редакції яка діяла на час існування відповідних правовідносин) прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; 2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення; 3)розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень; 4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру; 5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; 6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення; 9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

А відповідно до частини другої цієї ж статті, притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

В силу вимог частини першої статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України (у відповідній редакції), за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить працівника прокуратури, щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5)звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

А згідно з положеннями частини першої статті 10, Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

В силу вимог статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

А правилами ж статті 12, дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців. За один і той самий проступок може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення. Прокурор або слідчий, якому повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину у сфері службової та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг, та/або пов`язаного із зловживанням своїм службовим становищем, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом. У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку.

Як встановлено під час розгляду справи, особова справа заступника прокурора міста Краматорська Донецької області Гапєєва Р.І. втрачена у зв`язку з повномасштабною агресією рф проти України.

Доводи, викладені Офісом Генерального прокурора (Генеральною прокуратурою України) у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь позивача, додаткових поясненнях, підтримуються в повному обсязі. Отже під час первісного розгляду справи у Окружному адміністративному суді міста Києва, зокрема, відповідачем були подані до суду відповідні докази, які долучено до матеріалів справи та які були доступні для ознайомлення учасникам справи. При цьому позивачем на момент їх подання та в подальшому не заявлялося заперечень щодо їх належності, допустимості, достовірності чи достатності, не ставилося питання про їх виключення з числа доказів та не наводилося обґрунтованих доводів на спростування відображених у них обставин. Отже, зазначені докази були предметом судового розгляду ще під час первісного розгляду справи, а їх доказове значення не заперечувалося позивачем.

Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону (до реорганізації - військовою прокуратурою сил АТО) здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000186 від 18.02.2015 за фактом вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

У зв`язку з цим позивача 06.04.2015 затримано в порядку ч. 3 ст. 208 КПК України, а 07.04.2015 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Оскільки вказана подія набула суспільного резонансу та широко висвітлювалася у засобах масової інформації, у тому числі на центральних телевізійних каналах країни, а також враховуючи надану Головною військовою прокуратурою довідку по зазначеному кримінальному провадженню щодо обсягу зібраних у ході досудового розслідування доказів вини підозрюваних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, які в тому числі підтверджували факт вчинення ними дисциплінарного проступку, управлінням внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України підготовлено проєкт наказу про притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, який згідно з вимогами пункту 1.10 Регламенту Генеральної прокуратури України подано на підпис Генеральному прокурору України.

Оцінюючи аргументи позивача про те, що відповідач не мав права притягувати його до дисциплінарної відповідальності за відсутності відповідного судового рішення про встановлення вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, а також з цих підстав не міг використовувати висновок службового розслідування, в основу якого покладено інформацію, що міститься у кримінальному провадженні, то суд зазначає, що встановлені в ході службового розслідування факти та обставини мали значення тільки для прийняття рішення про дисциплінарну відповідальність та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria») чи таке провадження було закрите (mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom»). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway»). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналогічна позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18.06.2019 у справі №9901/699/18, від 22.01.2019 та від 29.01.2019 у справах № 800/454/17 та 9901/728/18, відповідно.

Беручи до уваги наведене, суд не погоджується з доводами позивача про те, що певні матеріали кримінального провадження не могли бути предметом доказу в дисциплінарному провадженні.

Як вже зазначалося судом, статтею 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури (чинного на час існування спірних правовідносин), заборонено працівникам прокуратури використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Також велено уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури.

Оскільки використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб, кваліфікуються як протиправні позаслужбові стосунки, і вони можуть бути віднесені до дій, що порочать звання прокурора, так як можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, то Комісія на переконання суду зробила цілком слушні висновки про те, що мало місце грубе порушення правил прокурорської етики.

З огляду на те, що на статтею 19 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014, на прокурора покладено обов`язок додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури, то відповідач на переконання суду підставно вказав і про те, що знайшов своє підтвердження факт грубого порушення заступником прокурора м. Краматорська Донецької області ОСОБА_1 вимог Закону України "Про прокуратуру".

Також суд зауважує на тому, що є загальновідомим той факт, що затримання заступника прокурора м. Краматорська Донецької області ОСОБА_1 , взяття його під варту та вручення підозри про вчинення злочину набуло неабиякого розголосу, як і обставини результатів проведеного у його помешканні обшуку.

Це, в свою чергу, підірвало не лише авторитет позивача, як особи, що займав відповідний високий пост, а й органів прокуратури і держави в цілому, тому що прокурори при здійсненні свої повноважень представляють державу. Такі дії мали своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади. Природньо, що вказана резонансна подія, викликала негативну суспільну реакцію.

Відповідно до цього, відповідач мав підстави стверджувати, що неетична поведінка позивача, який мав би бути взірцем добропорядності, законослухняності, є неприпустимою, і не тільки порочить звання прокурора, а й завдає непоправної шкоди авторитету органів прокуратури.

Слід зауважити, що в ході судового розгляду позивач доводив, що саме відповідач повідомив на усю країну про обвинувачення позивача в тяжких злочинах, чим штучно створив так званий "негативний суспільний резонанс", за який потім і звільнив позивача з посади та з органів прокуратури.

Але позивачем не надано доказів оскарження вказаних дій відповідача.

Відповідно до цього вказані доводи позивача суд відхиляє, як безпідставні.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 11 Дисциплінарного Статуту від позивача 14.04.2015 отримано письмове пояснення на ім`я Генерального прокурора України.

Так, ст. 46-2 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року (був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначено підстави для звільнення прокурорів і слідчих з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, а саме п. 2 – за порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття, п. 6 – притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом.

Частиною 2 ст. 48 указаного Закону передбачено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом, який затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Дисциплінарного статуту будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Згідно зі ст. 8 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників застосовувалися за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочив його як працівника прокуратури. Серед визначених ст. 9 Дисциплінарного статуту видів дисциплінарних стягнень передбачено такі види як "звільнення" (п. 5) та "звільнення з позбавленням класного чину" (п. 6), які Генеральний прокурор України мав право застосовувати в повному обсязі (ч. 1 ст. 10).

Положення Дисциплінарного статуту, а також ст. 46-2 Закону не установлюють обов`язковості проведення службового розслідування при вирішенні питання про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, хоча таку можливість не виключають.

Так, ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту визначено, що при вирішенні питання щодо накладення дисциплінарного стягнення та в разі такої необхідності може бути призначено службову перевірку.

Лише з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника особи, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування (ч. 2 ст. 11 Дисциплінарного статуту).

Статтею 10 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України визначено, що позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його.

Генеральний прокурор України самостійно визначає, чи застосовувати дисциплінарне стягнення, його вид – це є його дискреційними повноваженнями (ч. 1 ст. 10 Дисциплінарного статуту).

Обставини справи свідчать про те, що Генеральний прокурор України не вирішував питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах досудового розслідування. Він лише дав оцінку дотриманню позивачем вимог, що висуваються до посадових осіб органів прокуратури та наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 прийнято з урахуванням відомостей кримінального провадження № 4201500000000186, однак ґрунтується на самостійних правових підставах, незалежно від доведення вини позивача у межах кримінального переслідування.

На цей час Верховним Судом у постанові від 04.09.2019 у справі № 826/2161/16 зроблені висновки, які релевантні до обставин цієї справи.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про прокуратуру" особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, приймають "Присягу працівника прокуратури” такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов`язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов`язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".

В матеріалах справи наявна присяга працівника Прокуратури підписана ОСОБА_1 , датою підписання є 03.02.2011.

Під час судового розгляду позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи у адміністративній справі № 826/5193/18. У даному клопотанні позивач зазначив про необхідність проведення судової експертизи з метою з`ясування обставин належності підпису на присязі ОСОБА_1 та листа ознайомлення ОСОБА_1 з положеннями Кодексу професійної етики поведінки працівників прокуратури.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено; призначено в адміністративній справі судову почеркознавчу експертизу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026 скасовано ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026, та зазначено, що обставини підписання чи непідписання позивачем зазначених документів самі по собі не є юридично значущими для вирішення даного спору, оскільки не впливають на встановлення правомірності або протиправності оскаржуваного наказу про звільнення. При цьому, обов`язок прокурора знати та дотримуватися вимог законодавства, положень присяги та правил професійної етики є імперативним та випливає із самого факту перебування особи на посаді в органах прокуратури, а тому не ставиться у залежність від формального підтвердження ознайомлення з відповідними документами шляхом їх підписання. Таким чином, встановлення факту належності підписів позивачу не входить до предмета доказування у цій справі, а відтак не є обставиною, для з`ясування якої необхідні спеціальні знання у розумінні статті 102 КАС України.

Також суд зазначає, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.04.2025 у справі № 234/13321/15-к Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2016 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасувати, звільнити їх від кримінальної відповідальності за ч.3 ст.368 КК України на підставі п.4 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності й закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.

У даній ухвалі суду зазначено, що Під час провадження в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виклали свою позицію про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України, тобто з нереабілітуючої підстави, заявивши про це відповідні клопотання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вчинене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжуване кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України, було закінчене в квітні 2015 року. 06 квітня 2015 року ОСОБА_2 й ОСОБА_1 затримано в порядку ст.208 КПК України (т.11 а.п.52-56, 145-149).

Строки давності притягнення ОСОБА_2 й ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не зупинялись, не переривались і закінчились.

На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_2 й ОСОБА_1 належить скасувати та закрити кримінальне провадження щодо них на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України зі звільненням їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, визначених у п.4 ч.1 ст.49 КК України, що є нереабілітучою підставою звільнення від кримінальної відповідальності, правові ознаки й елементи якої викладено вище.

Отже, клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звільнення їх від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України підлягають задоволенню.

Оскільки кримінальним процесуальним законом установлено імперативну вимогу з приводу невідкладності розгляду наведених вище клопотань та у зв`язку з їх задоволенням, що передбачає звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності й закриття кримінального провадження щодо них на підставі закінчення строків давності (за наявності відповідного волевиявлення та позиції обвинувачених), то доводи апеляційних скарг сторони захисту не вирішуються.

За змістом ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України.

Підсумовуючи усе викладене вище суд констатує, що Генеральний прокурор України у межах своїх повноважень вирішив питання щодо вчинення ОСОБА_1 такого дисциплінарного проступку, як вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, тобто встановив наявність у діях прокурора ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5 та 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру". Зважаючи ж на те, що вчинений дисциплінарний проступок на його переконання є несумісним з подальшим зайняттям прокурором будь-якої посади в органах прокуратури, - визначив відсутність підстав для накладення більш м`якого стягнення ніж звільнення з посади та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції".

При цьому, суд зауважує, повноваження Генерального прокурора України по обранню заходів дисциплінарного стягнення та по оцінці тяжкості відповідних проступків є дискеційними.

В той же час, суду не надано жодного доказу, який би свідчив на користь того, що при обранні виду дисциплінарного стягнення ним не були враховані характер проступку та/або його наслідки, а також особа прокурора, його характеристика, ступінь вини, та інші обставини, які що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наказ Генерального прокурора України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" №14дк від 15.04.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора м. Краматорська Донецької області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції" прийнято обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Оскаржуваний наказ є вмотивованим, містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом, а саме грубе порушення правил прокурорської етики та вчинення дій, що порочать звання прокурора, що утворює склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5 та 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру".

Оскаржуваний наказ в повній мірі відповідає визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а відтак суд не має правових підстав для його скасування.

З огляду на вказане, не підлягають до задоволення, як позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу №14дк від 15.04.2015 в частині його звільнення.

Як наслідок, інші заявлені похідні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають розгляду та задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частини другої статті 77 КАС України).

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, треті особи: Прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення.

Повне рішення складено 04 листопада 2026 року.

Головуючий суддяГ.В. Костенко