Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №337/4890/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/4890/26

Номер провадження 2/337/3390/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Завгороднього Є.В., за участю секретаря судового засідання Лемонджави А.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської селищної військової адміністрації Василівського району Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно, –

ВСТАНОВИВ:

28.07.2026 позивач звернулася до суду з позовом до Михайлівської селищної військової адміністрації Василівського району Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно.

В позові зазначила, що 10.09.2002 вона придбала квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 10.09.2002, посвідченого приватним нотаріусом Ворожбяновою Л.М. Михайлівського районного територіального округу Запорізької області, зареєстрованим у реєстрі за № 2463.

У зв`язку з відмовою державного реєстратора у проведенні реєстрації права власності на квартиру, позивач просить визнати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у судовому порядку.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11.09.2026 підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивачки не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, та без участі позивачки, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, подав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, в т.ч. шляхом визнання права власності.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

Ст. 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що відповідно до копії договору купівлі-продажу від 10.09.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Ворожбяновою Л.М. Михайлівського районного територіального округу Запорізької області, зареєстрованим у реєстрі за № 2463, ОСОБА_2 придбала АДРЕСА_1 .

Суду надано копію технічного паспорта на квартиру, що перебуває у власності ОСОБА_2 , згідно з яким квартира АДРЕСА_1 зареєстрована в Михайлівському районному БТІ за № 202.

Як вбачається з свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 27.11.2002 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ».

Вказаний шлюб був розірваний 16.11.2006, про що складений актовий запис № 83, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_2 , прізвище дружини після розірвання шлюбу « ОСОБА_4 ».

З свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 15.08.2009 року зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружина « ОСОБА_7 ».

Як вбачається з копії рішення про відмову в проведені реєстраційних дій № 74131092 від 16.07.2024, державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_8 відмовила ОСОБА_1 у проведенні реєстрації майна у зв`язку з неотриманням відповіді від Михайлівського районного архітектурно-планувального та техінвентаризаційного бюро.

Згідно зі ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Михайлівської селищної військової адміністрації Василівського району Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно, а відтак, позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 265-267, 352-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Михайлівської селищної військової адміністрації Василівського району Запорізької області, про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 27,2 кв.м, житловою площею 16,65 кв.м.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач – Михайлівська селищна військова адміністрація Василівського району Запорізької області (місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Соборний, б. 164, ЄДРПОУ 45525328).

Суддя Євген ЗАВГОРОДНІЙ