Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №333/4934/26 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Унікальний номер справи 333/4934/26

Номер провадження 2/333/4321/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання – Дутов В.Р.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Олександр Олегович, до ОСОБА_2 про стягнення сплачених коштів за спожиту електроенергію,

за участі:

представника позивача – Ярошенка О.О.,

представника відповідача – Косякової З.М.,

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму сплачених коштів за спожиту електроенергію за дачний будинок АДРЕСА_1 , відповідно частки (1/2), яка належить відповідачці, в розмірі 79 861,50 грн. за період з 20.08.2021 року по грудень 2025 року та також судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2018 року на ім`я відповідачки - ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , був придбаний садовий будинок АДРЕСА_1 . 10.08.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя. За користування електроенергією за садовий будинок АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,973 га, у Садовому товаристві «КАСКАД» позивачем з 06.02.2022р. (тобто після розірвання шлюбу 10.08.2021р.) до 01.05.2026 р. всього сплачено 159 723 грн. До 16.04.2024 р. оплата відбувалася по двом абонентським книжкам, оскільки у садовому будинку АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , було два лічильника, безпосередньо на будинок та баню, а з 16.04.2024 р. було встановлено один лічильник електроенергії на обидва об`єкти». Відповідно до частин, які належать позивачу та відповідачці, сторона позивача просить стягнути половину сплачених ним витрат: за електроенергію відповідно частки, яка належить відповідачці, а саме: (48359,60 (за будинок) грн. + 5338,00 грн. (за баню) + 106025,39 грн. (за обидва об`єкта)=159723 грн.) 159 723 : 2 х 1 = 79 861,50 грн. У зв`язку з цим, позивач звертається з даним позовом до суду.

ІІ. ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

14.07.2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне. Так, Відповідач зареєстрована і мешкає в АДРЕСА_5 , після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 відповідач садовим будинком не користується, тому не має зобов`язання сплачувати грошові кошти за комунальні послуги, які вона не отримувала. Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, факт непроживання співвласника у будинку чи квартирі не звільняє його від обов`язку утримання цього майна, проте витрати на комунальні послуги між тим, хто проживає одноосібно, та іншими співвласниками розподіляються суворо за їхнім цільовим призначенням. Таким чином, оплата комунальних послуг, які вимірюються лічильниками, регулюється спеціальним житлово-комунальним законодавством. Тут діє принцип: платить той, хто послугу замовив і спожив. У зв`язку з викладеним, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю та відшкодувати за рахунок позивача понесені Відповідачем судові витрати на правничу допомогу.

20.08.2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказано таке. У відзиві представник відповідача зазначає, що оплата електричної енергії за опаленні та забезпечення інших потреб дачного будинку не може бути віднесена до витрат на утримання майна. Сторона позивача не погоджується із цим, оскільки опалення та освітлення будинку та ділянки є важливим аспектом утримання спільного майна подружжя. Окрім того, заради справедливості, варто зазначити, що саме ОСОБА_2 була ініціатором не лише придбання дачного будинку, а й створення на ньому помешкання для собак. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишилася жити у трикімнатній квартирі у м.Запоріжжі, яка також є спільним майном подружжя, а ОСОБА_1 вимушений був жити на дачі та утримувати притулок, в якому проживало близько 20 собак (кількість періодично змінювалася), більша частина яких була зібрана саме ОСОБА_2 . Окрім того, у відзиві сторона відповідача наголошує на необхідності застосування принципу “платить той, хто користується”. В даному виипадку, окрім вищенаведених доводів, наголошує на тому, що ОСОБА_2 суперечить своїм же діям в інших відносинах з ОСОБА_1 . Це пояснюється та підтверджується тим, що у провадженні Комунарського районного суду м.Запоріжжя (судді Михайлової А.М.) знаходиться справа №333/4566/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 - про стягнення 1/2 частки вартості оплати комунальних послуг з опалення квартири АДРЕСА_6 - тобто квартири, в якій ОСОБА_1 не проживає взагалі з моменту розірвання шлюбу, а мешкає саме ОСОБА_2 . Тобто все “з точністю до навпаки”. У тій справі ОСОБА_2 вже не наголошує на принципі “платить той, хто користується”, проте в контексті місця проживання ОСОБА_1 цей приницп чомусь просить застосувати. Вважає, що підхід має бути однаковим. Це означає, що, у випадку відмови ОСОБА_2 від позову, який розглядається суддею Михайловою А.М., ОСОБА_1 готовий відмовитися від цього позову. У зв`язку з цим, просить визнати доводи, викладені у відзиві, необґрунтованими та такими, що не спростовують позивних вимог та залишити позовні вимоги без змін.

У судовому засіданні представник позивача підтримав викладені позовні вимоги, просить їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві, у задоволенні позовних вимог просила відмовити. Також зазначила, що все, що нараховувалось за лічильником повинно сплачуватись особою, яка користувалась цими послугами, а те, що стосується загального утримання (ОСББ, опалення) повинні відповідати співвласники. Зазначила, що позивач самостійно і добровільно обрав місце проживання саме садовий будинок АДРЕСА_1 і за спожиту ним електроенергію повинен нести оплату самостійно.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою судді від 15.05.2026 р. за цим позовом відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті позову, призначено засідання.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2018 року на ім`я ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , був придбаний садовий будинок АДРЕСА_1 .

10.08.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя по справі № 333/3442/21.

Як вбачається зі сканкопій абонентських книжок (баня), (будинок), (об`єднана), за користування електроенергією за садовий будинок АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,973 га, у Садовому товаристві «КАСКАД» ОСОБА_1 за період з 06.02.2022 р. до 01.05.2026 р. всього сплачено 159 723 грн. за надані послуги з електроенергії.

Листом Садового товариства «КАСКАД» від 04.05.2026 р., повідомлено, що згідно відомостей Садового товариства «КАСКАД», починаючи з 06.02.2022 р. по 06.12.2025 р. ОСОБА_1 за ділянку, на якій розташований будинок АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_2 , сплачено 159723 гривень. Кошти за спожиту електроенергію сплачуються безпосередньо у Садове товариство «КАСКАД», оскільки договір про надання послуг з розподілу електричної енергії укладено між СТ «КАСКАД» та ПАТ «Запоріжжяобленерго». Окремих договорів ПАТ «Запоріжжяобленерго», з кожним власником садових будинків, не укладалось. До 16.04.2024 р. оплата відбувалася по двом абонентським книжкам, оскільки у садовому будинку АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , було два лічильника, безпосередньо на будинок та баню, а з 16.04.2024 р. було встановлено один лічильник електроенергії на обидва об`єкти.

V. МОТИВИ СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник майна зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно з вимогами статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач – фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач житлово-комунальних послуг – індивідуальний або колективний споживач.

За положеннями ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком); комунальні послуги (послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.)

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 543 ЦК України виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Частиною 1 ст. 544 ЦК України визначено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось зі співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплат податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Зважаючи на те, що позов заявлено щодо садового будинку, витрати на управління, утримання та збереження нерухомого майна складаються з податку на нерухомість, членських внесків в садовому товаристві, сплати земельного податку, капітальний ремонт даху або паркану, тощо.

При цьому комунальні послуги (в даному випадку електропостачання) не входять до складу обов`язкових платежів, нарахування і сплата комунальних послуг регулюється іншими нормативними актами.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (ч. 1 ст. 9 Закону). Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч. 3 ст. 9 Закону).

Статтею 12 Закону регулюється порядок надання послуг за договорами. Оскільки послуга надається конкретному споживачу, то й обов`язок оплати виникає у того, хто нею користується.

Таким чином, оплата комунальних послуг, які вимірюються лічильниками, регулюється спеціальним житлово-комунальним законодавством.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, оцінюючи всі перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про необґрунтованість позовних вимог, а відтак, вони не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність пред`явленого позову, в задоволенні якого слід відмовити у повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову, судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Що стосується відшкодування понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу,суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України необхідною умовою розподілу витрат на адвоката є надання доказів, які підтверджують їх здійснення.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 137, частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката суд встановлює і розподіляє згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі наявності відповідних доказів(договорів, рахунків, тощо) щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та адвокатом Косяковою З.М. було укладено договір про надання правової допомоги від 20.01.2025 року, відповідно до якого за надання правової допомоги замовник зобов`язується виплатити Адвокату гонорар у розмірі, узгодженому сторонами.

Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу від 05.07.2026, адвокатом виконао наступні роботи: вивчення та аналіз позовної заяви,добірка та аналіз норм чинного законодавства , вивчення судової практики -2 години, 2000 грн..; саладання відзиву на позов- 2 години-2000 грн.; участь в одному судовому засіданні—2000 грн., всього-6000 грн.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність від» 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно висновку КЦС ВС від 15.06.2021 року у справі №159/5837/19 (пр.№61-10459св20, р.№97700586) визначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Подібні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" суд виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

В той же час, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, вирішуючи, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим у даній справі, суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн. в повній мірі відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), оскільки зазначені в наданому позивачем розрахунку витрат на професійну правову допомогу дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, в повній мірі є дійсними та реальними в частині виду виконаних робіт, отже їх розмір в повній мірі є обґрунтованим.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Враховуючи вищенаведене, оцінюючи характер правової допомоги у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи, приймаючи до уваги відсутність заяви представника позивача про зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені представником відповідача витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 76-78, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ярошенко Олександр Олегович, до ОСОБА_2 про стягнення сплачених коштів за спожиту електроенергію – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи Комунарським районним судом м. Запоріжжя, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги в Комунарський районний суд міста Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Суддя Ю.В. Ковальова