Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №420/25155/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №420/25155/26

Суддя: Стефанов С.О.

Справа № 420/25155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 31 січня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову 24.07.2026 року на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" від 24.07.2026 №2385 в частині призову на військову службу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.07.2026 р. №206 в частині зарахування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) із військової служби;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду в порядку статті 382 КАС України, зобов`язавши відповідачів подати до суду звіт про виконання судового рішення у строк, встановлений судом.

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває у зареєстрованому шлюбі та є батьком малолітньої доньки 2020 року народження, яка має інвалідність з дитинства та потребує домашнього догляду, що підтверджується відповідними медичними документами.

Стверджує, що 10.07.2026 року його було затримано особами у військовій формі та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він повідомив про наявність у нього дитини з інвалідністю віком до 18 років і надав документи на підтвердження цього. Однак посадові особи ТЦК та СП не перевірили наявність підстав для надання відстрочки від призову, заяву про її надання не прийняли та не розглянули, відповідного рішення не ухвалили й письмової відповіді не надали.

Того ж дня позивача направили на проходження військово-лікарської комісії, за висновком якої його визнано придатним до військової служби. Надалі, за твердженням позивача, він утримувався у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 з обмеженням можливості користуватися засобами зв`язку й отримувати правову допомогу. У зв`язку з цим 15.07.2026 року його тесть звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом незаконного позбавлення волі, а дружина 16.07.2026 року подала скаргу до Міністерства оборони України.

Позивач також зазначає, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.07.2026 року № 2385 його призвано на військову службу за мобілізацією та направлено для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 .

Вважає призов на військову службу протиправним, оскільки відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» батьки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, не підлягають призову під час мобілізації. На думку позивача, наявність у нього такої дитини підтверджена належними документами, а тому він мав право на відстрочку від призову.

Відзив на позов Військової частини НОМЕР_1 обґрунтовано наступним

Військова частина НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує та вважає свої дії правомірними. Зазначає, що 25.07.2026 року позивача, призваного на військову службу на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.07.2026 року № 2385, було направлено до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини від 25.07.2026 року № 206 позивача зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-заправника.

Відповідач наголошує, що командир військової частини не наділений повноваженнями перевіряти законність призову особи, наявність у неї права на відстрочку чи правильність оформлення мобілізаційних документів, оскільки такі питання належать до компетенції ТЦК та СП. На момент зарахування позивача до списків особового складу наказ про його призов був чинним та не скасованим, а тому командир діяв у межах наданих йому повноважень.

Також відповідач зазначає, що позивач набув статусу військовослужбовця, а припинення військової служби та виключення зі списків особового складу здійснюються виключно з підстав і в порядку, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вважає, що процедура призову вже відбулася, а її визнання протиправною саме по собі не відновить попереднього становища позивача. З огляду на викладене відповідач вважає вимогу про зобов`язання військової частини звільнити позивача з військової служби неналежним способом захисту та просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Процесуальні дії

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

27 серпня 2026 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

07 вересня 2026 року від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позов.

16 вересня 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

18 вересня 2026 року від позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 04 листопада 2026 року прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову більшення розміру позовних вимог (вхід. № ЕС107265/26 від 18.09.2026 року) по справі № 420/25155/26 до розгляду.

Відповідачі - ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду відзиви на позов не подали.

Станом на 04 листопада 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача та відповідача, відзив на позовну заяву, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 (далі – Позивач) перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

У зазначеному шлюбі народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі – ОСОБА_3 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю віком до 18 років (діагноз – Q90, синдром Дауна, трисомія хромосоми 21; затримка психомоторного розвитку; синдром гіпербілірубінемічних порушень; МАРС: ВОВ, регургітація на мітральному, аортальному клапанах І ступеня), що підтверджується: посвідченням інваліда серії НОМЕР_5 ; протоколом ЛКК КНП «ДМП № 6» ОМР № 75 від 11.06.2020 року; випискою із рішення ЛКК № 331 від 18.06.2020 року; медичним висновком ЛКК КНП «Дитяча міська поліклініка № 6» ОМР № 799 від 31.12.2024 року, згідно з яким дитина потребує домашнього догляду.

Як зазначає позивач, 10.07.2026 року Позивач був затриманий особами у військовій формі та проти його волі із застосуванням психологічного та фізичного тиску був доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент затримання Позивач мав при собі військовий квиток та посвідчення про те, що його донька має інвалідність.

Перебуваючи у ІНФОРМАЦІЯ_6 Позивач повідомив, що він є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років, яка потребує постійного домашнього догляду та надав відповідні документи, що підтверджують зазначені обставини.

Як вказує позивач, зазначені обставини були проігноровані посадовими особами Відповідача, жодних дій, спрямованих на перевірку наявності у Позивача підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, Відповідач не вчинив. Заява про надання відстрочки не була прийнята, зареєстрована чи розглянута, запити до державних реєстрів не надсилалися, рішення за наслідками перевірки не приймалося, Позивачу не було надано жодної письмової відповіді.

10.07.2026 року Позивача було направлено на проходження військово лікарської комісії.

За результатами медичного огляду, проведеного ВЛК № 2 при ІНФОРМАЦІЯ_7 , видано довідку від 10.07.2026 року № 2026-0710-1621- 1226-0, згідно з якою Позивача визнано придатним до військової служби (діагнози встановлені за результатми ВЛК): гіпертонічна хвороба І ст.; вертеброгенна торакалюмбалгія; ДЕП І ст. змішаного генезу; міопія середнього ступеня; стан після АК сітківки).

Позивач зазначає, що з 10.07.2026 року він утримувався в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 . Під час утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 . Позивач був обмежений у можливості користуватися засобами зв`язку та у наданні правової допомоги.

У зв`язку із зазначеними обставинами батько дружини Позивача – ОСОБА_4 15.07.2026 року звернувся до Відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 214 КПК України за фактом незаконного позбавлення волі Позивача, яка наявна в матеріалах справи.

16.07.2026 року дружина позивача - ОСОБА_2 направила до Міністерства оборони України скаргу щодо незаконного утримання Позивача працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.07.2026 року №2385 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відповідно до поіменного списку № 1/3898 від 24.07.2026 року відправлено до Військової частини НОМЕР_1 .

25.07.2026 року командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ (по стройовій частині) № 206 від 25.07.2026 року, яким ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-заправника 1 автомобільного взводу автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 .

Позивач, вважаючи рішення про призов на військову службу за мобілізацією незаконним та безпідставним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки згідно з п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ ( далі – Закон України №3543-ХІІ ) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону №2232-XII).

Згідно частини першої статті 27 Закону №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

При цьому, приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII регламентовано, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відтак, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (пункт 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154).

Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Таким чином, у зв`язку з проведенням заходів загальної мобілізації посадовими особами відповідачів здійснюється вивчення особових справ кожного військовозобов`язаного, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, внесення змін до їх облікових карток та відповідних відомостей про особу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також приведення військово-облікових документів у відповідність з наявними відомостями та проставлення актуальних даних щодо придатності чи непридатності до військової служби.

Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

- організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

- забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.

Частиною п`ятою статті 1 Закону України №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 23 Закону № 3543 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону № 3543 перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 2 ст. 3 Закону № 3543-XII визначено принципи, на основі яких має відбуватись мобілізаційна підготовка та мобілізація, серед яких: додержання прав громадян.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 . У зазначеному шлюбі народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 .

Тобто, згідно із приписами п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ Позивач мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Частиною 7статті 23 Закону № 3543-ХІІ установлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п.8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі Положення № 154) завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до абз.9 пункту 11 Положення, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Таким чином, обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому ІНФОРМАЦІЯ_1 мав перевірити наявність чи відсутність підстави у позивача для одержання відстрочки від призову за мобілізацією.

Аналізуючи вищевикладені норми, можна дійти висновку, що не лише на військовозобов`язаного покладено обов`язок повідомляти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про наявність підстав для надання відстрочки від призову під час мобілізації, а й на відповідний ТЦК та СП покладено обов`язок перевіряти наявність таких підстав та володіти актуальною інформацією щодо правового статусу військовозобов`язаного з метою недопущення порушення його прав.

Відтак, суд вважає, що відповідач був зобов`язаний перевірити наявність чи відсутність у Позивача права на відстрочку від призову під час мобілізації, особливо з урахуванням того, що Позивач повідомив про існування відповідних підстав та надав відповідні документи.

Крім того суд враховує, що з листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.08.2026 р. № 1837 вбачається, що ТЦК та СП було достеменно відомо про те, що Позивач є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у листі від 06.08.2026 року № 1837, про те, що позивач повідомив про перебування доньки з матір`ю за кордоном із 2022 року та про те, що він не бере участі в догляді за дитиною.

Так, позивач заперечує, що повідомляв відповідача про самоусунення від виховання чи утримання доньки. При цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач відмовився від виконання батьківських обов`язків або не бере участі у вихованні та утриманні дитини. Сам по собі факт перебування дитини за кордоном разом із матір`ю не свідчить про припинення батьківських обов`язків позивача чи втрату ним статусу батька дитини з інвалідністю.

Суд також бере до уваги обставини, які свідчать про вжиття членами сім`ї позивача заходів для захисту його прав після доставлення до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зокрема, дружина позивача звернулася зі скаргою до Міністерства оборони України щодо його незаконного утримання, а її батько подав до органів Національної поліції України заяву про вчинення кримінального правопорушення за цим фактом. Наведені обставини самі по собі не є безумовним доказом участі позивача у вихованні дитини, однак у сукупності з іншими матеріалами справи не дають підстав вважати доведеним твердження відповідача про його самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

Водночас суд звертає увагу, що пункт 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ визначає самостійною підставою для ненадання особи призову під час мобілізації факт виховання нею дитини з інвалідністю віком до 18 років. При цьому зазначена норма не містить застережень щодо того, що відповідне право має лише один із батьків, не пов`язує його виникнення з обов`язковим спільним проживанням батька чи матері з дитиною та не встановлює винятку на випадок перебування дитини за кордоном разом з іншим із батьків. Отже, сам по собі факт проживання дитини з матір`ю за межами України не може бути достатньою підставою для заперечення права позивача на відстрочку за наявності інших передбачених законом умов.

За таких обставин суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_8 , будучи повідомленим про наявність у позивача дитини з інвалідністю та отримавши документи на підтвердження відповідних обставин, був зобов`язаний перевірити наявність у нього права на відстрочку до прийняття рішення про призов. Натомість відповідач не забезпечив належної перевірки таких обставин, не надав їм правової оцінки та видав наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації. Така бездіяльність щодо перевірки юридично значущих обставин призвела до прийняття рішення без належного з`ясування наявності законодавчо визначених перешкод для призову, що свідчить про порушення вимог законодавства та прав позивача.

Отже, в день видання оскаржуваного наказу щодо призову по мобілізації до лав Збройних Сил України відповідачу достаменно було відомо ту обставину, що ОСОБА_1 є батьком, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач, будучі обізнаним про наявність в нього права на відстрочку, погодився вступити до лав ЗСУ в добровільному порядку.

При цьому суд зазначає, що особа, яка мала законодавчо визначене право на відстрочку, не могла бути призвана на військову службу в обхід передбачених законом гарантій.

Суд наголошує, що право на відстрочку під час мобілізації є безумовною гарантією, яка має бути забезпечена державними органами з моменту встановлення відповідних обставин, незалежно від того, чи були вони своєчасно зафіксовані у документах.

Крім того, згідно п.1.1. Розділу ІІ «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженої наказом МОУ № 402 від 14.08.2004 (далі Положення ВЛК) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби … з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у Збройних Сил України у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Пунктом 3.5 глави 3 Розділу ІІ Положення ВЛК передбачено що військовозобов`язаний під час проведення медичного огляду зобов`язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 …, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.

Як зазначає позивач, під час проходження військово-лікарської комісії Позивачем заявлялися скарги на стан здоров`я та повідомлялося про наявні захворювання, які підлягали обов`язковому врахуванню та належній оцінці під час визначення ступеня його придатності до військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що медичний огляд Позивача проведено 10.07.2026 – у день його затримання та доставлення до Другого відділу, усіма лікарями-спеціалістами протягом одного дня, що виключало можливість проведення обов`язкових досліджень та дообстеження.

З картки обстеження та медичного огляду (додаток 13 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України) вбачається, що графи розділу 9 «Результати додаткових методів обстеження» щодо загального аналізу крові, групи крові та резус-фактора, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітки та ЕКГ залишилися незаповненими – тобто обов`язкові дослідження, передбачені Положенням про військово-лікарську експертизу, фактично не проводилися або їх результати не відображені.

Крім того, у самій довідці ВЛК від 10.07.2026 року № 2026-0710-1621-1226-0 зафіксовано діагнози «Міопія середнього ступеня» та «Стан після АК сітківки» (H52.1), які потребували профільного дообстеження та оцінки за відповідними статтями Розкладу хвороб, чого зроблено не було.

Згідно довідки від 10.07.2026 року № 2026-0710-1621-1226-0 Позивача визнано придатним до військової служби (діагнози встановлені за результатми ВЛК): гіпертонічна хвороба І ст.; вертеброгенна торакалюмбалгія; ДЕП І ст. змішаного генезу; міопія середнього ступеня; стан після АК сітківки).

Наведене свідчить про формальний характер медичного огляду та про те, що постанова (довідка) ВЛК від 10.07.2026 року № 2026-0710-1621-1226-0 прийнята з істотним порушенням установленої процедури.

Су враховує, що під час перебування у приміщенні ТЦК та СП позивач не мав можливості надати медичні документи, які підтверджували стан його здоров`я, однак, незважаючи на це, його було направлено на медичний огляд та визнано придатним до військової служби.

Суд вважає, що проведення ВЛК без забезпечення військовозобов`язаному реальної можливості надати медичну документацію щодо наявних захворювань свідчить про формальний характер такого медичного огляду та неналежне дослідження фактичного стану здоров`я особи, а допущене порушення процедури не може створювати для особи негативних правових наслідків.

За таких обставин, враховуючи те, що наказ про мобілізацію позивача виданий протиправно з порушенням вимог законодавства щодо призову на військову службу особи, яка мала законодавчо визначене право на відстрочку, а також через незабезпечення відповідачем права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та незабечення належним чином проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності для проходження військової служби, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено множинні порушення прав позивача, а тому оскаржуваний наказ є протиправним та має бути скасований в судовому порядку.

У контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Питання мобілізації та призову на військову службу на думку суду є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом із тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стали наслідком мобілізації позивача, винесення наказу щодо його призову на військову службу.

Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 24.07.2026 року №2385 в частині призову на військову службу ОСОБА_1 та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, висновки Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не вбачає підстав для прийняття до уваги таку правову позицію.

Відтак, суд, з урахуванням встановлених у справі обставин, дійшов висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.07.2026 року №206 у відповідній частині є похідним від скасованих індивідуальних актів, а тому не може зберігати чинність та породжувати правові наслідки для позивача.

Обставина, що командир військової частини під час видання наказу керувався отриманими від територіального центру комплектування документами, не змінює правової оцінки самого індивідуального акта.

Суд зазначає, що відсутність протиправної поведінки посадової особи не може зберігати чинність акта, правова підстава якого визнана судом незаконною.

Відповідно до статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2024 року у справі №520/7954/22.

У зазначеній справі Верховний Суд за обставин, коли особа не належала до категорії військовозобов`язаних, які могли бути призвані на військову службу під час мобілізації, погодився з протиправністю наказу командира військової частини про призначення такої особи на посаду та зарахування до списків особового складу, а також залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким командира військової частини зобов`язано виключити позивача зі списків особового складу.

Отже, сам по собі факт виконання наказу про зарахування особи до списків особового складу військової частини не виключає можливості його подальшого скасування судом та усунення породжених ним правових наслідків, якщо під час розгляду справи встановлено, що така особа від самого початку не належала до категорії громадян, які могли бути законно призвані на військову службу під час мобілізації.

Судом установлено, що позивач є особою, яка мала законодавчо визначене право на відстрочку.

Відтак, на час видання наказу про призов позивач не міг бути призваний на військову службу в обхід передбачених законом гарантій та не мав законно набутого статусу військовозобов`язаного та не належав до кола осіб, які відповідно до статті 39 Закону №2232-XII могли бути призвані на військову службу під час мобілізації.

Крім того, позивач у цій справі оскаржив не лише дії, пов`язані з проведенням його мобілізації, а весь послідовний ланцюг індивідуальних актів, унаслідок прийняття яких він набув статусу військовослужбовця: дії щодо призову на військову службу під час мобілізації, наказ територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов і наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу.

Скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 24.07.2026 року №2385 в частині призову позивача на військову службу та направлення його для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період означає відсутність законної первинної підстави для його направлення до військової частини НОМЕР_1 .

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у частині зарахування позивача до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначення на посаду є похідним від наказу про призов.

За таких обставин, після скасування наказу про призов подальше збереження чинності похідного наказу військової частини є несумісним із принципом законності та означало б збереження правових наслідків індивідуального акта, законна підстава для прийняття якого відсутня.

Суд також зазначає, що положення статті 26 Закону №2232-XII визначають підстави звільнення з військової служби осіб, військово-службові правовідносини з якими виникли на передбачених законом підставах.

Зазначена норма не може розглядатися як перешкода для скасування судом протиправних індивідуальних актів про призов та зарахування до списків особового складу і для усунення наслідків таких актів.

У цій справі суд не вирішує питання про звільнення позивача з військової служби за однією з підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, та не покладає на командира військової частини обов`язку прийняти окреме рішення про звільнення.

Зобов`язання військової частини виключити позивача зі списків особового складу є безпосереднім правовим наслідком скасування наказу, яким його було зараховано до таких списків, та спрямоване на відновлення становища, що існувало до прийняття протиправних індивідуальних актів.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Отже, після скасування наказу про зарахування позивача до списків особового складу саме його виключення з таких списків забезпечує фактичне усунення правових наслідків протиправної мобілізації.

За змістом частини другої статті 5 та статті 245 КАС України адміністративний суд має застосувати такий спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру допущеного порушення та забезпечує реальне поновлення прав особи.

Скасування наказу про призов та наказу про зарахування до списків особового складу без покладення на військову частину обов`язку виключити позивача з таких списків не усуває наслідків установленого судом порушення та не змінює фактичного і правового становища позивача.

Зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу не становить втручання суду в дискреційні повноваження її командира, оскільки після скасування наказу про призов та наказу про зарахування до списків особового складу у військової частини відсутні юридично допустимі варіанти поведінки.

Так, єдиним правомірним способом виконання судового рішення та усунення наслідків протиправних індивідуальних актів є виключення позивача зі списків особового складу.

Таким чином, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, тоді як підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2024 у справі №520/7954/22, відповідає встановленим у цій справі обставинам та підтверджує можливість скасування наказу про зарахування особи до списків особового складу і зобов`язання військової частини виключити її з таких списків у разі встановлення відсутності законних підстав для призову цієї особи на військову службу.

Тому належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.07.2026 року № 206 у частині зарахування позивача до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначення на посаду, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу.

Таке виключення відповідно до статті 24 Закону №2232-XII матиме наслідком закінчення проходження позивачем військової служби.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду суд зазначає таке.

Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Отже, встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, та застосовується з урахуванням конкретних обставин справи й необхідності забезпечення належного виконання судового рішення.

У цій справі позивачем не наведено обставин, які б свідчили про наявність обґрунтованих сумнівів щодо можливого невиконання відповідачами судового рішення або ухилення ними від його виконання. Саме лише посилання на необхідність встановлення судового контролю без наведення відповідних обґрунтувань не є достатньою підставою для застосування такого заходу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 КАС України, а тому в задоволенні відповідної вимоги позивача слід відмовити.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судовий витрат судом у даній справі не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 24.07.2026 року на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 24.07.2026 року №2385 в частині призову на військову службу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.07.2026 року №206 в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначення на посаду.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя С.О. Cтефанов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua