Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №420/27224/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/27224/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення (перерахунок грошового забезпечення) за період з 10.04.2025 по 10.10.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року по справі №420/16717/25;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплатити компенсацію ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, який утриманий з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року по справі №420/16717/25;

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо утримання військового збору у розмірі 5 % з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року по справі №420/16717/25;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплатити різниці утриманого військового збору у розмірі 5 % замість 1,5 %, який утримано з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року по справі №420/16717/25.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 На виконання рішення суду, відповідачем було нараховане та виплачене грошове забезпечення, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.

10.09.2026 року від НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що Міністерство соціальної політики України в межах компетенції, своїм листом від 24.07.2013 року за № 774/13/84-13 «Щодо поширення КЗпП на військовослужбовців» повідомляє про те, що у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому згідно зі статтею 2 вищезазначеного Закону України військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організацій усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України урегульовано «Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009. Виходячи з цього Міністерство соціальної політики України повідомляє, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формувань, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не по поширюється.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи.

ОСОБА_1 відповідно до витягу з послужного списку проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) з 09.01.2020 року по 09.04.2025 року.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) від 09.04.2025 року № 209-ОС виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 (П-053702), інспектора прикордонної служби категорії групи моніторингу обстановки відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б), який звільнений з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 24.03.2025 №209-ос за підпунктом «г» (через сімейні обставини інші поважні причини перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці) пункту 3 частини п`ятої статті Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25, зокрема, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року виходячи з посадового окладу та оклад за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі № 420/16717/25 відповідачем 22.07.2026 року виплачено позивачу грошове забезпечення у загальному розмірі 159615,79 грн.

Тобто фактичним днем розрахунку з позивачем є 22.07.2026 року.

Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та не проведення виплати компенсації втрати частини доходу протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"(в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначено Порядком № 44.

За правилами пунктів 2, 3 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Висновки суду.

Суд зазначає, що відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З урахуванням правових висновки, викладених в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 25.07.2024 у справі №420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто було б поділити на дві частини: з 23.05.2020 (наступний день після звільнення) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.05.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи тривалий період затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за можливе, з урахуванням правової позиції ВП ВС по справі від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, застосувати принцип пропорційності до всього періоду затримки розрахунку при звільненні з позивачем.

Так, особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

В той же час суд зазначає, що в незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж 6 місяців.

Так, середній заробіток починаючи з 19.07.2022 року обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.

Тобто після 19 липня 2022 року позивач, в не залежності від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 6 місяців.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення), здійснений відповідачем лише 22.07.2026 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25.

Періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 10.04.2025 року (з дня наступного за датою звільнення) по 09.10.2025 року (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).

Суд встановив, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 09.04.2025 року, а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 22.07.2026 року, виплативши грошове забезпечення у загальному розмірі 201 818,95 грн.

Оскільки позивач звільнений 09.04.2025 року середньоденне грошове забезпечення має обчислюватися із сум грошового забезпечення позивача за лютий та березень 2025 року шляхом ділення суми нарахованого грошового забезпечення за лютий та березень 2025 на кількість календарних днів у цьому періоді (28 + 31 = 59 днів).

Отриманий розмір середньоденного грошового забезпечення множиться на кількість днів затримки розрахунку (48 днів).

Враховуючи ненадання сторонами до суду відомостей про розмір грошового забезпечення позивача у лютому та березні 2025 року, суд не обчислює конкретну суму середнього заробітку за час затримки розрахунку та вирішує справу в межах заявлених позовних вимог.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації суми податку з доходів фізичних осіб та різниці утриманого військового збору у розмірі 5 % замість 1,5 %, який утриманий з суми, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року по справі №420/16717/25, суд зазначає наступне.

Так, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2020 у справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Такий висновок узгоджується із правової позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22.

При цьому, втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати заборгованості, не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві такої компенсації вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, та висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо проведення позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення, нарахованої йому та виплаченої на виконання судового рішення, є такою, що не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправною, та як наслідок слід зобов`язати відповідача провести позивачу грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення.

Щодо оспорюваних дій відповідача щодо нарахування позивачу військового збору на виплачену суму грошового забезпечення за ставкою 5% від оподатковуваного доходу, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 163.1.2 пункту 163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

Зокрема, відповідно до Закону України від 10.10.2024 №4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України від 04.12.2024 № 4113 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнений перелік доходів військовослужбовців до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Суд зазначає, що нова ставка військового збору за загальним правилом застосовується з 01.12.2024, тобто з моменту набрання чинності Законом України від 10.10.2024 №4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану».

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що: «дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.»

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп висловив позицію, згідно якої закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Враховуючи викладене, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Як встановлено судом на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25, яким було поновлено його право на отримання належного розміру грошового забезпечення у період проходження служби, тобто до 01.12.2024 року, відповідач виплатив грошове забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%. Однак, до такого доходу позивача в силу положень ПК України повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Отже, відповідач безпідставно та надмірно утримав зайві 3,5 відсотків військового збору (5 відсотків замість 1,5 відсотків) з виплаченої індексації грошового забезпечення позивача.

При цьому посилання відповідача на роз`яснення органів влади щодо застосування положень ПК України, не заслуговують на увагу, оскільки такі роз`яснення не є нормативно-правовими актами.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, а також враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення та зобов`язання відповідача провести позивачу грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з індексації грошового забезпечення; визнання протиправним дій відповідача щодо утримання при виплаті позивачу індексації грошового забезпечення - військового збору у розмірі 5 % замість 1, 5 %; зобов`язання відповідача повернути позивачу надлишково утриманий з індексації грошового забезпечення військовий збір у розмірі 3,5 %.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю.

Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2025 року (наступний після звільнення день) по 09.10.2025 року (6 місяців).

3. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2025 року (наступний після звільнення день) по 09.10.2025 року (6 місяців) з урахуванням перерахованого, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25, грошового забезпечення.

4. Визнати ппротиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо проведення ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25.

5. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) провести ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25.

6. Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо утримання при виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25 військового збору у розмірі 5 % замість 1,5 %.

7. Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий з грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року у справі № 420/16717/25 військового збору у розмірі 3,5 %.

8. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Бутенко