Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції)
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №380/14816/26
Суддя: Гулкевич Ірена Зіновіївна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 рокусправа № 380/14816/26
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської митниці, в якій просить суд:
-визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Львівської митниці №UA2090002025405, №UA2090002025406 від 03.10.2025.
В обґрунтування позову зазначає, що 01.08.2023 Позивачем ввезено на митну територію України легковий автомобіль AUDI A6 (VIN: НОМЕР_1 ) за митною декларацією №23UA305160025272U2 із застосуванням тарифної преференції (код “410”) на підставі наданого сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 31.07.2023 №D0463695, виданого митними органами Угорщини. За результатами невиїзної перевірки Відповідач склав акт від 11.09.2025 №157/25/7.4-19/2721022859 та прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі листа уповноваженого органу Угорщини від 08.11.2024. Позивач вказує, що згаданий лист містить лише інформацію про те, що експортер не надав документів на підтвердження походження на запит органу, однак не містить висновків про непреференційне походження товару, анулювання чи підробку сертифіката. Відповідно до правових позицій Верховного Суду, факт неотримання відповіді від експортера чи третіх осіб за відсутності виняткових обставин не позбавляє імпортера права на преференцію та не є доказом непреференційного походження товару.
Ухвалою суду від 22.07.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що Львівською митницею проведено документальну невиїзну перевірку товариства щодо дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг i звільнення від оподаткування. В ході проведення перевірки встановлено, що позивачем ввезено товар, який декларувався із застосуванням преференції за кодом “410” і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення I “Підтвердження походження” до Регіональної конвенції. Для застосування преференції “410” при митному оформленні товару наданий сертифікат з перевезення товару, країна походження товарів у графі 34 митних декларацій вказана “EU” та була заявлена декларантом на підставі відомостей, наявних у сертифікаті з перевезення товару EUR.1. Уповноваженим органом Угорщини, як уповноваженим державним органом країни експортера, не підтверджено преференційне походження з Європейського Союзу товару (код пільги 410), ввезеного товару. Враховуючи ту обставину, що для товару, ввезеного за митною декларацією преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження виявилась недостовірною, а тому, преференційні ставки ввізного мита до товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення (походження) товару форми EUR.1 застосовано неправомірно. Просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач ототожнює поняття “непідтвердження походження через ненадання документів експортером” із “документальним встановленням непреференційного походження товару”. Позивач наголосив, що сертифікат EUR.1 не скасовано й не визнано недійсним, а сам Позивач діяв добросовісно, виконавши всі вимоги митного законодавства під час оформлення товару.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за митною декларацією №23UA305160025272U2 01.08.2023 ОСОБА_1 ввіз на митну територію України легковий автомобіль, що був у користуванні, марка AUDI, модель A6 Limousine, VIN: НОМЕР_1 , 2020 року випуску.
Товар декларувався із застосуванням преференції за кодом “410” (“Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС”) і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Для застосування преференції “410” при митному оформленні надано сертифікат від 31.07.2023 №D0463695, зазначений у графі 44 митної декларації під кодом “0954”. Країну походження товару “EU” у графі 34 митної декларації заявлено декларантом на підставі відомостей, наявних у цьому сертифікаті.
Керуючись ст.32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, Державна митна служба України направила на перевірку до уповноваженого органу Республіки Угорщина сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 31.07.2023 №D0463695.
Державна митна служба України листом від 20.11.2024 №15/15-03-01/7/6000 повідомила Закарпатську митницю про отримання листа уповноваженого органу Угорщини від 08.11.2024 №1752776513 , яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті від 31.07.2023 №D0463695.
На підставі наказу Львівської митниці від 21.08.2025 №353 проведено документальну невиїзну перевірку ОСОБА_1 дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митною декларацією від 01.08.2023 №23UA305160025272U2. За результатами перевірки складено акт від 11.09.2025 №157/25/7.4-19/2721022859.
Актом перевірки встановлено порушення ОСОБА_1 вимог ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, ч.2 ст.46, ч.1 ст.257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати ввізного мита за митною декларацією від 01.08.2023 №23UA305160025272U2 на суму 44155,00 грн, а також вимог підп. “в” п.185.1 ст.185, п.187.8 ст.187, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість за цією ж митною декларацією на суму 8831,00 грн.
На підставі акта перевірки Львівська митниця прийняла податкові повідомлення-рішення від 03.10.2025:
№UA2090002025406 (за платежем “Мито на транспортні засоби та шини до них, що ввозяться на територію України фізичними особами”, код платежу 15010100) на суму збільшення грошового зобов`язання 55193,75 грн (за податковими зобов`язаннями – 44155,00 грн, штрафні санкції – 11038,75 грн);
№UA2090002025405 (за платежем “Податок на додану вартість з товарів, ввезених на митну територію України фізичними особами”, код платежу 14070100) на загальну суму 11038,75 грн (за податковими зобов`язаннями – 8831,00 грн, штрафні (фінансові) санкції – 2207,75 грн).
Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, безпідставними та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам справи, а також з огляду на необґрунтованість висновків, викладених в Акті документальної невиїзної перевірки 11.09.2025 №157/25/7.4-19/2721022859, звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
Згідно положень ч.2 ст.1 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України), відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Пунктом 1.2.статті 1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України) передбачено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім правил оподаткування товарів митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.
Відповідно до частини першої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховною Радою Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифіковано Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (далі — Угода).
Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави “походження” означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I “Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва”.
Відповідно до частини першої статті 2 Протоколу І Угоди, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 6 Протоколу І Угоди в статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.
Згадані вище умови вказують для всіх товарів, що підпадають під дію цієї Угоди, обробку, яку необхідно виконати з використовуваними у виробництві товару матеріалів іншого походження. Ці умови можуть бути застосовані тільки до вказаних матеріалів. Зі вказаного витікає, що якщо товар, який набув статусу виробленого у вказаній країні завдяки виконанню умов, вказаних у Додатку II, використовується для виготовлення іншого товару, то застосовні для цього другого товару умови не поширюються на перший; також не має значення, чи використовувались для виготовлення першого товару матеріали іншого походження. Зазначено в абзаці 2 наведеного пункту.
Статтею 33 Протоколу І Угоди врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару.
Відповідно до пункту 1 статті 33 Протоколу І Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I Угоди).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І Угоди).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I Угоди).
Положення аналогічні положенням статті 33 Протоколу І Угоди містяться і в статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Доповнення 1 до Регіональної конвенції), до якої України приєдналась відповідно до Закону України від 8 листопада 2017 року №2187-VIII.
Відповідно до пунктів 2 та 6 Протоколу І Угоди товарами, що походять з Європейського Союзу мають вважатися такі, що цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу та товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Наведені норми дають підстави вважати, що якщо товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені повністю у Європейському Союзі, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 Протоколу І Угоди.
За змістом статті 6 Протоколу 1 Угоди та статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.
Пунктом 1 статті 2 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаться такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону:
(а) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4;
(b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5;
(c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні1 чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.
Згідно з пунктом 1 статті 5 Доповнення І до Регіональної конвенції з метою виконання положень Статті 2, товари, які не є повністю отриманими, повинні вважатись достатньо обробленими та переробленими у ній, при виконанні умов, викладених у Додатку II.
Пунктом 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;
(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;
(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься “декларацією походження” або “декларацією походження EUR-МЕD”), надана експортером до інвойса. повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.
Подібно, відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься “декларацією інвойс”, надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Відтак, як Угода, так і Регіональна конвенція чітко визначають, що товар вважається таким, що походить з Європейського Союзу за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.
Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 16 Доповнення І до Регіональної конвенції та стаття 17 Протоколу І Угоди.
Згідно зі статтею 16 Доповнення І до Регіональної конвенції сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і відповідно до норм національного законодавства країни експорту. Якщо ці бланки заповнюються від руки, вони повинні заповнюватися ручкою друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього графі, не залишаючи вільних рядків. Якщо графа не заповнена повністю, під останнім рядком опису проставляється горизонтальна лінія, вільне місце перекреслюється (пункт 2 названої статті).
Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції (продовжується у пункті третьому цієї ж статті).
У пункті сьомому продовжується: “Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.”.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.9 наведеної вище статті Доповнення І до Регіональної конвенції).
Подібно до вищенаведеного, згідно зі статтею 17 Протоколу І до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником (п.1).
Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки. Наведене зазначено у пункті другому статті 17 Протоколу І до Угоди.
Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу (п.3 статті 17 Протоколу І до Угоди).
У п.5 статті 17 Протоколу І до Угоди зазначено, що митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару (п.7 статті 17 Протоколу І до Угоди).
Відповідно до пунктів 1, 6, 7 та 8 статті 21 Доповнення І до Регіональної конвенції “Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD, зазначена в статті 15(1)(с), може бути складена:
(a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або
(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Складання декларації про походження або декларації про походження EUR-МЕD здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV а та b, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цих Додатках, і відповідно до положень національного законодавства країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.
Декларації про походження та декларації про походження EUR-МЕD мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте уповноважений експортер у розумінні Статті 22 не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам Договірної сторони-експортера письмове зобов`язання нести повну відповідальність за будь-яку декларацію про походження, у якій він зазначений, так, ніби вона підписана ним власноручно.
Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше, ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Отже, саме митний орган Договірної сторони країни експорту видає сертифікат EUR.1.
Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1
За змістом пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, за запитом яких було здійснено перевірку, як мають бути повідомлені про їх результати, так і ці результати (1) повинні чітко вказувати на те чи є перевірені документи достовірними та (2) чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних країн і (3) відповідати іншим вимогам Конвенції.
При цьому змістом положень пункту 6 статтю 32 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено випадки у разі наявності яких митні органи, що подали запит за відсутності виняткових обставин повинні відмовляти у наданні права на преференції: (1) якщо має місце обґрунтований сумнів, і відповідь на запит про перевірку не надана протягом 10- місяців з дати подання запиту; (2) відповідь на запит не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.
Висновки митного органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 30.10.2025 №UA2090002025405, №UA2090002025406, ґрунтуються виключно на інформації, викладеній у листі уповноваженого органу Угорщини від 08.11.2024 №1752776513.
Із змісту зазначеного листа убачається, що компетентний орган іноземної держави повідомив про непідтвердження преференційного походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення товарів EUR.1 зокрема від 31.07.2023 №D 0463695, у зв`язку з ненаданням експортером підтверджуючих документів.
Водночас аналіз змісту зазначених відповіді свідчить про те, що уповноважений орган Республіки Угорщина не встановив факту відсутності походження товарів з Європейського Союзу, не визнав подані сертифікати EUR.1 недійсними, підробленими або такими, що оформлені з порушенням вимог міжнародних договорів, а також не спростував задекларовану позивачем країну походження товарів. Таким чином, за своїм змістом зазначений лист фіксує процесуальний результат адміністративної перевірки, а не матеріально-правовий висновок щодо походження товару.
Досліджуючи наведені докази через призму їх достатності, належності, допустимості та достовірності, суд зазначає, що відповіді уповноваженого органу іноземної держави не містять документально підтверджених відомостей щодо країни походження товару, яка б відрізнялися від задекларованої, а також не спростовує інформацію, зазначену у сертифікаті EUR.1 та інших супровідних документах.
Крім того, матеріали справи не містять доказів належного виконання митними органами Республіки Угорщина процедур перевірки, передбачених пунктом 3 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, а саме доказів офіційного звернення до експортерів із вимогою надати підтверджуючі документи, доказів перевірки рахунків експортера чи здійснення інших перевірочних заходів, а також доказів отримання або неотримання відповідей на такі запити.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини дев`ятої статті 43 Митного кодексу України та частини шостої статті 34 Протоколу І до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, наявність виняткових та об`єктивних обставин, які дозволяють достовірно визначити країну походження товару, підлягає обов`язковому врахуванню митними органами, навіть у разі неповноти відповіді компетентного органу іноземної держави.
При цьому сертифікат з перевезення товарів EUR.1, поданий позивачем під час митного оформлення, не був анульований, відкликаний чи визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а матеріали справи не містять жодних доказів його фальсифікації або незаконного одержання. Відтак такий сертифікат зберігає статус офіційного документа, що породжує передбачені законом правові наслідки.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.12.2025 у справі №380/22832/24, яку суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. У цій постанові Верховний Суд наголосив, що непідтвердження походження товару компетентним органом іноземної держави не є тотожним установленню відсутності такого походження, а листи іноземних митних органів підлягають оцінці у сукупності з усіма іншими доказами, наявними у справі. Верховний Суд також зазначив, що ризики неналежної процесуальної поведінки експортера не можуть автоматично покладатися на добросовісного імпортера, який надав усі документи, передбачені законодавством.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо задекларованого походження товару, не встановлено подання позивачем недостовірних документів або інформації, а також не зафіксовано будь-яких розбіжностей між даними, поданими під час митного оформлення, та фактичними обставинами, встановленими під час перевірки.
Варто також зауважити, що інформація, яка зазначена в листі іноземної держави не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил.
Оскільки до митного оформлення ОСОБА_1 надав всі документи, передбачені чинним законодавством, які були видані експортером і підтверджують право позивача на застосування преференційного режиму.
Дана позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №140/250/25.
Враховуючи наведене в сукупності, суд дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень відповідача від 30.10.2025 №UA2090002025405, №UA2090002025406 та наявність підстав для їх скасування.
Суд зазначає, що решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованій, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Керуючись ст.ст. 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати, прийняті Львівською митницею, податкові повідомлення-рішення від 30.10.2025 №UA2090002025405, №UA2090002025406.Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua