Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №380/20403/26
Суддя: Коморний Олександр Ігорович
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2026 рокусправа № 380/20403/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у не звільненні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військової служби за сімейними обставинами шляхом відмови у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за його батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за його батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на посаді курсанта другого навчального взводу шостої навчальної роти другого навчального батальйону тимчасового навчального пункту у військовому званні «солдат».
Позивач вказує, що його рідний батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особою з інвалідністю II групи безтерміново за загальним захворюванням (довідка до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 113197 від 14 серпня 2012 року) та згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області від 27 травня 2026 року № 67 (форма первинної облікової документації № 080-4/о) через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися, самообслуговуватися та потребує постійного стороннього догляду безтерміново.
Позивач стверджує, що він є єдиною особою, яка може та фактично здійснює постійний сторонній догляд за батьком, оскільки інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення позбавлені об`єктивної та юридичної можливості забезпечувати такий догляд, а саме:
дружина батька (мати позивача) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , хоч і перебуває у зареєстрованому шлюбі з батьком, проте є особою похилого віку, одержувачем пенсії за віком довічно, непрацездатною особою, яка має хронічні захворювання, а шлюб між подружжям на цей час перебуває на стадії судового розірвання, що свідчить про припинення фактичних шлюбних відносин та ведення спільного господарства;
донька батька (рідна сестра позивача) - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ще у 2005 році отримала дозвіл на постійне проживання у Федеративній Республіці Німеччина, у 2009 році припинила громадянство України та набула громадянство ФРН, постійно проживає за кордоном і самостійно виховує дитину дошкільного віку, про що подала відповідну письмову заяву;
рідний брат батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є пенсіонером за вислугою років, особою похилого віку, проживає окремо від брата та в силу віку й стану здоров`я не спроможний здійснювати щоденний догляд;
інші рідні сестри та брати батька ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) померли, а сестра ОСОБА_9 з 1966 року проживає на території держави-агресора;
повнолітні онуки батька - ОСОБА_10 , 2002 року народження, та ОСОБА_11 , 2003 року народження, зареєстровані та проживають окремо у місті Львові, мають власне самостійне життя і в силу норм Сімейного кодексу України обов`язку щодо безпосереднього фізичного догляду за дідом за наявності сина не несуть.
Позивач акцентує увагу на тому, що відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання від 16 червня 2026 року № 255, виданого Бісковицькою сільською радою, та Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 11 серпня 2026 року, складеного та затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 , було встановлено та підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 та констатовано факт відсутності інших членів сім`ї, які б фактично здійснювали чи могли здійснювати такий догляд. Крім того, батько позивача нотаріальною заявою від 16 червня 2026 року № 1591 особисто обрав свого сина для здійснення постійного догляду та утримання.
Реалізуючи встановлене законом право, 07 вересня 2026 року солдат ОСОБА_1 подав по команді на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи). До рапорту додано повний пакет нотаріально засвідчених копій документів, що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність батька, висновок ЛКК про потребу в догляді, акти обстеження та перевірки сімейного стану.
Проте листом від 12 вересня 2026 року № 08/22618-26-Вих командир ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) повідомив позивача про відмову у задоволенні рапорту з посиланням на те, що у ОСОБА_2 наявні члени сім`ї першого ступеня споріднення - дружина та донька, а до рапорту не надано документів (висновків МСЕК чи ЛКК) про те, що вони самі потребують постійного догляду.
Позивач вважає таку позицію військової частини незаконною, а форму реагування - протиправною бездіяльністю щодо незвільнення зі служби. Позивач наполягає, що абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає альтернативні умови («за умови відсутності інших членів сім`ї... АБО якщо інші члени сім`ї... самі потребують постійного догляду»), при цьому за усталеною практикою Верховного Суду поняття «відсутність» охоплює не лише абсолютну юридичну відсутність, але й відсутність фактичної, реальної можливості таких осіб піклуватися про хворого родича. Оскільки дружина батька є пенсіонеркою, а донька громадянка іншої держави, надання медичних висновків щодо них закон не вимагає, що, на думку сторони позивача, свідчить про наявність безумовного обов`язку військової частини звільнити військовослужбовця.
Ухвалою від 29 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).
04 жовтня 2026 року від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що після набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX порядок та підстави звільнення з військової служби під час дії воєнного стану регламентуються виключно нормами частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої вказаної статті встановлює, що військовослужбовець має право на звільнення для догляду за батьком з інвалідністю II групи виключно за умови, якщо в такої особи відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або якщо ці особи самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК.
Відповідач підкреслив, що за результатами дослідження рапорту позивача та доданих до нього матеріалів командуванням частини було достовірно встановлено наявність у ОСОБА_2 члена сім`ї першого ступеня споріднення - дружини ОСОБА_3 , яка є повнолітньою, перебуває з ним у шлюбі та проживає разом з особою з інвалідністю в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з приписами Сімейного кодексу України саме на подружжя покладено першочерговий обов`язок взаємної турботи та матеріальної підтримки. Факт досягнення дружиною пенсійного віку не є юридичним еквівалентом втрати працездатності чи потреби у догляді в розумінні військового законодавства, оскільки спеціальна норма статті 26 Закону вимагає подання виключно медичного висновку МСЕК чи ЛКК про потребу самого родича в постійному сторонньому догляді. Такого висновку щодо дружини батька позивачем надано не було.
Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що докази щодо припинення громадянства України та постійного проживання за кордоном сестри позивача ( ОСОБА_4 ) позивач до рапорту від 07 вересня 2026 року взагалі не долучав, а надав їх лише під час звернення до суду. Також відповідач заперечив твердження про бездіяльність, вказавши, що рапорт військовослужбовця розглянуто в установлений строк та прийнято вмотивоване рішення у формі письмового листа, відтак військова частина діяла суворо в межах закону.
13 жовтня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач додатково наголосив, що законодавець у частині 12 статті 26 Закону № 2232-XII відмежував умови звільнення сполучником «або», що дає право військовослужбовцю претендувати на звільнення за наявності умови про відсутність осіб, здатних доглядати, без необхідності подання медичних довідок щодо кожного родича. Також позивач підкреслив, що визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання військову частину видати наказ про звільнення є єдиним ефективним способом відновлення його порушеного права на мирне сімейне життя.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, заперечення відповідача та відповідь на відзив, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на посаді курсанта другого навчального взводу шостої навчальної роти другого навчального батальйону тимчасового навчального пункту, військове звання - «солдат».
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого виконкомом Сусідовицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області 29 березня 1980 року (актовий запис № 11), батьками позивача є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Батько позивача - ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Старосамбірським РВ УМВС України у Львівській області 10 грудня 1997 року, РНОКПП: НОМЕР_4 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 113197, виданою Самбірською міжрайонною МСЕК 14 серпня 2012 року (акт огляду № 1306), та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Пенсійним фондом України 19 лютого 2013 року, ОСОБА_2 безтерміново встановлено II групу інвалідності по загальному захворюванню.
Висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 27 травня 2026 року № 67 (форма первинної облікової документації № 080-4/о), виданим КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визначено потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді безтерміново.
Як встановлено з довідки виконавчого комітету Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області від 12 червня 2026 року № 203, акта обстеження матеріально-побутових умов проживання від 16 червня 2026 року № 255, витягів з реєстру територіальної громади та свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 , ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Судом достовірно встановлено, що дружина особи з інвалідністю - ОСОБА_3 та сам ОСОБА_2 зареєстровані з 05 грудня 2006 року та фактично спільно проживають за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 , виданого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 15 січня 2025 року, ОСОБА_3 є одержувачем пенсії за віком довічно. Будь-яких висновків медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) чи лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) закладу охорони здоров`я або рішень експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо наявності у ОСОБА_3 потреби в постійному сторонньому догляді до матеріалів справи не надано.
Крім того, за даними Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 11 серпня 2026 року, складеного комісією ІНФОРМАЦІЯ_9 , у ОСОБА_2 наявні інші родичі:
донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка виїхала на проживання до Федеративної Республіки Німеччина (згідно з довідкою посольства України у ФРН від 26.02.2009 припинила громадянство України);
рідний брат - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , пенсіонер за вислугою років;
повнолітні онуки - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , які зареєстровані та проживають у місті Львові.
Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 липня 2026 року № 1300-0505-8/107235, наданою на запит ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_1 не перебуває на обліку як одержувач державної компенсації (допомоги) по догляду за ОСОБА_2 , а відомості про здійснення догляду за ОСОБА_2 іншими особами в органах соціального захисту відсутні.
07 вересня 2026 року солдат ОСОБА_1 склав та подав по команді на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (зареєстрований у частині 08 вересня 2026 року за вх. № 03.1.5/74704/26-Вн).
До рапорту позивачем долучено нотаріально засвідчені копії паспорта, РНОКПП та свідоцтва про народження позивача, паспорта та РНОКПП батька - ОСОБА_2 , пенсійного посвідчення та довідки МСЕК серії 10 ААБ № 113197 від 14.08.2012 батька, висновку ЛКК № 67 від 27.05.2026 про потребу батька в догляді, витягів з реєстру територіальної громади, копії паспорта, РНОКПП та пенсійного посвідчення матері - ОСОБА_3 , нотаріальної заяви батька від 16.06.2026 № 1591 про обрання сина доглядальником, а також копії Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 11.08.2026.
За результатами розгляду рапорту та перевірки поданих документів тимчасово виконуючий обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 надав письмову відповідь від 12 вересня 2026 року № 08/22618-26-Вих, якою відмовив солдату ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з огляду на те, що у ОСОБА_2 є члени сім`ї першого ступеня споріднення - дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 , при цьому військовослужбовцем не надано передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» документів про те, що зазначені члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я.
Вважаючи зазначену відмову військової частини протиправною бездіяльністю та наполягаючи на наявності всіх законних підстав для безумовного звільнення з лав Державної прикордонної служби України за сімейними обставинами, позивач звернувся до суду.
Спеціальним законом, який регулює відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, визначає засади проходження військової служби та встановлює вичерпний перелік підстав для звільнення з неї під час дії особливого періоду та воєнного стану, є Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 26 Закону № 2232-XII викладено у новій редакції, якою кардинально змінено, конкретизовано та деталізовано підстави звільнення військовослужбовців з військової служби за сімейними обставинами під час воєнного стану.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у чинній редакції) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
«необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».
Здійснюючи системний, граматичний, логічний та телеологічний аналіз наведеної норми матеріального права, суд дійшов висновку, що законодавець установив вичерпний та нерозривний юридичний склад, одночасна наявність усіх елементів якого є обов`язковою умовою для виникнення у військовослужбовця суб`єктивного публічного права на звільнення за вказаною сімейною обставиною.
Елементами цього юридичного складу є:
наявність у батька (матері) військовослужбовця інвалідності I чи II групи;
документальне підтвердження потреби такої особи в постійному сторонньому догляді на підставі відповідного медичного висновку (висновку МСЕК, форми № 080-4/о або рішення експертної команди);
імперативно визначений стан родинного оточення особи з інвалідністю, який допускає реалізацію права на звільнення виключно за наявності одного з двох альтернативних юридичних фактів:
або повної об`єктивної та юридичної відсутності в особи з інвалідністю будь-яких інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення;
або, за умови наявності таких інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, підтвердження того, що ці члени сім`ї самі об`єктивно неспроможні здійснювати такий догляд через те, що самі потребують постійного догляду виключно за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).
Метою є унеможливлення послаблення обороноздатності держави шляхом допущення звільнення військовослужбовців зі служби лише за наявності факту захворювання батьків, якщо в особи, яка потребує піклування, є інші члени сім`ї першого або другого ступеня споріднення, котрі не визнані у встановленому законом медичному порядку такими, що самі потребують постійного догляду.
Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами, батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особою з інвалідністю II групи безтерміново та згідно з висновком ЛКК № 67 від 27 травня 2026 року (форма № 080-4/о) потребує постійного стороннього догляду.
Водночас ключовим предметом доказування у цій справі є перевірка дотримання позивачем обов`язкової умови щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю або наявності медичних висновків щодо них.
Визначаючи зміст поняття «члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення» у спірних правовідносинах, суд керується нормами актів законодавства вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Згідно зі статтею 1262 Цивільного кодексу України членами сім`ї другого ступеня споріднення є її рідні брати та сестри, її баба та дід як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Як встановлено судом на підставі досліджених у справі письмових доказів — копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 , паспорта громадянина України серії НОМЕР_8 , довідки виконавчого комітету Бісковицької сільської ради від 12.06.2026 № 203, акта обстеження умов проживання від 16.06.2026 № 255 та Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 11.08.2026: особа, яка потребує стороннього догляду, - ОСОБА_2 має члена сім`ї першого ступеня споріднення - дружину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за одним місцем проживання та фактично разом проживають в одному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства, а подружжя пов`язане взаємними особистими немайновими та майновими правами й обов`язками.
Згідно зі статтею 55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побут сім`ї, підтримувати один одного морально та матеріально.
Частиною першою статті 75 Сімейного кодексу України імперативно закріплено, що дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати таку допомогу. Частиною третьою цієї статті встановлено, що непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку або є особою з інвалідністю.
Твердження представника позивача у позовній заяві та відповіді на відзив про те, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наразі «перебуває у стадії судового розірвання», суд визнає неспроможними та такими, що не мають правового значення для вирішення спору.
Відповідно до частин першої та другої статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.
Жодного судового рішення, яке б набрало законної сили та підтверджувало припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ані до рапорту військовослужбовця, ані до матеріалів судової справи надано не було. Сам факт наявності судового провадження про розірвання шлюбу чи посилання на фактичний розлад сімейних стосунків не припиняє шлюбу та не припиняє встановленого законом подружнього обов`язку взаємної турботи і піклування. Станом на дату подання рапорту військовослужбовцем, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та розгляду справи судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають офіційний статус законного подружжя.
Суд також повністю відхиляє доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_3 досягла пенсійного віку (пенсіонерка за віком за посвідченням серії НОМЕР_7 ), є непрацездатною особою, яка має слабкий стан здоров`я, а тому автоматично не може здійснювати догляд за чоловіком.
Суд наголошує, що в чинній редакції абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII законодавець взагалі не оперує критерієм «непрацездатності» або «пенсійного віку» інших членів сім`ї як підставою для звільнення військовослужбовця.
Єдиним передбаченим законом критерієм, за якого наявність члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не позбавляє військовослужбовця права на звільнення, є наявність офіційного документального підтвердження того, що цей родич «сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».
Таким чином, законодавець установив виключний засіб доказування неможливості здійснення догляду іншим членом сім`ї першого ступеня - відповідний висновок медичної комісії (МСЕК чи ЛКК) встановленої форми (форма № 080-4/о).
Досягнення особою пенсійного віку та отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» свідчить виключно про досягнення особою віку, який дає право на отримання гарантованих державою виплат, проте в силу закону не є доказом стійкого розладу функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися, самообслуговуватися та сама потребує постійного стороннього догляду.
Жодного висновку МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я про потребу самої ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді позивачем ані до рапорту командиру частини, ані до суду надано не було, що свідчить про повну недоведеність передбаченої законом обов`язкової умови звільнення.
Щодо покликання позивача на граматичний аналіз норми закону та застосування розділового сполучника «АБО», суд зазначає таке.
Сполучник «або» в конструкції абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII відмежовує два взаємовиключні сценарії правозастосування:
Перший сценарій: «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи»;
Другий сценарій: «якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії...».
Оскільки у батька позивача фізично та юридично існує член сім`ї першого ступеня споріднення - законна дружина, яка спільно проживає з ним в одному будинку, перша умова (повна відсутність членів сім`ї) є об`єктивно не виконаною. За наявності таких членів сім`ї військовослужбовець може претендувати на звільнення виключно за другою умовою - якщо надасть висновок МСЕК чи ЛКК про те, що ця дружина сама потребує постійного стороннього догляду. Ненадання такого висновку виключає настання передбачених законом наслідків у вигляді звільнення зі служби.
Суд також відхиляє посилання позивача на нотаріально посвідчену заяву батька від 16 червня 2026 року № 1591, згідно з якою ОСОБА_2 обрав для здійснення догляду за собою саме свого сина - позивача.
Приписи абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII є нормами публічного права та не передбачають суб`єктивного права особи з інвалідністю за власним волевиявленням чи у нотаріальному порядку обирати конкретну особу з числа військовослужбовців для догляду з метою надання такій особі права на звільнення зі служби, якщо в особи з інвалідністю є інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, щодо яких відсутній медичний висновок про потребу в догляді. Інститут вибору доглядальника застосовується у сфері соціальних виплат відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», проте не має імперативного регулятивного впливу на порядок комплектування військових формувань в умовах воєнного стану.
Щодо посилань позивача на те, що донька батька (сестра позивача) ОСОБА_4 припинила громадянство України та виїхала до ФРН, суд зазначає, що копію довідки про припинення громадянства України та дозволу на постійне проживання позивач взагалі не додавав до рапорту про звільнення від 07 вересня 2026 року, надавши їх лише суду разом із позовною заявою.
Суд розглядає адміністративний позов у межах перевірки правомірності дій суб`єкта владних повноважень на момент прийняття оскаржуваного рішення. Оскільки на час розгляду рапорту в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 були відсутні документи про припинення громадянства доньки, відповідач обґрунтовано вказав на наявність доньки як члена сім`ї першого ступеня. Втім, навіть за умови врахування факту постійного проживання доньки за кордоном, зазначена обставина не впливає на кінцевий правовий результат спору, оскільки батько позивача має іншого повносправного члена сім`ї першого ступеня - дружину ОСОБА_3 , яка постійно проживає разом з ним.
Суд відхиляє покликання сторони позивача на постанову Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № К/990/7829/26 щодо застосування поняття «відсутність інших членів сім`ї у фактичному розумінні».
Правові позиції касаційного суду щодо оцінки «фактичної спроможності» догляду формувалися на підставі норм статті 26 Закону № 2232-XII у редакції, чинній до 18 травня 2024 року, яка містила положення про «інших осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати/піклуватися». Законодавець Законом № 3633-IX свідомо відмовився від такої моделі регулювання, деталізувавши суб`єктний склад членів сім`ї за ступенями споріднення та встановивши єдиний допустимий критерій неможливості догляду — наявність висновку МСЕК чи ЛКК про потребу самого родича у постійному догляді. Суд не наділений повноваженнями розширювати встановлений законом перелік винятків чи підміняти пряму законодавчу вимогу оціночними судженнями про фактичну неможливість догляду через похилий вік дружини.
Оцінюючи позовну вимогу щодо визнання дій відповідача протиправною бездіяльністю, суд зазначає таке.
Відповідно до практики Верховного Суду протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма пасивної поведінки органу, яка полягає у неприйнятті рішення або невчиненні дій, які суб`єкт зобов`язаний був вчинити у строк та у спосіб, визначені чинним законодавством.
Як встановлено судом, командир Військової частини НОМЕР_1 , одержавши 08 вересня 2026 року рапорт солдата ОСОБА_1 , призначив його розгляд, повно і всебічно дослідив надані до нього документи та 12 вересня 2026 року у межах своєї компетенції прийняв обґрунтоване рішення у формі письмової відповіді (вих. № 08/22618-26-Вих) про відмову у задоволенні рапорту з наведенням чітких нормативних підстав.
За таких обставин бездіяльності з боку військової частини допущено не було. Незгода військовослужбовця зі змістом прийнятого за результатами розгляду рапорту рішення суб`єкта владних повноважень не перетворює правомірне рішення органу на протиправну бездіяльність.
Щодо вимоги позивача зобов`язати військову частину звільнити його зі служби, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 245 КАС України зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення є похідним способом судового захисту і застосовується виключно у разі беззаперечного доведення позивачем факту наявності всіх необхідних за законом умов для прийняття саме такого рішення.
Оскільки матеріально-правова підстава для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII була відсутня через наявність дружини особи з інвалідністю, щодо якої відсутній медичний висновок про потребу в догляді, відмова командира частини у звільненні позивача була правомірною, а вимога про зобов`язання відповідача видати наказ про звільнення є безпідставною.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд зазначає, що відповідачем у цій справі належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні статей 73-76 КАС України доведено правомірність своїх дій та обґрунтованість прийнятого рішення про відмову у звільненні солдата ОСОБА_1 зі служби за поданим рапортом.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, оцінивши наявні письмові докази в їх сукупності та застосувавши приписи чинного спеціального законодавства, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача та повну необґрунтованість заявлених матеріально-правових вимог, у зв`язку з чим у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 139 КАС України.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в сумі 1 064,96 грн покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 65, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
у х в а л и в :
1. В позові ОСОБА_1 про визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03 листопада 2026 року.
Суддя О.І. Коморний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua