Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №380/19826/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/19826/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій щодо призупинення нарахування та виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з 19.07.2025 по 06.11.2025; зобов`язання нарахувати та виплатити основне грошове забезпечення за період з 19.07.2025 по 06.11.2025 у розмірі 86 844,04 грн; зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100 000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні за період з 19.07.2025 по 06.11.2025 у розмірі 361 935,48 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору. Витребувано у Військової частини НОМЕР_2 в строк подання відзиву на позовну заяву обґрунтовані пояснення з приводу викладених у позовній заяві обставин, накази стосовно проходження служби ОСОБА_1 .

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення "Електронний суд".

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що під час проходження військової служби, виконуючи бойове завдання, отримав важке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. Проте відповідач у період з 19.07.2025 по 06.11.2025 року призупинив виплату основного грошового забезпечення та додаткової винагороди, посилаючись на безперервне лікування позивача понад 4 місяці без підтверджуючих документів. Зазначив, що наявні документи підтверджують факт перебування на лікуванні у вказаний період, загальний період лікування не перевищив граничний строк в 12 місяців поспіль, а отже у відповідача були достатні підстави для продовження виплати. Вказані дії відповідача вважає протиправними, просив задовольнити позов.

Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю правових підстав. Зазначив, що відповідач не надав довідку ВЛК про продовження строку лікування понад 120 календарних днів, витяги з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13.08.2025 та в свідоцтві про хворобу №2025-07-02-0913-0407-3 від 02.07.2025, які були додані до рапорту про звільнення не визначено, що позивач потребує подальшого лікування. Жодних інших підтверджуючих документів про потребу в лікуванні позивачем до військової частини НОМЕР_2 надано не було.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , є громадянином України (паспорт № НОМЕР_5 від 04.02.2025 року) та особою з інвалідністю 1 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (посвідчення серії НОМЕР_6 від 28 жовтня 2025 року).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.

Обставина проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 у період з 17.11.2024 по 08.11.2025 року не є спірною між сторонами.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 09 грудня 2024 року №10855 ОСОБА_1 23 листопада 2024 року отримав поранення за обставин, пов`язаних із захистом Батьківщини внаслідок мінно-вибухової травми, під час виконання обов`язків військової служби в результаті артилерійського обстрілу.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 15 жовтня 2025 року №147 ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Торецькій міській громаді Бахмутського району Донецької області.

Суд встановив на підставі довідки військово-лікарської комісії комунального некомерційного підприємства "Дрогобицька міська лікарня №1" Дрогобицької міської ради №172 від 21.03.2025 року, що отримана ОСОБА_1 травма відноситься до тяжких. Визначено на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребу в тривалому лікуванні після поранення протягом 120 календарних днів.

За результатом проведеного 02 липня 2025 року огляду Госпітальною ВЛК психоневрологічного профілю "ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ" складено свідоцтво про хворобу №2025-0702-0913-0407-3 від 02.07.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби на підставі статті 75а графи ІІ Розкладу хвороб.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії 16 Регіональної військово-лікарської комісії №2025-0711-1436-4450-0 від 11.07.2025 року затверджено постанову госпітальної ВЛК психоневрологічного профілю при ВМКЦ ЗР, оформленої свідоцтвом про хворобу від 02.07.2025 №2025-0702-0913-0407-3.

Відповідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_1 з 16.07.2025 року встановлено першу групу інвалідності на строк до 01.08.2027 року.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5600 ОСОБА_1 у період 21.04.2025 по 07.08.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні.

Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2644/п ОСОБА_1 у період 07.08.2025 по 07.11.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2025 року №332 ОСОБА_1 , звільненого наказом НОМЕР_2 від 07 листопада 2025 року №96-РС у відставку за станом здоров`я, з 08 листопада 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з грошовим атестатом від 08.11.2025 року №2112/8801, виданим Військовою частиною НОМЕР_2 , у зв`язку з безперервним лікуванням понад 4 місяці поспіль, без відповідних підтверджуючих документів, призупинено виплати грошового забезпечення з 19.07.2025 по 06.11.2025 року.

Вказане додатково підтверджується довідкою про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 08 листопада №2112/8804.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не нарахування та не виплати позивачу за період з 19.07.2025 по 06.11.2025 року щомісячного грошового забезпечення та додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 100 000 гривень на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації в України введено воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінет Міністрів України зобов`язаний невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), за змістом пункту 2 розділу І якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).

У пункті 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №168) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до п.1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;

Таким чином, додаткова винагорода у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування саме на стаціонарному лікуванні виплачується військовослужбовцям, зокрема, тим, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Суд встановив, що вказана обставина не є спірною між сторонами, що в період стаціонарного лікування з листопада 2024 по 18.07.2025 року позивачу нараховувалося грошове забезпечення, зокрема з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168.

Водночас, як встановив суд вище, спірною обставиною є призупинення відповідачем нарахування виплати позивачу грошового забезпечення включно із додатковою винагородою, передбаченою Постановою КМУ №168, у період з 19.07.2025 по 06.11.2025 року.

Згідно з абз. 5 п. 8 Порядку №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, застосування норм Постанови №168, яка регулює питання виплати додаткової винагороди, повинно відбуватися з урахуванням положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та прийнятого на його підставі Порядку №260.

Абзац 2 пункту 9 розділу І Порядку №260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260).

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 16.05.2024 у справі № 520/16191/23 та підтримана постановою Верховного Суду від 19.06.2025 у справі №480/9155/23.

Згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

З огляду на зазначені норми Положення висновок ВЛК (ЛЛК) є змістом (суттю) постанови ВЛК (ЛЛК), яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК (ЛЛК) є формальним вираженням постанови ВЛК (ЛЛК), яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК (ЛЛК) за наслідком медичного огляду.

При цьому повноваження командира військової частини щодо прийняття рішення (у формі наказу) про продовження виплати грошового забезпечення не є дискреційними.

Повноваження командира військової частини щодо видання наказу про продовження виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні не передбачають можливості діяти за власним розсудом, оскільки питання наявності/відсутності медичних показань для перебування військовослужбовця на лікуванні належить до компетенції, зокрема, ВЛК (ЛЛК).

Відповідно до пункту 6.5 глави 6 розділу ІІ Положення для вирішення питання про потребу у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або про потребу у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), або звільненні від виконання службових обов`язків (у тому числі і повторно), або потреби у тривалому лікуванні військовослужбовець направляється на медичний огляд начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров`я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.

На підставі постанови ВЛК відпустка для лікування у зв`язку з хворобою надається військовослужбовцям на 30 календарних днів, а за медичними показаннями після травм (поранень, контузій) або оперативного лікування - на 45 або 60 календарних днів. За наявності медичних показань відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) продовжується ВЛК на 30 календарних днів, а в окремих випадках - на 45 або на 60 календарних днів (пункт 6.12 глави 6 розділу ІІ Положення).

Відповідно до пункту 6.13 глави 6 розділу II Положення, загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.

У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров`я (установи).

Медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.

Отже, визначення потреби військовослужбовця у продовженні тривалого лікування за станом здоров`я та встановлення необхідного терміну для відновлення функції і працездатності такого військовослужбовця відбувається на підставі висновку ВЛК (ЛЛК) за наслідком медичного огляду ВЛК (ЛЛК), що оформлюється довідкою ВЛК (ЛЛК), на підставі якої командир військової частини (закладу) наказом продовжує виплату грошового забезпечення.

Таким чином, у разі наявності висновку ВЛК (ЛЛК) про потребу продовження терміну лікування нормами Порядку №260 встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки командира військової частини: видати наказ про продовження виплати грошового забезпечення.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні висновки ВЛК (ЛЛК) (в формі свідоцтва, довідки або протоколу) про потребу продовження терміну лікування після сплину чотирьохмісячного терміну або рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах, а тому з урахуванням абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260, відповідач правомірно не нараховував і не виплачував позивачу грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду за період з 19.07.2025 по 06.11.2025.

Водночас, за результатом проведеного 02 липня 2025 року огляду Госпітальною ВЛК психоневрологічного профілю "ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ" складено свідоцтво про хворобу №2025-0702-0913-0407-3 від 02.07.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби на підставі статті 75а графи ІІ Розкладу хвороб.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії 16 Регіональної військово-лікарської комісії №2025-0711-1436-4450-0 від 11.07.2025 року затверджено постанову госпітальної ВЛК психоневрологічного профілю при ВМКЦ ЗР, оформленої свідоцтвом про хворобу від 02.07.2025 №2025-0702-0913-0407-3.

При цьому, суд звертає увагу, що сама по собі довідка ВЛК без зазначення потреби в продовженні терміну лікування, так само як і виписки з медичної карти стаціонарного хворого, не є підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач відповідно до п. 9 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як особа з інвалідністю 1 групи.

На підставі вищевикладеного та керуючись КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення прийнято, складено та підписано 04 листопада 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Олена ТРОЯНОВА