Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: електроенергетики (крім ядерної енергетики); енергозбереження, альтернативних джерел енергії, комбінованого виробництва електричної і теплової енергії
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №320/28919/25
Суддя: Кочанова П.В.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 року № 320/28919/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., за участю секретаря судового засідання Дулєпової А.Є., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «АВЕРС LVIV» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною Методику обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж та зобов`язання вчинити певні дії,-
за участі представників сторін:
представника позивача – Шиян М.В.,
представника відповідача – Карапетян А.С.
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Приватне підприємство «АВЕРС» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просить суд:
- визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття Методику обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, яка затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.06.2008 № 691 (із змінами, внесеними згідно з постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1144 від 19.09.2017; № 546 від 21.06.2018; № 1327 від 18.10.2022),
- зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердити методику визначення вартості послуг за договором про спільне використання електричних мереж відповідно до частини третьої статті 49 Закону України «Про ринок електричної енергії» та статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», яка забезпечуватиме власникам електричних мереж обґрунтований прибуток і включатиме інвестиційну складову, що відображає економічну цінність їхнього майна,
- повідомити Секретаріат Енергетичного співтовариства, що в ході провадження у справі порушується питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС є обов`язком суду,
- за процедурою витребування доказів витребувати у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг матеріали обґрунтування, які стали підставою для прийняття постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.06.2008 № 691 та постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1144 від 19.09.2017; №546 від 21.06.2018; № 1327 від 18.10.2022 року.
В обґрунтуванні позовних вимог позивачем зазначено, що Методика № 691 порушує його права як власника електричних мереж (повітряної лінії 110 кВ та підстанції «Львів 12»), які використовуються для розподілу електроенергії іншим споживачам та транспортування в мережі ПрАТ «Львівобленерго» (ОСР). Методика обмежує плату за використання мереж лише обґрунтованими витратами, не включаючи прибуток та інвестиційну складову, що суперечить статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а також принципам пропорційності та недискримінації, визначеним статтями 36 і 37 Директиви 2009/72/ЄС, обов`язковими для України відповідно до Договору про Енергетичне Співтовариство та статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії».
Позивач вказує на прямий зв`язок між оскаржуваною Методикою № 691 та порушенням його прав, зокрема права на справедливу компенсацію за використання майна, отримання прибутку та можливості розвитку мереж. Оскаржувані норми створюють дисбаланс між правами власників мереж та інтересами ОСР, що загрожує економічній цінності майна позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. У задоволенні клопотання представника позивача про повідомлення Секретаріату Енергетичного співтовариства, що в ході провадження у справі порушується питання щодо тлумачення та застосування законодавства Енергетичного Співтовариства, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС відмовлено.
Представник відповідача подав до суду відзив, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позовна заява не містить будь-яких доказів, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів ПП «АВЕРС – LVIV», а отже, на переконання Регулятора, позивачем було не вірно обрано спосіб захисту.
Зауважено, що позивач неправильно тлумачить правову природу Методики, оскільки її метою є визначення порядку розрахунку обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, що використовуються спільно.
Методика не встановлює регульованої ціни у розумінні Закону України «Про ціни і ціноутворення», а визначає механізм відшкодування витрат, понесених власником мереж, під час їх використання іншим суб`єктом господарювання.
Вимога про включення прибутку та інвестиційної складової у відшкодування не ґрунтується на законі, адже власник мереж не здійснює ліцензовану діяльність, не інвестує в обслуговування споживачів, не несе соціальних зобов`язань і не є суб`єктом регулювання НКРЕКП в частині встановлення тарифів.
Таким чином, застосування різного підходу до суб`єктів, які мають різний правовий статус, відповідає принципам правової визначеності та не суперечить принципу недискримінації.
Наголошено, що вимога позивача зобов`язати НКРЕКП затвердити конкретну методику, яка передбачала б включення «обґрунтованого прибутку» та «інвестиційної складової», є втручанням у виключну компетенцію Регулятора та є необґрунтованою.
У відповіді на відзив звернуто увагу, що позиція НКРЕКП щодо відсутності порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача є необґрунтованою та суперечить суті спірних правовідносин.
Наголошено, що Методика №691 обмежує плату за використання технологічних електричних мереж спільного використання лише обґрунтованими витратами, не враховуючи інвестиційної складової та обґрунтованого прибутку власника. Такий підхід прямо завдає шкоди Позивачу, позбавляючи його належної компенсації за використання його майна (електроустановок та мереж) або справедливої плати за надану послугу.
Позивач просить, щоб методика включала обґрунтований прибуток та інвестиційну складову, що відповідає принципам платності використання майна та недискримінаційного ціно- та тарифоутворення, яке відображає економічно обґрунтовані витрати, що відповідає приписам частини другої статті 3 ЗУ «Про ринок електричної енергії», а отже відмова НКРЕКП врахувати ці складові у Методиці не є питанням дискреції, а потенційним порушенням прав власності та принципів економічної обґрунтованості, встановлених законом.
У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача зазначав, що зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з адміністративним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач не конкретизує, які негативні наслідки зазнав саме він та яким чином порушуються саме його права внаслідок прийняття Регулятором оскаржуваного позивачем рішення.
Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в свою чергу, Комісія діяла в межах компетенції та повноважень, з дотриманням норм чинного законодавства України, обґрунтовано, законно, при цьому права позивача порушені не були, а тому в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30 червня 2026 року об 11 год. 00 хв.
У зв`язку з технічною неможливістю проведення судового засідання, призначеного на 30 червня 2026 року, розгляд справи відкладено до 08 вересня 2026 року о 10 год. 00 хв.
25 серпня 2026 року представником відповідача надіслано до суду через електронну підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення в яких останній зазначив про те, що вимога Приватного підприємства «АВЕРС - LVIV» про визнання протиправними та нечинними з моменту прийняття Методику обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, яка затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.06.2008 № 691 (із змінами, внесеними згідно з постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1144 від 19.09.2017; № 546 від 21.06.2018; № 1327 від 18.10.2022), є такою, що не відповідає частині другій статті 265 КАС України.
Зазначає про те, що Методика № 691 не встановлює регульовану ціну на товар чи послугу у розумінні Закону України «Про ціни і ціноутворення», а визначає механізм відшкодування обґрунтованих витрат власника технологічних мереж, пов`язаних з їх утриманням.
28 серпня 2026 року представником позивача надіслано через електронну підсистему «Електронний суд» письмові заперечення на клопотання (заяву) в яких зокрема зазначив про те, що якщо у Регулятора немає економічних розрахунків – Методика є незаконною за замовчуванням, незалежно від будь-яких європейських директив.
У зв`язку з сигналом повітряної тривоги, фіксація судового засідання призначеного на 08 вересня 2026 року не проводилась. Розгляд справи відкладено на 15 вересня 2026 року о 10 год 30 хв.
У підготовче засідання 15.09.2026 року з`явилися повноважні представники позивача та відповідача.
Протокольною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 15.09.2026 року у задоволенні повторного клопотання позивача від 21.08.2025 року в частині повідомлення Секретаріату Енергетичного Співтовариства про розгляд справи та про порушення в ній питання застосування права Енергетичного Співтовариства відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні цього клопотання, суд виходив із того, що відповідно до пункту 2 статті 2 Процедурного акта Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства № 2008/01/MC-EnC (зі змінами, внесеними Процедурним актом № 2015/04/MC-EnC) національний суд, у провадженні якого постало питання тлумачення або застосування права Енергетичного Співтовариства, може письмово повідомити Секретаріат за клопотанням сторони або з власної ініціативи. Отже, таке повідомлення є правом суду, а не його безумовним процесуальним обов`язком. У повторному клопотанні заявник не сформулював конкретного питання тлумачення, без вирішення якого неможливо розглянути спір, та не довів, що наявних правових джерел недостатньо для самостійного встановлення судом змісту застосовних норм національного права, Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і релевантної практики Суду Європейського Союзу. Одержання консультативного висновку Секретаріату не замінює такого обов`язку суду.
Протокольною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 15.09.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2026 року об 11 год. 00 хв.
У судовому засіданні 15 вересня 2026 року оголошено перерву до 27 жовтня 2026 року о 12 год.00 хв.
16 вересня 2026 року представником позивача подано через підсистему «Електронний суд» письмовий виступ у судових дебатах, а 18 вересня 2026 року - доповнення до нього з клопотанням про врахування постанови Верховного Суду від 16.09.2026 у справі № 914/66/26.
У судове засідання 27 жовтня 2026 року з`явилися повноважні представники позивача та відповідача.
Розглянувши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Приватне підприємство «АВЕРС-LVIV» є власником повітряної лінії електропередач ділянка ПЛ 110 кВ Південна – Львів-10 (від ПС 330/220/110 кВ «Південна» до опори № 44 (6330 м)) та ділянка ПЛ 110 кВ Південна – Львів-21 (від ПС 330/220/110 кВ «Південна» до опори № 44 (6330 м) та електричної підстанції - ПС 110/10/6 кВ № 251 «Львів 12» розташованої у місті Львові по вул. Хуторівка, 11в.
Електричні мережі згаданої повітряної лінії і підстанції використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу (ОСР) - ПрАТ «Львівобленерго».
Приватним підприємством «АВЕРС-LVIV» укладено з ПрАТ «Львівобленерго» договір про спільне використання технологічних електричних мереж №145-2717/20 від 29 травня 2020 року з визначенням вартості послуг за цим договором за затвердженою Регулятором методикою.
Пункт 1.1. Договору передбачає, що основний споживач зобов`язується забезпечити технічну можливість доставки електричної енергії необхідного обсягу та рівня потужності (із забезпеченням якості, надійності та безперервності) власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Оператора системи або інших суб`єктів господарювання, розподіл (передачу) електричної енергії яким забезпечує Оператор системи.
Як зазначає позивач, розподільну мережу, включно з електроустановками основного споживача, для надання послуг з розподілу електричної енергії, у тому числі самому основному споживачу, використовує не основний споживач, а оператор системи розподілу (ОСР). При цьому, ОСР компенсує основному споживачу за використання його мереж відповідно до методики, затвердженої регулятором.
Відповідно до діючих на той час Закону України «Про електроенергетику» (№ 575/97- ВР), Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.95 № 213 (213/95) (із змінами), та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 452-р (452-2007-р) «Про впорядкування оплати послуг, що надаються власниками електричних мереж», Національною комісією регулювання електроенергетики України була прийнята постанова від 12.0.2008 № 691 «Про затвердження Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» (далі Методика № 691).
Зазначена постанова зареєстрована в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 за №732/15423.
Згідно з п. 1.1. Методики №691 ця Методика встановлює методологію обрахування вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання, у тому числі порядок складення кошторису витрат основних споживачів на утримання їх технологічних електричних мереж, порядок розрахунку об`єму технологічного обладнання електричних мереж в умовних одиницях операторів системи, на території здійснення ліцензованої діяльності яких приєднані електроустановки основних споживачів, та основних споживачів, порядок визначення нормативів витрат на умовну одиницю та розподілу витрат на утримання мереж між суб`єктами господарювання, які використовують мережі, на частини, що відповідають платі за спільне використання відповідного суб`єкта господарювання.
Методика обов`язкова для застосування всіма юридичними та фізичними особами, які мають договірні відносини щодо спільного використання технологічних електричних мереж.
Позивач звернувся до суду з даним позовом, вважаючи, що відповідно до пункту 1.1. Методики №691 плата за використання технологічних електричних мереж спільного використання обмежується лише обґрунтованими витратами на їх отримання, водночас не враховує інвестиційної складової, спрямованої на розвиток мереж власника, а також не передбачає включення до плати обґрунтованого прибутку власника за користування оператором системи розподілу (ОСР) його майном чи за надання відповідних послуг. Такий підхід, за висновком відповідача, свідчить про протиправність Методики, оскільки вона завдає шкоди позивачу, позбавляючи його належної компенсації за використання майна, чи справедливої плати за надану послугу.
Щодо питання наявності порушеного права позивача суд зауважує, що останній, як зазначено вище, є власником електроустановок, які використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам та для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу (ОСР), уклав з ПрАТ «Львівобленерго» Договір про спільне використання технологічних електричних мереж №145-2717/20 від 29 травня 2020 року. Вартість послуг за цим договором визначається за оскаржуваною Методикою №691, затвердженою Регулятором.
Таким чином, положення Методики №691 безпосередньо впливають на права та інтереси позивача, що спростовує доводи відповідача щодо відсутності порушеного права позивача.
Аргументи Регулятора про відсутність реальних негативних наслідків для позивача, оскільки не зазначено точно визначених майнових втрат, суд вважає неприйнятними, оскільки мотивація та контекст позову містить легітимні очікування щодо плати за використання технологічних електричних мереж спільного використання, а обґрунтування позову містить посилання на обмеження такої вартості лише обґрунтованими витратами, не враховуючи інвестиційної складової та обґрунтованого прибутку власника, що в свою чергу може бути досліджено лише при розгляді справи по суті.
Враховуючи наведене, а також те, що оскаржувана Методика є нормативно-правовим актом, який впливає на права та обов`язки осіб, до правовідносин яких вона застосовується, і діє впродовж усього строку своєї чинності, суд відхиляє доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.01.2019 у справі № 826/22472/15 та від 13.10.2020 у справі № 160/10542/19: нормативно-правовий акт може бути оскаржений протягом усього строку його чинності особою, щодо якої його застосовано або яка є суб`єктом правовідносин, у яких цей акт буде застосовано; загальний шестимісячний строк у такому разі не застосовується.
Окрім цього, суд відхиляє доводи позивача про те, що відзив не може враховуватися через відсутність його затвердження на засіданні НКРЕКП. Відзив є процесуальним документом учасника справи, а не нормативно-правовим чи іншим владним рішенням Регулятора, для прийняття якого закон установлює колегіальну процедуру. За змістом статей 55, 57 та 59 КАС України юридична особа і суб`єкт владних повноважень беруть участь у справі через керівника, іншу уповноважену особу або представника, повноваження якого підтверджуються визначеними законом документами. Оскільки відзив подано уповноваженим представником відповідача, відсутність окремого колегіального рішення НКРЕКП про схвалення його тексту не є підставою для неврахування викладених у ньому доводів.
Надаючи правову оцінку по суті спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначенні Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 року № 1540-VIII (надалі - Закон № 1540-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1540-VIII, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України (ст. 3 цього ж Закону).
Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.
Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.
Відповідно до статті 17 Закону про НКРЕКП для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; розробляє та затверджує нормативно-правові акти, та ініціює внесення змін до них; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.
Згідно з абзацом першим статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі – Закон) правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про енергетичну ефективність», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Відповідно до положення частини другої статті 3 Закону функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах, зокрема: добросовісної конкуренції; недискримінаційної участі в ринку електричної енергії.
Положення частини першої та другої статті 6 Закону встановлено, що державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. До основних завдань Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема забезпечення належних умов для ефективного і надійного функціонування електричних мереж з огляду на довгострокові цілі розвитку.
Разом з цим, відповідно до положення частин першої та третьої статті 49 Закону, для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу.
Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором. Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою. Вартість оплачених оператором системи розподілу послуг за договором про спільне використання електричних мереж включається до тарифу на розподіл відповідного оператора системи розподілу.
Суд бере до уваги, що Методику розроблено, з метою досягнення балансу інтересів учасників роздрібного ринку, та якою передбачається порядок обрахування вартості обґрунтованих витрат (які необхідні для утримання технологічних електричних мереж спільного використання), величина яких має відповідати (не перевищувати) граничній величині витрат, визначених відповідно до нормативів витрат за об`ємом умовних одиниць електроустановок, які складаються за результатами діяльності оператора системи, та які відшкодовуються оператором системи основному споживачу за рахунок тарифу на розподіл (передачу) електричної енергії.
Постановою від 21.06.2018 № 546 «Про затвердження Змін до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» внесено зміни до норм Методики, зокрема, в частині визначення методології обрахування вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання, у тому числі порядок складення кошторису витрат основного споживача на утримання технологічних електричних мереж, порядок розрахунку об`єму технологічного обладнання електричних мереж в умовних одиницях оператора розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу яких приєднані електроустановки основних споживачів, та основних споживачів, порядок визначення нормативів витрат на умовну одиницю та розподілу витрат на утримання мереж між суб`єктами господарювання, які використовують мережі, на частини, що відповідають платі за спільне використання відповідного суб`єкта господарювання.
У подальшому, Регулятором постановою від 18.10.2022 № 1327 затверджено зміни до Методики, які спрямовані на удосконалення методології обрахування вартості обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання, в частині порядку складення кошторису витрат основних споживачів на утримання їх технологічних електричних мереж, закріплення необхідності щорічного узгодження основним споживачем з оператором системи на наступний базовий період однолінійної схеми технологічних електричних мереж спільного використання та розрахунку об`єму умовних одиниць технологічних електричних мереж спільного використання, виконаного основним споживачем, а також можливості включати до кошторису витрат основного споживача з утримання (експлуатації та обслуговування) власних технологічних електричних мереж спільного використання кошти, сплачені підрядним організаціям зокрема, які не перебувають у штаті підприємства основного споживача, за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договори підряду, а також відповідні відрахування на соціальні заходи.
Відповідно до положень пунктів 1.2.3 та 1.2.4 глави 1.2 розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі – ПРРЕЕ), оператор системи в межах території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не виконують функції оператора системи (у тому числі електричними мережами виробників, резервне живлення яких забезпечується від мереж оператора системи, та споживачів (основних споживачів), електроустановки яких приєднані до електричних мереж таких виробників, та їх субспоживачів), шляхом укладення з цими власниками договорів про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору (додаток 1 до цих Правил).
Власник технологічних електричних мереж (основний споживач) не має права відмовити оператору системи, на території ліцензованої діяльності якого приєднані мережі власника, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж у передбачених цими Правилами випадках.
Точка розподілу (передачі) електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з оператором системи.
Оператор системи покриває всі витрати, пов`язані з транспортуванням електричної енергії в точку розподілу (передачі) електричної енергії, а також має право на відшкодування всіх витрат, пов`язаних із транспортуванням електричної енергії в точку розподілу (передачі) електричної енергії, за рахунок тарифу на розподіл (передачу) електричної енергії.
Крім того, відповідно до положення пунктів 2.5.1, 2.5.3 – 2.5.6 глави 2.5 розділу ІІ ПРРЕЕ для забезпечення розподілу електричної енергії споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу (далі – ОСР) електричними мережами, що не належать цьому ОСР, укладається договір на основі Типового договору про спільне використання технологічних електричних мереж (додаток 1 до цих Правил) між ОСР та основним споживачем, до якого належить, зокрема споживач - власник технологічних електричних мереж, оператором системи для якого є ОСР.
Оператори системи, які використовують технологічні електричні мережі основних споживачів для розподілу (передачі) електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії у свої мережі, сплачують основним споживачам плату за спільне використання технологічних електричних мереж, яка визначається відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.06.2008 № 691 (із змінами).
Відшкодування витрат з утримання технологічних електричних мереж основного споживача оплачується відповідно до договору про спільне використання технологічних електричних мереж і обґрунтовується фактичними витратами основного споживача на утримання цих електричних мереж.
Порядок та розмір плати за спільне використання технологічних електричних мереж, умови спільного використання технологічних електричних мереж основного споживача з оператором системи зазначаються в договорі про спільне використання технологічних електричних мереж.
Обґрунтовані витрати на утримання технологічних електричних мереж відшкодовуються основному споживачу відповідно до його кошторису витрат на здійснення цієї діяльності.
Кошторис витрат на утримання технологічних електричних мереж складається на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати на здійснення цієї діяльності впродовж базового періоду.
До витрат на утримання технологічних електричних мереж належать лише ті витрати, які безпосередньо стосуються вказаного виду діяльності.
Величина витрат основного споживача не може перевищувати граничної величини витрат, визначених відповідно до нормативів витрат за об`ємом умовних одиниць електроустановок, які складаються за результатами діяльності оператора системи, на території здійснення ліцензованої діяльності якого приєднані електроустановки основного споживача.
Ураховуючи норми розділу IV Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕП від 14.03.2018 № 310 (далі – КСР), суб`єкт господарювання (споживач електричної енергії) має право за зверненням замовника погодити приєднання електроустановок замовника до власних електричних мереж у випадках, передбачених цим розділом.
При цьому, згідно з пунктом 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи.
Таким чином, заходи з приєднання електроустановок замовників до електричних мереж, що не належать оператору системи, здійснюються за вибором (згодою) власника цих мереж. При цьому, оператор системи не має права відмовити у наданні послуги з приєднання електроустановок замовників до системи розподілу на території здійснення своєї ліцензованої діяльності за умови дотримання замовником вимог та процедури приєднання, визначених КСР, та зобов`язаний здійснювати розподіл електричної енергії до електроустановок споживачів, приєднаних до електричних мереж (у тому числі до мереж основного споживача). Тому, необхідність використання оператором системи розподілу електричних мереж основного споживача фактично зумовлена діями основного споживача щодо надання дозволу (згоди) на приєднання до його електричних мереж електроустановок інших суб`єктів.
Виходячи з наведеного, суд погоджується з аргументами відповідача, що позивач неправильно тлумачить правову природу Методики, оскільки її метою є визначення порядку розрахунку обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж, що використовуються спільно.
Методика не встановлює регульованої ціни у розумінні Закону України «Про ціни і ціноутворення», а визначає механізм відшкодування витрат, понесених власником мереж, під час їх використання іншим суб`єктом господарювання.
Таким чином, посилання у позові на неузгодженість спірної Методики з нормами Закону України «Про ціни і ціноутворення» є помилковим та безпідставним.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 420/2376/21 не є релевантним до спірних правовідносин. У вказаній справі Верховний Суд вирішував питання формування тарифів на теплову енергію ліцензіата та фінансування затвердженої інвестиційної програми за рахунок планованого прибутку. Натомість у цій справі йдеться про спеціальний механізм визначення плати основному споживачу, який не є оператором системи розподілу, за договором про спільне використання технологічних електричних мереж. Частина третя статті 49 Закону України «Про ринок електричної енергії» не прирівнює цю плату до тарифу на розподіл електричної енергії та не встановлює обов`язкового переліку її складових у вигляді прибутку й інвестиційної програми власника мереж.
Отже, вимога про обов`язкове включення прибутку та інвестиційної складової до відшкодування є необґрунтованою. Позивач як основний споживач не здійснює ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії, а вартість послуг за договором про спільне використання його мереж включається до тарифу відповідного оператора системи розподілу. Відмінність між механізмом відшкодування витрат основному споживачу та тарифним регулюванням діяльності оператора системи зумовлена різним правовим статусом цих суб`єктів, обсягом їхніх обов`язків і регуляторної відповідальності, тому сама по собі не свідчить про дискримінацію.
Крім цього, суд відмічає, що посилання Позивача про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також не підтверджені належними доказами. Оскаржувана Методика не позбавляє позивача права власності на мережі, не передає це майно у власність іншій особі та передбачає відшкодування обґрунтованих витрат на його утримання. Позивач не навів розрахунку фактичних витрат, які залишилися невідшкодованими, не довів непропорційності встановленого механізму саме щодо нього та не обґрунтував наявності закріпленого в законі майнового права або достатньо визначеного законного очікування на отримання прибутку у складі такої плати. Обставини справи «Edwards v. Malta», 2006, на яку посилається позивач, стосувалися тривалої примусової оренди житла за очевидно непропорційною платою і не є подібними до правовідносин за договором про спільне використання технологічних електричних мереж із відшкодуванням витрат за спеціальною методикою.
Оцінюючи доводи Позивача щодо права Енергетичного Співтовариства, суд ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20. Відповідно до неї, рішення Суду Європейського Союзу можуть використовуватися для встановлення змісту актів права Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», а офіційні висновки Секретаріату Енергетичного Співтовариства — братися до уваги для з`ясування змісту права Енергетичного Співтовариства. Водночас ця позиція не означає прямої дії кожного положення директиви незалежно від предмета його регулювання та не покладає на національний суд обов`язку звертатися до Секретаріату в кожній справі, у якій сторона посилається на право Енергетичного Співтовариства.
Стаття 59(7)(a) Директиви (ЄС) 2019/944 стосується тарифів або методологій доступу до мереж та приєднання і вимагає, щоб вони дозволяли здійснювати необхідні інвестиції у мережі для забезпечення їх життєздатності. Проте позивач не є оператором системи передачі або розподілу, а оскаржувана Методика регулює відшкодування основному споживачу обґрунтованих витрат на утримання належних йому технологічних мереж, які використовуються спільно. Саме по собі наведене положення Директиви не встановлює безумовного права такого власника на включення до плати прибутку й інвестиційної складової у визначеному ним складі та розмірі.
Посилання позивача на рішення Суду Європейського Союзу від 23.10.2025 у справі C-87/24 «Gaso and Conexus Baltic Grid» та від 15.09.2011 у справі C-264/09 «Commission v. Slovakia» не змінюють цього висновку. У справі C-87/24 йшлося про належні стимули та дохідність інвестицій операторів газотранспортної і газорозподільної систем у межах тарифного регулювання; у справі C-264/09 — про збереження договірного права пріоритетного доступу до транскордонної лінії, на будівництво якої інвестор надав фінансування. Фактичні обставини, статус учасників та предмет регулювання у цих справах не є подібними до спірних правовідносин, а сформульовані в них висновки не містять правила, за яким плата кожному власнику технологічних мереж, що не є оператором системи, обов`язково має включати прибуток та інвестиційну складову.
Окрім того, суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 16.09.2026 у справі № 914/66/26, на яку позивач послався в доповненнях до письмових дебатів, також не встановлює обов`язку національного суду повідомити Секретаріат. Як убачається зі змісту наведеної постанови, Верховний Суд кваліфікував відповідне звернення як таке, що стосується застосування норм матеріального права і може мати значення під час розгляду спору по суті, однак відмовив у повідомленні Секретаріату в суді касаційної інстанції через межі перегляду процесуальної ухвали. Цей висновок підтверджує належність питання до оцінки суду, який вирішує спір по суті, але не перетворює передбачене пунктом 2 статті 2 Процедурного акта № 2008/01/MC-EnC право суду на безумовний обов`язок. У цій справі суд установив зміст релевантних норм на підставі Договору, законодавства України та практики Суду Європейського Союзу, тому потреби в додатковому консультативному висновку не встановлено.
З урахуванням викладеного вище, суд зазначає, що вимога про включення прибутку та інвестиційної складової у відшкодування є необґрунтованою, оскільки власник мереж не здійснює ліцензовану діяльність, не інвестує в обслуговування споживачів, не несе соціальних зобов`язань і не є суб`єктом регулювання НКРЕКП в частині встановлення тарифів.
Окрім цього, суд зазначає, що вимога позивача про визнання Методики нечинною з моменту її прийняття не відповідає частині другій статті 265 КАС України, за якою нормативно-правовий акт у разі визнання його судом протиправним втрачає чинність із моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття Методику обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, яка затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.06.2008 № 691 (із змінами, внесеними згідно з постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1144 від 19.09.2017; № 546 від 21.06.2018; № 1327 від 18.10.2022).
В контексті зазначеного, зважаючи на те, що перша позовна вимога не підлягає задоволенню, а тому відсутня передбачена частиною п`ятою статті 245 КАС України передумова для зобов`язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну акта, визнаного протиправним і нечинним. Крім того, визначення конкретного змісту методики, включно зі складом витрат, способом формування прибутку та інвестиційної складової, є втручанням у виключну компетенцію Регулятора. Суд при розгляді справ може лише оцінювати правомірність дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не підміняти його функції шляхом формування змісту нормативно-правових актів також не підлягає задоволенню.
Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому законодавцем повноважень.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21 зазначив: «визначаючи наявність та межі у НКРЕКП у спірних правовідносинах дискреційних повноважень, Суд враховує, що частинами першою та другою статті 277 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони передбачено, що регуляторний орган повинен бути законодавчо відокремленим і функціонально незалежним від будь-якого державного чи приватного суб`єкта господарювання та достатньо вповноважений, щоб гарантувати ефективну конкуренцію і ефективне функціонування ринку. Рішення та процедури, що використовуються регуляторним органом, повинні бути об`єктивними стосовно всіх учасників ринку».
Таким чином, вимога позивача щодо зобов`язання НКРЕКП затвердити конкретну методику, яка передбачала б включення обґрунтованого прибутку та інвестиційної складової, є втручанням у виключну компетенцію Регулятора. Суд при розгляді справ може лише оцінювати правомірність дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не підміняти його функції шляхом формування змісту нормативно-правових актів.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно із частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову відсутні підстави для розподілу судових витрат відносно позивача згідно з приписами ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «АВЕРС LVIV» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною Методику обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Вступну та резолютивну частину рішення проголошено 27 жовтня 2026 року у судовому засіданні у присутності представників сторін.
Повний текст судового рішення складено та підписано 4 листопада 2026 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кочанова П.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua