Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: визначення митної вартості товару
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №320/60506/24
Суддя: Головенко О.Д.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року м. Київ справа №320/60506/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» до Київська митниця про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» з позовом до Київської митниці та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 03.06.2024 № UA100340/2024/000067/2, від 11.06.2024 № UA100350/2024/000002/2, від 14.06.2024 № UA100350/2024/000005/2, від 18.06.2024 № UA100350/2024/000007/2, від 24.06.2024 № UA100350/2024/000008/2, від 24.06.2024 № UA100350/2024/000009/2.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості товару, який було ввезено ним на територію України, оскільки документи, що надані декларантом є належними і дають можливість відповідачу визначити митну вартість товару за ціною, а саме за основним методом.
На думку позивача рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийняття митної декларації митному оформленні випуску чи пропуску товарів підлягають скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.01.2025 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити, тому що митний орган діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для дотриманням всіх інших принципів законності, оскільки позивачем не було надано документів, які підтверджують всі складові митної вартості товару, не усунуто виявлені розбіжності та не спростовано сумніви у правильності задекларованої митної вартості.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (код ЄДРПОУ 37269229) здійснює зовнішньоекономічну діяльність, у межах якої імпортує на митну територію України товари, зокрема моторні та трансмісійні оливи.
12.01.2011 між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» як покупцем та компанією Total Lubrifiants Societe Anonyme (Франція) як продавцем укладено зовнішньоекономічний договір № 7, на виконання якого здійснювалися поставки відповідної продукції.
До зазначеного договору сторонами оформлено додатки та додаткові угоди, якими врегульовано окремі умови здійснення зовнішньоекономічних операцій, зокрема порядок розрахунків за поставлений товар.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема додаткової угоди № 16 від 02.08.2021 до договору, оплата товару передбачалася протягом 30 днів із дати виставлення відповідного рахунку.
На виконання умов зазначеного зовнішньоекономічного договору в червні 2024 року позивачем здійснено ввезення на митну територію України партій товарів — моторних та трансмісійних олив.
Поставка товарів здійснювалася відповідно до комерційних документів на умовах FCA FR Rouen (Франція) та FCA BE Ertvelde (Бельгія) згідно з міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Інкотермс.
Зазначені умови поставки передбачають передання продавцем товару перевізнику або іншій визначеній покупцем особі в погодженому місці. Відповідно, витрати на подальше транспортування товарів, які не включені до ціни договору, підлягають врахуванню під час визначення митної вартості відповідно до положень Митного кодексу України.
Для організації перевезення імпортованих товарів позивачем використовувалися послуги транспортно-експедиторської компанії ТОВ «Транс-Сервіс-1».
Так, 11.02.2021 між ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» як замовником та ТОВ «Транс-Сервіс-1» як виконавцем укладено договір № 11/02/21-KY на транспортно-експедиторське обслуговування зовнішньоторговельних вантажів.
На підтвердження витрат, пов`язаних із транспортуванням товарів, під час митного оформлення декларантом подавалися зазначений договір, відповідні довідки про транспортні витрати та міжнародні автомобільні товарно-транспортні накладні (CMR).
З метою митного оформлення ввезених товарів позивачем до Київської митниці подано такі електронні митні декларації:
від 03.06.2024 № 24UA100340616746u8.
від 10.06.2024 № 24UA100350722979U4.
від 14.06.2024 № 24UA100350723532U7.
від 17.06.2024 № 24UA100350723597U0.
від 24.06.2024 № 24UA100350724103U7.
від 24.06.2024 № 24UA100350724197U4.
Митну вартість товарів декларантом заявлено із застосуванням основного методу визначення митної вартості — за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, відповідно до ст. 58 Митного кодексу України (далі – МК України).
При визначенні митної вартості позивач виходив із вартості товарів, зазначеної в рахунках-фактурах (інвойсах), з урахуванням витрат, які відповідно до ч. 10 ст. 58 МК України підлягають включенню до митної вартості товарів.
Разом із митними деклараціями декларантом подавалися документи на підтвердження заявленої митної вартості, зокрема зовнішньоекономічний договір із додатками та додатковими угодами, рахунки-фактури, транспортні документи, документи щодо вартості перевезення, прайс-листи продавця та інші товаросупровідні документи.
Зокрема, під час митного оформлення товарів за митною декларацією від 10.06.2024 № 24UA100350722979U4 декларантом надано рахунок-фактуру від 04.06.2024 № 3004530029, договір транспортно-експедиторського обслуговування від 11.02.2021 № 11/02/21-KY, довідку про транспортні витрати від 04.06.2024 № 04/06-546 та міжнародну автомобільну накладну CMR від 04.06.2024 № Т 67953887.
Також декларантом зазначено відомості про платіжні документи, що підтверджували здійснення розрахунків за раніше поставлені товари відповідно до умов зовнішньоекономічного договору.
При цьому щодо товарів, зазначених у рахунку-фактурі від 04.06.2024 № 3004530029, позивач посилався на те, що на момент митного оформлення передбачений договором 30-денний строк оплати ще не настав.
Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів Київською митницею проведено перевірку поданих декларантом документів та відомостей, зазначених у митних деклараціях.
За результатами проведеного контролю митний орган дійшов висновку про наявність розбіжностей у поданих документах та відсутність окремих відомостей, необхідних, на думку відповідача, для підтвердження числових значень складових заявленої митної вартості.
Зокрема, під час митного оформлення товарів за декларацією від 10.06.2024 митним органом звернуто увагу на те, що надані декларантом прайс-листи від 01.03.2024, 01.04.2024 та 01.05.2024 не містили конкретних умов поставки товарів.
Крім того, митниця зазначила, що до договору транспортно-експедиторського обслуговування від 11.02.2021 № 11/02/21-KY не було надано замовлення, передбаченого положеннями цього договору, яке, за позицією відповідача, мало містити узгоджений сторонами перелік транспортно-експедиторських послуг та їх вартість.
Митним органом також встановлено, що в наданих платіжних інструкціях в іноземній валюті у графі призначення платежу містилися посилання на зовнішньоекономічний договір без зазначення конкретних рахунків-фактур, що, на думку митниці, ускладнювало ідентифікацію відповідних платежів із партіями оцінюваних товарів.
Окремо митницею порушено питання взаємопов`язаності продавця та покупця та можливого впливу таких відносин на ціну товарів, заявлену для цілей митного оформлення.
У зв`язку із зазначеними обставинами митним органом витребувано в декларанта додаткові документи відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України.
Під час перевірки заявленої митної вартості митницею також використовувалися відомості автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, зокрема результати спрацювання відповідних профілів ризику, які вказували на необхідність додаткового контролю митної вартості товарів.
За результатами аналізу поданих документів, отриманих відомостей та здійснених заходів митного контролю Київська митниця не погодилася із визначенням митної вартості товарів за основним методом.
У зв`язку із цим відповідачем прийнято такі рішення про коригування митної вартості товарів:
від 03.06.2024 № UA100340/2024/000067/2;
від 11.06.2024 № UA100350/2024/000002/2;
від 14.06.2024 № UA100350/2024/000005/2;
від 18.06.2024 № UA100350/2024/000007/2;
від 24.06.2024 № UA100350/2024/000008/2;
від 24.06.2024 № UA100350/2024/000009/2.
Зазначеними рішеннями митну вартість імпортованих товарів визначено із застосуванням другорядного — резервного методу відповідно до ст. 64 МК України.
Для визначення скоригованої митної вартості митним органом використано інформацію, наявну в автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор» та Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної митної служби України, зокрема відомості митних декларацій від 28.01.2024 № 24UA100340610334U4 та від 14.02.2024 № 24UA209190004093U7, за якими митне оформлення товарів було завершено.
Таким чином, підставою для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки митного органу щодо недостатності документального підтвердження заявленої митної вартості та неможливості, на його думку, застосування основного методу її визначення.
Не погодившись із прийнятими рішеннями про коригування митної вартості товарів, позивач скористався передбаченим ч. 7 ст. 55 МК України правом на випуск товарів у вільний обіг за умови забезпечення сплати різниці митних платежів.
Із цією метою декларантом подано такі митні декларації:
від 04.06.2024 № 24UA100340616805U8;
від 11.06.2024 № 24UA100350723269U2;
від 15.06.2024 № 24UA100350723558U0;
від 18.06.2024 № 24UA100350723874U5;
від 24.06.2024 № 24UA100350724239U2;
від 25.06.2024 № 24UA100350724315U4.
За вказаними митними деклараціями товари випущено у вільний обіг із забезпеченням відповідних митних платежів.
Після завершення митного оформлення та випуску товарів у вільний обіг позивач у порядку, передбаченому ч. 8 та 9 ст. 55 МК України, звертався до Київської митниці із заявами про перегляд прийнятих рішень про коригування митної вартості.
До відповідних звернень декларантом надавалися додаткові документи та пояснення на підтвердження заявленої ним митної вартості товарів.
За результатами розгляду зазначених звернень Київською митницею прийнято рішення про залишення раніше прийнятих рішень щодо коригування митної вартості без змін, про що позивача повідомлено, зокрема, листами:
від 19.08.2024 № 7.8-2/15-02/8.19/15493;
від 26.08.2024 № 7.8-2/15-02/8.19/15875;
від 26.08.2024 № 7.8-2/15-02/8.19/15878.
Унаслідок прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості, за розрахунком позивача, різниця митних платежів, обчислених виходячи із заявленої та скоригованої митної вартості товарів, становить загалом 370 448,53 грн.
Вважаючи, що митним органом безпідставно не прийнято заявлену ним митну вартість товарів за ціною договору та неправомірно застосовано резервний метод її визначення, ТОВ «Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування відповідних рішень Київської митниці.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються МК України, Податковим кодексом України (далі – ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування.
МК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно із ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (ст. 257 МК України).
Частиною 7 ст. 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч. 5 ст. 58 МК України).
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі - ГУТТ).
Згідно із ч. 2 ст. VII ГУТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень ч. 10 цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений ч. 10 ст. 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Згідно із ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст. 54 МК України).
Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до положень ст. 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У силу положень ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1 – 3 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст. 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями ГУТТ.
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
6) мінімальної митної вартості;
7) довільної чи фіктивної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 2 ст. 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
інформацію про: право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
З аналізу ч. 1 та 2 ст. 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 у справі № 21-591а15.
Згідно із п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2 та 4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Так, у спірному рішенні митний орган зазначив, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару, в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість.
Судом встановлено, що для підтвердження вартості товару декларантом надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст. 53 МК України, перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації.
Для підтвердження вартості товару, яка повинна бути сплачена продавцю, підприємством надано митному органу необхідні документи.
Пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 53 МК України, передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо рахунок сплачено- банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Отже, позивачем митному органу надані всі документи, що підтверджували оплату товару на момент митного оформлення товару.
Разом з тим, митним органом не доведено, що такі документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару.
Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. У відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити митну вартість товару за ціною договору.
Відтак, зазначені відповідачем обставини не свідчать про наявність розбіжностей, що впливають на митну вартість та наявність підстав для витребування додаткових документів.
Декларант позивача надав митному органу належні та допустимі, достатні докази на підтвердження ціни товару і зазначені документи не містили розбіжностей щодо вартості та вказували, що їх дані піддаються обчисленню. У свою чергу відповідач не довів обставини, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару за ціною договору.
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Зі змісту спірного рішення відповідача слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.
Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16, від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а, від 02.03.2018 у справі №804/2997/17.
Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дати та номери вказаної вище митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті положень п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України.
Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості є протиправним.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.
Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом, прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є необґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
07.08.2025 представником позивача, адвокатом Тасліцьким Германом Ігоровичем, через підсистему «Електронний суд» подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У поданій заяві представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь ТОВ «ТоталЕнерджіс Маркетинг Україна» судові витрати в загальному розмірі 106 460,00 грн, з яких:
88 292,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу;
18 168,00 грн - витрати зі сплати судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду з позовною заявою позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого очікуваний розмір витрат на професійну правничу допомогу становив суму, еквівалентну 2 200 євро за офіційним курсом Національного банку України, з розрахунку до 30 годин роботи адвокатського об`єднання над справою. Крім того, позивачем заявлено витрати зі сплати судового збору в розмірі 18 168,00 грн.
Як убачається зі змісту заяви про відшкодування судових витрат, правнича допомога позивачу надавалася на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 1 від 24 січня 2024 року та додатка № 1 до нього від 24.01.2024.
На підтвердження фактичного розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано такі документи:
Договір про надання професійної правничої допомоги № 1 від 24.01.2024 з додатком № 1 від 24.01.2024.
Акт надання послуг № 11 від 28 січня 2025 року.
Додаток № 6 до акта надання послуг — облік робочого часу.
Рахунок на оплату № 14 від 28.01.2025.
Заключну банківську виписку за 06.02.2025.
Відповідно до наведених представником позивача відомостей, згідно з актом надання послуг № 11 від 28.01.2025, рахунком на оплату № 14 від 28.01.2025 та банківською випискою від 06.02.2025, загальна вартість наданої професійної правничої допомоги під час розгляду адміністративної справи № 320/60506/24 у суді першої інстанції становить 88 292,00 грн.
Представник позивача зазначає, що вказані витрати фактично понесені товариством та підтверджуються поданими документами, у зв`язку із чим підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Водночас судом встановлено, що 20.08.2025 Київською митницею подано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги.
У зазначеному клопотанні відповідач заперечує проти відшкодування заявлених позивачем витрат у розмірі 88 292,00 грн, посилаючись на їх завищений розмір.
Зокрема, Київська митниця зазначає, що адвокатом позивача здійснюється надання аналогічних правничих послуг цьому самому товариству в інших адміністративних справах, які виникли за подібних фактичних обставин, а саме у справах № 320/22624/24, № 320/37588/24 та № 320/42166/24.
На переконання відповідача, наведені обставини свідчать про необґрунтованість значного обсягу робочого часу, заявленого адвокатом для підготовки процесуальних документів у цій справі, з огляду на аналогічний характер правовідносин та надання правничої допомоги тому самому позивачу в інших судових провадженнях.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі, який, на думку Київської митниці, перевищує встановлений Законом України «Про судовий збір». Відповідні заперечення, як зазначає відповідач, раніше викладалися у відзиві на позовну заяву.
Ураховуючи наведене, Київська митниця просить суд зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 88 292,00 грн до 3 500,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що дана справа відноситься до категорії малозначних, а предмет позову та його підстави не характеризуються складністю.
У матеріалах справи від імені представника позивача наявні: позовна заява, відповідь на відзив. Судове засідання у рамках даного провадження не проводилось, справа розглядалась у порядку письмового провадження.
Зазначене у сукупності свідчить про незначні дії, вчинені під час здійснення представником відповідача представництва.
З огляду на наведене, на думку суду, заявлена відповідачем сума не є пропорційною до предмета спору та є завищеною. У той же час, суд вважає, що обсяг виконаних робіт має бути оцінений у 15 000,00 грн.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, понесення відповідачем яких підтверджується наявними у матеріалах справи документами та які, на переконання суду, є пропорційними та співмірними відносно вчинених дій представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 18 168,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1294 від 26.11.2024.
Відтак, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 18 168,00 грн.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) про коригування митної вартості товарів від 03.06.2024 № UA100340/2024/000067/2, від 11.06.2024 № UA100350/2024/000002/2, від 14.06.2024 № UA100350/2024/000005/2, від 18.06.2024 № UA100350/2024/000007/2, від 24.06.2024 № UA100350/2024/000008/2, від 24.06.2024 № UA100350/2024/000009/2.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотал Енерджіс Маркетинг Україна» (код ЄДРПОУ 37269229) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) судові витрати у сумі 18 168,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua