Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №320/41731/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року м.Київ № 320/41731/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, до ФОП ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків,

в с т а н о в и в:

02 листопада 2026 року об 15:10 Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України, звернулось до Київського окружного адміністративного суду із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2026 заяву №320/41731/26 розподілено судді Лисенко В.І.

В обґрунтування заяви зазначено, що наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 24.09.2026 № 6337-п призначено проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій і свідоцтв, обігу підакцизних товарів, дотримання вимог трудового законодавства, оформлення трудових відносин із найманими працівниками, а також законодавства щодо встановлених державою фіксованих і граничних цін та рівнів торговельної надбавки (націнки). Як зазначає заявник, 30.10.2026 посадові особи Головного управління ДПС у м. Києві здійснили виїзд за адресою провадження діяльності платника податків: м. Київ, Дарницький район, Харківське шосе, 201– 203, з метою проведення фактичної перевірки. Представнику платника податків, адвокату Січеславському І.А., було пред`явлено службові посвідчення та вручено копію наказу про проведення перевірки з додатком і направлення на її проведення. Проте представник ФОП ОСОБА_1 повідомив про недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки. За твердженням заявника, о 14 год. 05 хв. 30.10.2026 посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві зафіксовано факт відмови в допуску до проведення перевірки, про що складено акт від 30.10.2026 № 8968/ж6/26-15-07-07-00-18, а також акт про відмову від ознайомлення з актом про відмову у допуску до фактичної перевірки від 30.10.2026 № 9003/ж6/26-15-07-07-00-18. З огляду на зазначені обставини та посилаючись на положення пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, відповідно до якого адміністративний арешт майна платника податків може бути застосований, зокрема, у разі відмови платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення чи від допуску посадових осіб контролюючого органу, керівником Головного управління ДПС у м. Києві 02.11.2026 прийнято рішення № 1 про застосування умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 . Заявник зазначає, що відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України обґрунтованість рішення керівника контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків має бути перевірена судом протягом 96 годин. У зв`язку із цим Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до суду з метою підтвердження обґрунтованості застосованого умовного адміністративного арешту майна платника податків.

Ухвалою суду від 02.11.2026 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання у справі на 03.11.2026.

Представник ФОП Філінського А.В. у відзиві заперечує проти задоволення заяви Головного управління ДПС у м. Києві та вважає, що підстави для підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків відсутні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що наказ ГУ ДПС у м. Києві від 24.09.2026 № 6337-п про проведення фактичної перевірки не містить конкретних фактичних підстав її призначення, а лише перелік норм Податкового кодексу України. Зокрема, у наказі не зазначено інформації про обставини, які стали підставою для проведення перевірки, відомостей про письмові звернення покупців (споживачів) зі скаргами щодо порушення платником податків порядку проведення розрахункових операцій чи інших фактичних даних, передбачених пунктом 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. На думку представника відповідача, саме по собі посилання в наказі на декілька підпунктів пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України без зазначення конкретної інформації, яка зумовила необхідність проведення перевірки, не дає платнику податків можливості зрозуміти її причини та перевірити наявність законних підстав для її проведення. Посилаючись на статтю 81 Податкового кодексу України, представник відповідача наголошує, що право посадових осіб контролюючого органу на проведення фактичної перевірки виникає лише за умови наявності визначених законом підстав та пред`явлення належним чином оформлених документів. Відтак, на його переконання, недопуск до перевірки є правомірним у разі недотримання контролюючим органом установлених законом вимог щодо її призначення та оформлення відповідних документів. На підтвердження своєї позиції представник відповідача посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі № 815/4392/15, а також у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22, відповідно до яких наказ про проведення перевірки повинен містити конкретні фактичні підстави її призначення, а кожна зазначена в ньому підстава має бути чітко сформульована та відповідати відповідній нормі Податкового кодексу України. Крім того, представник відповідача зазначає, що надана представнику платника податків копія наказу № 6337-п від 24.09.2026 не була належним чином засвідчена, що, на його думку, не давало можливості пересвідчитися в її дійсності. З огляду на викладене представник відповідача вважає, що ФОП ОСОБА_1 мав законні підстави не допустити посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, а тому акт про недопуск від 30.10.2026 не може бути належним та допустимим доказом наявності підстав для застосування адміністративного арешту майна. У зв`язку з цим представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні заяви Головного управління ДПС у м. Києві про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 .

У додаткових поясненнях Головне управління ДПС у м. Києві зазначає, що фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 було призначено за результатами опрацювання інформації, яка надійшла до контролюючого органу від громадян та інших джерел і свідчила про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства. Зокрема, заявник посилається на заяву-повідомлення громадянки ОСОБА_2 від 14.09.2026, у якій повідомлено про можливі порушення ФОП ОСОБА_1 порядку проведення розрахункових операцій та приховування доходів під час надання юридичних послуг. За твердженням заявниці, 19.05.2026 вона передала працівникам ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000 грн за договором про надання правничих послуг № 19052612, однак фіскального касового чека РРО/ПРРО їй не видали, натомість надали рукописну квитанцію лише на 43 000 грн, а решту коштів у сумі 7 000 грн, за її словами, було привласнено. Також у зверненні зазначено, що фактичні послуги за договором та укладеними замовленнями № 01, 02, 03, 04 не надавалися, акти виконаних робіт заявниця не підписувала, а на її вимогу повернути кошти ФОП ОСОБА_1 відмовив. На підтвердження викладених обставин до звернення додано копії договору про надання правової допомоги, замовлень до нього та документа про сплату коштів. Крім того, заявник посилається на доповідну записку Управління фактичних перевірок платників податків ГУ ДПС у м. Києві від 24.09.2026, відповідно до якої під час аналізу податкової інформації, відомостей з інформаційно-комунікаційних систем ДПС та зовнішніх джерел було встановлено наявність податкових ризиків у діяльності окремих платників податків, зокрема можливі порушення порядку проведення розрахунків, подання звітності щодо використання РРО/ПРРО з нульовими показниками та використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин. На думку заявника, наведена інформація та звернення споживача відповідали підставам, передбаченим підпунктами 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, для проведення фактичної перевірки платника податків. З огляду на викладене ГУ ДПС у м. Києві просить суд врахувати додаткові пояснення та долучені документи до матеріалів справи, а також підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 .

У судовому засіданні представник заявника підтримав заявлені вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення заяви.

Протокольною ухвалою суду від 03.11.2026 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

24.09.2026 Головним управлінням ДПС у м. Києві видано наказ № 6337-п про проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 .

Наказом передбачено проведення фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій і свідоцтв, у тому числі щодо обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства про укладення трудового договору та оформлення трудових відносин із працівниками, а також вимог законодавства щодо встановлених фіксованих і граничних цін.

У наказі як підстави для проведення перевірки зазначено підпункти 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 та пункт 69.27 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

24.09.2026 Управлінням фактичних перевірок платників податків Головного управління ДПС у м. Києві складено доповідну записку щодо необхідності проведення фактичних перевірок платників податків. У доповідній записці зазначено, що під час аналізу податкової інформації в інформаційно-комунікаційних системах ДПС та зовнішніх джерел інформації, зокрема звернень громадян, інформації від органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та інших державних органів, було встановлено можливі податкові ризики у діяльності окремих платників податків.

У доповідній записці також зазначено про надходження до Головного управління ДПС у м. Києві інформації щодо можливих порушень порядку проведення розрахункових операцій, подання звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій із нульовими показниками, а також можливого використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин.

У зазначеній доповідній записці наведено пропозицію щодо проведення у вересні — жовтні 2026 року фактичних перевірок платників податків, зазначених у додатках до неї, на підставі підпунктів 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 та пункту 69.27 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

14.09.2026 до Головного управління ДПС у м. Києві надійшла заява-повідомлення ОСОБА_2 про можливі порушення порядку проведення розрахунків та приховування доходів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , який здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 .

У заяві-повідомленні зазначено, що 19.05.2026 у приміщенні за вказаною адресою заявниця передала працівникам ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000 грн за договором № 19052612 про надання правничих послуг.

За твердженням заявниці, під час отримання коштів їй не було видано фіскального касового чека РРО/ПРРО з QR-кодом, натомість було надано рукописну квитанцію на суму 43 000 грн. Решту коштів у розмірі 7 000 грн, як зазначено у зверненні, було привласнено працівниками офісу без відображення в первинній бухгалтерській та податковій звітності.

Також у заяві-повідомленні зазначено, що фактичні послуги за договором та замовленнями № 01, № 02, № 03 і № 04 заявниці не надавалися, актів виконаних робіт вона не підписувала, а на її вимогу повернути кошти ФОП ОСОБА_1 відмовив.

До заяви-повідомлення додано копії договору № 19052612 про надання правничих послуг від 19.05.2026, замовлень до цього договору та документа щодо сплати коштів.

Згідно з договором № 19052612 від 19.05.2026 його сторонами є ФОП ОСОБА_1 як виконавець та ОСОБА_3 як клієнт. Предметом договору визначено надання правничих послуг, зокрема представництво інтересів клієнта в державних і місцевих органах влади, судових установах та інших організаціях.

До договору оформлено замовлення №01, №02, №03 та №04 від 19.05.2026, у яких замовником зазначена ОСОБА_2 . У замовленнях визначено окремі види правничих послуг та їх вартість.

У матеріалах звернення також міститься документ від 19.05.2026, оформлений на бланку юридичної компанії «Правова позиція», у якому зазначено про сплату за договором № 19052612 грошових коштів у сумі 43 000 грн.

30.10.2026 посадові особи Головного управління ДПС у м. Києві здійснили виїзд за адресою провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 : м. Київ, Дарницький район, Харківське шосе, буд. 201– 203, з метою проведення фактичної перевірки.

Під час виїзду представнику платника податків — адвокату Січеславському Ігорю Анатолійовичу, який діяв на підставі ордера про надання правничої допомоги серії АЕ № 1563428, було пред`явлено службові посвідчення посадових осіб контролюючого органу та вручено копію наказу від 24.09.2026 № 6337-п з додатком і направлення на проведення фактичної перевірки.

О 14 год. 05 хв. 30.10.2026 посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві зафіксовано недопуск до проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

За фактом недопуску складено акт від 30.10.2026 № 8968/ж6/26-15-07-07-00-18. Також складено акт про відмову від ознайомлення з актом про відмову у допуску до фактичної перевірки від 30.10.2026 № 9003/ж6/26-15-07-07-00-18.

02.11.2026 керівником Головного управління ДПС у м. Києві прийнято рішення № 1 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків — фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

На підставі зазначеного рішення контролюючий орган звернувся до суду із даною заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У підпункті 16.1.9 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов`язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Згідно пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Не пред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Відповідно до пунктів 94.1, 94.2 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (підпункт 94.2.3).

Згідно пунктів 94.3, 94.4, 94.5 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Пунктом 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається:

94.6.1. платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;

94.6.2. іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Арешт коштів на рахунку/електронному гаманці платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Наведені положення статті 94 Податкового кодексу України кореспондуються з приписами Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 року №632, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.08.2017 за №948/30816.

Аналіз наведених правових норм показав, що арешт майна є винятковим способом забезпечення виконання платником податків податкових обов`язків. Такий захід має тимчасовий та забезпечувальний характер, не є видом юридичної відповідальності та спрямований на недопущення блокування здійснення податкового контролю.

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення.

При цьому, відмова платника від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є підставою для застосування такого заходу як арешт майна платника.

Як вже зазначалось вище, недопущення платником посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки може бути визнано обґрунтованим, у разі не пред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків направлення на перевірку, копії наказу та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки або ж пред`явлення зазначених документів, однак оформлених з порушенням вимог законодавства. Відмова платника податків від допуску до перевірки на інших підставах не дозволяється.

При цьому, пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України чітко визначено вимоги до оформлення цих документів (направлення на перевірку, копії наказу та службового посвідчення посадових осіб контролюючого органу).

Відтак, важливим є з`ясування тієї обставини, що перелічені вище документи контролюючого органу складені та були пред`явлені платнику в установленому законом порядку.

Суд враховує, що направлення на проведення документальної позапланової містять відомості щодо: дати видачі, найменування контролюючого органу, реквізитів наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізитів суб`єкта, мети, виду (документальна позапланова), підстав (посилання на підпункт 78.1.12 пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України), дати початку та тривалості перевірки, посади та прізвища посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Наказ про проведення перевірки містить відомості щодо: дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізитів суб`єкта, мети, вид перевірки (документальна позапланова виїзна), підстав для проведення перевірки (посилання на підпункт 78.1.12 пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України), дати початку і тривалості перевірки, періоду діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Направлення та наказ на перевірку містять підпис керівника (його заступника або уповноваженої особи, в даному випадку в.о. заступника начальника ГУДПС) контролюючого органу та скріплені печаткою контролюючого органу.

Також, як свідчать обставини справи, ці документи (зокрема, направлення та наказ) були пред`явлені (вручені) платнику до початку податкової перевірки, що фактично відповідачем не заперечується.

Поряд з цим, суд враховує, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 у справі №640/17091/21 зазначив, що під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення.

Верховний Суд у вищевказаній постанові зазначив про те, що у разі створення платником податків перешкод у реалізації податковим органом своєї компетенції (права на проведення перевірки за наявності законних підстав) безпосередньо Податковий кодекс України встановлює право на вжиття способу забезпечення виконання платником податків його обов`язків - застосування адміністративного арешту майна. Відповідно, можливість вжиття цього способу не може ставитися в пряму залежність від оцінки самим платником податків законності підстав для проведення податкової перевірки, відмова у допуску до проведення якої або відмова від проведення якої з боку цього платника податків і передбачені як одна із підстав для застосування адміністративного арешту майна. Це призводить до неможливості розгляду заяви податкового органу в судовому порядку за процедурою, передбаченою статтею 283 КАС України.

Оцінку обґрунтованості заперечень платника податків щодо правомірності проведення перевірки має надавати суд в межах здійснення превентивного контролю при реалізації податковими органами певних видів його повноважень, шляхом розгляду заяв податкових органів, передбачених частиною першою статті 283 КАС України. У таких справах адміністративний суд фактично є незалежним суб`єктом, який здійснює перевірку об`єктивності прийнятого контролюючим органом рішення, та одночасно, виконує завдання захисту прав платників податків від потенційно можливих зловживань з боку суб`єктів владних повноважень.

Більш того, з огляду на частину першу статті 4 КАС України, звернення платника податків до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним рішення податкового органу про проведення податкової перевірки чи про застосування адміністративного арешту майна або дій такого органу при проведенні перевірки підпадає під поняття публічно-правового спору (пункт 2). Визначення цього терміну не дає підстав для висновку, що «публічно-правовий спір» є тотожним до терміну «спір про право». Отже, подання до суду адміністративного позову про протиправність рішення/дій щодо проведення перевірки або накладення адміністративного арешту не може розглядатись як підстава для відмови у відкритті провадження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України.

На виконання вимог частини другої статті 356 КАС України Верховним Судом у вищевказаній постанові сформульовано правовий висновок про те, що за змістом статті 283 КАС України після відкриття провадження у справі за відповідною заявою суд може або її задовольнити, або відмовити у її задоволенні. Наявність спору про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України має вбачатися саме на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі за заявою контролюючого органу, передбаченою частиною першою статті 283 КАС України. При цьому у справах за заявою контролюючого органу, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України, заперечення платника податків щодо правомірності проведення податкової перевірки, які полягають у оскарженні відповідного наказу про її проведення чи дій контролюючого органу при її проведенні, не можуть розглядатися як «спір про право».

Під час розгляду заяв про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків адміністративний суд здійснює оцінку обґрунтованості рішення контролюючого органу щодо адміністративного арешту майна платника податків шляхом перевірки наявності підстав для прийняття відповідного рішення та правильності юридичної кваліфікації дій платника податків, які стали підставою для прийняття такого рішення. Оскарження платником податків наказу про проведення перевірки є запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідною заявою, однак, не є спором про право в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 283 КАС України і не перешкоджає розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Обґрунтованість причин відмови у допуску посадових осіб податкового органу до проведення податкової перевірки з боку платника податків входять до предмета доказування у справах, передбачених пунктом 2 частини першої статті 283 КАС України.

Суд звертає увагу на те, що у випадку наявності судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, платник податків не позбавлений можливості звернутися із заявою про його припинення, якщо в подальшому наказ про проведення перевірки буде визнано незаконним.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві на заяву, суд зазначає таке.

Посилання відповідача на відсутність у наказі Головного управління ДПС у м. Києві від 24.09.2026 № 6337-п конкретних фактичних підстав для проведення фактичної перевірки суд вважає необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для призначення перевірки, зокрема, стало звернення ОСОБА_2 від 14.09.2026, яке надійшло до Головного управління ДПС у м. Києві до видання оскаржуваного наказу.

У зазначеному зверненні наведено конкретні обставини можливого порушення ФОП ОСОБА_1 установленого порядку проведення розрахункових операцій. Зокрема, заявниця повідомила про передання 19.05.2026 грошових коштів у сумі 50 000 грн працівникам підприємця за договором № 19052612 про надання правничих послуг, невидачу фіскального касового чека РРО/ПРРО, надання документа на суму 43 000 грн та невідображення решти коштів у сумі 7 000 грн у відповідній звітності.

До звернення було додано копії договору про надання правничих послуг від 19.05.2026, замовлень до нього та документа щодо сплати коштів. Отже, звернення містило не загальні припущення щодо можливого недотримання платником податків вимог податкового законодавства, а конкретні відомості про дату здійснення розрахунку, його суму, характер господарської операції, місце її здійснення та обставини невидачі розрахункового документа.

Таким чином, на момент прийняття наказу № 6337-п контролюючий орган володів інформацією про конкретну господарську операцію, під час здійснення якої, за повідомленням споживача, могли бути порушені вимоги законодавства щодо проведення розрахунків. Зазначені обставини за своїм змістом безпосередньо стосуються предмета фактичної перевірки та відповідають предмету правового регулювання підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Доводи відповідача про те, що наказ не містить інформації про наявність письмового звернення покупця (споживача), не спростовують факту надходження такого звернення до контролюючого органу та його використання як інформаційної підстави для призначення перевірки. Наявність звернення від 14.09.2026 підтверджується матеріалами справи, а його зміст та додані документи дають змогу ідентифікувати обставини, які стали предметом перевірки.

При цьому суд ураховує, що підстави, передбачені підпунктами 80.2.2, 80.2.3, 80.2.4 та 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є самостійними. Тому наявність декількох підстав для проведення фактичної перевірки сама по собі не свідчить про незаконність наказу, за умови що кожна з них має фактичне підґрунтя та відповідає визначеним законом умовам.

Посилання відповідача на те, що в наказі наведено декілька підпунктів пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а тому платник податків не міг визначити причини проведення перевірки, суд також вважає безпідставним. Саме по собі зазначення в наказі декількох передбачених законом підстав не є порушенням, оскільки законодавство не містить заборони на призначення фактичної перевірки за наявності декількох самостійних підстав.

Крім того, у наказі визначено платника податків, щодо якого призначено перевірку, місце провадження його господарської діяльності, вид перевірки та питання, які підлягали дослідженню. У додатку № 327 до наказу зазначено ФОП ОСОБА_1 та адресу здійснення ним господарської діяльності: АДРЕСА_2 – 203, літера «А». При цьому відповідна адреса не лише зазначена контролюючим органом у додатку до наказу, а й підтверджується договорами про надання правничих послуг та актами приймання-передачі наданих послуг, укладеними між ФОП ОСОБА_1 та скаржницею. Отже, зазначена адреса узгоджується з відомостями, що містяться в документах, які підтверджують взаємовідносини між платником податків та скаржницею.

Отже, зміст наказу та додатка до нього давав змогу встановити особу платника податків, місце проведення перевірки та коло питань, які становили її предмет.

Доводи відповідача щодо незастосовності підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України суд оцінює з урахуванням того, що контролюючим органом було отримано інформацію, яка свідчила про можливі порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій. Така інформація була конкретизована у зверненні споживача та доданих до нього документах. Відтак наявність інформації про можливі порушення не була суто припущенням контролюючого органу, а ґрунтувалася на відомостях, отриманих від конкретної особи та оформлених у письмовій формі.

Стосовно посилання відповідача на підпункт 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України суд зазначає, що ця норма передбачає можливість проведення фактичної перевірки у разі неподання суб`єктом господарювання у встановлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок чи книг обліку розрахункових операцій або подання такої звітності з нульовими показниками.

Відповідач фактично ототожнює відсутність у наказі детального викладу відповідних обставин із відсутністю самої інформації, яка могла бути підставою для перевірки. Однак такі обставини підлягають оцінці з урахуванням усіх наявних у справі матеріалів, у тому числі доповідної записки Управління фактичних перевірок платників податків від 24.09.2026 та інформації, покладеної в основу пропозиції щодо проведення перевірок.

При цьому суд зазначає, що сам факт зазначення в наказі підпункту 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України не є достатнім для підтвердження цієї підстави. Водночас її наявність або відсутність не спростовує інших самостійних підстав для проведення перевірки, якщо такі підстави підтверджені належними матеріалами справи.

Щодо посилання відповідача на підпункт 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України суд зазначає, що ця норма передбачає можливість проведення фактичної перевірки за наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплату роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Наведена відповідачем обставина про відсутність у наказі детального опису відповідної інформації не свідчить про незаконність призначення перевірки за іншими встановленими законом підставами. Предметом судового розгляду є підтвердження обґрунтованості застосування умовного адміністративного арешту майна, а тому суд перевіряє наявність законних підстав для проведення перевірки та дотримання контролюючим органом процедури її призначення і проведення.

Суд також відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22 як на безумовну підставу для висновку про протиправність наказу № 6337-п.

Правовий висновок Верховного Суду щодо необхідності конкретизації підстав призначення перевірки спрямований на забезпечення правової визначеності для платника податків та можливості перевірити наявність передбачених законом передумов для втручання контролюючого органу у його господарську діяльність. Водночас такий висновок не означає, що кожне зазначення в наказі декількох підпунктів пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України автоматично свідчить про його протиправність.

У цій справі контролюючим органом надано суду документи, які підтверджують існування до моменту видання наказу конкретної інформації щодо можливого порушення ФОП ОСОБА_1 порядку проведення розрахункових операцій, зокрема письмове звернення споживача від 14.09.2026 та додані до нього документи. Зміст цих матеріалів дає змогу встановити фактичні обставини, які зумовили необхідність перевірки, та їх зв`язок із питаннями, визначеними у наказі.

Суд ураховує, що предметом оцінки на цій стадії не є встановлення факту вчинення відповідачем податкового правопорушення, про яке повідомила заявниця. Таке встановлення належить до завдань фактичної перевірки. Для призначення перевірки за підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України достатньою передумовою є наявність належно оформленого письмового звернення покупця (споживача) про можливе порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Тому заперечення відповідача щодо недоведеності факту привласнення коштів, ненадання послуг або фактичного порушення порядку проведення розрахункових операцій не спростовують наявності підстав для призначення перевірки, оскільки саме перевірка мала встановити достовірність повідомлених обставин та наявність або відсутність порушень податкового законодавства.

Необґрунтованими суд вважає й доводи відповідача щодо неналежного оформлення документів, пред`явлених перед початком перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що 30.10.2026 посадові особи Головного управління ДПС у м. Києві прибули за місцем провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме: м. Київ, Харківське шосе, буд. 201– 203, літера «А», та пред`явили представнику платника податків — адвокату Січеславському І.А., який діяв на підставі ордера серії АЕ № 1563428, службові посвідчення, копію наказу від 24.09.2026 № 6337-п та направлення на проведення фактичної перевірки. Зазначена адреса місця провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 також вказана у договорах про надання правничих послуг та актах приймання-передачі наданих послуг, укладених між відповідачем та скаржницею.

Отже, відповідач був обізнаний про прибуття посадових осіб контролюючого органу з метою проведення фактичної перевірки, мав можливість ознайомитися з документами, що посвідчували їхні повноваження та визначали підстави і предмет перевірки, а також реалізувати передбачене законом право на допуск або недопуск посадових осіб до її проведення.

Твердження відповідача про те, що вручена йому копія наказу не була належним чином посвідчена, без наведення конкретних обставин, які свідчили б про відсутність обов`язкових реквізитів документа, його недійсність або неможливість ідентифікувати його як копію наказу контролюючого органу, не є достатньою підставою для висновку про порушення вимог пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

При цьому суд звертає увагу, що пункт 81.1 статті 81 Податкового кодексу України визначає перелік документів, пред`явлення яких є необхідною умовою допуску посадових осіб до проведення перевірки, а також передбачає випадки, за яких платник податків має право не допустити таких осіб. Відповідач не навів належних доказів того, що посадовими особами контролюючого органу не було пред`явлено направлення на перевірку або службових посвідчень чи що зміст пред`явлених документів не відповідав вимогам зазначеної норми.

Посилання відповідача на те, що акт про відмову в допуску до проведення перевірки не є належним і допустимим доказом, суд відхиляє з огляду на таке.

Факт недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки 30.10.2026 о 14 год. 05 хв. зафіксовано в акті від 30.10.2026 № 8968/ж6/26-15-07-07-00-18. Крім того, посадовими особами контролюючого органу складено акт від 30.10.2026 № 9003/ж6/26-15-07-07-00-18 про відмову від ознайомлення з актом про відмову в допуску до фактичної перевірки.

Зазначені документи складені посадовими особами контролюючого органу в межах виконання службових повноважень та містять відомості про обставини, які безпосередньо стосуються предмета доказування у цій справі. Відповідач не надав доказів, які б спростовували зазначені в актах обставини, зокрема доказів фактичного допуску посадових осіб до проведення перевірки або доказів того, що недопуск не мав місця.

При цьому суд зауважує, що акт про недопуск не є єдиним доказом обґрунтованості застосування адміністративного арешту. Його зміст підлягає оцінці у взаємозв`язку з наказом про проведення перевірки, направленням, документами, що посвідчують особи посадових осіб контролюючого органу, та іншими матеріалами справи. У сукупності такі документи підтверджують прибуття посадових осіб контролюючого органу за місцем проведення перевірки, пред`явлення передбачених законом документів та недопуск до її проведення.

Доводи відповідача про відсутність підстав для застосування умовного адміністративного арешту майна суд також вважає необґрунтованими.

Відповідно до пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків може бути застосований, зокрема, у разі відмови платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення чи від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Як установлено судом, фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 була призначена наказом від 24.09.2026 № 6337-п, посадові особи контролюючого органу 30.10.2026 прибули за місцем її проведення та пред`явили документи, передбачені пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Водночас платник податків не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що підтверджується актами від 30.10.2026.

Отже, за встановлених обставин контролюючим органом підтверджено наявність передбаченої підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України підстави для застосування адміністративного арешту майна платника податків.

При цьому суд наголошує, що в межах розгляду заяви про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна суд перевіряє наявність законних підстав для застосування такого заходу та дотримання контролюючим органом установленої процедури. Суд не вирішує питання про наявність чи відсутність податкових правопорушень, які могли бути предметом фактичної перевірки, оскільки така перевірка фактично не відбулася саме внаслідок недопуску посадових осіб контролюючого органу.

Таким чином, доводи відповідача зводяться переважно до незгоди з підставами призначення перевірки та оцінкою документів, наданих контролюючим органом, однак не спростовують установлених судом обставин щодо наявності інформації про можливе порушення порядку проведення розрахункових операцій, видання наказу про проведення фактичної перевірки, прибуття посадових осіб контролюючого органу за місцем її проведення, пред`явлення відповідних документів та недопуску до перевірки.

За таких обставин суд доходить висновку, що підстави для застосування до ФОП ОСОБА_1 умовного адміністративного арешту майна, передбачені підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, підтверджені матеріалами справи, а доводи відповідача не спростовують обґрунтованості заяви Головного управління ДПС у м. Києві.

Враховуючи додані до заяви докази та вищенаведені норми ПК України, суд дійшов висновку про наявність передбаченої підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України обставини, яка є підставою для застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.

При цьому, оцінюючи заявлені вимоги контролюючого органу крізь призму принципу пропорційності, закріпленого у статті 2 КАС України, суд враховує, що в даному випадку втручання у сферу майнових прав платника податків прямо передбачене законом, переслідує легітимну мету забезпечення проведення перевірки та реалізацію функції податкового контролю, є необхідним у зв`язку з фактичним блокуванням перевірки самим платником податків.

Враховуючи викладене у сукупності, оскільки організація податкової перевірки у відношенні платника податків відбулась за наявності правових підстав, однак платником необґрунтовано відмовлено контролюючому органу у проведенні перевірки, суд дійшов висновку про задоволення заяви Головного управління ДПС у м. Києві про підтвердження обґрунтованості застосування умовного адміністративного арешту майна платника.

Відповідно до частини восьмої статті 283 КАС України рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4, 7 частини першої цієї статті, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Заяву Головного управління ДПС у м. Києві про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , застосованого на підставі рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 30 жовтня 2026 року.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти з дня його проголошення .

Суддя Лисенко В.І.