Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №280/10986/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 листопада 2026 рокуСправа № 280/10986/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Лобановського 10, м. Запоріжжя, 69006), до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач 1), до Державної казначейської служби України (далі – відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 33 842,09 грн. у виконавчому провадженні № 18340459;

стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнутий виконавчий збір у розмірі 33 842,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні у відповідача знаходилось виконавче провадження № 18340459 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2509, виданого 28.01.2010 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з позивача на користь АБ «Металург» заборгованості у розмірі 338420,91 грн. 31.03.2020 державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 33842,09 грн. на підставі ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV та 16.12.2014 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. В подальшому вказаний виконавчий документ було предявлено до виконання приватному виконавцю, яка відкрила виконавче провадження № 61413994 та яка 02.04.2025 винесла постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній постанові було вказано, що витрати виконавчого провадження складають 489 грн. та основна винагорода приватного виконавця у розмірі 33842,09 грн., що сплачені боржником 02.04.2025. Позивач звернувся до державної виконавчої служби з проханням зняти арешт з майна та вилучення записів з Єдиного реєстру боржників, однак змушений був сплатити виконавчий збір у розмірі 10% суми стягнення, незважаючи на те, що основну винагороду приватного виконавця вже було сплачено. Позивач вважає дії відповідача щодо стягнення з нього виконавчого збору протиправними, оскільки стягнення виконавчого збору у даному випадку призводить до подвійної сплати як виконавчого збору так і винагороди приватного виконавця за виконання одного і того ж виконавчого провадження. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 19.10.2026, з урахуванням приписів ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем 1 відзив на позовну заяву до суду надано не було.

Відповідачем 2 до суду 29.10.2026 надійшов відзив на позовну заяву, де вказано, що у разі наявності визначених законодавством підстав для направлення контролюючим органом до відповідного Головного управління подання щодо повернення з державного бюджету коштів, позивач має право звернутись до відповідача 1 з відповідною заявою, а у разі відмови спонукати його у судовому порядку до вчинення відповідних дій. Позивач не довів порушення його права, передчасно звернувшись до суду в частині стягнення з Державного бюджету України виконавчого збору. Позивачем також не додано платіжного документа щодо перерахування грошових коштів на рахунок Державного бюджету України. В свою чергу надана до матеріалів справи квитанція про сплату коштів на депозитний рахунок відповідача не є тотожним сплаті на рахунок державного бюджету. Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що на виконанні у відповідача знаходилось виконавче провадження № 18340459 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2509, виданого 28.01.2010 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з позивача на користь АБ «Металург» заборгованості у розмірі 338420,91 грн.

Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Тимофєєвої О.Г. про стягнення з боржника виконавчого збору від 31.03.2020 ВП №18340459 з ОСОБА_1 було стягнуто виконавчий збір у розмірі 33842,09 грн.

16.12.2014 державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гришуновою Т.А. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV.

Ястребовим Я.С. 16.09.2026 на ім`я начальника Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції було подано заяву про зняття арешту з майна та вилучення записів з Реєстру боржників.

Згідно із наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції позивачем 29.09.2026 на рахунок Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі було сплачено кошти у розмірі 34357,50 грн. з призначенням платежу: «за виконавче провадження ВП № 18340459 від 29.09.2026».

30.09.2026 головним державним виконавцем Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокур Л.А. було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження № 18340459, якою виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2509 від 28.01.2010, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Металург» коштів у розмірі 372463 грн. було відновлено.

Постановою головного державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокур Л.А. від 30.09.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 515 грн.

Постановою головного державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білокур Л.А. від 30.09.2026 про закінчення виконавчого провадження виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2509 від 28.01.2010, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Металург» коштів у розмірі 372463 грн. закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». В описовій частині вказаної постанови зазначено, що виконавчий збір, витрати виконавчого провадження стягнуто, залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 грн., сума стягнутого виконавчого збору/сума стягнутої винагороди приватного виконавця 33842,09 грн.

06.10.2026 позивачем на ім`я начальника Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції було подано заяву про повернення безпідставно стягнутих коштів, а саме виконавчого збору у розмірі 33842,09 грн. Вказана заява обгрунтована тим, що 20.09.2026 ОСОБА_1 сплатив на рахунок Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі кошти у розмірі 34357,50 грн. у виконавчому провадженні № 18340459. Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.09.2026 з цієї суми 33842,09 грн. зараховано як виконавчий збір. Рішення, на виконання якого видано виконавчий лист № 2-2509 від 28.01.2010, фактично виконане приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Шавлуковою З.А. у виконавчому провадженні № 61413994. Боржник сплатив їй основну винагороду в сумі 33842,09 грн., що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 02.04.2025. Цей факт відображено і у постанові від 30.09.2026.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ).

Пунктом 1 частиною 1 статті 3 Закону № 1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з статтею 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувана про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 ЗУ «Про виконавче провадження).

Згідно з приписами частин першої – п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).

Пунктом 12 цього Порядку визначено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності дій відповідача щодо стягнення виконавчого збору, з підстав подальшого відкриття іншого виконавчого провадження приватним виконавцем та одночасного стягнення основної винагороди приватного виконавця щодо примусового виконання одного виконавчого документа.

Так, у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено підстави, за наявності яких виконавче провадження підлягає закінченню.

Водночас, у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 320/6215/19 Верховний Суд задавався питанням та здійснив аналіз ситуації, пов`язаної із подвійним стягненням плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Тож, у наведеній постанові Верховний Суд сформував правовий висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Отже, повернення виконавчого листа стягувачу, а згодом його пред`явлення до приватного виконавця, є підставою для застосування ч. 8 ст. 27 вищевказаного Закону (у порядку аналогії) відповідно до якого під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору за ВП № 18340459, оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу, у подальшому пред`явлено до приватного виконавця, який стягнув основну винагороду, та закінчив виконавче провадження у зв`язку із фактичним виконанням. За таких обставин дії відповідача щодо стягнення з позивача виконавчого збору у ВП № 18340459 є протиправними, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно стягнутого виконавчого збору суд зазначає наступне.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі); перерахування платежів, помилково або надміру зарахованих до відповідних бюджетів (крім коштів, зарахованих через єдиний рахунок), у рахунок сплати інших платежів незалежно від виду бюджету на відповідні бюджетні рахунки для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями); перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, визначені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи державної виконавчої служби, то саме на цих суб`єктів покладено обов`язок щодо формування подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 №43, органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету органи Казначейства формують платіжні інструкції для здійснення внутрішніх операцій з повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням або висновком органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (абзац десятий пункту 2.2 розділу II Порядку).

Подання органу державної виконавчої служби буде підставою для повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Зважаючи на необхідність дотримання встановленого порядку повернення надміру чи помилково сплачених коштів, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

При цьому суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду по справі №910/12267/23 з тих підстав, що у справі №910/12267/23 Верховний Суд виснував, що оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Водночас, у разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України (такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21, від 21.05.2019 у справі № 910/2569/18).

Разом з тим, наведений висновок сформовано Верховним Судом у правовідносинах, які не є подібними правовідносинам в цій справі, оскільки у справі №910/12267/23 ключовим моментом було скасування в судовому порядку постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, тоді як в цій справі постанова про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є чинною, позивачем не оскаржена.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Одночасно, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 243-246, 255, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Лобановського 10, м. Запоріжжя, 69006), до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про визнання дій протиправними та стягнення коштів – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 33842,09 грн. у виконавчому провадженні № 18340459.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 04.11.2026.

Суддя Сіпака А.В.