Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №240/23377/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/23377/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

І. Зміст позовних вимог та процесуальний рух справи

ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Матківського Тараса Олеговича звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 01 травня 2023 року у віці 20 років добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Проходячи військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця-помічника гранатометника аеромобільного батальйону, позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних дій, зокрема у серпні 2024 року під час оборони держави. 26 серпня 2024 року в ході стрілецького бою в районі населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області солдат ОСОБА_1 отримав бойове вогнепальне осколкове сліпе поранення лівого плеча, пов`язане із захистом Батьківщини, внаслідок якого за висновком військово-лікарської комісії визнаний непридатним до служби в Десантно-штурмових військах. Позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 військовослужбовцям, які у віці до 25 років вступили на військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000 грн виплачується у повному обсязі. Водночас Військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила у виплаті гарантованих коштів, посилаючись на формальні обставини.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами статей 257–262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України). Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

ІІ. Заперечення відповідача (зміст відзиву та процесуальних клопотань)

14 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотаннями про поновлення строку на подання відзиву та про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. 15 січня 2026 року відповідачем додатково подано клопотання про долучення доказів.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000 грн за постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 має характер заохочувальної виплати та передбачена виключно для військовослужбовців, які продовжують проходити військову службу. При цьому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2025 року № 197 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини. На думку відповідача, після виключення зі списків частини позивач утратив статус військовослужбовця цієї частини та не має права вимагати здійснення виплати від Військової частини НОМЕР_1 . Відповідач також стверджує, що позивач під час служби рапорт про виплату винагороди не подавав, а адвокатський запит від 03 липня 2025 року № 38 не є належною формою звернення для нарахування коштів. Окрім того, відповідач висловив сумніви щодо форми наданої довідки ВЛК та заявив клопотання про залишення позову без розгляду на підставі частини п`ятої статті 122 КАС України, вважаючи, що позивачем пропущено встановлений для справ щодо публічної служби місячний строк звернення до суду.

Відповіді на відзив до суду не надходило. Враховуючи достатність наявних у матеріалах справи письмових доказів, суд розглядає справу у порядку письмового провадження відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України.

ІІІ. Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини:

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 та карткою платника податків РНОКПП НОМЕР_3 .

01 травня 2023 року ОСОБА_1 у віці 20 років уклав із Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27 травня 2024 року № 154 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду. Надалі позивач проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника аеромобільного відділення аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 жовтня 2024 року № 4802/убд, виданої на підставі наказу командира частини від 03 серпня 2024 року № 222 та довідки про обставини травми № 1678, солдат ОСОБА_1 у період з 03 серпня 2024 року по 26 серпня 2024 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у населеному пункті Торецьк Донецької області та населеному пункті Мала Локня Курської області.

26 серпня 2024 року під час ведення стрілецького бою в районі населеного пункту Мала Локня Суджанського району Курської області солдат ОСОБА_1 отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення верхньої третини лівого плеча, що підтверджується довідкою про обставини травми командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 вересня 2024 року № 1678. У довідці зафіксовано, що поранення отримане під час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях при захисті Батьківщини, поранення пов`язане із захистом Батьківщини та не є наслідком правопорушення або вживання заборонених речовин.

За висновком позаштатної військово-лікарської комісії Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 06 червня 2025 року № 2025-0606-1032-2148-0 солдат ОСОБА_1 у зв`язку з наслідками бойового вогнепального поранення (травма, пов`язана із захистом Батьківщини) визнаний непридатним до військової служби в Десантно-штурмових військах та придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, військових навчальних закладах тощо.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується безтерміновим посвідченням серії НОМЕР_4 від 04 жовтня 2024 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2025 року № 197 солдата ОСОБА_1 , призначеного розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 13 липня 2025 року № 210 на посаду стрільця-зенітника зенітної кулеметної роти Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_1 ), вважати таким, що 16 липня 2025 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, та з 16 липня 2025 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

03 липня 2025 року представник позивача — адвокат Матківський Т.О. звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із зверненням щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Листом від 15 липня 2025 року № 813/29052 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив, що запит не може слугувати підставою для прийняття рішення про виплату, а також зазначив про відсутність підстав для здійснення виплати винагороди.

Вважаючи такі дії військової частини протиправними та стверджуючи про наявність у нього гарантованого державою права на виплату винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. Мотиви суду, норми права, судова практика та оцінка аргументів сторін

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить із таких мотивів.

Щодо процесуальних клопотань відповідача:

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідач обґрунтовує клопотання тим, що наказом від 16 липня 2025 року № 197 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України для справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Суд відхиляє наведені доводи відповідача. Предметом спору у цій справі є стягнення належних військовослужбовцю сум одноразової грошової винагороди за участь у бойових діях, яка є складовою встановленого державою грошового забезпечення. Цей спір не стосується проходження чи звільнення з публічної служби як таких або оскарження наказів про звільнення.

Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду (зокрема, постанови від 25 квітня 2024 року у справі № 380/14930/23 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21) спори щодо нарахування та виплати належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення під час служби підлягають розгляду у межах загального строку звернення до суду. Позивач отримав лист-відмову військової частини від 15 липня 2025 року № 813/29052 у липні 2025 року, а з цим адміністративним позовом звернувся 07 жовтня 2025 року, тобто у межах тримісячного строку після отримання остаточної позиції відповідача та в межах передбаченого статтею 122 КАС України шестимісячного строку. Відтак підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні, а у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Водночас клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву підлягає задоволенню з метою дотримання принципу змагальності сторін та повного з`ясування обставин справи.

Щодо суті позовних вимог:

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби та стимулювати досягнення високих результатів.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі — Постанова № 153), якою затверджено відповідний Порядок. Постанова набрала чинності 13 лютого 2025 року.

Пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом третім пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях.

Разом із тим, абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 імперативно визначено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для виплати одноразової винагороди у повному обсязі (1 000 000 грн) на підставі абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 необхідна наявність такої сукупності умов: 1) належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу; 2) прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років (до набрання чинності постановою); 3) проходження військової служби станом на дату набрання чинності постановою; 4) безпосередня участь у бойових діях у районах ведення бойових дій строком менше шести місяців станом на 13 лютого 2025 року; 5) припинення участі у бойових діях або наявність строку менше шести місяців у зв`язку з одержанням поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Вітчизни; 6) відсутність двох або більше діючих стягнень чи притягнень до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Судом достовірно встановлено повну відповідність позивача кожній із наведених нормативних вимог:

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на дату прийняття на військову службу (01 травня 2023 року) йому виповнилося 20 років, а на дату набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року) — 21 рік, що є віком до 25 років;

Позивач проходить військову службу на посадах рядового складу (солдат) за контрактом, укладеним під час дії воєнного стану;

Позивач безперервно проходив військову службу станом на 13 лютого 2025 року у складі Військової частини НОМЕР_1 та продовжує її проходити у лавах Збройних Сил України;

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних дій у період з 03 серпня 2024 року по 26 серпня 2024 року, що зафіксовано довідкою № 4802/убд;

26 серпня 2024 року під час ведення бою солдат ОСОБА_1 отримав бойове вогнепальне поранення лівого плеча, пов`язане із захистом Батьківщини (довідка про обставини травми № 1678 та висновок ВЛК № 2025-0606-1032-2148-0), внаслідок якого його безпосередня участь у бойових діях склала менше шести місяців станом на 13 лютого 2025 року саме через отримане поранення;

Будь-яких фактів притягнення позивача до кримінальної чи адміністративної відповідальності за військові правопорушення або накладення дисциплінарних стягнень матеріали справи не містять, відповідачем про їх наявність не заявлялося.

Суд критично оцінює та повністю відкидає доводи відповідача про те, що позивач нібито «втратив статус військовослужбовця» у зв`язку з виключенням зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 16 липня 2025 року.

З наданого самим же відповідачем витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2025 року № 197 безпосередньо вбачається, що солдата ОСОБА_1 призначено розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України від 13 липня 2025 року № 210 на посаду стрільця-зенітника зенітної кулеметної роти Військової частини НОМЕР_5 ( АДРЕСА_1 ). Наказом № 197 позивача виключено зі списків в/ч НОМЕР_1 саме у зв`язку зі здачею справ та вибуттям до нового місця служби у Військову частину НОМЕР_5 . Позивач не звільнявся з лав Збройних Сил України, а продовжив військову службу за новим місцем призначення. Твердження відповідача про припинення позивачем військової служби є очевидно безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Крім того, право на одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови № 153 виникло у позивача з моменту набрання чинності цією постановою — 13 лютого 2025 року, оскільки всі передбачені нею юридичні факти (вік до 25 років, служба під час воєнного стану, участь у бойових діях та отримання бойового поранення) настали задовго до цієї дати. У цей період і аж до 16 липня 2025 року позивач безперервно проходив службу саме у Військовій частині НОМЕР_1 , де отримав бойове поранення і перебував на фінансовому забезпеченні.

Відповідно до доручення Міністра оборони України від 20 лютого 2025 року № 999/уд щодо організації виконання Постанови № 153 командири військових частин зобов`язані самостійно організувати роботу з виявлення військовослужбовців, які мають право на виплату винагороди, формування списків та подання заявок на фінансування. Наявність у військовослужбовця поранення, одержаного під час захисту Вітчизни у складі частини, зобов`язувала командування Військової частини НОМЕР_1 забезпечити оформлення виплати без зволікань.

Посилання відповідача на те, що адвокатський запит від 03 липня 2025 року не є формою звернення для виплати коштів, суд розцінює як формалізм, спрямований на ухилення від виконання імперативного обов`язку щодо соціального забезпечення пораненого захисника Батьківщини. У зверненні від 03 липня 2025 року представник позивача прямо порушив питання виплати ОСОБА_1 одноразової винагороди за Постановою № 153, надавши необхідні дані. Відповідач листом від 15 липня 2025 року № 813/29052 фактично відмовив у виплаті, чим створив правовий спір.

Щодо тверджень відповідача про дефекти довідки ВЛК від 06 червня 2025 року № 2025-0606-1032-2148-0, суд наголошує, що вказаний документ сформовано в електронній інформаційній системі відповідно до чинного законодавства з присвоєнням унікального номенклатурного номера та зазначенням складу комісії. Довідка є чинною, не скасовувалася та повністю узгоджується з первинною медичною документацією і довідкою про обставини травми № 1678, виданою командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2023 року у зразковій справі № 260/3529/22, державні соціальні гарантії військовослужбовцям, які отримали ушкодження здоров`я під час виконання бойових завдань, підлягають безумовній реалізації, а формальні адміністративні перешкоди не можуть позбавляти захисників гарантованих виплат.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що державні органи не можуть посилатися на власні внутрішні циркуляри чи процедурні ускладнення для виправдання невиконання своїх зобов`язань щодо виплати коштів, закріплених актами законодавства. Право на отримання винагороди за проходження служби в бойових умовах охоплюється захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Суханов та Ільченко проти України»).

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

Оскільки право позивача на отримання одноразової грошової винагороди у повному обсязі в силу абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 є безспірним, розмір винагороди визначено у твердій грошовій сумі 1 000 000 грн, а відповідач протиправно ухилився від її виплати, належним та ефективним способом захисту порушених прав є визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн з утриманням встановлених законом податків та зборів.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій — у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Оскільки позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 ), він звільнений від сплати судового збору, а відтак судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 2, 9, 72–77, 90, 122, 139, 241–246, 255, 257–262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень 00 копійок з утриманням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

04.11.26