Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №240/6313/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/6313/26

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського районного суду Житомирської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про винання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Житомирського районного суду Житомирської області від 06.01.2026р. №1-К “Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату суду та його заступнику” в частині встановлення з 01 січня 2026 року надбавки на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожен календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу ОСОБА_1 , заступнику керівника апарату Житомирського районного суду Житомирської області;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити з 01 січня 2026 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 , надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 50% посадового окладу відповідно до наказу Житомирського районного суду Житомирської області від 08.06.2016р. №13-К.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на посаді державного службовця та 06.01.2026 Житомирським районним судом Житомирської області видано наказ №1-К “Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату суду та його заступнику”, яким відповідно до редакції ст.52 Закону “Про державну службу” встановлено надбавку на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожен календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу з 01.01.2026 року. Водночас, нова редакція прийнята відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад» №4282-IX від 11.03.2025, яка набрала чинності 01.04.2025, суперечить нормам ст.22 Конституції України - принципу недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних, тому оспорюваний наказ вважає протиправним.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

13.03.2026 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Житомирській області через відділ документального забезпечення подано відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відсутні правові підстави для виплати надбавки за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу позивачу у спірний період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду №01-85-в від 03.09.2026 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 01.10.2026 по 30.10.2026 включно.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач має стаж роботи на посаді державної служби понад 15 років та є працівником Житомирського районного суду Житомирської області, де і надалі перебуває на посаді державного службовця.

Наказом керівника апарату №1-К від 06.01.2026 року “Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату суду та його заступнику” ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років державної служби на 2026 рік з 01.01.2026 року на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та з метою захисту порушеного права звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною першою статті 150 Закону № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Законі № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).

Згідно із частиною другою статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Отже, заробітна плата державного службовця має обов`язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов`язків, а також факультативну (необов`язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону № 889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки за приписами частини першої статті 52 Закону № 889-VIII встановлюється на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу (в редакції Закону № 4282-IX від 11.03.2025).

01 січня 2026 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" №4695-IX, від 03.12.2025. Пунктом 13 розділу Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Щодо доводів позивача про звуження гарантій оплати праці, встановлених Законом № 889-VIII, суд враховує правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №240/7215/24 та зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, полягає в обов`язковому дотриманні та виконанні правових норм усіма суб`єктами. Суть цього принципу також вимагає, аби держава встановлювала зрозумілі, несуперечливі, чіткі правила та приписи, які мають неухильно виконуватися.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

Тож відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11 грудня 2025 року в справі № 990/244/23.

Слід зауважити, що приписи ч. 1 ст. 52 Закону "Про державну службу" в редакції Закону №4282-IX від 11.03.2025 неконституційними не визнавались.

Отже, як у ТУ ДСА в Житомирській області, так і в Житомирського районного суду Житомирської області не було підстав не застосовувати приписи частини першої статті 52 Закону № 889-VIII в редакції Закону № 4282-IX від 11.03.2025 під час визначення позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі.

Відповідно до статті 22 Конституції України під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Втім Велика Палата Верховного Суду наголосила, що саме лише зменшення граничного розміру надбавки державним службовцям за вислугу років не обов`язково свідчить про звуження соціальних прав і гарантій працівника, зокрема, його права на належний рівень оплати праці.

Таку дію законодавця не можна розглядати відокремлено від інших дій, які здійснені ним одночасно з метою змінити структуру оплати праці державних службовців певної категорії, а саме: підвищити посадові оклади, оскільки відповідна надбавка є лише окремою складовою грошового забезпечення державного службовця, грошовий вираз якої безпосередньо залежить від розміру його посадового окладу.

Тож відповідно до обставин, встановлених судами у цій зразковій справі, мало місце не зменшення розміру заробітної плати державного службовця, а перерозподіл її складових як елемент запровадження загальнонаціональної реформи.

Також суд враховує, що реформування системи публічного управління в Україні здійснюється з урахуванням європейських стандартів належного адміністрування. Зокрема, з метою реалізації програми Європейського Союзу «Ukraine Facility Plan», запровадженої Регламентом Європейського Парламенту та Ради ЄС від 29 лютого 2024 року № 2024/792, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року № 244-р схвалено План України, відповідно до якого в межах Компоненту І передбачено «Реформу оплати праці державних службовців». Ухвалене в межах реформи законодавство повинно забезпечити: впровадження оплати праці на основі класифікації посад за функціональним спрямуванням; чітке розподілення заробітної плати на фіксовану (або гарантовану) частину (не менше 70 відсотків) і варіативну (стимулюючу) частину (не більше 30 відсотків); зниження надбавки за вислугу років з 50 відсотків до 30 відсотків (розділ І «Реформа державного управління» секції 2).

Отже, зміни в підходах до оплати праці державних службовців, елементом яких є зменшення надбавки за вислугу років до 2 відсотків за кожен рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, обумовлені реалізацією євроінтеграційних вимог щодо вступу України до Європейського Союзу, зокрема, виконанням програми Європейського Союзу «Ukraine Facility Plan».

Такі зміни, як уже зазначалося, не пов`язані з потребою збалансування чи оптимізації видатків Державного бюджету України, зокрема й у зв`язку з уведенням воєнного стану. Навпаки, кінцевою метою запровадженої реформи є збільшення привабливості посад державної служби для кваліфікованих спеціалістів та підвищення конкурентоспроможності оплати праці державних службовців у порівнянні з приватним сектором.

Отже, зміни, введені законодавцем, щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі не були довільними та свавільними, адже зазначені зміни були елементами такого тривалого процесу, як реформа оплати праці державних службовців, яка заздалегідь оголошена державою та поступово нею впроваджена. Ці зміни носили системний характер і зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі відбулося одночасно зі зростанням посадового окладу, тому ці зміни мали зрозумілу легітимну мету - підвищення рівня незалежності та фінансової забезпеченості певної категорії державних службовців, покращення статусу державного службовця загалом.

При цьому, викладення статті 52 Закону № 889-VIII в редакції Закону України від 11 березня 2015 року № 4282-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», є проявом послідовності дій законодавця у впровадженні реформи оплати праці державних службовців.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при встановленні позивачу розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2026 рік відповідач правомірно керувався ч.1 ст.52 Закону "Про державну службу" в редакції Закону №4282-IX від 11.03.2025, а тому відсутні підстави для скасування оспорюваного наказу.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат не проводиться судом за їх відсутністю.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Житомирського районного суду Житомирської області (вул. Покровська, 90, м. Житомир, Житомирський район, Житомирська область, 10031. РНОКПП/ЄДРПОУ: 02896093) про винання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 03 листопада 2026 р.

03.11.26