Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №160/21181/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/21181/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу №8 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), що діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу №8 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДМС України в Дніпропетровській області), в якій просить:

- з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) , у т.ч. встановлену суддями Великої Палати Верховного Суду невідповідність Конституції України (неконституційність) Закону України від 20.11.2012 р. №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», та відповідно із вимогами ч. 4 ст. 7 КАС України - визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ГУДМС у Дніпропетровській області) в особі Відділу №8 у місті Кривому Розі Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ГУДМС у Дніпропетровській області) щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому на ім?я ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992р. №2503-X11;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у місті Кривому Розі Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітньому на ім?я ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-Х11, з проставленою відміткою місця проживання (що передбачено пунктами 6, 7 Положення №2503-XII) - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.

В обґрунтування позову зазначено, що по досягненню шістнадцятирічного віку, ОСОБА_2 разом із законним представником – його матір`ю звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення і видання ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. Листом відділу №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 17.12.2025 відмовлено у наданні паспорта у формі книжечки і запропоновано звернутись до суду. Вважаючи відмову відповідача неправомірною позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

10.08.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ДМС України в Дніпропетровській області заперечує проти задоволення позову та зазначає, що ОСОБА_2 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , дата видачі 13.08.2022, строком дії до 13.08.2026 органом 1231. У зв`язку з цим, має присвоєний УНЗР №20091206-03919, за особистою згодою ОСОБА_1 , як законного представника при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Таким чином, законний представник - Паркіна Г.Ю., надала згоду на обробку персональних даних ОСОБА_2 із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру , і унікальний номер запису в Реєстрі вже сформовано. На переконання відповідача, безпідставним є посилання на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 (зразкова справа), оскільки такі стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 присвоєний УНЗР №20091206-03919, адміністративна справа №160/21181/26 не є типовою, відносно зразкової справи №806/3265/17. Відповідач також вказує, що у постановах Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, від 22.03.2024 у справі №540/4500/21 та від 28.11.2024 у справі №420/6552/24 сформовано правовий висновок де зазначено, якщо особа раніше вже надавала згоду на обробку персональних даних та її дані внесено до ЄДДР та присвоєно УНЗР (при оформленні закордонного паспорта), то право на відмову від отримання ІD-картки з мотивів захисту персональних даних та релігійних переконань не може бути реалізоване шляхом видачі паспорта зразка 1994 року, оскільки мета саме не внесення даних до реєстру вже не може бути досягнута, оскільки такі відомості вже містяться в Реєстрі. ОСОБА_1 законний представник, разом із ОСОБА_2 у зв`язку з досягненням 16-річного віку, звернулися із заявою від 10.01.2026 складеною у довільній формі (вхідний реєстраційний №П-10/6/1231-26 від 10.01.2026) до Відділу №8 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Дніпропетровській області, в якій просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України, з проставленою відміткою місця реєстрації та без застосування засобів Єдиного демографічного реєстру, без надання згоди на обробку персональних даних та без присвоєння унікального номеру запису в реєстрі, виключно у вигляді паспортної книжечки на підставі Положення про паспорт громадянина України затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Відповідно до вимог закону про звернення громадян, Відділ №8 у місті Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області за вих. №1231-376/1231-26 від 20.01.2026 надано лист-відповіді щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до норм чинного законодавства. Зокрема, було роз`яснено законодавчі норми стосовно порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Отже, ОСОБА_2 за допомогою засобів Реєстру оформлено паспорт для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій, тому, у Відділу №8 у місті Кривому Розі ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області відсутні законні підстави для оформлення паспорта зразка 1994 року у формі книжки у зв`язку з присвоєнням УНЗР та внесенням даних до Реєстру. Відповідач звертає увагу, що унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Відповідно до службової записки Відділу паспортизації Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС в Дніпропетровській області №1201.4.3/25069-26 від 31.07.2026 за обліками Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований Відділом №8 у місті Кривому Розі ГУ ДМС в Дніпропетровській області (1231) паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 виданий 13.08.2022 (строком дії до 13.08.2026), з присвоєним УНЗР 20091206-03919 (на підставі заяви-анкети №22186387 від 02.08.2022). Таким чином, законний представник - ОСОБА_1 , звернулася до органу 9250 (ВК Криворізької МР Дніпропетровської області) та просила внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в результаті чого була сформована заява-анкета №22186387 від 02.08.2022. Враховуючи вищевикладене, станом на час розгляду даної судової справи, данні ОСОБА_2 вже внесені до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням УНЗР, з внесенням відцифрованого образу обличчя, за згодою законного представника, при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Тобто, враховуючи викладене, законним представником було надано згоду на внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру ще задовго до звернення до суду з даним позовом, внаслідок чого ОСОБА_2 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон та присвоєно УНЗР.

14.09.2026 до суду від позивача надійшли заперечення, в яких ОСОБА_1 зазначає, що представник ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не має права на підписання відзиву на позовну заяву. Спірні правовідносини виникли з моменту подання первинної заяви від 13.12.2025 вх. №П-179/6/1231-25, а не будь-якої іншої заяви. Також, позивач зазначає, що жодних доказів щодо того, що ОСОБА_2 або ОСОБА_1 заповнювали будь-яку заяву-анкету не надано. Наявність паспорту громадянина України для виїзду за кордон чи його відсутність не випливають на наявність законних підстав для оформлення вперше та видачу паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Матеріалами справи, зокрема, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 15.12.2009 підтверджено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

По досягненню шістнадцятирічного віку ОСОБА_2 , він та його мати – ОСОБА_1 звернулись із заявою від 13.12.2025 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про оформлення і видання ОСОБА_3 паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII без внесення інформації про ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру, будь-яких інших інформаційних систем, без їх автоматизованої обробки, у тому числі передачі.

Листом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 17.12.2025 №1231-3581/1231-25 ОСОБА_2 повідомлено, що 02.08.2022 йому оформлено засобами Реєстру паспорт громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_1 , дата видачі 13.08.2022, строком дії до 13.08.2026 органом 1231. Питання щодо документування осіб паспортом громадянина України, які досягли 14-річного віку вреґульовано положеннями Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745, зі змінами) (далі - Порядок №302), відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI. Водночас, 07.06.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 302». Зокрема, згідно зі внесеними змінами Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року та відповідно до Положення. На виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 наказом Міністерства внутрішніх страв України від 06.06.2019 №456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 (далі - Тимчасовий порядок). Зазначений Тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляд і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому порядку. Разом з цим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №5492-VI розпорядником Реєстру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних". У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. За наслідком подання ОСОБА_2 заяви-анкети від 02.08.2022 №22186387 з наданням згоди про внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації про особу, в результаті чого ОСОБА_2 отримав паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1 , де є присвоєння унікального запис у в Реєстрі (УНЗР) №20091206-03919, який є незмінним. Відтак, з метою документування паспортом громадянина України зразка 1994 року, ОСОБА_2 запропоновано надати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку, та документи перелік яких визначено розділом Ш Тимчасового порядку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України зразка 1994 року, позивач в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Визначення Єдиного державного демографічного реєстру міститься у частині першій статті 4 Закону №5492-VI та означає електронну інформаційно-телекомунікаційну систему, яка призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частин першої-другої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частинами першою-другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина четверта статті 21 Закону №5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі – Положення №2503-ХІІ) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

В силу пунктів 1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302) паспорт громадянина України (паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років, а особам, які досягли шістдесяти п`яти років, - безстроково.

Пунктом 5 Порядку № 302 передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі Закон - № 2297-VI) мета обробки персональних даних мас бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону №2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Приписами частин п`ятої-шостої статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Наведене вище правове регулювання свідчить, що Положенням №2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки або картки.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються зобов`язання ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки у зв`язку з досягненням 16-ти річчя.

ГУ ДМС України в Дніпропетровській області листом від 17.12.2025 №1231-3581/1231-25 повідомило заявника про відсутність правових підстав для оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України відповідно до Положення № 2503-ХІІ, з огляду на наявність у нього паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм та присвоєння УНЗР.

Суд зазначає, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

У зразковій справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Водночас, у цій справі відповідач не приймав рішення про відмову позивачу у видачі паспорту у вигляді книжечки з підстав ненадання особою згоди на обробку персональних даних.

Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Відтак, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач – суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Повертаючись до обставин цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, наступне.

По-перше, позивач у цій справі звернулась до органу міграційної служби із заявою, в якій просила видати її неповнолітньому сину – ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.

По-друге, судом встановлено, що ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , дата видачі 13.08.2022, строком дії до 13.08.2026 органом 1231, при оформленні було надано згоду на обробку персональних даних, дані про ОСОБА_2 внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і йому було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): №20091206-03919.

Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

Отже, безпідставним є посилання позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.

Водночас суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21, від 22.03.2024 у справі № 540/4500/21 та від 28.11.2024 у справі № 420/6552/24, відповідно до яких використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, під час оформлення якого було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, що є незмінним і повторно не присвоюється, свідчить про відсутність порушення прав позивача внаслідок оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки. За таких обставин саме по собі оформлення паспорта у формі ID-картки не може розглядатися як втручання у приватне та сімейне життя позивача.

З огляду на викладене, з урахуванням установлених у цій справі обставин та наведених правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.

Щодо доводів позивача про відсутність у представника ГУ ДМС України в Дніпропетровській області повноважень на підписання відзиву на позовну заяву суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву підписано Барабаш Л.В.

На підтвердження її повноважень до відзиву долучено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, довіреність на представництво інтересів Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в судах України, яка передбачає, зокрема, право підписувати та подавати позовні заяви й інші процесуальні документи, а також копію наказу про призначення від 11.06.2026 № 236-к.

Отже, наявні в матеріалах справи документи підтверджують наділення Барабаш Л.В. повноваженнями представляти інтереси відповідача в суді, у тому числі підписувати процесуальні документи.

За таких обставин, доводи позивача про відсутність у зазначеної особи повноважень на підписання відзиву не знаходять свого підтвердження та відхиляються судом як необґрунтовані.

Щодо доводів позивача про ненадання доказів заповнення ОСОБА_2 або Паркіною Г.Ю. заяви-анкети, а також про відсутність правового значення факту оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон для вирішення питання щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає таке.

Матеріали справи містять копію заяви-анкети № 22186387 від 02.08.2022 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, у якій зазначено, що ОСОБА_1 звернулася з проханням внести до вказаного Реєстру інформацію про ОСОБА_2 у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Крім того, до матеріалів справи долучено копію облікової картки на особу, яка порушує клопотання про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оформлену стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР): 20091206-03919.

Отже, ОСОБА_2 вже було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон, під час оформлення якого він надав згоду на обробку персональних даних, які внесено до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням унікального номера запису в Реєстрі.

Водночас, саме по собі заперечення позивачем факту заповнення заяви-анкети не спростовує змісту наявних у справі письмових доказів. Питання щодо достовірності цих документів та їх доказового значення підлягає оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами справи.

Таким чином, наведені позивачем доводи підлягають оцінці з урахуванням наявних у матеріалах справи письмових доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності, а також правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в позові відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_3 ), як законного представника неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу №8 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (адреса: вул. В. Липинського, 7, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 31806243) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар