Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №160/11104/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/11104/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2026р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та, з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 03.06.2026р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойцем Костянтином Васильовичем щодо не зняття арешту накладений постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойцем Костянтином Васильовичем від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника ОСОБА_1 , набуте ним до скоєння злочину, номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021;

- скасувати арешт, накладений постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойцем Костянтином Васильовичем від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника ОСОБА_1 , набуте ним до скоєння злочину, номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021;

- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вилучити запис про обтяження №40697746 від 24.02.2021 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , відповідно до постанови про арешт майна боржника НОМЕР_2, видану 24.02.2021 Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з його майна, накладеного у межах виконавчого провадження від 24.02.2021 № НОМЕР_2 відкритого на підставі виконавчого листа №175/935/19, виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області є протиправною, оскільки виконавче провадження здійснювалося з метою забезпечення виконання судового рішення, що передбачало конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, як додаткового покарання, визначеного статтею 59 КК України, в свою чергу, конфіскація майна є додатковим видом покарання, тому вона направлена саме на майно, яке було набуте винною особою до винесення відповідного вироку суду. Враховуючи те, що виконавче провадження закінчене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», на даний час виконавчі дії щодо виконання вироку від 01.09.2020 у справі №175/935/19 в частині конфіскації майна позивача не здійснюються, а матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного на майно позивача арешту, то подальший арешт майна позивача в межах виконавчого провадження, яке закінчене і матеріали якого - знищені, є надмірним втручанням у право на мирне володіння майном позивача, у зв`язку із чим, арешт накладений на майно позивача за відсутності виконавчого провадження підлягає скасуванню. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2026р. адміністративний позов було повернуто позивачеві на підставі п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026р. було скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2026р., а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №160/11104/26 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 30.09.2026р. та передана на розгляд судді Конєвій С.О. 01.10.2026р.

Ухвалою суду від 15.10.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 04.11.2026р. згідно до ч.2, ст.12, ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано:

позивача - до 21.10.2026р. включно надати суду докази на підтвердження поважності пропуску 10-денного строку звернення до суду, встановленого п.1 ч.2 ст.287 КАС України, який для позивача розпочався з 27.03.2026р. (після 26.03.2026р. - дати отримання відповіді на запит адвоката з відповідного Реєстру) з урахуванням того, що правова допомога позивачу надається цим же адвокатом - Голубніченко В.О., який робив такий запит, відповідно, 10-денний строк звернення до суду з цим позовом для позивача (та його представника) завершився - 06.04.2026р. (з урахуванням вихідних днів), виходячи з вимог ст.121 КАС України; надати докази того, коли саме (дата) отримано позивачем вирок суду, яким застосовано конфіскацію майна, виходячи з вимог ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України;

відповідача - до 21.10.2026р. включно надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази на підтвердження правомірності оспорюваної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

21.10.2026р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від позивача до суду надійшла заява, в якій останній просив зокрема визнати, що строк звернення до адміністративного суду щодо оспорюваної бездіяльності відповідача, пов`язаної з незняттям арешту після розгляду заяви позивача у квітні 2026 року, не пропущено; у разі встановлення пропуску строку звернення до суду - визнати причини його пропуску поважними та поновити строк посилаючись на те, що 31.03.2026 позивач особисто звернувся до Індустріального відділу ДВС із заявою про закриття виконавчого провадження та зняття арешту, згідної якої 08.04.2026 головним державним виконавцем Коломойцем Костянтином Васильовичем винесено постанову про зняття арешту з майна позивача у виконавчому провадженні НОМЕР_2. Разом з тим, 16.04.2026 начальником Індустріального відділу ДВС Півнем Сергієм Володимировичем винесено постанову про скасування процесуального документа - постанови від 08.04.2026. 21.04.2026 представником позивача було направлено адвокатський запит до відповідача щодо результатів розгляду заяви позивача та 23.04.2026 на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов електронний лист від Індустріального відділу ДВС з електронної адреси info.ind.dnipro@gmail.com, який містив відповідь від 23.04.2026 № 32993, якою повідомлено, що виконавче провадження № НОМЕР_2 завершено 15.11.2022, повторно виконавчий документ на виконання не надходив, матеріали виконавчого провадження знищено, а питання зняття арешту в інших випадках може вирішуватися за рішенням суду. Таким чином, саме 23.04.2026 представником позивача отримано відповідь відповідача, яка дозволила встановити його позицію щодо незняття арешту після розгляду заяви позивача.

Розглянувши наведену заяву позивача та вивчивши додані до неї докази, суд дійшов висновку, що заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом слід задовольнити, визнати причини пропуску такого строку поважними з підстав вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору шляхом подання до органу ДВС відповідної заяви, на підставі ст.ст. 122,123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, у заяві від 21.10.2026р. позивач просив витребувати з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області документи, які підтверджують дату вручення ОСОБА_1 копію вироку від 01.09.2020 у справі № 175/935/19.

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів та вивчивши додані до нього докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні такого клопотання позивачеві слід відмовити, так як наведене клопотання не містить зазначення про заходи, яких позивач (його представник) вжив самостійно для їх отримання та доказів вжиття таких заходів до клопотання не додано, що суперечить приписам ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 15.10.2026р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 15.10.2026р. про відкриття провадження у справі, позов з додатками та уточнений позов відповідач отримав 16.10.2026р., 28.04.2026р. та 04.06.2026р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та квитанціями про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частинами 1, 2 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Факт направлення до електронних кабінетів учасників справи та отримання ними 16.10.2026р. ухвали про відкриття провадження у даній справи та призначення справи до розгляду, підтверджується наявними у справі довідками про доставку електронного листа.

Отже, учасники справи є повідомленими про дату та місце розгляду справи у встановленому порядку згідно ч.2 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається 04.11.2026р., тобто у межах строку визначеного ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.09.2020р. у справі №175/935/19, який набрав чинності 21.01.2021, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади чи займатись діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, строком на 2 (два) роки, з конфіскацією всього майна, приналежного на праві власності.

24.02.2021р. головним державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коломойцем К.В. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №175/935/19 виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області про конфіскацію всього майна, приналежного на праві власності ОСОБА_1 , стягувачем зазначено Державу.

Постановою головного державного виконавця від 24.02.2021 у ВП НОМЕР_2 було накладено арешт на майно боржника - ОСОБА_1

15.11.2022р. головним державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Коломойцем К.В. була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» з підстав того, що згідно відомостей від реєструючих органів, майно яке підлягає конфіскації відсутнє.

У п. 2 вказаної постанови зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 15.11.2025.

Питання арешту накладеного постановою від 24.02.2021 у ВП НОМЕР_2 на майно ОСОБА_1 у постанові від 15.11.2022р. не вирішувалося.

На адвокатський запит представника позивача, листом №32993 від 23.04.2026 Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомило останнього про те, що відповідно до вимог ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», існує вичерпний перелік щодо зняття арешту, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Правомірність бездіяльності державного виконавця щодо не зняття арешту з майна позивача, є предметом спору у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу).

За приписами ст.1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом приписів п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини 4 статті 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час пред`явлення виконавчого документа до виконання подаються: у разі виконання рішення про конфіскацію майна у кримінальному провадженні - копії опису майна і відповідного судового рішення. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.

За змістом приписів абз.1 ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

При цьому, ч.7 ст.26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення..

Частиною 5 статті 56 Закону №1404-VІІІ встановлено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються:

1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо;

2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису);

3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо;

4) якщо опису підлягає об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису).

Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Пунктом 10 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за №489/20802 (далі Інструкція №512/5, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Отже, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону №1404-VІІІ підлягає примусовому виконанню.

У розумінні приписів ч.1 ст.59 Кримінального кодексу України (далі - КК України) конфіскація майна - різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого, у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.

Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальні відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.

Статтею 48 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено порядок виконання покарання у виді конфіскації майна та встановлено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Наведеній нормі кореспондують приписи ч.ч.1-2 ст.62 Закону №1404-VІІІ, якими передбачено, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Водночас, ст.49 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Таким чином, виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби, зокрема, з певними особливостями.

Так, державний виконавець отримує від суду, який постановив вирок наступні документи:

1) якщо опис майна проводився - виконавчий лист, копію вироку та копію опису майна;

2) якщо опис майна не проводився - виконавчий лист, копію вироку та довідку про те, що опис майна не проводився.

На підставі отриманих від суду документів державний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У першому випадку, якщо опис майна вже проводився, державний виконавець перевіряє наявність зазначеного в описі майна і вживає заходи щодо виявлення іншого майна засудженого, яке підлягає конфіскації. У випадку виявлення такого майна, державний виконавець включає його до опису.

У другому випадку, якщо опис майна не проводився, державний виконавець здійснює виконавчі дії, спрямовані на виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації і після його виявлення здійснює опис майна, про що складає відповідну постанову.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Як встановлено судом з матеріалів справи, у виконавчому провадженні НОМЕР_2 виконавчий документ постановою від 15.11.2022 було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 15.11.2025.

Разом з тим, не скасованим залишається арешт, накладений у такому виконавчому провадженні.

Так, частинами 4 та 5 статті 59 Закону №1404-VІІІ, чинного на момент розгляду цієї справи, передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (надалі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника - ОСОБА_1 , номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021, є протиправною.

Згідно ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних, достатніх і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника - ОСОБА_1 , номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021, з урахуванням вищенаведених встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених норм.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника - ОСОБА_1 , номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021, суд приходить до висновку, що допустивши наведену бездіяльність, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За таких обставин, слід дійти висновку, що своєю бездіяльністю щодо не зняття арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника - ОСОБА_1 , номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивача, а тому такі порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню з урахуванням повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині щодо зазначення про майно як «набуте ним до скоєння злочину», оскільки, по-перше, доказів про набуття позивачем такого майна до скоєння злочину не надано, а в Держреєстрі такі дані відсутні; по-друге, у спірних правовідносинах, які стосуються правомірності бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту, накладеного постановою від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно ОСОБА_1 , строки набуття позивачем майна не є ні предметом, ні підставами цього спору, а спір виник щодо правомірності бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо не прийняття останнім рішення у публічно-правових відносинах, відтак, адміністративні суди не вирішують спори, які стосуються цивільних правовідносин (термінів набуття прав на майно).

Також, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині скасування саме судом арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника ОСОБА_1 , набуте ним до скоєння злочину, номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021, оскільки ст.5 КАС України не передбачено такого способу захисту як скасування саме судом арешту, накладеного на майно за постановою органу ДВС.

Окрім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача вилучити запис про обтяження №40697746 від 24.02.2021 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , відповідно до постанови про арешт майна боржника НОМЕР_2, видану 24.02.2021 Індустріальним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виходячи з наступного.

Так, за приписами ст.43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що обтяжувач у будь-який час може зареєструвати зміну відомостей про обтяження шляхом подання держателю або реєстратору Державного реєстру заяви, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів і реквізити запису, що підлягають заміні. На підставі цієї заяви держатель або реєстратор Державного реєстру вносить відповідні зміни до попереднього запису про обтяження.

Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Також і пунктами 24, 25 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна» №830 від 05.07.2004р. передбачено, що відомості про припинення обтяження реєструються на підставі судового рішення або заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи.

Обтяжувач чи уповноважена ним особа має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і виключення запису з Реєстру чи про продовження строку дії реєстрації (крім випадку, коли строк дії публічного обтяження обмежено законом) не більш як на п`ять років.

Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати реєстратору відповідну заяву для припинення обтяження та виключення його з Реєстру, крім випадку, коли державну реєстрацію припинення обтяження на підставі судового рішення вже проведено.

Записи про обтяження, які втратили чинність, підлягають виключенню з Реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Реєстратор вносить до Реєстру відомості про припинення обтяження в день прийняття заяви до розгляду реєстратором, а у разі звернення боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, або надходження судового рішення до електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, - протягом п`яти робочих днів з дня відповідного звернення або надходження, але не раніше дня набрання таким рішенням законної сили.

Із аналізу наведених вище приписів сліду, що вилучення запису про обтяження до повноважень відповідача не віднесено.

За викладеного, належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку є зобов`язання Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії направлені на зняття арешту, накладеного на все майно боржника - ОСОБА_1 на підставі постанови головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2, номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021, оскільки, повертаючи виконавчий документ стягувачу постановою від 15.11.2022р., саме відповідач не виконав свого обов`язку щодо зняття спірного арешту всупереч вимогам ч.1 ст.40 Закону №1404-VІІІ.

Відтак, у цій частині щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із виходом за межі позовних вимог, що передбачено ч.2 ст.9, ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем лише згідно квитанції про сплату №9762-4609-5486-2470 від 27.04.2026р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1064 грн. 96 коп., виходячи із розрахунку: 2129,92 грн./2.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на все майно боржника - ОСОБА_1 , номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021.

Зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (49083, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, будинок 11; код ЄДРПОУ 34984472) вчинити дії направлені на зняття арешту, накладеного на все майно боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі постанови головного державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломойця Костянтина Васильовича від 24 лютого 2021 року при примусовому виконанні виконавчого листа №175/935/19 від 10.02.2021 у виконавчому провадженні НОМЕР_2, номер запису про обтяження: 40697746 від 24.02.2021.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (49083, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, будинок 11; код ЄДРПОУ 34984472) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання рішення відповідно до вимог статті 295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва