Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №160/26592/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/26592/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач), в інтересах якого звернулася адвокат Балюра Олена Володимирівна (далі – представник позивача), до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій представник позивача просить:

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби позивача на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи онкологічного захворювання;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 звільнити позивача на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи онкологічного захворювання;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини, та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) для постановки на військовий облік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 серпня 2026 року позивач, реалізуючи своє право на звільнення з військової служби, направив на адресу ВЧ НОМЕР_1 рекомендованим листом з описом вкладення рапорт про звільнення на підставі абз. 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи. До рапорту було додано повний пакет документів, що підтверджують зазначену підставу.

21 серпня 2026 року від відповідача надійшла відповідь-лист за вих. №76/4750 про відсутність законних підстав для задоволення рапорту. Станом на дату подання цього позову ВЧ НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, яка виразилася у неоформленні звільнення військовослужбовця за наявності передбачених законом підстав (абз. 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Крім того, відповідач фактично відмовив позивачу в реалізації його законного права на звільнення з військової служби, що суперечить принципу верховенства права та прямо порушує вимоги чинного законодавства. Позивачем до рапорту було долучено копії документів, що підтверджують наявність обставин, які дають підстави для звільнення з військової служби, у зв`язку з наявністю у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання.

Натомість відповідач не здійснив перевірку цих документів та допустив протиправні дії, які полягали у неналежному розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби. В отриманій від відповідача відповіді зазначено, що позивач не підлягає звільненню через формальні підстави, які не стосувалися суті викладеної у рапорті інформації, а саме наявності у дружини інвалідності.

Сам лист-відповідь відповідача, не свідчить про розгляд рапорту позивача по суті, оскільки являє собою пояснення причин протиправних дій з боку ВЧ НОМЕР_1 , обумовлених нібито недотриманням позивачем порядку подання рапорту та його перебування в СЗЧ.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ВЧ НОМЕР_1 у вересні 2026 року подала до суду відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що станом на день подання рапорту, звернення до суду та розгляду цієї справи солдат ОСОБА_1 до розташування військової частини не повернувся, обов`язків військової служби не виконує та продовжує незаконно перебувати за межами військової частини у статусі особи, яка вчинила СЗЧ. Видання наказу про звільнення зі служби та виключення зі списків частини військовослужбовця, який переховується від органів військового управління та правоохоронних органів, є прямим порушенням встановленого військового правопорядку та неможливе за відсутності самого військовослужбовця. Жодні кадрові процедури щодо звільнення військовослужбовця в період перебування ним у СЗЧ законодавством України не передбачені.

Також зазначає, що право на видання наказів про звільнення військовослужбовців батальйону належить виключно командиру Військової частини НОМЕР_2 . Командир Військової частини НОМЕР_1 за своїм правовим статусом не наділений повноваженнями приймати рішення про звільнення військовослужбовців у запас та видавати накази про виключення зі списків частини, а отже позовні вимоги в цій частині заявлені до неналежного відповідача.

З урахуванням вказаного, листом від 21 серпня 2026 року № 76/4750 командуванням частини було обґрунтовано повідомлено позивача про відсутність законних підстав для реалізації рапорту з огляду на його процесуальний статус та відсутність необхідного пакета належно засвідчених документів.

У вересні 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій остання вказує на безпідставність доводів відповідача та просить задовольнити позов.

Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судом встановлено наступне.

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

04 серпня 2026 року позивач направив на адресу ВЧ НОМЕР_1 рекомендованим листом з описом вкладення рапорт про звільнення на підставі абз. 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи. До рапорту були додані: копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 19 грудня 2008 року; копія пенсійного посвідчення дружини № НОМЕР_4 ; копія паспорту дружини; копія довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 023170 від 10 жовтня 2012 року; копія виписки з медичної карти амбулаторного хворого.

У листі від 21 серпня 2026 року № 76/4750 ВЧ НОМЕР_1 повідомила, що рапорти з питань проходження військової служби подаються військовослужбовцями безпосередньому командиру (начальнику) за підпорядкованістю («по команді»). Направлення рапорту напряму командуванню військової частини поштовим зв`язком, оминаючи безпосередніх начальників, є порушенням порядку подання рапортів, передбачених законодавством. Окрім цього, зазначено, що 06 червня 2026 року позивач самовільно залишив військову частину і до теперішнього часу до розташування підрозділу не повернувся, обов`язків військової служби не виконує. Відповідно до чинного законодавства України, проведення будь-яких кадрових та адміністративних процедур (включаючи видачу наказів про звільнення з військової служби) стосовно військовослужбовця, який перебуває у статусі СЗЧ, є юридично неможливим до моменту особистого прибуття, затримання або винесення остаточного рішення уповноваженими органами досудового розслідування чи суду. Таким чином, правові підстави для задоволення вимог рапорту щодо звільнення з військової служби на підставі поданих документів наразі відсутні.

Вказуючи на те, що відповідач не здійснив перевірку поданих позивачем документів та допустив протиправні дії, які полягали у неналежному розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби, представник позивача звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ) визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та є чинним на теперішній час.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За змістом пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008).

У розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі – командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі – військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Так, у пункті 225 Положення № 1153/2008 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації) – на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами – командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Положеннями статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити – до наступного прямого начальника.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі – Інструкція № 170).

В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (пункт 12.1).

У пункті 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

При цьому, наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою.

Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України визначено в Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі – Порядок № 531).

У пункті 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, – до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі – Інструкція № 40) визначено, що рапорт – це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

У підпункті 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі – документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

У розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку. Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що відповідачем по суті рапорт позивача не розглянутий, оцінка підставі звільнення з військової служби, зазначеній у рапорті, не надана, тому суд не може визнати відмову, оформлену листом від 21 серпня 2026 року № 76/4750 вмотивованою з огляду на наступне.

Так, відповідач в указаному листі зазначив, що направлення рапорту напряму командуванню військової частини поштовим зв`язком, оминаючи безпосередніх начальників, є порушенням порядку подання рапортів, передбачених законодавством.

Суд не може погодитися з таким твердженням відповідача, оскільки за змістом вищевказаних нормативно-правових актів рапорти подаються в усній або письмовій (паперовій або електронній) формах до свого командира. Таким чином, рапорт може подаватися у письмовій формі і нормативної заборони направлення такого рапорту засобами поштового зв`язку немає.

Також не знайшли свого підтвердження доводи відповідача щодо відсутності у командира ВЧ НОМЕР_1 правових повноважень на звільнення військовослужбовця зі служби, оскільки із доданих відповідачем до відзиву документів вбачається, що позивач є навідником-оператором 2 відділення бойових машин 3 штурмового взводу безпілотних систем 2 штурмової роти безпілотних систем саме ВЧ НОМЕР_1 . Також безпідставними є посилання відповідача на наявність такого права стосовно позивача у командира ВЧ НОМЕР_2 , оскільки із матеріалів справи вбачається, що наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 24 травня 2026 року № 146/нст ОСОБА_1 , солдата резерву 10 запасної роти ВЧ НОМЕР_2 , з 24 травня 2026 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та вважати таким, що справи та посаду здав 24 травня 2026 року, та вибув до нового місця служби – ВЧ НОМЕР_1 .

Таким чином, враховуючи, що рапорт позивачем був поданий 04 серпня 2026 року, ВЧ НОМЕР_1 є належним відповідачем у цій справі.

Крім того, у листі від 21 серпня 2026 року № 76/4750 відповідач вказав, що проведення будь-яких кадрових та адміністративних процедур (включаючи видачу наказів про звільнення з військової служби) стосовно військовослужбовця, який перебуває у статусі СЗЧ, є юридично неможливим до моменту особистого прибуття, затримання або винесення остаточного рішення уповноваженими органами досудового розслідування чи суду.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не вказано причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд його рапорту та звільнення його з військової служби з вказаних ним підстав.

Так, згідно з пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Разом з тим, вказану норму Законом України від 30 квітня 2025 року № 4392-IX доповнено реченням такого змісту: «Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється».

Із поданого відповідачем відзиву в доданих до нього документів вбачається, що позивач перебуває поза місцем служби з 05 червня 2026 року. Факт самовільного залишення місця служби позивачем підтверджується, зокрема, копією витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 «Про результати службового розслідування» від 20 серпня 2026 року № 4813/нод.

Однак, вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування ВЧ НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби по суті. Крім того, суд звертає увагу, що лист відповідача від 21 серпня 2026 року № 76/4750 не містить рішення по суті порушеного в рапорті питання.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби стосовно військовослужбовця, який перебуває у статусі СЗЧ, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону № 2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби за статтею 26 Закону №2232-ХІІ з наведених відповідачем причин.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Таким чином перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд, встановивши, що лист відповідача від 21 серпня 2026 року № 76/4750 не містить рішення по суті порушеного в рапорті питання, дійшов висновку про вихід за межі позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи онкологічного захворювання.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на викладене, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З урахуванням вказаного, суд вважає за необхідне зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт позивача від 04 серпня 2026 року з урахуванням висновків суду.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач у цій справі відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи онкологічного захворювання.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи онкологічного захворювання.

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.В. Кисіль