Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №160/28993/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №160/28993/26

Суддя: Прудник Сергій Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/28993/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15.09.2026 року (14.09.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із визначенням січня 2008 року місяцем, у якому відбулося підвищення посадових окладів;

- зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше нарахованих та виплачених сум індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправними дії 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року в повному обсязі, а саме з порушенням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасним відрахуванням військового збору в розмірі 1,5 % та компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , проходив службу цивільного захисту в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, зокрема у 1 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, у період з 17.11.1999 року по 29.05.2024 року, після чого був звільнений зі служби. Позивач зазначає, що під час проходження служби відповідачем не було належним чином проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, зокрема за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року, а також не було належним чином визначено та виплачено суму індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року. З метою з`ясування обставин щодо проведення індексації грошового забезпечення позивач 19.08.2026 року звернувся до відповідача із заявою, у якій просив повідомити про нарахування та виплату індексації за зазначені періоди, а також про базовий місяць, який застосовувався під час її обчислення. У відповідь, отриману 01.09.2026 року за вих. №49-801-3088/49-10103, відповідачем надано відповідні довідки про доходи позивача. На думку позивача, з наданих відповідачем документів убачається, що індексація грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року або взагалі не нараховувалася та не виплачувалася, або була виплачена не в повному обсязі. Крім того, позивач вважає, що з 01.03.2018 року відповідачем не було належним чином визначено та виплачено індексацію-різницю відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Позивач посилається на положення Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку №1078, відповідно до яких індексація грошового забезпечення є державною соціальною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності доходів громадян у зв`язку зі зростанням споживчих цін. При цьому позивач вважає, що при обчисленні індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року відповідач повинен був застосовувати січень 2008 року як базовий місяць, оскільки саме у цей період було встановлено відповідні посадові оклади, які до березня 2018 року не змінювалися. З березня 2018 року, у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, якою встановлено нові розміри посадових окладів, березень 2018 року, на думку позивача, є місяцем підвищення доходу, у якому підлягало визначенню право на індексацію-різницю. Посилаючись на положення абзаців 3, 4 та 6 пункту 5 Порядку №1078 та правові висновки Верховного Суду, позивач зазначає, що у березні 2018 року відповідач мав порівняти суму можливого підвищення грошового доходу із сумою індексації, що склалася у цьому місяці, та, за наявності відповідних умов, визначити суму індексації-різниці, яка підлягала щомісячній виплаті до наступного підвищення тарифних ставок (окладів). За твердженням позивача, у березні 2018 року сума можливої індексації становила 4463,15 грн, тоді як підвищення його грошового забезпечення порівняно з лютим 2018 року становило 657,56 грн, у зв`язку з чим розмір індексації-різниці, на його думку, мав становити 3805,59 грн щомісячно. З огляду на наведене позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року, а також протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність та дії відповідача, а також зобов`язати його провести відповідні розрахунки, нарахувати та виплатити належні суми індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як базового місяця за перший спірний період та з урахуванням положень пункту 5 Порядку №1078 щодо індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 16.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 21.09.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: належним чином засвідчені копії нормативних, організаційно-розпорядчих та інших документів, на підставі яких у період з 31.12.2015 року по 29.05.2024 року здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 ; інформацію та підтверджуючі документи щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року, із зазначенням нормативного та фактичного обґрунтування визначеного базового місяця; розрахунки індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за кожний місяць періоду з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року із зазначенням базового місяця, величини приросту індексу споживчих цін, розміру прожиткового мінімуму, суми індексації, фактично виплачених сум індексації та сум, які підлягали нарахуванню та виплаті; розрахунки індексації-різниці грошового забезпечення позивача за кожний місяць періоду з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року відповідно до пунктів 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із зазначенням усіх складових грошового забезпечення, які враховувалися при проведенні відповідних розрахунків; відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року та березень 2018 року із розшифруванням усіх складових такого грошового забезпечення; відомості про розмір індексації грошового забезпечення, нарахованої та виплаченої позивачу за період з 31.12.2015 року по 29.05.2024 року, із помісячною деталізацією; копії розрахункових листів, грошових атестатів, довідок про грошове забезпечення, відомостей нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірні періоди; інформацію про всі виплати індексації грошового забезпечення, здійснені позивачу під час проходження служби, із зазначенням дат їх нарахування та виплати, розміру таких виплат та періоду, за який вони проведені; у разі неврахування або не проведення нарахування індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року - письмове обґрунтування причин її не нарахування та невиплати із зазначенням нормативно-правових актів, якими керувався відповідач; інформацію щодо проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні 29.05.2024 року, із зазначенням усіх сум грошового забезпечення та інших виплат, нарахованих і виплачених при звільненні, а також документів, на підставі яких здійснено такий розрахунок; копії наказів та інших документів, що стосуються проходження ОСОБА_1 служби цивільного захисту, зміни умов та розміру його грошового забезпечення, а також його звільнення зі служби 29.05.2024 року; інформацію та документи щодо застосування до виплат індексації грошового забезпечення позивача положень Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, якщо така компенсація нараховувалася та виплачувалася; інші документи та відомості, на підставі яких здійснювалися нарахування і виплата грошового забезпечення та індексації ОСОБА_1 за спірні періоди. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 27.10.2026 року. Судом попереджено 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив службу цивільного захисту в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, зокрема у 1 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, у період з 17.11.1999 року по 29.05.2024 року.

29.05.2024 року позивача звільнено зі служби цивільного захисту, що підтверджується витягом із наказу від 29.05.2024 року №255, на який позивач посилається у позовній заяві.

Отже, у період проходження служби позивач перебував у правовідносинах публічної служби, пов`язаних із виконанням службових обов`язків в органах цивільного захисту, та отримував грошове забезпечення відповідно до законодавства, яке регулює порядок проходження служби цивільного захисту і встановлює умови грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу.

Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, спір між сторонами виник у зв`язку з нарахуванням та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження служби, а саме за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року та за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року.

Позивач зазначає, що протягом указаних періодів відповідачем індексація грошового забезпечення або взагалі не нараховувалася та не виплачувалася, або нараховувалася та виплачувалася не в повному розмірі, передбаченому чинним законодавством України.

Зокрема, позивач вважає, що під час обчислення індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року відповідач повинен був застосовувати січень 2008 року як місяць підвищення тарифних ставок (посадових окладів), від якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Водночас, на переконання позивача, відповідачем не було забезпечено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням зазначеного місяця, що призвело до порушення його права на отримання грошового забезпечення в установленому законом розмірі.

Крім того, позивач зазначає, що з 01.03.2018 року, у зв`язку зі зміною розмірів посадових окладів осіб рядового та начальницького складу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, виникла необхідність визначення суми індексації грошового забезпечення з урахуванням положень абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

На думку позивача, у березні 2018 року відповідач повинен був визначити розмір підвищення його грошового доходу порівняно з лютим 2018 року, встановити суму індексації, яка склалася у місяці підвищення посадового окладу, та провести порівняння відповідних величин для вирішення питання щодо наявності права на індексацію-різницю.

При цьому позивач стверджує, що підвищення його грошового забезпечення у березні 2018 року не перевищило суму індексації, яка склалася у зазначеному місяці, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок нараховувати та виплачувати відповідну індексацію-різницю.

Так, відповідно до наведеного позивачем розрахунку, сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року становила 4463,15 грн.

Водночас розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року, за його твердженням, становив 657,56 грн.

Виходячи із зазначених показників, позивач визначив суму індексації-різниці грошового забезпечення за березень 2018 року в розмірі 3805,59 грн (4463,15 грн - 657,56 грн).

Позивач вважає, що зазначена сума індексації-різниці підлягала щомісячному нарахуванню та виплаті відповідно до положень пункту 5 Порядку №1078 до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) з урахуванням змін законодавства, що регулювало проведення індексації у відповідні періоди.

У позовній заяві також наведено розрахунок індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, який становить 58 місяців, та за період з 01.01.2024 року по 29.05.2024 року, який охоплює 4 повні місяці та 29 календарних днів травня 2024 року.

За розрахунком позивача, загальна сума індексації-різниці за зазначені періоди становить 239 506,58 грн.

При цьому суд зазначає, що наведені суми 4463,15 грн, 657,56 грн, 3805,59 грн та 239 506,58 грн є показниками, визначеними позивачем у власному розрахунку, а питання їх відповідності фактичним складовим грошового забезпечення, проведеним нарахуванням та виплатам підлягає оцінці судом під час вирішення спору по суті.

З матеріалів позовної заяви також убачається, що з метою отримання інформації про фактичні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення 19.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з відповідною письмовою заявою.

У зазначеній заяві позивач просив повідомити, чи проводилися йому нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року та за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року.

Крім того, позивач просив надати інформацію щодо місяця, який застосовувався відповідачем для обчислення індексу споживчих цін під час проведення індексації грошового забезпечення, а також щодо фактичного здійснення відповідних виплат.

За результатами розгляду вказаного звернення відповідачем надано відповідь від 01.09.2026 року за вих. №49-801-3088/49-10103 разом із довідками щодо грошового забезпечення позивача за відповідні періоди проходження служби.

Як зазначає позивач, із наданих відповідачем довідок убачається, що протягом окремих місяців спірного періоду індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а в інші місяці її виплата здійснювалася в розмірах, які, на переконання позивача, не відповідали вимогам Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078.

Зокрема, отримані від відповідача відомості, на думку позивача, свідчать про те, що за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення не була проведена із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

Також позивач стверджує, що відповідачем не було належним чином визначено суму індексації-різниці, яка могла виникнути у березні 2018 року внаслідок підвищення посадових окладів, та не забезпечено її виплату за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року відповідно до вимог законодавства.

При цьому позивач наголошує, що на день звільнення зі служби цивільного захисту, а саме станом на 29.05.2024 року, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку щодо належних, на його думку, сум індексації грошового забезпечення за зазначені періоди.

Позивач також порушує питання щодо необхідності здійснення нарахування та виплати індексації-різниці з одночасним утриманням військового збору в заявленому ним розмірі 1,5 % та компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Не погоджуючись із порядком проведення відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, вважаючи, що відповідачем порушено його право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, а статтею 48 Конституції України встановлено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті або вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших критеріїв, визначених зазначеною нормою.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем служби цивільного захисту та реалізацією права на отримання грошового забезпечення, складовою якого є індексація, спрямована на підтримання купівельної спроможності грошових доходів в умовах зростання споживчих цін.

Правове регулювання зазначених правовідносин здійснюється Кодексом цивільного захисту України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, а також іншими нормативно-правовими актами, чинними у відповідні періоди.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення.

Статтею 4 Закону №1282-XII визначено умови проведення індексації грошових доходів населення залежно від величини індексу споживчих цін та встановленого законодавством порогу індексації.

Відповідно до статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених законодавчих положень постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Суд наголошує, що індексація грошового забезпечення не є заохочувальною чи дискреційною виплатою, здійснення якої залежить від розсуду керівника відповідного державного органу.

За своєю правовою природою індексація є державною соціальною гарантією, яка має обов`язковий характер за наявності визначених законодавством умов.

Отже, обов`язок щодо проведення індексації грошового забезпечення виникає безпосередньо на підставі закону та не залежить від прийняття відповідачем окремого рішення про доцільність її проведення.

Відсутність відповідного звернення особи під час проходження служби не звільняє орган, який здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, від обов`язку правильно застосовувати законодавство про індексацію.

При цьому суд ураховує, що індексація має систематичний характер та є складовою грошового забезпечення особи, а тому її ненарахування або нарахування у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, може свідчити про порушення права особи на належне грошове забезпечення.

Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Судом встановлено, що позивач у період з 17.11.1999 року по 29.05.2024 року проходив службу цивільного захисту, зокрема у 1 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Позивач стверджує, що за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року відповідачем не було забезпечено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

Вирішуючи зазначене питання, суд виходить із того, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 внесено зміни до Порядку №1078, які набрали чинності з 01.12.2015 року.

Зазначеними змінами запроваджено нові підходи до визначення місяця, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній у спірний період, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Аналогічний підхід закріплено у пункті 10-2 Порядку №1078.

Отже, після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 визначальним для обчислення індексації є місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не місяць збільшення грошового забезпечення за рахунок інших його складових.

Суд звертає увагу, що збільшення розміру премії, надбавок, доплат та інших складових грошового забезпечення без підвищення тарифної ставки (посадового окладу) саме по собі не змінює місяць, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008 року, було встановлено нові розміри посадових окладів відповідних категорій осіб.

Наступне загальне підвищення посадових окладів відповідних категорій осіб відбулося з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Таким чином, за умови відсутності інших нормативно встановлених підвищень посадового окладу за відповідною посадою у проміжку між зазначеними датами, січень 2008 року є місяцем підвищення посадового окладу, який необхідно застосовувати під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період до 28.02.2018 року включно.

Такий висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, зокрема викладеним у постановах від 02.09.2024 року у справі №280/4009/23 та від 04.04.2024 року у справі №160/4155/22.

У зазначених рішеннях Верховний Суд виходив із необхідності застосування правил Порядку №1078 з урахуванням нормативно встановлених змін посадових окладів, а не довільного визначення базового місяця органом, який здійснює виплату грошового забезпечення.

Суд зазначає, що відповідач як орган, на який покладено обов`язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача, повинен забезпечити правильне визначення місяця підвищення посадового окладу, обчислення відповідних показників індексу споживчих цін та виплату належної суми індексації.

Саме на відповідача покладено обов`язок ведення обліку грошового забезпечення, збереження відповідних розрахункових документів та підтвердження правомірності здійснених нарахувань.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач повинен довести, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року нараховувалася та виплачувалася відповідно до законодавства, із застосуванням належного місяця підвищення посадових окладів.

Надані позивачу у відповідь на звернення від 19.08.2026 року довідки щодо грошового забезпечення підлягають оцінці не лише з погляду факту здійснення окремих виплат, а й щодо правильності застосованого механізму їх обчислення.

Сам по собі факт виплати певних сум індексації не свідчить про виконання відповідачем обов`язку в повному обсязі, якщо відповідні суми були визначені із застосуванням неправильного місяця підвищення посадових окладів.

Водночас суд зазначає, що повторне стягнення вже виплачених сум індексації є неприпустимим, оскільки призвело б до подвійного отримання однієї і тієї самої виплати.

Тому належним способом відновлення порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за відповідний період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадового окладу та з обов`язковим урахуванням раніше нарахованих і фактично виплачених сум.

З огляду на викладене, за умови підтвердження відсутності іншого підвищення посадового окладу позивача та неналежного проведення індексації, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам у частині нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення, суд зазначає, що правове регулювання зазначених виплат має певні особливості, пов`язані з підвищенням посадових окладів з 01.03.2018 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, яка набрала чинності з 01.03.2018 року, запроваджено нові розміри посадових окладів та окладів за спеціальними званнями для відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу.

У зв`язку із зазначеним березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів, який має значення для застосування положень пункту 5 Порядку №1078.

Разом із тим підвищення посадового окладу не в усіх випадках припиняє право особи на отримання індексації грошового забезпечення.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації визначається з урахуванням розміру підвищення доходу та розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

За змістом абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації.

Таким чином, зазначені положення нормативно-правового акта передбачають можливість виникнення права на індексацію-різницю, розмір якої визначається у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Суд звертає увагу, що поняття «індексація-різниця» використовується у судовій практиці для позначення суми індексації, яка визначається за правилами абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Право на таку виплату виникає не внаслідок самого факту проходження служби після 01.03.2018 року, а за наявності визначених законодавством умов.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, з урахуванням ухвали від 30.03.2023 року про виправлення описки, сформулював правовий висновок щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21, від 12.10.2023 року у справі №560/5132/21 та від 18.01.2024 року у справі №240/3619/21.

Відповідно до зазначеної судової практики для правильного вирішення питання щодо наявності права особи на індексацію-різницю необхідно встановити розмір підвищення її грошового доходу у березні 2018 року, суму можливої індексації у цьому місяці та співвідношення зазначених величин.

При цьому розмір підвищення грошового доходу визначається як різниця між сумами грошового забезпечення за березень 2018 року та лютий 2018 року.

До відповідного розрахунку включаються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

Сума можливої індексації визначається з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на березень 2018 року, та величини приросту індексу споживчих цін.

Верховний Суд наголосив, що обов`язок щодо визначення індексації-різниці не належить до дискреційних повноважень відповідача, оскільки механізм відповідного розрахунку встановлений нормативно-правовим актом.

Отже, відповідач не наділений правом на власний розсуд вирішувати питання щодо доцільності проведення такого розрахунку.

Натомість він зобов`язаний встановити відповідні показники та застосувати передбачений законодавством алгоритм.

У справі, що розглядається, позивач зазначає, що сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року становила 4463,15 грн.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку, розмір підвищення його грошового забезпечення у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року становив 657,56 грн.

Виходячи із зазначених показників, позивач визначив суму індексації-різниці в розмірі 3805,59 грн щомісячно.

Разом із тим суд наголошує, що наведений позивачем розрахунок сам по собі не звільняє суд від необхідності перевірки його відповідності фактичним обставинам справи.

Зокрема, визначальне значення має встановлення всіх складових грошового забезпечення позивача за лютий та березень 2018 року, які не мали разового характеру.

До таких складових належать відповідні посадові оклади, оклади за спеціальним званням, надбавки, доплати, премії та інші виплати, які відповідно до законодавства мають систематичний характер.

Водночас одноразові виплати, матеріальна допомога та інші виплати разового характеру не повинні враховуватися під час визначення розміру підвищення грошового доходу в розумінні пункту 5 Порядку №1078.

Саме такий підхід до визначення розміру підвищення доходу відображено у постановах Верховного Суду від 04.04.2024 року у справі №160/4155/22 та від 26.06.2024 року у справі №520/16852/21.

Отже, наведена позивачем сума 657,56 грн може бути покладена в основу остаточного розрахунку лише за умови її підтвердження належними та допустимими доказами.

При цьому суд зазначає, що у березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн.

За умови застосування величини приросту індексу споживчих цін 253,30 % сума можливої індексації становить 4463,15 грн.

Якщо за результатами дослідження складових грошового забезпечення буде підтверджено, що розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року становив саме 657,56 грн, сума індексації-різниці відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 становитиме 3805,59 грн.

Разом із тим суд ураховує, що встановлення права на індексацію-різницю та визначення періоду її виплати є взаємопов`язаними, але самостійними питаннями.

Право на індексацію-різницю визначається за показниками березня 2018 року, тоді як її подальша виплата залежить від нормативного регулювання, чинного у відповідні місяці, зокрема від наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Суд також звертає увагу, що сума індексації-різниці не може визначатися шляхом автоматичного множення показника, розрахованого за березень 2018 року, на всю кількість місяців проходження служби до 29.05.2024 року без урахування законодавчих змін, які відбулися протягом зазначеного періоду.

Щодо особливостей проведення індексації у 2023 році.

Суд зазначає, що позивачем заявлено вимоги про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.05.2024 року.

Водночас протягом зазначеного періоду законодавство, яке регулює проведення індексації грошових доходів населення, зазнало істотних змін.

Так, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено на 2023 рік.

Отже, у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року дія Закону №1282-XII була зупинена безпосередньо законом.

Суд звертає увагу, що Порядок №1078 є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

За таких обставин положення Порядку №1078 не можуть застосовуватися всупереч прямим приписам закону, яким на відповідний період зупинено дію законодавчого механізму індексації.

Згідно зі статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, приписи Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX мають вищу юридичну силу порівняно з положеннями Порядку №1078.

Верховний Суд у постанові від 28.06.2024 року у справі №200/2319/23 сформулював правовий підхід щодо врахування законодавчого зупинення індексації у 2023 році.

Відповідно, позовні вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року не можуть бути задоволені лише на підставі положень Порядку №1078 без урахування законодавчого зупинення дії Закону №1282-XII.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року задоволенню не підлягають.

Щодо вимог за період з 01.01.2024 року по 29.05.2024 року.

Суд зазначає, що з 01.01.2024 року дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» відновлено.

Разом із тим Законом України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено особливості обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення у 2024 році.

Зокрема, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року.

Отже, відновлення дії Закону №1282-XII з 01.01.2024 року саме по собі не означає автоматичного поновлення виплати індексації-різниці у розмірі, визначеному станом на березень 2018 року.

Під час вирішення питання про наявність підстав для нарахування та виплати індексації за період з 01.01.2024 року по 29.05.2024 року необхідно враховувати спеціальні положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та механізм обчислення індексу споживчих цін, встановлений на відповідний рік.

Відтак вимоги позивача щодо автоматичного застосування суми індексації-різниці, визначеної за показниками березня 2018 року, до періоду з 01.01.2024 року по 29.05.2024 року не можуть бути задоволені без встановлення передбачених законодавством умов її нарахування.

При цьому суд звертає увагу, що право особи на належне грошове забезпечення не заперечується, однак реалізація такого права здійснюється відповідно до законодавства, чинного у відповідний період.

Таким чином, за відсутності доказів виникнення у позивача права на індексацію за правилами, чинними у 2024 році, підстави для зобов`язання відповідача виплатити за цей період саме індексацію-різницю в розмірі 3805,59 грн щомісячно відсутні.

Щодо позовних вимог про одночасне відрахування військового збору в розмірі 1,5 % та компенсацію податку на доходи фізичних осіб

Окремої правової оцінки потребують позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням військового збору в розмірі 1,5 % та компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Суд зазначає, що правовідносини щодо нарахування та сплати податків і зборів регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України військовий збір є загальнодержавним збором, порядок справляння якого визначається податковим законодавством.

При цьому обов`язок щодо нарахування, утримання та перерахування військового збору покладається на відповідного податкового агента у випадках, визначених законом.

Суд звертає увагу, що питання визначення ставки військового збору, об`єкта оподаткування, наявності податкових пільг та обов`язку податкового агента щодо утримання відповідних сум повинно вирішуватися відповідно до положень податкового законодавства, застосовних до конкретної виплати.

Водночас предметом розгляду цієї адміністративної справи є правомірність дій та бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача, а не правомірність визначення податкових зобов`язань або застосування певної ставки військового збору.

Суд зазначає, що встановлення обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачу належні суми індексації грошового забезпечення не потребує додаткового визначення судом конкретної ставки військового збору.

Такий обов`язок, за наявності передбачених законом підстав, виникає безпосередньо з положень Податкового кодексу України.

Крім того, законодавство щодо справляння військового збору протягом спірного періоду зазнавало змін, що виключає можливість безумовного поширення ставки 1,5 % на всі виплати, які можуть бути здійснені на виконання судового рішення.

Визначення належної ставки військового збору та застосування передбачених законодавством особливостей оподаткування повинно здійснюватися податковим агентом відповідно до чинного податкового законодавства.

Суд також враховує, що позивач не навів обставин, які свідчили б про фактичне застосування відповідачем неправильної ставки військового збору до спірних сум індексації, оскільки відповідні суми, за твердженням позивача, не були нараховані та виплачені.

Отже, вимога щодо зобов`язання відповідача одночасно відрахувати військовий збір саме в розмірі 1,5 % є передчасною та не спрямована на відновлення вже порушеного права позивача.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням військового збору в розмірі 1,5 %.

Водночас суд зазначає, що відмова у задоволенні зазначеної вимоги не звільняє відповідача від виконання обов`язків податкового агента, якщо такі обов`язки виникнуть під час фактичної виплати належних позивачу сум.

Щодо вимоги про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають відповідний статус, для відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих з їхнього грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на отримання яких набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Таким чином, компенсація сум податку на доходи фізичних осіб має спеціальне правове призначення та спрямована на збереження належного розміру грошового забезпечення відповідних категорій осіб.

Разом із тим суд звертає увагу, що обов`язок щодо виплати такої компенсації пов`язаний із фактичним утриманням відповідного податку та наявністю передбачених Порядком №44 умов.

З огляду на те, що спірні суми індексації грошового забезпечення позивачу ще не нараховані та не виплачені, питання щодо конкретного розміру компенсації сум податку на доходи фізичних осіб має вирішуватися під час здійснення відповідних виплат.

При цьому відповідач зобов`язаний застосувати положення Порядку №44 за наявності визначених ним умов.

Отже, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум індексації грошового забезпечення відповідно до законодавства, без окремого визначення в резолютивній частині судового рішення обов`язку щодо відрахування військового збору за ставкою 1,5 %.

Вирішуючи спір, суд також ураховує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава має право визначати, запроваджувати, змінювати або припиняти певні виплати, які фінансуються з державного бюджету, шляхом внесення відповідних змін до законодавства.

Водночас, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних сум і особа відповідає встановленим умовам їх отримання, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у здійсненні таких виплат протягом періоду чинності відповідних положень законодавства.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність бюджетних коштів як на підставу для невиконання встановлених законом зобов`язань.

Аналогічний правовий підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини від 27.07.2004 року у справі «Ромашов проти України» (заява №67534/01).

Зазначені висновки також ураховані Верховним Судом, зокрема у постанові від 09.12.2019 року у справі №1740/1838/18.

Отже, за наявності законодавчо встановленого права на індексацію грошового забезпечення відповідач не може обґрунтовувати її ненарахування або невиплату відсутністю відповідного фінансування чи бюджетних асигнувань.

Водночас суд зазначає, що правові висновки Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» не виключають можливості законодавчого зупинення або зміни відповідних виплат на майбутнє.

Тому зазначена практика не може сама по собі бути підставою для нарахування індексації грошового забезпечення за 2023 рік усупереч прямому законодавчому регулюванню, чинному протягом відповідного періоду.

Суд також ураховує практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зокрема, у рішенні від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини розглядав питання захисту майнових інтересів та обґрунтованих очікувань особи.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що право на отримання індексації грошового забезпечення за наявності чітких законодавчих підстав може становити майновий інтерес, який підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас для виникнення такого захищеного майнового інтересу необхідно, щоб вимога особи мала достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві.

Таким чином, право позивача на індексацію грошового забезпечення підлягає захисту в тих межах, у яких воно передбачене законодавством, чинним у відповідні періоди.

Крім того, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), відповідно до якої належне здійснення правосуддя передбачає обов`язок суду належним чином зазначати підстави, на яких ґрунтується його рішення.

Разом із тим зазначений обов`язок не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент сторони, а обсяг мотивування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи.

Аналогічні підходи викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (заява №18390/91).

Ураховуючи зазначену практику, суд вважає за необхідне надати оцінку визначальним доводам позивача щодо застосування січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів, наявності права на індексацію-різницю з 01.03.2018 року, законодавчих особливостей проведення індексації у 2023 та 2024 роках, а також обґрунтованості вимоги щодо утримання військового збору за ставкою 1,5 %.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог.

Водночас суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати протиправними дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Суд зазначає, що ефективний спосіб судового захисту повинен забезпечувати реальне поновлення порушеного права особи та не створювати необхідності повторного звернення до суду з тотожних підстав.

Разом із тим суд не може покладати на відповідача обов`язки, які не передбачені законодавством, або визначати виплати за періоди, протягом яких законодавчі підстави для їх здійснення були відсутні.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в частині індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року є зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування та виплату із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо періоду з 01.03.2018 року суд виходить із того, що відповідач був зобов`язаний застосувати положення абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 та визначити наявність права позивача на індексацію-різницю за результатами порівняння суми підвищення грошового забезпечення із сумою можливої індексації у березні 2018 року.

При цьому задоволення вимог у зазначеній частині повинно ґрунтуватися на встановлених судом показниках грошового забезпечення за лютий та березень 2018 року.

З урахуванням законодавчого зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у 2023 році суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату індексації-різниці за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року.

Щодо періоду з 01.01.2024 року по 29.05.2024 року суд виходить із необхідності застосування спеціальних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які визначають порядок обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення у 2024 році.

За відсутності встановлених законодавством підстав для виплати індексації-різниці саме у розмірі, визначеному за показниками березня 2018 року, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Також суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити одночасне відрахування військового збору за ставкою 1,5 %, оскільки відповідні податкові обов`язки виникають безпосередньо на підставі податкового законодавства та підлягають виконанню з урахуванням установлених законом умов.

Відповідно до статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, надані учасниками справи, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ураховуючи викладене, характер спірних правовідносин, установлені обставини справи, положення законодавства, чинного у відповідні періоди, а також наведені правові висновки Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в межах, визначених наведеними мотивам

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року в повному розмірі із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін.

Зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше нарахованих та фактично виплачених сум індексації грошового забезпечення.

Визнати протиправними дії 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, виходячи із суми індексації, яка склалася у березні 2018 року, та розміру підвищення грошового забезпечення позивача у зазначеному місяці, з урахуванням раніше нарахованих та фактично виплачених сум індексації грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua