Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №160/30060/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/30060/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.09.2026 року (17.09.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премій, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустки щорічну основну, додаткову відпустку та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 26.06.2012 року по 20.01.2021 року, а після мобілізації 10.03.2022 року продовжив проходження військової служби в іншій військовій частині. Позивач зазначає, що при проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, зокрема посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, помноженого на відповідні тарифні коефіцієнти, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. На переконання позивача, починаючи з 01.01.2020 року розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням мав здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням відповідних тарифних коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України №704. Обґрунтовуючи зазначену позицію, позивач посилається на первісну редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких для визначення зазначених окладів застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року. Позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 відповідні зміни були визнані протиправними та нечинними, у зв`язку з чим, на його думку, з 29.01.2020 року відновила дію первісна редакція пункту 4 постанови №704. Відповідний підхід надалі застосовувався Верховним Судом у справах щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку з цим позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 протиправно застосовувала при обчисленні його грошового забезпечення розмір прожиткового мінімуму, встановлений станом на 01.01.2018 року, замість розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року відповідно. Як зазначає позивач, унаслідок застосування відповідачем, на його думку, неправильного розміру прожиткового мінімуму були занижені не лише посадовий оклад та оклад за військовим званням, а й розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, розмір яких визначається залежно від посадового окладу та окладу за військовим званням. Позивач також посилається на те, що зазначене заниження вплинуло на розмір отриманих ним у спірний період грошової допомоги для оздоровлення, премій, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток та інших виплат. З метою з`ясування підстав та порядку нарахування йому грошового забезпечення позивач у червні 2026 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою, у якій просив здійснити перерахунок грошового забезпечення за спірний період, надати розрахункові листи (грошові атестати) за 2020-2021 роки, копії наказів щодо проходження служби та звільнення, а також надати інформацію щодо проведених йому нарахувань і виплат. За твердженням позивача, відповідач на момент звернення до суду відповіді на зазначене звернення не надав, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості отримати від військової частини документи, які підтверджують фактичний порядок нарахування та виплати йому грошового забезпечення за спірний період. При цьому позивач вважає, що неврахування відповідачем належного розміру прожиткового мінімуму призвело до неповної виплати належного йому грошового забезпечення, а тому вважає необхідним зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до виплати сумами. Окремо позивач зазначає, що є учасником бойових дій та у зв`язку з проходженням військової служби й участю у заходах із захисту України мав обмежені можливості своєчасно отримати необхідну правову допомогу та документи щодо нарахування і виплати грошового забезпечення. Водночас звернення до суду у вересні 2026 року позивач обґрунтовує також тим, що належної інформації про проведені йому нарахування та виплати, а також документів, які б дозволили встановити правильність проведених відповідачем розрахунків, він не отримував.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 23.09.2026 передана судді Пруднику С.В.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належним чином засвідчені копії документів щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , у тому числі наказів про призначення на посади, переміщення, встановлення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також наказу про виключення зі списків особового складу військової частини від 20.01.2021 року №15; довідку про всі види та розміри грошового забезпечення, нарахованого і виплаченого ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року, із зазначенням окремо посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, підвищень, винагород, премій та інших щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення; розрахункові листи, грошові атестати, відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за кожний місяць спірного періоду з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року; документи, на підставі яких у спірний період визначалися розміри посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , із зазначенням застосованого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідних тарифних коефіцієнтів; інформацію про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався військовою частиною НОМЕР_1 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020 та 2021 роках; розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року, здійснений військовою частиною НОМЕР_1 із зазначенням застосованого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тарифних коефіцієнтів та усіх складових грошового забезпечення; відомості та документи щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, премій, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за спірний період, із зазначенням розрахункової бази, використаної при визначенні розміру кожної виплати; документи щодо кількості невикористаних ОСОБА_1 днів щорічної основної та додаткової відпусток станом на дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; розрахунок сум грошового забезпечення та інших виплат, які, на думку військової частини НОМЕР_1 , були належними до виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та виключенні його зі списків особового складу 20.01.2021 року, а також документи, що підтверджують фактичну виплату таких сум; документи, що підтверджують проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при виключенні його зі списків особового складу 20.01.2021 року, із зазначенням дати, розміру та призначення кожної виплати; належним чином засвідчену копію звернення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 у червні 2026 року щодо проведення перерахунку грошового забезпечення та надання документів, а також докази його розгляду та надання відповіді (за наявності); інформацію про те, чи здійснювався військовою частиною НОМЕР_1 після отримання зазначеного звернення будь-який перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року, із наданням відповідних розрахунків та підтверджуючих документів. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 27.10.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

13.10.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням чинного законодавства України. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що предметом спору є правомірність нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням. Відповідач наголосив, що порядок визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців урегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями, а також визначено складові грошового забезпечення. За твердженням відповідача, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первинній редакції передбачалося визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на відповідну дату, на встановлені тарифні коефіцієнти. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, відповідно до яких розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. Військова частина НОМЕР_1 вважає, що зазначена редакція нормативного положення передбачала застосування сталої розрахункової величини, яка не підлягала щорічній зміні залежно від розміру прожиткового мінімуму, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки. Окремо відповідач звернув увагу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103. На переконання відповідача, скасування зазначеного положення не спричинило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704, оскільки законодавство не передбачає автоматичного поновлення дії нормативно-правового акта в редакції, яка існувала до внесення відповідних змін. На підтвердження такої позиції відповідач послався на рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року №4-зп, а також постанови Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №807/1332/17, від 19.03.2019 року у справі №591/2813/17, від 22.04.2019 року у справі №820/601/17 та від 02.10.2019 року у справі №804/215/18. Відповідач зазначив, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта потребує відповідного нормативного врегулювання, а тому саме по собі судове рішення про скасування змін до постанови Кабінету Міністрів України не може, на його думку, розглядатися як достатня правова підстава для застосування іншого порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями. Крім того, військова частина НОМЕР_1 послалася на статтю 117 Конституції України, положення Закону України від 27.02.2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» та статтю 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». За доводами відповідача, саме Кабінету Міністрів України законодавець делегував повноваження щодо визначення умов, порядку та розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема встановлення розрахункової величини, яка застосовується для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями. Відповідач також послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.06.2025 року у справі №420/5584/24 та від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, які, на його переконання, підтверджують повноваження Кабінету Міністрів України щодо нормативного регулювання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців. Також відповідач звернув увагу на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою внесено зміни до постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів і окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення зазначеної величини на відповідні тарифні коефіцієнти. На думку відповідача, прийняття постанови №481 додатково підтверджує наявність у Кабінету Міністрів України повноважень самостійно визначати базову розрахункову величину для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. При цьому військова частина НОМЕР_1 зазначила, що під час нарахування грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року застосовувала розрахункову величину 1762 грн, тобто прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року. Відповідач наполягає, що такий порядок нарахування відповідав нормативно-правовому регулюванню, яким керувалася військова частина, а тому підстави для визнання її дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року відсутні. Окремо у відзиві відповідач зазначив, що позивач у 2021 році не отримував грошову допомогу для оздоровлення, що, за твердженням військової частини, підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.01.2021 року №15. З огляду на наведене відповідач вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 не допущено порушення прав ОСОБА_1 під час визначення розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення за спірний період. Підсумовуючи свої заперечення, військова частина НОМЕР_1 наголосила, що діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, законами України, постановами Кабінету Міністрів України та нормативними актами Міністерства оборони України, а тому підстави для покладення на неї обов`язку здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення у заявленому ним порядку відсутні. Відтак, посилаючись на положення статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, військова частина НОМЕР_1 просить суд прийняти поданий відзив до розгляду та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

27.10.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшла заява про виконання ухвали суду, в якій відповідач повідомив про надання витребуваних судом документів та доказів на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 року у справі №160/30060/26. В обґрунтування поданої заяви представник відповідача зазначила, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Одночасно судом витребувано у відповідача документи, необхідні для встановлення фактичних обставин проходження позивачем військової служби, визначення розмірів його грошового забезпечення та перевірки правомірності нарахування і виплати відповідних сум за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року. Зокрема, судом витребувано належним чином засвідчені копії наказів щодо проходження позивачем військової служби, призначення на посади, переміщення, встановлення посадового окладу та окладу за військовим званням, наказу про виключення зі списків особового складу військової частини від 20.01.2021 року №15, довідки про всі види та розміри нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, розрахункові листи, грошові атестати, відомості про щомісячні та одноразові додаткові виплати, а також документи щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і відповідних тарифних коефіцієнтів. Крім того, судом витребувано документи щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення, премій, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, відомості щодо кількості невикористаних днів відпусток, документи про проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, а також матеріали щодо розгляду звернення позивача у червні 2026 року про перерахунок грошового забезпечення. На виконання зазначеної ухвали суду відповідачем надано витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.01.2015 року №13, від 23.02.2015 року №41, від 18.03.2015 року №66, від 25.03.2016 року №74, від 01.06.2016 року №133, від 11.08.2016 року №208, від 23.12.2019 року №294 та від 20.01.2021 року №15, які стосуються проходження ОСОБА_1 військової служби, його службового становища та виключення зі списків особового складу військової частини. Також військовою частиною НОМЕР_1 надано довідки про додаткові види грошового забезпечення від 09.10.2026 року №3441/ФЕС та №3442/ФЕС, довідку про додаткові види грошового забезпечення, довідку від 20.10.2026 року №1051 та довідку від 26.10.2026 року №1074. Окрім зазначеного, відповідачем долучено відповідь військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2026 року №2258/ФЕС, надану за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо питань грошового забезпечення, а також фіскальний чек від 27.06.2026 року №45 на підтвердження направлення поштового відправлення. При цьому представник відповідача окремо зазначила, що інші документи, витребувані ухвалою суду від 28.09.2026 року, у військової частини НОМЕР_1 відсутні, у зв`язку з чим відповідачем подано лише ті документи, які перебувають у його розпорядженні. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 повідомила суд про виконання ухвали від 28.09.2026 року в частині надання наявних документів, що стосуються спірних правовідносин, та про неможливість подання решти витребуваних доказів у зв`язку з їх відсутністю. На підставі викладеного, керуючись положеннями статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, представник військової частини НОМЕР_1 просить суд прийняти долучені до заяви документи як докази, подані на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 року у справі №160/30060/26.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 , у період з 26.06.2012 року по 20.01.2021 року, перебував на відповідних військових посадах, мав військове звання майора та отримував грошове забезпечення відповідно до вимог законодавства України, яке регулює порядок проходження військової служби та матеріального забезпечення військовослужбовців.

З матеріалів справи вбачається, що позивач під час проходження військової служби виконував обов`язки на посадах командного та викладацького складу військової частини НОМЕР_1 , а розмір належного йому грошового забезпечення визначався з урахуванням займаної посади, військового звання, вислуги років, установлених надбавок, доплат, премій та інших передбачених законодавством виплат.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.01.2015 року №13 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який на той час обіймав посаду командира 1 навчального механізованого взводу 4 навчальної механізованої роти НОМЕР_3 навчального механізованого батальйону, було визначено таким, що залучається до участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 21.01.2015 року.

Зазначеним наказом передбачалося встановлення відповідних надбавок військовослужбовцям, залученим до виконання завдань антитерористичної операції, зокрема надбавки за виконання особливо важливих завдань та інших виплат, передбачених нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.02.2015 року №41 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який перебував у складі сил та засобів сектору «С» і брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, визначено таким, що з 23.02.2015 року прибув і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Із зазначеної дати його знято з котлового забезпечення.

Таким чином, наявні у матеріалах справи витяги з наказів підтверджують обставини проходження позивачем військової служби, виконання ним службових обов`язків та залучення до участі в антитерористичній операції у 2015 році.

Як убачається з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 23.07.2025 року.

У подальшому ОСОБА_1 продовжував проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.12.2020 року №484 майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

На виконання зазначеного наказу командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 20.01.2021 року №15 (по стройовій частині), відповідно до якого майора ОСОБА_1 , командира 6 навчальної механізованої роти - старшого викладача 2 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , визначено таким, що 20.01.2021 року здав справи та посаду.

Цим же наказом позивача з 20.01.2021 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення і направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту наказу від 20.01.2021 року №15 вбачається, що позивач не набув права на щорічну основну відпустку за 2021 рік. Крім того, у наказі зазначено, що грошова допомога для оздоровлення за 2021 рік позивачу не виплачувалася.

Водночас наказом передбачено проведення відповідних виплат за період з 01.01.2021 року по 20.01.2021 року включно, зокрема щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також збільшення розміру щомісячної надбавки за особливості проходження служби із застосуванням коефіцієнта 1,25 залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Окрім того, наказом від 20.01.2021 року №15 передбачено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки з розрахунку 14 календарних днів за кожний рік.

Отже, загальна кількість днів додаткової відпустки учасника бойових дій, за які наказом передбачено виплату грошової компенсації, становить 84 календарні дні (14 календарних днів Ч 6 років).

Разом із тим зазначений наказ визначає підстави для проведення відповідних виплат, однак сам собою не підтверджує фактичного перерахування позивачу всіх належних сум у відповідних розмірах.

З матеріалів справи також убачається, що після звільнення з військової служби у 2021 році позивача було мобілізовано 10.03.2022 року, після чого він продовжив проходження військової служби. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що остаточно звільнився з військової служби 31.08.2026 року.

Водночас предметом розгляду цієї адміністративної справи є правомірність визначення та виплати грошового забезпечення саме за період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року.

Судом також встановлено, що у спірний період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року грошове забезпечення позивача нараховувалося військовою частиною НОМЕР_1 із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до письмових пояснень військової частини НОМЕР_1 , викладених у відзиві на позовну заяву від 13.10.2026 року, при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 у 2020 та 2021 роках відповідач застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року, який становив 1762 грн.

Таким чином, факт застосування військовою частиною НОМЕР_1 розрахункової величини 1762 грн під час визначення основних складових грошового забезпечення позивача у спірний період сторонами фактично не заперечується.

Водночас розбіжності між сторонами виникли щодо правомірності застосування зазначеної розрахункової величини після 29.01.2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103.

Позивач вважає, що починаючи з 29.01.2020 року розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців повинні визначатися з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року встановлено у розмірі 2102 грн.

Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року встановлено у розмірі 2270 грн.

Отже, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01.01.2020 року, перевищував відповідний показник станом на 01.01.2018 року на 340 грн, а станом на 01.01.2021 року - на 508 грн.

Зазначена різниця у розмірах розрахункової величини, за твердженням позивача, безпосередньо впливала на визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших складових грошового забезпечення, розмір яких залежав від зазначених окладів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 вважає нарахування йому грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року таким, що здійснювалося у занижених розмірах, оскільки військова частина НОМЕР_1 не врахувала зміну прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідних календарних роках.

У зв`язку із цим позивач вважає, що підлягають перерахунку не лише посадовий оклад та оклад за військовим званням, але й щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, підвищення, премії, а також одноразові виплати, які визначалися залежно від розміру основних складових грошового забезпечення.

Матеріалами справи також підтверджується, що у червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року та надання документів, пов`язаних із проходженням військової служби і проведенням розрахунків.

У зазначеному зверненні позивач просив здійснити перерахунок основних, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704.

Крім того, позивач просив надати належним чином засвідчені копії карток грошового забезпечення за 2020 та 2021 роки з помісячним зазначенням усіх складових виплат, копії наказів про проходження військової служби, переведення, призначення на посади та звільнення, а також копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року №15.

Також позивач порушував питання щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та виплати компенсації за затримку такого розрахунку.

Як зазначено у позовній заяві, на момент звернення до суду позивач не отримав запитуваних документів та належного, на його переконання, перерахунку грошового забезпечення.

Водночас із долучених відповідачем до матеріалів справи документів убачається, що військовою частиною НОМЕР_1 складено відповідь від 23.06.2026 року №2258/ФЕС, адресовану ОСОБА_1 .

Зі змісту зазначеної відповіді вбачається, що військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про застосування під час визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням положень постанови Кабінету Міністрів України №704 із використанням розрахункової величини 1762 грн.

У відповіді військова частина НОМЕР_1 послалася на нормативне регулювання, відповідно до якого, на її думку, посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року підлягали визначенню саме із застосуванням зазначеної величини.

Крім того, до матеріалів справи долучено фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 27.06.2026 року №45, який підтверджує оформлення поштового відправлення на адресу позивача.

Таким чином, матеріали справи містять документальне підтвердження складення військовою частиною НОМЕР_1 відповіді на звернення позивача та оформлення поштового відправлення. Водночас факт фактичного вручення відповіді позивачу підлягає оцінці з урахуванням усіх наявних доказів.

Судом також встановлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 року відкрито провадження у справі №160/30060/26 та витребувано у військової частини НОМЕР_1 документи, необхідні для з`ясування обставин нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період.

13.10.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність застосування розрахункової величини 1762 грн при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

27.10.2026 року відповідачем подано заяву про виконання ухвали суду від 28.09.2026 року, до якої долучено витяги з наказів щодо проходження позивачем військової служби, довідки про грошове забезпечення та документи щодо розгляду його звернення.

Зокрема, військовою частиною НОМЕР_1 надано довідки про додаткові види грошового забезпечення від 09.10.2026 року №3441/ФЕС та №3442/ФЕС, довідки від 20.10.2026 року №1051 та від 26.10.2026 року №1074, а також інші документи щодо проходження військової служби та нарахування грошового забезпечення позивачу.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2026 року №1051 при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року застосовувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2026 року №1074 на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки у кількості 14 календарних днів за кожний рік не була використана. Водночас у довідці зазначено, що основні щорічні відпустки були використані в повному обсязі.

Разом із тим у заяві від 27.10.2026 року військова частина НОМЕР_1 повідомила суд про відсутність інших витребуваних документів, які не були долучені до зазначеної заяви.

Отже, наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , його виключення зі списків особового складу 20.01.2021 року, застосування відповідачем під час визначення основних складових грошового забезпечення розрахункової величини 1762 грн, а також звернення позивача у 2026 році щодо проведення перерахунку грошового забезпечення.

При цьому спір між сторонами виник у зв`язку з різним розумінням правових наслідків зміни нормативного регулювання порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців, зокрема щодо необхідності застосування у 2020 та 2021 роках прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Таким чином, предметом судового дослідження у цій справі є питання правомірності дій військової частини НОМЕР_1 щодо визначення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року із застосуванням розрахункової величини 1762 грн, а також наявності правових підстав для здійснення перерахунку основних, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Зазначені конституційні положення покладають на державу обов`язок забезпечувати належний рівень соціального та матеріального захисту військовослужбовців, зокрема шляхом установлення та виплати грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства.

Правове регулювання відносин між державою та військовослужбовцями у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, до яких належать підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Отже, законодавець визначив основні складові грошового забезпечення військовослужбовців та делегував Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення конкретних розмірів такого забезпечення.

Водночас реалізація Кабінетом Міністрів України зазначених повноважень повинна здійснюватися з дотриманням Конституції України, законів України та принципу ієрархії нормативно-правових актів.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Пунктом 1 постанови №704 затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів і коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови №704 передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» внесено зміни до постанови №704, зокрема пункт 4 викладено у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, унаслідок внесення зазначених змін розрахункову величину, яка раніше визначалася залежно від прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року, було замінено на фіксований показник станом на 01.01.2018 року.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким, зокрема, внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Зазначена постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 29.01.2020 року.

Відтак, починаючи з 29.01.2020 року, відпали правові підстави для застосування положень пункту 4 постанови №704 у редакції, запровадженій постановою №103, щодо визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року.

Саме з цієї дати підлягав застосуванню порядок визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, оскільки законами України про Державний бюджет України на відповідні роки змінено розмір прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту.

Верховний Суд наголосив, що зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, створює правові підстави для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців із застосуванням відповідного збільшеного показника.

Аналогічний підхід до застосування пункту 4 постанови №704 відображено у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №120/8603/21-а, від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

При цьому суд враховує, що наведені правові висновки Верховного Суду сформульовані переважно у спорах щодо оформлення довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовців.

Однак зазначені висновки мають значення для вирішення цієї справи в частині визначення належної розрахункової величини, оскільки порядок обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням безпосередньо врегульовано пунктом 4 постанови №704.

Суд також враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у рішенні від 16.12.2024 року у зразковій справі №400/6254/24, в якому зазначено, що з 29.01.2020 року для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не відповідний показник станом на 01.01.2018 року.

Отже, наведене нормативне регулювання та судова практика підтверджують необхідність застосування при визначенні розмірів грошового забезпечення військовослужбовців за спірний період відповідної розрахункової величини з урахуванням змін законодавства та правових наслідків судового рішення у справі №826/6453/18.

Щодо застосування розрахункової величини у 2020 та 2021 роках.

Надаючи оцінку обставинам нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, суд зазначає, що Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року у розмірі 2102 грн.

Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року у розмірі 2270 грн.

Водночас прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року становив 1762 грн.

Таким чином, у 2020 та 2021 роках відбулося збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб порівняно з відповідним показником станом на 01.01.2018 року.

При цьому суд звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не передбачено спеціальних положень, які б дозволяли застосовувати для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців прожитковий мінімум, установлений станом на 01.01.2018 року.

Отже, застосування відповідачем сталої розрахункової величини 1762 грн після 29.01.2020 року не узгоджується з положеннями пункту 4 постанови №704 у редакції, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, та положеннями законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відтак, під час визначення належного розміру грошового забезпечення позивача перевага повинна надаватися нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Разом із тим суд зазначає, що правові наслідки скасування пункту 6 постанови №103 настали з 29.01.2020 року, а тому період з 01.01.2020 року по 28.01.2020 року потребує окремої правової оцінки.

Зокрема, сам факт ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 не означає автоматичного поширення її правових наслідків на правовідносини, які виникли до набрання зазначеним судовим рішенням законної сили.

Водночас із 29.01.2020 року військова частина НОМЕР_1 була зобов`язана застосовувати при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункову величину, встановлену законом станом на 01.01.2020 року, а з 01.01.2021 року - відповідний показник станом на 01.01.2021 року.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд критично оцінює доводи військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.

Зокрема, відповідач посилається на те, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704, а тому військова частина правомірно продовжувала застосовувати прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 року.

Однак наведені доводи не враховують правових наслідків постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 та висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704 після зазначеної дати.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 відповідач не мав правових підстав продовжувати застосовувати положення, внесені пунктом 6 постанови №103, як чинне нормативне регулювання.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також відхиляє посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн.

Зазначена постанова набрала чинності 20.05.2023 року, тобто після завершення спірного періоду, який охоплює правовідносини з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України №481 не може бути самостійною правовою підставою для визначення розмірів грошового забезпечення позивача за 2020 та 2021 роки.

Оцінюючи посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, суд зазначає, що предметом судового розгляду в зазначеній справі була правомірність дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття постанови №481 та вимога про скасування пункту 2 цієї постанови.

У зазначеній справі Верховний Суд досліджував питання наявності у Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі встановлення базової величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Водночас предметом розгляду цієї адміністративної справи є не правомірність прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481, а законність дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати конкретному військовослужбовцю грошового забезпечення за період, який передував набранню зазначеною постановою чинності.

Отже, правовідносини у справі №320/29450/24 та у справі, що розглядається, не є тотожними за предметом спору, підставами позову, фактичними обставинами та нормативно-правовим регулюванням.

При цьому висновок Верховного Суду про наявність у Кабінету Міністрів України повноважень установлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців не спростовує обов`язку військової частини застосовувати нормативно-правове регулювання, чинне у відповідний період.

Таким чином, наведена відповідачем судова практика не спростовує висновку суду щодо необхідності застосування при визначенні грошового забезпечення позивача після 29.01.2020 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо перерахунку основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Суд зазначає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними складовими грошового забезпечення військовослужбовця.

При цьому розмір інших щомісячних та одноразових додаткових виплат може безпосередньо залежати від розмірів зазначених окладів.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197.

Зазначеним Порядком урегульовано питання нарахування та виплати військовослужбовцям основних і додаткових видів грошового забезпечення, зокрема надбавок, премій, допомог та інших передбачених законодавством виплат.

Судом установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року №15 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Зазначеним наказом, серед іншого, передбачено виплату позивачу надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01.01.2021 року по 20.01.2021 року включно.

Крім того, наказом передбачено збільшення розміру щомісячної надбавки за особливості проходження військової служби із застосуванням коефіцієнта 1,25 залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Отже, розмір зазначених виплат безпосередньо залежить від правильності визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

За таких обставин неправильне визначення основних складових грошового забезпечення призводить до неправильного обчислення тих додаткових виплат, розрахунковою базою яких є відповідні оклади.

Суд звертає увагу, що перерахунок грошового забезпечення не може обмежуватися виключно визначенням різниці між посадовими окладами та окладами за військовими званнями.

У разі зміни основних складових грошового забезпечення відповідному перерахунку підлягають також інші виплати, розмір яких визначається з урахуванням таких складових.

Водночас необхідність перерахунку кожного окремого виду виплати повинна визначатися з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент її нарахування, фактичних підстав для виплати та встановленого порядку обчислення.

Зокрема, якщо розмір премії, надбавки, допомоги чи компенсації визначався у відсотковому співвідношенні до посадового окладу, окладу за військовим званням або місячного грошового забезпечення, зміна відповідної розрахункової бази повинна враховуватися під час проведення перерахунку.

Разом із тим перерахунок не означає автоматичного виникнення права на виплати, для призначення яких законодавством передбачено окремі умови, що не були виконані.

Суд також враховує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року №15 передбачено виплату позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки із розрахунку 14 календарних днів за кожний рік.

Таким чином, загальна кількість днів додаткової відпустки, за які наказом передбачено виплату компенсації, становить 84 календарні дні.

З огляду на те, що розмір грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки визначається з урахуванням належного військовослужбовцю грошового забезпечення, неправильне визначення його основних складових може впливати на розмір такої компенсації.

Аналогічний підхід до необхідності виплати військовослужбовцям компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій відображено у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що припинення можливості використання додаткової відпустки під час особливого періоду не означає припинення права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні з військової служби.

Водночас у цій справі право позивача на компенсацію за 84 календарні дні додаткової відпустки підтверджується також наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2021 року №15.

Отже, під час проведення перерахунку грошового забезпечення позивача відповідач повинен урахувати вплив належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням на розрахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, якщо відповідна компенсація обчислювалася з використанням цих складових.

При цьому суд враховує, що відповідно до наказу від 20.01.2021 року №15 позивач не набув права на щорічну основну відпустку за 2021 рік, а грошова допомога для оздоровлення за цей рік йому не виплачувалася.

Зазначені обставини не виключають необхідності перерахунку інших належних позивачу виплат, однак повинні враховуватися відповідачем під час визначення конкретного переліку сум, які підлягають перерахунку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах спірних правовідносин саме військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, володіла відповідними обліковими документами, розрахунковими відомостями, наказами та іншими матеріалами, необхідними для визначення належних сум.

Судом установлено, що на виконання ухвали від 28.09.2026 року відповідачем подано витяги з наказів, довідки про додаткові види грошового забезпечення та інші документи.

Водночас у заяві від 27.10.2026 року військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність інших витребуваних судом документів.

При цьому суд зазначає, що ненадання відповідачем повного комплекту розрахункових документів саме по собі не може бути підставою для позбавлення позивача права на судовий захист.

Разом із тим відсутність окремих документів не звільняє суд від обов`язку встановити фактичні обставини справи та оцінити наявні докази в їх сукупності.

Визначальне значення для вирішення цього спору має те, що військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву підтвердила застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункової величини 1762 грн.

Отже, обставина застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року підтверджується його власними поясненнями та не є спірною між сторонами.

Натомість відповідачем не наведено належного правового обґрунтування можливості застосування зазначеної розрахункової величини після 29.01.2020 року з урахуванням судового рішення у справі №826/6453/18 та відповідного нормативного регулювання.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням розрахункової величини 1762 грн за період з 29.01.2020 року по 20.01.2021 року.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 20.01.2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премій, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустки щорічну основну, додаткову відпустку та ін., визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник