Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №160/20013/26
Суддя: Ільков Василь Васильович
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 рокуСправа № 160/20013/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно сплачених коштів,-
УСТАНОВИВ:
І. ПРОЦЕДУРА
13.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ( АДРЕСА_1 ) на користь військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , ( АДРЕСА_2 у Головному управлінні Державного казначейства України в Миколаївській області, МФО 820172), безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1 246 019 (один мільйон двісті сорок шість тисяч дев`ятнадцять) гривень 04 копійки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, згідно положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 20.07.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
докази сплати безпідставно сплачених коштів та усі докази щодо суті спору.
Ухвалою суду від 22.09.2026 року продовжити строк розгляду справи №160/20013/26 на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 04.11.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, діючи умисно, в умовах воєнного стану, в порушення статутних вимог, без поважних причини не повернувся до місця служби, а саме до розташування 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язки по службі не виконував без поважних на те причин, а час проводив на власний розсуд, про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця проходження військової служби, приховав факт того, що отримував грошове забезпечення та не доповів про те, що йому надходило грошове забезпечення після того, як він самовільно і протизаконно припинив виконання обов`язків військової служби.
Колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 у період з травня 2022 року по липень 2023 року безпідставно отримував оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за особливості проходження служби, надбавку за вислугу років, премію та додаткову винагороду, згідно довідки розрахунку переплати грошового забезпечення ОСОБА_3 , яка додається до цієї позовної заяви. Загальна сума безпідставно отриманого Відповідачем грошового забезпечення становить 890013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок, яка підлягає стягнення в судовому порядку.
Вказують про те, що внаслідок безпідставного отримання ОСОБА_4 грошового забезпечення та додаткової винагороди, військовою частиною НОМЕР_1 до Державного бюджету було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 160202 (сто шістдесят тисяч двісті дві) гривні 45 копійок, а також єдиний соціальний внесок у розмірі 195 802 (сто дев`яносто п`ять тисяч вісімсот дві гривні) 99 копійок.
Таким чином, ОСОБА_2 протиправно завдав збитків військовій частині НОМЕР_1 на загальну суму 1246019 (один мільйон двісті сорок шість тисяч дев`ятнадцять) гривень 04 копійки.
Вважають, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на військовій службі без поважних причин з 18.05.2022 р. по дату виявлення його відсутності, а саме, по 31.07.2023 р., проте отримував грошове забезпечення, а відтак наявні підстави для стягнення з Відповідача безпідставно набутих коштів.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Ухвалою суду від 20.07.2026 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвала суду про відкриття провадження направлена за місцем знаходження (реєстрації) відповідача, яке підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно положень ст.126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 №50, солдата за призовом ОСОБА_1 (надалі у тексті– Відповідач) було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зараховано на всі види забезпечення, а також призначено на посаду гранатометника 2 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідачу встановлено посадовий оклад в розмірі 2820,00 грн. на місяць, шпк «солдат», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», рішення Міністра оборони України від 01.02.2023 р. №2683 та виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», додатку 2 до пункту 7 телеграми Департаменту фінансів №248/1479 від 23.03.2018 р. та вимоги Міністра оборони України від 04.03.2022 р. №248/1210 виплачувати надбавку за особливість проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
26.04.2022 року відповідач отримав поранення та цього ж дня був евакуйований на для подальшого лікування до військової частини НОМЕР_4 (Військово медичного клінічного центру Північного регіону АДРЕСА_3 ).
Як вказує позивач у позові, що після скерування Відповідача на лікування до згаданого закладу, відповідач припинив відповідати на телефонні дзвінки представників підрозділу та не надавав медичних документів які підтверджували б факт перебування на лікуванні у медичних закладах, а отже, у зв`язку з відсутністю підтверджуючих медичних документів, військовою частиною були направлені запити для встановлення факту перебування відповідача на лікуванні, та як наслідок, правомірності нарахування та виплати йому грошового забезпечення.
Так, із вказаною метою, військовою частиною НОМЕР_1 було направлено листи, а саме: лист до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.09.2023 №642/ВихЗП/1784; лист до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.06.2024 №642/1027/ВихЗПІ; лист командиру ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_5 ) від 14.02.2025 №642/506/ВихЗПІ; лист командиру ІНФОРМАЦІЯ_5 (в/ч НОМЕР_6 ) від 14.02.2025 №642/507/ВихЗПІ; лист командиру ІНФОРМАЦІЯ_5 (в/ч НОМЕР_4 ) від 14.02.2025 №642/508/ВихЗПІ; лист командиру Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 09.03.2025 №642/843/ВихЗПІ; лист командиру ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.03.2025 №642/987/ВихЗПІ; лист командиру Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 31.03.2025 №642/1259/ВихЗПІ; лист начальнику Міської клінічної багатопрофільної лікарні №17 Харківської міської ради від 24.04.2025 №642/1663/ВихЗПІ; лист начальнику Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 11.05.2025 №642/1830/ВихЗПІ.
Листом від 19.02.2025 вих. №555/5213, військова частина НОМЕР_5 , серед іншого повідомила, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач) на стаціонарному лікуванні, амбулаторному огляді у військовій частині НОМЕР_5 , у тому числі і в цивільних закладах охорони здоров`я зони відповідальності в період часу з 26.04.2022 по 31.12.2023 не перебував, згідно електронної бази даних по зоні відповідальності.
Листом від 19.02.2025 вих. №97/468, військова частина НОМЕР_4 , серед іншого повідомила, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_4 у період з 27.04.2022 по 28.04.2022.
Для подальшого лікування переведений до КНП ХМР «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №17» м. Харків.
Військовою частиною НОМЕР_1 було отримано копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3657, згідно якої відповідач перебував на стаціонарному лікуванні у ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_4 ) з 27.04.2022 року та був виписаний 28.04.2022 року для подальшого лікування.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4097, відповідач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №17» Харківської міської ради з 28.04.2022 року та 17.05.2022 року був виписаний у задовільному стані до військової частини.
Позивач у позові вказує про те, що 18.05.2022 року близько 10 год. 00 хв., поблизу населеного пункту Богородичне Донецької області під час перевірки наявності особового складу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 було виявлено відсутність на службі ОСОБА_1 , який не повернувся з лікування до району виконання завдання за призначенням, а заходи розшуку результату не дали, на телефоні дзвінки не відповідає, місцезнаходження не відоме.
Під час проведення службового розслідування було встановлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 з травня 2022 року по липень 2023, безпідставно отримував оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та додаткову винагороду, на загальну суму 890 013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок.
Солдат ОСОБА_2 до розташування військової частини НОМЕР_1 станом на звернення до суду з цим позовом – не прибув.
Документів, які б підтверджували правомірність відсутності на службі Відповідач не надав, що призвело до переплати грошового забезпечення, у розмірі 890 013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок.
Внаслідок безпідставного отримання ОСОБА_4 грошового забезпечення та додаткової винагороди, військовою частиною НОМЕР_1 до Державного бюджету було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 160202 (сто шістдесят тисяч двісті дві) гривні 45 копійок, а також єдиний соціальний внесок у розмірі 195 802 (сто дев`яносто п`ять тисяч вісімсот дві гривні) 99 копійок.
Отже, позивач вважає, що ОСОБА_2 протиправно завдав збитків військовій частині НОМЕР_1 на загальну суму 1246019 (один мільйон двісті сорок шість тисяч дев`ятнадцять) гривень 04 копійки.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2025 року №2138 «Про призначення проведення службового розслідування», за фактом неприбуття з лікування до району виконання завдання за призначенням військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , було призначено проведення службового розслідування.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2025 №5118 «Про результати проведення службового розслідування», встановлено що Відповідач безпідставно отримував грошове забезпечення за період з 18.05.2022 року по 31 липня 2023 року у сумі 890013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок
Позивач вважає, що відповідач, який був направлений для лікування до військової частини НОМЕР_4 , та в подальшому до КНП «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №17» Харківської міської ради, після лікування, мав прибути 18.05.2022 року до 9 десантно штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) але не прибув, а відповідно не мав права на отримання грошового забезпечення з 18.05.2022 року, тому позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну гвардію України» визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з метою визначення особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, Міністерством внутрішніх справи України було видано наказ №729 від 01.09.2023р. «Деякі питання виплати військовослужбовцям Національної гвардії України винагород, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» зокрема про затвердження Особливостей виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (далі – Особливості №729).
Так, абз.7 п.4 Особливостей №729 передбачено виплату додаткової винагороди, зазначеної в абзаці четвертому підпункту 1 пункту 2 цих Особливостей поза районами ведення воєнних (бойових) дій у разі утримання у складі підрозділу визначених ротних (взводних) опорних пунктів у складі підрозділу.
Підпунктом 4 пункту 8 Особливостей визначені документи, які підтверджують участь військовослужбовців у виконанні бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Разом з тим, відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон № 160-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 4 ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (п. 5 ст. 1 Закону № 160-IX).
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Як визначено ч. 2, 3, 4 ст. 8 Закону № 160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. У окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Так, згідно матеріалів справи, Під час проведення службового розслідування було встановлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 з травня 2022 року по липень 2023, отримував оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та додаткову винагороду, на загальну суму 890 013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок.
Солдат ОСОБА_2 до розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув станом на звернення до суду з цим позовом.
Документів, які б підтверджували правомірність відсутності на службі Відповідач не надав, що призвело до переплати грошового забезпечення, у розмірі 890 013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок.
Позивач у позові вказує, що внаслідок безпідставного отримання ОСОБА_4 грошового забезпечення та додаткової винагороди, військовою частиною НОМЕР_1 до Державного бюджету було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 160 202 (сто шістдесят тисяч двісті дві) гривні 45 копійок, а також єдиний соціальний внесок у розмірі 195 802 (сто дев`яносто п`ять тисяч вісімсот дві гривні) 99 копійок.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2025 №2138 «Про призначення проведення службового розслідування», за фактом неприбуття з лікування до району виконання завдання за призначенням військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , було призначено проведення службового розслідування.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2025 №5118 «Про результати проведення службового розслідування», встановлено що Відповідач безпідставно отримував грошове забезпечення за період з 18.05.2022 року по 31 липня 2023 року у сумі 890 013 (вісімсот дев`яносто тисяч тринадцять) гривень 60 копійок.
При цьому, слід вказати про те, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач є винною особою та на нього поширюються норми Закону України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі під час отримання нарахованою роботодавцем (позивачем) на підставі відповідного наказу про виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності позивача, в силу вимог ч. 2 ст. 8 Закону № 160-ІХ.
Таким чином, оскільки за результатами проведеного службового розслідування відповідача не було визнано винним та не було притягнуто до матеріальної відповідальності, то позовні вимоги є не обґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.
Судом враховується, що кошти були нараховані та виплачені позивачем добровільно на підставі чинного та діючого на час виплати коштів наказу командира військової частини.
Отже, отриману суму грошового забезпечення (додаткової винагороди) відповідачем не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п. 3 ст. 127 КЗпП України.
Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Верховний Суд України в постанові від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 зазначив, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абзацом 2 ч.1 ст.1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню.
Таким чином, з системного аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що у разі виплати особі без необхідності чи без правової підстави грошового забезпечення або якщо відпала підстава для його виплати, то ці кошти поверненню платнику не підлягають, крім випадків наявності рахункової помилки з боку платника і недобросовісності з боку набувача.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025р. у справі №160/8005/24.
Оскільки виплата грошового забезпечення позивачем, відповідачу проведена Військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки військової частини, а також відсутня недобросовісність з боку набувача у нарахуванні коштів позивачем, тому суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Проте, з урахуванням встановлених судом обставин справи, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено правомірності стягнення з відповідача спірної суми. як суми заборгованості, оскільки вказана сума грошової допомоги не може вважатися заборгованістю у розумінні проаналізованих вказаних вище приписів чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно сплачених коштів, без задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб`єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно сплачених коштів – залишити без задоволення.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 04.11.2026 року.
Суддя В.В. Ільков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua