Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №140/10172/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10172/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо застосування з 01 березня 2026 року коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в установленому розмірі, з урахуванням індексацій та доплат, без застосування коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-XII (далі – Закон №2262-ХІІ).

Позивач зазначає, що з 01.01.2026 відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану” зменшено розмір його пенсії шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсійної виплати понад десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

На думку позивача, застосування таких коефіцієнтів суперечить положенням спеціального Закону №2262-ХІІ, яким визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених зі служби, і призводить до протиправного зменшення належного йому розміру пенсійної виплати.

Позивач вказує, що встановлення Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та прийнятою на його виконання постановою Кабінету Міністрів України додаткових обмежень пенсійних виплат фактично змінює умови пенсійного забезпечення, визначені Законом №2262-ХІІ, без внесення відповідних змін до спеціального закону.

Такі дії відповідача, на переконання позивача, суперечать положенням статей 8, 19, 22, 46 Конституції України та порушують гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення.

Крім того, позивач зазначає, що раніше судовими рішеннями, які набрали законної сили, було відновлено його право на отримання пенсії у належному розмірі.

09.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778, однак листом від 23.01.2026 №1628-586/В-02/8-0300/26 відповідач відмовив у задоволенні його звернення.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду та уточнив позовні вимоги, визначивши початковою датою перерахунку та виплати пенсії 01.03.2026.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні.

Відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 30.12.2008 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону №2262-ХІІ.

ГУ ПФУ у Волинській області вказує, що з 01.01.2026 набрав чинності Закон України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03.12.2025 №4695-IX, статтею 30 якого передбачено виплату пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням до сум перевищення відповідних коефіцієнтів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання цих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, відповідно до якої до суми перевищення пенсії позивача застосовано понижуючі коефіцієнти.

Відповідач зазначає, що розмір пенсії позивача становив 28646,03 грн, тоді як десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, становлять 25950,00 грн. Відповідно сума перевищення становила 2696,03 грн.

У зв`язку із застосуванням передбачених постановою №1778 коефіцієнтів розмір пенсійної виплати позивача з 01.01.2026 визначено в сумі 27287,91 грн.

Крім того, відповідач посилається на статті 19, 46, 64 Конституції України, статтю 20 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” та зазначає, що в умовах воєнного стану право на соціальний захист може бути обмежене, а органи Пенсійного фонду України зобов`язані діяти відповідно до чинного законодавства.

На думку відповідача, застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача здійснено на підставі чинних нормативно-правових актів, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30.12.2008 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Наказом УМВС України у Волинській області від 24.12.2008 №219 о/с позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ України з 29.12.2008. На день звільнення вислуга років становила 25 років 06 місяців 19 днів.

На виконання статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 відповідач з 01.01.2026 застосував до пенсійної виплати позивача понижуючі коефіцієнти.

Як убачається із наведених у відзиві відомостей щодо перерахунку пенсії, розмір пенсії позивача становив 28646,03 грн, сума перевищення понад десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, – 2696,03 грн, а розмір пенсійної виплати після застосування коефіцієнтів визначено в сумі 27287,91 грн.

Таким чином, застосування відповідачем понижуючих коефіцієнтів призвело до зменшення фактичного розміру пенсійної виплати позивача.

09.01.2026 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778.

Листом від 23.01.2026 №1628-586/В-02/8-0300/26 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати пенсії без застосування зазначених коефіцієнтів.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо зменшення розміру пенсійної виплати шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, позивач звернувся до суду за захистом свого права із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30– 34, 38, 39, 41– 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Отже, хоча стаття 46 Конституції України не входить до переліку прав, які за жодних обставин не можуть бути обмежені відповідно до частини другої статті 64 Конституції України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 обмежень конституційного права на соціальний захист, передбаченого статтею 46 Конституції України, не встановлено.

Статтею 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03.12.2025 №4695-IX установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України” (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану” (далі – Постанова №1778).

Пунктом 1 Постанови №1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до перелічених у цьому пункті нормативно-правових актів, у тому числі Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Зазначеним пунктом передбачено такі коефіцієнти:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, – 0,1.

Пунктом 2 Постанови №1778 передбачено категорії осіб, до пенсійних виплат яких зазначені коефіцієнти не застосовуються.

Водночас суд зазначає, що Закон №2262-ХІІ є спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ та інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Отже, законодавцем прямо визначено виключний спосіб зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ.

За змістом наведених положень зміна умов та норм пенсійного забезпечення таких осіб не може здійснюватися шляхом прийняття інших законів, у тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік, або підзаконних нормативно-правових актів без внесення відповідних змін до спеціального закону.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 30.11.2010 №22-рп/2010 неодноразово наголошував, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Відповідно до абзацу третього пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить Конституції України.

Таким чином, положення закону про Державний бюджет України не можуть змінювати порядок та умови пенсійного забезпечення, установлені спеціальним законом, без внесення відповідних змін до такого закону.

Суд звертає увагу, що положеннями Закону №2262-ХІІ не передбачено зменшення розміру пенсійної виплати шляхом застосування коефіцієнтів до частини пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відтак запровадження статтею 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та Постановою №1778 додаткового механізму зменшення розміру пенсійних виплат фактично змінює умови пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ.

При цьому відповідних змін до Закону №2262-ХІІ щодо можливості застосування таких коефіцієнтів законодавцем не внесено.

Суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 63 Закону №2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

У постанові від 12.11.2019 у справі №826/3858/18 Верховний Суд зазначив, що Кабінету Міністрів України надано право встановлювати умови, порядок та розміри перерахунку пенсій, однак до повноважень Уряду не належить зміна визначених законом складових грошового забезпечення, які враховуються для обчислення та перерахунку пенсій.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 13.05.2015 №4-рп/2015, відповідно до якої виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, надані Кабінету Міністрів України повноваження у сфері пенсійного забезпечення не передбачають можливості встановлювати додаткові обмеження фактичного розміру пенсійних виплат, які не передбачені спеціальним законом.

Таким чином, застосування до пенсійних виплат, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою №1778, суперечить визначеному спеціальним законом порядку зміни умов пенсійного забезпечення.

Крім того, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими встановлювалося обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Правовим наслідком ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України є втрата чинності частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ з 20.12.2016.

Оскільки частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII зміни до зазначеної частини статті 43 є нереалізованими.

Таким чином, починаючи з 2017 року стаття 43 Закону №2262-ХІІ не містить положень щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, від 31.03.2021 у справі №815/3000/17.

Також суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, було передбачено статтею 2 Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 №3668-VI.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 дійшов висновку, що у правовідносинах щодо обмеження пенсії максимальним розміром підлягають застосуванню положення Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не положення Закону №3668-VI.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини зазначеного рішення приписи статті 2 Закону №3668-VI, визнані неконституційними, втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Отже, положення спеціального Закону №2262-ХІІ не передбачають можливості обмеження пенсії позивача шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів до частини пенсійної виплати, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас суд звертає увагу, що застосування понижуючих коефіцієнтів відповідно до Постанови №1778 є окремим способом зменшення розміру пенсійної виплати, який за своїми правовими наслідками також призводить до виплати пенсії в меншому розмірі, ніж визначений відповідно до спеціального закону.

Така обставина свідчить про те, що запроваджений Постановою №1778 механізм фактично встановлює додаткове обмеження розміру пенсійної виплати, яке не передбачене Законом №2262-ХІІ.

При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, відповідно до якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, у випадку колізії між положеннями спеціального Закону №2262-ХІІ, який визначає умови та норми пенсійного забезпечення позивача, і положеннями статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та Постанови №1778, які передбачають зменшення розміру пенсійних виплат шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, застосуванню підлягають положення спеціального Закону №2262-ХІІ.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на можливість обмеження права на соціальний захист в умовах воєнного стану не спростовують наведених висновків, оскільки сам факт запровадження воєнного стану не звільняє суб`єктів владних повноважень від обов`язку дотримуватися Конституції України та спеціальних законів, які регулюють відповідні правовідносини.

Разом з тим суд звертає увагу, що встановлення пунктом 2 Постанови №1778 окремих категорій осіб, до пенсій яких понижуючі коефіцієнти не застосовуються, не змінює правової оцінки спірних правовідносин.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою №1778, незалежно від належності позивача до визначених пунктом 2 цієї постанови категорій осіб, наведена обставина не впливає на вирішення спору по суті.

Суд наголошує, що предметом розгляду цієї справи є правомірність застосування відповідачем понижуючих коефіцієнтів при нарахуванні та виплаті пенсії позивача з 01.03.2026.

При цьому позивач у межах уточнених позовних вимог просить здійснити перерахунок та виплату пенсії в установленому розмірі, з урахуванням індексацій та доплат, без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою №1778, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо застосування з 01.03.2026 таких коефіцієнтів та зобов`язання здійснити з указаної дати перерахунок і виплату пенсії без їх застосування, з урахуванням індексацій, доплат та раніше виплачених сум.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо застосування з 01.03.2026 понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу, та зобов`язання відповідача здійснити з 01.03.2026 перерахунок та виплату пенсії позивачу в установленому розмірі, з урахуванням індексацій та доплат, без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, при зверненні до суду із цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 03.08.2026.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1331,20 грн необхідно стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо застосування з 01.03.2026 коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01.03.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в установленому розмірі, з урахуванням індексацій та доплат, без застосування коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; ідентифікаційний код 13358826).

Суддя Н. В. Стецик