Суд: Волинський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №140/8068/26
Суддя: Андрусенко Оксана Орестівна
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8068/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення своєчасного та повного розрахунку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 874852,00 грн; визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення обчислення та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159) на суми грошового забезпечення згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення починаючи з 01.12.2015 по 29.05.2026 та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону №2050-ІІІ, та Порядку №159 на суми грошового забезпечення згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення починаючи з 01.12.2015 по 29.05.2026.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24, яке набрало законної сили 17.06.2025, відповідача зобов`язано здійснити позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 02.08.2017 та з 29.12.2018 по 30.06.2022, грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.06.2022 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Загальний розмір належних позивачу на виконання цього рішення сум становить 437426,09 грн, з яких відповідач 29.05.2026 виплатив лише 236526,19 грн, а 200899,90 грн залишаються невиплаченими, що встановлено ухвалою суду від 09.06.2026 у справі №140/14812/24.
Позивач вважає, що оскільки він перебував на грошовому забезпеченні у відповідача по 30.06.2022, а належні йому суми не були виплачені при звільненні, відповідач відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Позивач розрахував середньоденне грошове забезпечення в розмірі 1552,95 грн, виходячи з грошового забезпечення за травень і червень 2022 року в сумі 94730,16 грн, а середній заробіток за 2688 днів затримки (2506 днів до 19.07.2022 та 182 дні після цієї дати) – у сумі 4174329,60 грн, з якого пропорційно частці несвоєчасно виплачених сум (82,20 %) – 3431298,93 грн. Оскільки така сума є неспівмірною з розміром заборгованості, позивач самостійно зменшив її до 874852,00 грн.
Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду у справі №140/14812/24, відповідач відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 зобов`язаний був самостійно обчислити та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по 29.05.2026, однак такої виплати не провів. На думку позивача, компенсація проводиться незалежно від того, чи нараховано дохід добровільно чи на виконання судового рішення, а всі види грошового забезпечення військовослужбовця є доходом у розумінні Закону №2050-ІІІ.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
30.10.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що обов`язок виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України виникає за наявності двох умов – звільнення працівника та невиплати йому з вини роботодавця належних сум у день звільнення. Проте позивач не вказав дати свого звільнення з військової служби, не навів реквізитів наказу про звільнення та не надав жодного документа на підтвердження цього факту, що унеможливлює визначення початку періоду затримки розрахунку та перевірку заявленої суми. Крім того, позивач пов`язує право на середній заробіток не з днем звільнення, а з датою виконання судового рішення у справі №140/14812/24, що суперечить змісту статті 117 КЗпП України.
Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначив, що позивач із заявою про її нарахування та виплату до відповідача не звертався, доказів відмови чи бездіяльності відповідача не надав, а тому порушення його прав не доведено. Також вважає, що період і база нарахування компенсації заявлені некоректно, оскільки компенсація обчислюється лише на суми, фактично виплачені із затримкою, і лише за ті місяці, у яких затримка становила один місяць і більше, а індексація грошового забезпечення не є доходом у розумінні Закону №2050-ІІІ, тому компенсація за порушення строків її виплати цим Законом не передбачена.
01.11.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій доводи відповідача заперечив. Зазначив, що рішенням суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24 встановлено, що позивач з 18.03.2014 по 10.03.2015, з 24.03.2015 по 02.08.2017, з 29.12.2018 по 25.01.2022 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 26.01.2022 по 05.08.2022 – у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , які підпорядковані відповідачу, та перебував на фінансовому забезпеченні у відповідача по 30.06.2022. Наказом від 01.08.2022 №39-РС позивача звільнено в запас, а наказом від 05.08.2022 №164 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням. При цьому відповідач не в повному обсязі нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення та не провів з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків, а ухвалення судового рішення про стягнення належних виплат не припиняє обов`язку роботодавця щодо відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Також представник позивача повідомив, що 30.10.2026 відповідач на виконання рішення суду у справі №140/14812/24 доплатив позивачу грошове забезпечення в сумі 99553,97 грн, у зв`язку з чим просив врахувати цю обставину та задовольнити позовні вимоги з урахуванням зміни періоду нарахування компенсації втрати частини доходів – з 01.12.2015 по 30.10.2026.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом, на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24, встановлено, що ОСОБА_1 з 18.03.2014 по 10.03.2015, з 24.03.2015 по 02.08.2017, з 29.12.2018 по 25.01.2022 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 ), з 26.01.2022 по 05.08.2022 - у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 ) по 30.06.2022.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24, яке набрало законної сили, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити ОСОБА_1 : перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 02.08.2017 зі встановленням січня 2008 року як базового місяця; нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2018 по 30.06.2022 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в розмірі 4391,90 грн відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078; перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020–2021 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2016–2017, 2019–2021 роки, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.12.2015 по 02.08.2017 з урахуванням індексації грошового забезпечення; перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2015–2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 % місячного грошового забезпечення; перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019–2021 роки; перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.06.2022, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020–2021 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року та тарифних коефіцієнтів згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 №704, – з урахуванням раніше виплачених сум.
29.05.2026, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24, на картковий рахунок позивача були зараховані кошти в сумі 236526,19 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 у справі №140/14812/24 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24 шляхом стягнення з відповідача на користь позивача нарахованого та невиплаченого грошового забезпечення, що становить 200899,90 грн.
30.10.2026 відповідач виконав судове рішення у справі №140/14812/24, частково виплативши ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі 99553,97 грн.
Позивач вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення та компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати за період, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачу грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення та інших виплат, перерахунок та виплату яких відповідача зобов`язано здійснити рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24.
Так, судом встановлено, що позивач перебував на фінансовому забезпеченні у відповідача по 30.06.2022, з 01.07.2022 сформовано окреме фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач проходив службу, а наказом від 05.08.2022 №164 позивача виключено зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням. Водночас належні позивачу за період перебування на фінансовому забезпеченні у відповідача суми, перерахунок яких проведено на виконання рішення суду у справі №140/14812/24, відповідач виплатив частинами лише 29.05.2026 та 30.10.2026.
Оскільки по 30.06.2022 позивач перебував на фінансовому забезпеченні саме у відповідача, саме відповідач був зобов`язаний провести з ним повний розрахунок за цей період, а тому період затримки розрахунку слід обчислювати з 01.07.2022.
Доводи відповідача про недоведеність факту звільнення позивача з військової служби спростовуються встановленими рішенням суду у справі №140/14812/24 обставинами проходження позивачем служби та перебування на фінансовому забезпеченні у відповідача по 30.06.2022.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про доходи від 30.10.2026 №ВФЗ/339 нараховане позивачу грошове забезпечення за два календарні місяці – квітень та травень 2022 року – становить 34563,50 грн: 17481,75 грн за квітень 2022 року та 17081,75 грн за травень 2022 року.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 566,61 грн (34563,50 грн/61, де 61 кількість календарних днів у квітні – травні 2022 року).
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України, у цій справі є 30.06.2022 – останній день перебування позивача на фінансовому забезпеченні у відповідача, а період затримки розрахунку розпочинається з 01.07.2022.
Водночас суд враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-IX), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Особливість внесених Законом №2352-ІХ змін полягає у тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.
У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX (19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV), і були на момент чинності дії статті 117 КЗпП України уже в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV; у період з 19.07.2022 - норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону №2352-IX.
Отже, період затримки розрахунку у цій справі умовно можна поділити на дві частини: з 01.07.2022 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Наведене відповідає правовому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №306/2708/23.
Таким чином, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок за період з 01.07.2022 по 18.01.2023, що становить 202 календарних дні.
Середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку становить 114455,22 грн (566,61 грн х 202 календарних дні).
Суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Визначаючись щодо суми стягнення, врахуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Так, Верховний Суд у складі судової палати у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Під час розгляду справи судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, а саме: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
З урахуванням наведеного та враховуючи право суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України (за період з 01.07.2022 по 18.01.2023), суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24 позивачу нараховано грошове забезпечення в загальній сумі 437426,09 грн, яке виплачено частинами лише 29.05.2026 (236526,19 грн) та 30.10.2026 (99553,97 грн), тобто майже через чотири роки після 30.06.2022.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку (114455,22 грн) майже вчетверо менший від розміру несвоєчасно виплаченої заборгованості (437426,09 грн), а період його нарахування обмежений законом. За таких обставин суд вважає, що визначена сума середнього заробітку є співмірною з розміром простроченої заборгованості та ймовірними майновими втратами позивача, а тому підстав для її зменшення немає.
Розрахунок позивача, за яким середній заробіток обчислено за 2688 днів, у тому числі з 18.03.2014, з 24.03.2015 та з 29.12.2018, а середньоденне грошове забезпечення – виходячи з 94730,16 грн за травень і червень 2022 року, суд не бере до уваги, оскільки період затримки розрахунку не може розпочинатися раніше дня, наступного за днем, коли відповідач мав провести з позивачем розрахунок, а середньоденне грошове забезпечення визначається відповідно до Порядку №100 на підставі довідки про доходи.
Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку становить 114455,22 грн (з 01.07.2022 по 18.01.2023).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, аналіз наведених вище норм законодавства, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку у сумі 114455,22 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.
Щодо компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.
Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Статтею 7 Закону №2050-ІІІ та пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
У цій справі судом встановлено, що грошове забезпечення, індексацію грошового забезпечення та інші виплати за періоди з 01.12.2015 по 30.06.2022 позивачу нараховано лише на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24 та виплачено частинами 29.05.2026 та 30.10.2026, тобто із затримкою більш ніж на один календарний місяць.
Доводи відповідача про те, що позивач не звертався до нього із заявою про виплату компенсації, суд відхиляє, оскільки відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, тобто обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію покладено на відповідача незалежно від звернення особи. Безпідставними є і доводи відповідача про те, що індексація грошового забезпечення не є доходом у розумінні Закону №2050-ІІІ, оскільки статтею 2 цього Закону сума індексації грошових доходів громадян прямо віднесена до доходів, на які поширюється його дія.
Водночас, як зазначено вище, компенсації підлягають лише доходи, які не мають разового характеру, тому матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога на оздоровлення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одноразові виплати, до бази нарахування компенсації не включаються.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а бездіяльність відповідача щодо її ненарахування та невиплати є протиправною.
Щодо прохання представника позивача, викладеного у відповіді на відзив, про зміну періоду нарахування компенсації по 30.10.2026, суд зазначає, що заяву про зміну предмета позову в порядку статті 47 КАС України позивач не подавав, тому суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що з метою поновлення порушених прав ОСОБА_1 та з урахуванням заявлених позовних вимог, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду у справі №140/14812/24 (крім виплат, що мають разовий характер), за час затримки виплати з 01.12.2015 по 29.05.2026 (в межах заявлених позовних вимог).
Таким чином, за наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 114455,22 грн (сто чотирнадцять тисяч чотириста п`ятдесят п`ять грн 22 коп.) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №140/14812/24, за час затримки виплати з 01.12.2015 по 29.05.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О. О. Андрусенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua