Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №140/8634/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/8634/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з позовом про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби за контрактом; зобов`язання прийняти рішення про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII).

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та 21 травня 2026 року через мобільний застосунок «Армія+» подав рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII (необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю І групи). За результатом розгляду поданих документів відповідач відмов у звільненні з військової служби, мотивуючи наявністю брата, який може здійснювати догляд за батьком.

ОСОБА_1 таку відмову відповідача вважає протиправною, та вказав, що його рідний брат, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснює постійний сторонній догляд на хворою матір`ю – ОСОБА_3 , яка має порушення функцій організму, не може самостійно пересуватися та потребує послуг з догляду на непрофесійній основі. Відтак брат позбавлений об`єктивної можливості одночасно здійснювати догляд ще й за батьком.

На переконання позивача, йому безпідставно відмовлено у звільненні з військової служби, тому він просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.30-35). В обґрунтування цієї позиції вказав, що підставою звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовця згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідач зазначив, що з акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , затвердженого 23 квітня 2026 року керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ), встановлено, що батьки військовослужбовця розлучені з 19 серпня 2025 року, однак проживають в одному житловому будинку, ведуть роздільне господарство. Рідний брат позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснює догляд за матір`ю ОСОБА_3 , яка потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Відповідач зауважив, що представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_4 (батько позивача), однак не зазначено інформації про відсутність інших членів сім`ї другого споріднення та не конкретизовано, що необхідність здійснення постійного догляду має бути лише за військовослужбовцем ОСОБА_1 . Також у доданих до рапорту документах, відсутній документ, який підтверджує потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді, а відтак останній може здійснювати постійний догляд за батьком.

На переконання відповідача, правових підстав звільнення позивача з військової служби в запас відповідно до підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ) пункту 3 частини п`ятої цієї статті немає.

У відповіді на відзив (а.с.54-55) позивач заперечив доводи відзиву, позовні вимоги підтримав.

Відповідач заперечення не подав.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 15 лютого 2025 року по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується, витягами з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2025 року №47, від 13 травня 2026 року №145 (а.с.43-44).

21 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (а.с.45).

До рапорту долучив такі документи: свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 , довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 01 листопада 2024 року серії ААД №190129 щодо ОСОБА_4 , висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма №080-4/о), акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 23 квітня 2026 року, акт обстеження умов проживання від 25 березня 2026 року, акруш бесіди (а.с. 46-51).

Як слідує з відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 23 травня 2026 року №4555/р рапорт позивача не погоджено; додані до рапорту документи не підтверджують підставу для звільнення та не відповідають вимогам абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ та підпункту 26 пункту 5 Переліку документів, що подаються з рапортом на звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України).

А саме, старший солдат ОСОБА_1 має рідного ОСОБА_5 , потребу у постійному сторонньому догляді за яким неможливо встановити з поданих документів. Зважаючи на зазначене, ОСОБА_2 може здійснювати постійний догляд за своїм та ОСОБА_1 батьком – ОСОБА_4 (а.с.41).

Не погоджуючись з відмовою відповідача у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону №2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої цієї статті, передбачено, що необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі – Порядок №1153), відповідно до пункту 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454; Інструкція №170).

Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з підпунктом 26 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Спірні правовідносини у цій справі виникли між сторонами у зв`язку з оскарженням відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби згідно з поданим рапортом відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Як на підставу для відмови в задоволенні рапорту позивача відповідач указав на наявність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача, що є особою з інвалідністю І Б групи.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 . Батько позивача ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю І Б групи з 22 жовтня 2024 року загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду, інвалідність встановлена довічно, що підтверджено довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 01 листопада 2024 року серії ААД №190129, пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 , заключенням лікарсько-консультативної комісії №285, висновком від 23 грудня 2024 року №363 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, форма первинної облікової документації №080-4/о затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року №407 (а.с. 9-10,13-14).

З довідки Комунального підприємства «Володимирське територіальне медичне об`єднання» від 23 березня 2026 року №676/0906/3/2.26, слідує, що ОСОБА_4 , перебуває на замісній нирковій терапії методом програмного гемодіалізу з 07 серпня 2024 року пожиттєво, потребує постійного стороннього догляду та допомоги у транспортуванні до діалізного центру (а.с.11).

Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 17 квітня 2026 року, складеного ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході перевірки виявлено, що батьки військовослужбовця є розлученими з 19 серпня 2025 року, однак проживають в одному житловому будинку, ведуть роздільне господарство. Рідний брат, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснює постійний догляд за матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка відповідно до висновку №269 від 03 грудня 2025 року має порушення функцій організму і не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, тобто потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Інших осіб, які могли б здійснювати догляд за батьком військовослужбовця. Батько військовослужбовця, старшого солдата ОСОБА_1 – ОСОБА_4 не може самостійно себе обслуговувати в побуті та потребує постійного стороннього догляду. Необхідність здійснення постійного догляду підтверджено (а.с.8).

Актом обстеження умов проживання №22 від 25 березня 2026 року підтверджено, що ОСОБА_1 до мобілізації постійно проживав у житловому будинку разом зі своїми батьками та рідним братом. ОСОБА_2 здійснює догляд своєї матері ОСОБА_3 , яка згідно висновку №269 від 03 грудня 2025 року потребує постійного стороннього догляду, нездатна до самообслуговування. Тут же зазначено, що інших осіб, які змогли б здійснювати догляд за ОСОБА_4 немає. Під час обстеження умов проживання даної сім`ї встановлено, що ОСОБА_4 не може обслуговувати себе в побуті та потребує постійного догляду (а.с.16-17).

З висновку від 03 грудня 2025 року №269 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, форма первинної облікової документації №080-4/о затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року №407, вбачається, що комісією ЛКК в складі трьох лікарів рекомендовано ОСОБА_3 отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.15).

За результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки не надано документів, які підтверджують, що наявні члени сім`ї другого ступеня споріднення – онуки батька позивача самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У контексті спірних відносин суд зауважує, що поняття «постійний догляд» передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.

Зі змісту норми пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за особою, яка є особою з інвалідністю I або II групи;

- відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 зазначив, що при вирішенні питання про звільнення необхідно враховувати не лише формальну фізичну наявність інших родичів, але й їхню реальну здатність здійснювати догляд. Зокрема, поняття «відсутність іншого члена сім`ї» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).

Надалі зазначену правову позицію було підтверджено та розвинуто Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №520/14746/25, відповідно до якої суди зобов`язані досліджувати реальний стан речей, враховуючи сукупність обставин: де проживає потенційний доглядач, чи має він фізичну та матеріальну можливість здійснювати догляд, чи наявні у нього малолітні діти або інші об`єктивні обставини, що унеможливлюють виконання функцій доглядача. Зазначений підхід є загальнообов`язковим при тлумаченні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

З огляду на викладене, суд зазначає, що наявність у батька позивача іншого повнолітнього сина – ОСОБА_2 (брата позивача) як члена сім`ї першого ступеня споріднення сама по собі не свідчить про реальну здатність брата такий догляд здійснювати. Будучи задіяним у щоденному догляді за матір`ю ( ОСОБА_3 ), що підтверджено відповідним висновком ЛКК, ОСОБА_2 об`єктивно позбавлений можливості забезпечити аналогічний догляд за батьком, який додатково потребує постійної сторонньої допомоги та регулярного транспортування на програмний гемодіаліз.

Отже у цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення, однак його неможливість здійснювати догляд за батьком через здійсненням постійного догляду на непрофесійній основі за матір`ю, є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд ОСОБА_4 .

Відомостей щодо інших осіб, які мають можливість доглядати за батьком позивача матеріали справи не містять. Відповідачем наявності таких обставин суду не повідомлено.

Оцінюючи матеріали справи та перелік документів, які були подані позивачем разом із рапортом на звільнення, а також з огляду на сформований Верховним Судом висновок, суд вважає, підтвердженою необхідність здійснення постійного догляду за батьком, особою з інвалідністю I групи та відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.

З урахуванням висновків Верховного Суду, наведеними у зазначених постановах, можна зробити висновок, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон №875-XII).

Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини першої статті 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби через сімейні обставини – необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю І групи, на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на суть та характер спірних відносин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд визнає протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, а також зобов`язує відповідача розглянути повторно рапорт позивача про звільнення з військової служби від 21 травня 2026 року та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 21 травня 2026 року та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк