Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №718/1695/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 718/1695/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Сарган Ю.В.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Цокало-Зливко Тетяна Михайлівна, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Скорейка В.В., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 44 830 грн.

В обґрунтування позову посилалося на те, що 23.03.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2108239228292 «Стандартний».

Згідно п.1.1. Договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3400 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору.

01 грудня 2021 року було укладено договір факторингу №1-12, відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором №2108239228292 від 23.03.2021 року.

10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі, за договором №2108239228292, а отже останнє набуло право вимоги до відповідача за вказаним договором фінансових послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за

Провадження №22-ц/822/2226/26

кредитним договором утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на день формування позовної заяви становить 57869,36 грн, з яких: заборгованість за кредитом 3400 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 54469,36 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності просило стягнути з відповідача на свою користь 44830,36 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 3400 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 41430,36 грн та судові витрати.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором № 2108239228292 від 23.03.2021 року у загальному розмірі 44830,36 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення рішення суду відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

Мотиви апеляційної скарги зводяться до визнання укладення договору фінансових послуг та отримання кредитних коштів, однак сторона відповідача не погоджується з нарахованими відсотками, вважає, що строк кредитування мав становити 16 днів, а загальна вартість кредитування за вказаний період 4488 грн.

Звертає увагу на те, що кредитодавець навмисно додав завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза вказаним строком кредитування, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути загальну заборгованість у розмірі 4488 грн, а також стягнути з позивача понесені судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3593,85 грн та судових витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 4000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача заперечує щодо доводів апеляційної скарги як по суті вимог, просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В силу ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позов ТОВ «Коллект Центр», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з укладення ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 договору

про надання фінансових послуг від 23.03.2021 року №2108239228292 в електронній формі, виконання ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 3400 грн.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про набуття ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за договором між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 про надання фінансових послуг від 23.03.2021 року №2108239228292 на підставі договору факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023 року, що підтверджено належними доказами.

Тому суд першої інстанції вважав, що підлягає задоволенню вимога ТОВ «Коллект Центр» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 44830,36 грн.

Щодо витрат на правничу суд першої інстанції вказав, що враховуючи докази, подані позивачем на підтвердження отримання правничої допомоги, то заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5000 грн є доведеним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.

21.03.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансових послуг №2108239228292.

Додатками до цього договору є заява-анкета (для отримання кредиту), графік платежів.

Вказані документи підписано одноразовим ідентифікатором «J3» ОСОБА_1.

Згідно умов пункту 1.1. договору товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети на визначену і погоджену сторонами в заяві-анкеті кредит в розмірі 3400 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.

Кредит надається на строк, зазначений в заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту (пункти 1.2, 1.3 Договору).

Згідно пункту 1.9 Договору граничний строк кредитування (строк дії договору) - 1 рік.

Згідно пункту 1.4 Договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми в наступному розмірі:

а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.а);

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.б);

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4. в);

д) тип процентної ставки фіксована.

Відповідно до пункту 4.3 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору в якості підпису сторін буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до правил та ЗУ «Про електронну комерцію», що має юридичну силу як і власноручний підпис.

У додатку №1 до договору «Заява анкета» зазначено, що нараховані проценти обов`язкові до сплати на 16 день з моменту отримання кредиту.

Строк кредитування - 365 днів з правом повернення достроково та зобов`язання повернути кредит у розмірі 3400 грн та проценти у розмірі 1088 грн.

Дата початку нарахування процентів за користування кредитом визначена сторонами з 23.03.2021 року.

Відповідно до п.4-6 прикінцевих умов Додатку №1 Кредитного договору №2108239228292 від 23.03.2021 року та Заяви-Анкети ОСОБА_1 підтверджує, що доступ до заповнення від його імені Заяв-Анкет на сайті smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua, належить лише йому, ніякі інші особи не мають можливості скористатись від його імені можливістю оформлення електронного кредитного договору з Товариством. Всі Заяви-Анкети, що надходять від його імені на сайт smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua, належить лише йому, ніякі інші особи не мають можливості скористатись від його імені можливістю оформлення електронного кредитного договору з Товариством. Всі Заяви-Анкети, що надходять від його імені на сайт smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua, є дійсними та наданими ним особисто. Всі заявки на видачу кредитних коштів на його картковий рахунок надані з його особистого мобільного телефону є дійсними та надані ним особисто.

Також у Додатку №1 Кредитного договору та Заяви-Анкети зазначені персональні дані ОСОБА_1 , електронна адреса ( ІНФОРМАЦІЯ_1 на яку направлений договір, номер телефону НОМЕР_1 та карткового рахунку: НОМЕР_2 .

Отже, відповідач ОСОБА_1 здійснив дії, спрямовані на укладення кредитного договору, який є предметом позову. В установленому законом порядку вказаний договір недійсним не визнавався і є чинним, крім того, відповідач визнає вказаний факт.

На виконання умов укладеного договору позикодавцем 21.03.2021 року перераховано грошові кошти на рахунок (номер карти НОМЕР_4) позичальника у розмірі 3400 грн, що підтверджується довідкою, наданою ТОВ Фінансова Компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», а також наданою відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду, в якій зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 23.03.2021 року здійснено переказ коштів у сумі 3400 грн.

01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема за договором №2108239228292.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023.

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору №2108239228292 від 21.03.2021 року заборгованість ОСОБА_1 складає 57869,36 грн.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді.

21.03.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2108239228292 «Стандарний», заповнено Додаток №1 до кредитного договору. Заяву-Анкету для отримання кредиту, шляхом підписання таких електронним підписом відповідача.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені ЗУ «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, з наданих доказів встановлено, що електронний договір про надання фінансових послуг було підписано одноразовим ідентифікатором J3, його копію направлено на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.

В свою чергу, кредитодавцем через ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» здійснено перерахунок кредитних коштів на карту НОМЕР_4 у сумі 3400 грн.

Отже, електронна адреса, на яку отримано копію договору, номер мобільного телефону, за допомогою якого отримано одноразовий ідентифікатор, та номер картки, на яку надіслані запозичені кошти, співпадають з інформацією, що міститься в заяві-анкеті, яка містить особисту інформацію, що відома тільки відповідачу (номер ІПН, серія, номер паспорту, ким виданий, коли, номера мобільного телефону, електронна адреса та інше), що в сукупності підтверджує доводи позивача.

Щодо доводів скарги про нарахування процентів поза межами строку кредитування, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Тобто, позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.

Натомість, у позичальника виникає зобов`язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Відповідно до пункту 1.1 Договору позичальник зобов`язується здійснити повернення кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.

Позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Так, договором про надання фінансових послуг (п.1.3) та заявою-анкетою від 21.03.2021 року визначено орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту його отримання. У разі сплати всіх нарахованих на день такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Також, в договорі та заяві-анкеті обумовлено порядок сплати процентів за користування кредитом протягом вказаного періоду - 2% за кожен день користування кредитом, що становить 1088 грн.

Натомість, у разі неповернення кредиту в орієнтовний строк, відповідач зобов`язався повернути вказану суму кредиту та відсотки протягом граничного строку кредитування (365 днів) згідно пункту 1.9 Договору. Крім цього, зобов`язався сплатити відсотки після спливу 16 днів, розмір яких визначено п.1.4 умов кредитного договору, зміст яких є аналогічним заяві -анкеті.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 212 ЦК України правочини, щодо яких правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Такі умов Договору щодо сплати процентів є чіткими та зрозумілими, вони при укладанні договору були прийняти позичальником, який їх не оспорював в судовому порядку, а тому колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги з приводу наведеного та відхиляє їх.

За наведеного доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, скаржником не надано.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Цокало-Зливко Тетяна Михайлівна, залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк