Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №638/648/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/648/26 Головуючий суддя І інстанції Щепіхіна В. В.

Провадження № 33/818/1038/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 19 лютого 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 09.01.2026 року о 00 год. 16 хв. у м. Харкові по вул. Клочківська, буд. 28, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Octavia A7», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу із використанням газоаналізатора Drager Alcotest 6820, результат позитивний - 2,03 проміле, з яким ОСОБА_1 не погодився. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» (м. Харків, вул. Ахієзерів, буд. 18а) у лікаря-нарколога ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України.

Постановою судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 19 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі щодо нього закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що у день події, що мала місце 09.01.2026 року, на пропозицію поліції погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Драгер, результат склав 2,03 проміле, з яким він не погодився. При цьому, повідомив інспекторам, що хворіє на цукровий діабет, що, на його думку, могло вплинути на результати проведеного огляду, та не проти був пройти такий огляд у медичній установі. Проте, поліцейські почали складати протокол, що ним було сприйнято як розгляд адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням ПДР (здійснив поворот ліворуч, виїзджаючи з заправки).

Як він зрозумів, йому було необхідно прибути до лікарні для проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`ґніння у супроводі поліції. Діставшись лікарні, пройти огляд йому не вдалось, так як у нього не виявилось відповідного направлення.

Також, в матеріалах справи відсутня постанова про порушення ним вимог ПДРУ, що слугувало підставою для зупинки його ТЗ співробітниками поліції.

Вказує, що йому не було відомо про складення щодо нього протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП, він не був ознайомлений з його змістом та не відмовлявся від підпису.

Звертає свою увагу, що під час огляду не було залучено двох свідків.

Мотиви суду

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (довідка про доставку судової повістки-повідомлення у додаток «Вайбер», а.с.47), до апеляційного суду повторно не з`явився, подав заяву про відкладення судоовго засідання, призначеного на 28.10.2026 року о 15 год. 00 хв. за тих підстав, що станом на теперішній час перебуває у Швейцарії у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та проходженням лікування, а тому не в змозі прибути в Україну та прйняти участь у судовому розгляді. (а.с.48) Також, надав сканкопії медичних документів, які підтверджують проходження ним лікування. (а.с.50-53)

Поряд із цим, документи, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу поважності причин неможливості його участі у розгляді справи, складені іноземною мовою.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №331/706/19 встановив, що згідно з вимогами закону, учасники кримінального провадження та суд не мають права перебирати на себе обов`язки перекладача, користуватися його правами та нести відповідальність.

Таким чином, усі докази, які подаються до суду (у тому числі, і медична документація), повинні мати належним чином засвідчений переклад українською мовою (нотаріально або через сертифікованого перекладача). Обов`язок надати суду достовірну інформацію та її офіційний переклад лежить виключно на особі, яка на цей доказ посилається.

Документи, викладені іноземною мовою без офіційного, нотаріально засвідченого перекладу, не можуть бути визнані судом неналежними та недопустимими доказами, та такі докази не можуть підтверджувати обставини, на які посилається сторона (наприклад, стан здоров`я, поважність причин неявки тощо).

Крім того, апеляційний суд враховує, що попереднє судове засідання, призначене на 05.08.2026 року о 13 год. 15 хв., було відкладено за клопотанням ОСОБА_1 за аналогічних обставин. (а.с.44-46)

Також, ОСОБА_1 не зазначено оставин, які б унеможливлювали його участь у судовому засіданні дистанційно – у режимі відеоконференцзв`язку.

Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.

Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої ним апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, як втсановлено апеляційним судом, 09.01.2026 року о 00 год. 16 хв. у м. Харкові по вул. Клочківська, буд. 28, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Octavia A7», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу із використанням газоаналізатора Drager Alcotest 6820, результат позитивний - 2,03 проміле, з яким ОСОБА_1 не погодився. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» (м. Харків, вул. Ахієзерів, буд. 18а) у лікаря-нарколога ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №562300 від 09.01.2026 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 09.01.2026 року об 00 год. 30 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 09.01.2026 року, згідно якого огляд ОСОБА_1 за допомогою Драгер Алкотест 6820 у зв`язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів) був проведений на місці зупинки ТЗ, результат склав 2,03 проміле, з яким ОСОБА_1 не погодився;

- результатом тестування на алкоголь за допомогою Драгер Алкотест 6820, тес №3207, від 09.01.2026 року, результат – 2,03 проміле, з яким водій ОСОБА_1 не погодився;

- рапортом поліцейського взводу 1 роти 1 батальйону 4 УПП в Харківсьбкій області ДПП сержанта поліції Кікменка Н. від 09.01.2026 року щодо обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ним транспортним за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконності його зупинки срівробітниками поліції, слід зазначити наступне.

Як убачається зі змісту рапорту поліцейського взводу 1 роти 1 батальйону 4 УПП в Харківсьбкій області ДПП сержанта поліції Кікменка Н. від 09.01.2026 року (а.с.11), автомобіль «Skoda Octavia A7», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 був зупинений поліцією на підставі, яка дозволяє поліцейському зупиняти транспортний засіб, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів до вчинення ДТП, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Зазначені обставини підтверджуються і змістом наявного відеозапису, згідно якого ОСОБА_1 була повідомлена причина його зупинки, а саме, що він, виїзжаючи з заправки, здійсив поворот ліворуч, порушивши наказовий знак 4.2 «Поворот праворуч». При цьому, зазначені обставини не заперечував і сам водій ОСОБА_1 , вказавши, що бачив знак, однак, свідомо повернув ліворуч.

Разом із тим, ОСОБА_1 керував транспортним засобом під час дії комендантської години у м.Харків та Харківській області (00 год. 16 хв.), що, у свою чергу, стало додатковою підставою для здійснення поліцейським зупинки його авто.

Водночас, відсутність в матеріалах справи постанови про порушення ОСОБА_1 вимог ПДРУ, як на те вказує в апеляційній скарзі апелянт, не свідчить про незаконність його зупинки поліцією. При цьому, слід зауважити, що ОСОБА_1 самовільно залишив місце події.

Доводи апелянта щоло порушення інспекторами патрульної поліції процедури проведення його огляду на стан алкогольного сп`яніння апеляційний суд також визнає безпідставними з огляду на наступне.

Як убачається з відеозапису з боді-камер поліції, у процесі спілкування із водієм ОСОБА_1 , у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови), у зв`язку із чим запропоновано пройти відповідний огляд на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора «Драгер Алкотест», на що ОСОБА_1 погодився. Результа виявився позитивним та склав 2,03 проміле, з яким водій не погодився, зазначивши, що він хворіє на діабет, та коли у нього підіймається рівень цукру у крові – піднімається і ацетон, що, на його думку, могло вплинути на результати огляду. Поліцейський пояснив ОСОБА_1 , що газоаналізатор реагує виключно на алкоголь, рівень ацетону не має до пройденого тесту жодного відношення, та запропонував ОСОБА_1 пройти огляд з метою втсановлення стану алкогольного сп`яніння у найближчому закладі охорони здоров`я – КНП ХОР «ОКНЛ». Надалі ОСОБА_1 ще кілька раз було запропоновано пройти огляд у лікарні, роз`яснювався порядок та особливості проведення процедури огляду саме у медичному закладі та наслідки як згоди водія пройти такий огляд, так і його відмови. ОСОБА_1 , у свою чергу, не надавав чіткої відповіді, повторно задавав одні і ті самі запитання на кшталт де саме знаходиться лікарня, як довго триватиме огляд і чи не може він просто поїхати додому. При цьому, зізнався, що випив келих вина, однак, результат огляду, проведеного за допомогою приладу «Драгер», пов`язує виключно із незадовільним станом свого здоров`я. Врешті, ОСОБА_1 , під приводом пошуку сигарет та інсуліну у власній автівці перед тим, як поїхати у медичну установу, різко рушив з місця, самовільно залишивши місце зупинки. Екіпаж патрульної поліції разом із товаришем ОСОБА_1 , якого він також покинув, намагаючись наздогнати останнього, прибули за місцем його мешкання, однак, знайти ОСОБА_1 не вдалось.

Дослідивши відеозапис, проаналізувавши всі обставини проведення огляду, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 умисно не надавав чіткої відповіді на питання працівників поліції щодо проходження ним огляду на стан алкогольного спяніння у лікарні з метою затягування передбаченого Інструкцією часу, продовж якого водій повинен пройти огляд або повинен бути доставлений до закладу охорони здоров`я для проведення огляду та відібрання біологічної середовища, тобто, поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, однак, не здійснював активні, свідомі та вольові дії, для надання чіткої відповіді на питання працівників поліції чи буде він проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, розумів ситуацію, у якій опинився.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких доводів апелянта та розцінює їх як обраний спосіб захисту та спробу уникнути відповідальності, оскільки під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 фактично відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за встановленою законом процедурою, самовільно залиши місце події, що, на переконання апеляційного суду, обгрунтовано було розцінено співробітниками поліції як порушення ним п.2.5 ПДРУ.

Аргументи апелянта з приводу того, що працівниками поліції не було залучено двох свідків, не беруться до уваги апеляційного суду, оскільки вимогами ч.2 ст.266 КУпАП передбачено, що під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками поліції здійснювалася фіксація події за допомогою б/к 470420, 471761, 471584, відеозапис долучено до матеріалів справи.

При цьому, відеофіксація відбувалась відкрито, проти чого ОСОБА_1 не заперечував.

Посилання ОСОБА_1 на те, що йому не було відомо про складення щодо нього протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП, він не був ознайомлений з його змістом та не відмовлявся від підпису, апеляційний суд до увани також не бере, оскільки, як вже вказувалось вище, останній самовільно залишив місце події ще до складення протоколу про адмінітсративне правопорушення, але вже після роз`яснення йому його прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому заокном порядлку, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, ст.33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 19 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик