Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №645/4846/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 645/4846/25 Головуючий суддя І інстанції Ульяніч І. В.

Провадження № 22-ц/818/4892/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про стягнення аліментів

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Коверя Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бєлєвцової Ольги Олегівни на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 07 травня 2026 року, у цивільній справі № 645/4846/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення юридичного факту, що має значення та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення того, що він самостійно виховує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як «одинокий батько», що має юридичне значення та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 17.12.2011 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14.08.2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_3 виявив бажання проживати разом із позивачем та фактично залишився з ним, оскільки відповідач не мала можливості забезпечити дитині належне виховання та матеріальне утримання. Дитина не бажала проживати з матір`ю через неналежне ставлення до її фізичного, морального, духовного та психологічного розвитку.

Вказав, що рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 26.06.2025 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 визначено разом із батьком — ОСОБА_1 . Наразі дитина проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та повністю перебуває на його утриманні й вихованні. Позивач має стабільну роботу та дохід, забезпечує сину належні умови для проживання, навчання та розвитку, постійно дбає про його гармонійне виховання в атмосфері любові, сімейних цінностей і матеріальної забезпеченості.

Зазначив, що він самостійно піклується про сина, забезпечив належні умови для навчання, здоров`я та повсякденного життя, бере активну участь у його шкільному житті та розвитку. Зазначене підтверджується довідками навчального і медичного закладів, а також актом обстеження умов проживання. Позивач не зловживає алкоголем, не палить та не перебуває на диспансерному обліку. Водночас відповідач фактично не бере участі у вихованні та житті сина, ніякої участі у вихованні та утриманні дитини не приймає.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт, а саме факт самостійного виховання позивачем малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як «одинокого батька», та стягнути з відповідача аліменти на виховання малолітнього сина у щомісячному розмірі 20% від усіх доходів відповідача, стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 07 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту, що має значення та стягнення аліментів, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 20 % (що складає 1/5 частку) з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 18.07.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Рішення суду в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Бєлєвцова Ольга Олегівна подала апеляційну скаргу у якій просить рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає, що рішення в частині самостійного виховання дитини є незаконним та необґрунтованим.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом не враховано факту свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків, що є порушенням норм матеріального права. Також не взято до уваги наявність обставин, що свідчать про самостійне виховання та утримання ним як батьком малолітнього сина. Не враховані судом і найкращі інтереси дитини.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду лише в частині відмовлених вимог, тому судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в іншій частині не переглядається.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки апеляційна скарга стосується висновків суду лише в частині позовних вимог щодо встановлення факту самостійного виховання, тому в іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Той факт, що дитина проживає із батьком не може свідчити про відсутність визначеного законом обов`язку матері щодо участі в утриманні дитини. Доказів того, що відповідач ухиляється від виховання та утримання сина немає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини, суд керувався тим, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом у цій частині без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача з боку інших осіб, враховуючи, що обов`язок обох батьків виховувати та утримувати дитину є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, тому такі вимоги є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Судом встановлено, що з 17.12.2011 по 14.08.2023 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 14.08.2023 року шлюб між сторонами розірвано.

26 червня 2025 року постановлено рішення Немишлянським районним судом міста Харкова, яким місце проживання дитини визначено з позивачем.

На даний час дитина зареєстрована та фактично проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 11 липня 2025 року, який складений спеціалістами Служби у справах дітей Харківської міської ради, дитині за вказаною адресою створені належні умови для її проживання та розвитку.

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.22).

Довідкою КЗ «Харківський ліцей №14 ХМР» від 13.03.2025 за №117 підтверджується, що дитина ОСОБА_3 навчається у в Харківському ліцеї №14 з 01.09.2018 і є учнем 7-Г класу.

Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, ст. 180 СК України

Способи виконання обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо один із батьків не бере участі в утриманні, кошти на її утримання (аліменти) можуть бути стягнуті за рішенням суду, ст. 181 СК України.

Особисті немайнові права й обов`язки батьків та дітей, зокрема, щодо участі батьків у вихованні дитини, регулюються та визначаються в порядку Глави 13 СК України, а обов`язок матері, батька утримувати дитину та його виконання встановлені Главою 15 СК України.

Цими нормами права, передусім, визначається, що мати, батько дитини мають рівні права та обов`язки щодо дитини (частина 1 статті 141 СК України), в тому числі переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина 1 статті 151 СК України), право на безперешкодне спілкування з дитиною, крім випадків, коли таке право обмежено законом (стаття 153 СК України).

Тому наслідком таких прав стає обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 2 статті 150 СК України) та утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

В той же час, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків вже є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина 4 статті 155 СК України), зокрема, передбаченої статтями 164, 170 СК України та статтею 196 СК України.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з установленням обставин невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в його постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 .

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див правові висновки, які були висловлені у пп.п. 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 ).

Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини та потребується дослідження й врахування інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що усі питання щодо виховання та утримання дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки з боку матері дитини. Відповідачка тривалий час повністю ігнорує виконання своїх материнських обов`язків, залишила дитину батьку та не докладає жодних зусиль для створення належних умов для проживання дитини.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо стягнення аліментів не заперечувала, пояснила суду, що вона бажає, але не має можливості спілкуватись та надавати допомогу або придбати речі дитині, оскільки їй обмежили доступ до сина, на її телефоні дзвінки син та позивач не відповідають, дитина знаходиться під впливом батька. Дитина навчається онлайн, тому в школу вона не відвідує, але дзвонила до класного керівника дізнатись про успіхи дитини. Після розлучення її із позивачем, син забажав жити із батьком. Позивач не поважно ставиться до неї, при дитині він її ображав, зневажав. Був випадок, коли позивач вдарив дитину, вона дзвонила до школи. З початку війни вона не бачиться із дитиною, позивач заблокував її в телефоні.

Тобто, мати в певній мірі бере участь у вихованні дитини. Також не позбавлена права звернутися з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з сином.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дітей з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дітей.

Колегія суддів не приймає доводи позивача про те, що встановлення факту самосійного виховання ним сина, йому необхідно для поділу майна з відповідачем, а саме придбаної ними у шлюбі квартири, оскільки ОСОБА_1 з цього приводу не позбавлений права звернутися з позовом до відповідача про поділ майна, оскільки у даному випадку звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту спрямоване на створення юридичного факту для використання у наступному спорі, а не для реалізації законного права у позасудовому порядку.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, мати дитини ОСОБА_2 не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може взагалі брати участь у вихованні дитини. Виховання своєї дитини є обов`язком батьків та невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в суді не доведено, а відтак відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі №482/2163/17, від 15.09.2021 року у справі №487/3126/17, від 07.02.2024 року у справі №569/18407/22, від 11.12.2024 року у справі № 569/ 2642/23).

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що позивач не довів існування виключних обставин, зокрема, позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, а саме по собі проживання матері окремо від дитини за іншою адресою, не позбавлена можливості брати участь у вихованні своєї дитини, яка перебуває під впливом батька не свідчить про самостійне виховання та утримання ним сина.

Більше того колегія суддів відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідачка змінила місце проживання та фактично самоусунулась від виховання і утримання спільної дитини, а позивач самостійно забезпечує її виховання і утримання, оскільки сама по собі зміна місця проживання матері дитини не підтверджує факт ухилення останньої від батьківських обов`язків, а свідчить лише про обставини проживання дитини разом з батьком, що узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у змісті постанов від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24 (провадження № 61-3867св26) та від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25 (провадження № 61-2719св26).

Враховуючи, що виховання дитини є обов`язком батьків, у розглядуваній справі питання про невиконання матір`ю батьківських обов`язків не вирішувалось, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

За таких обставин судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог і колегія суддів у відповідності до статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги та скасування законного і обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бєлєвцової Ольги Олегівни –залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 07 травня 2026 року в оскаржуваній частині-залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 02 листопада 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді колегія О.В.Маміна

О.Ю.Тичкова.